Тема 5. КУЛЬТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

План

1. Вступ. Особливості культури епохи Відродження. Народження

гуманізму.

2. Наукові відкриття епохи Відродження.

3. Гуманізм у ренесансній літературі.

4. Ренесансне мистецтво. Італійський живопис та скульптура. Ренесансна

архітектура.

5. «Титани» італійського Відродження: Леонардо да Вінчі, Рафаель,

Мікеладжелло.

6. Висновки. Криза гуманістичних ідеалів.

Ключові поняття і терміни: Відродження (Ренесанс),

гуманізм, геліоцентрична система, закон руху планет,

Проторенесанс, книгодрукування, ренесансна література,

Високе Відродження, «Титани» італійського Відродження,

криза гуманістичних ідеалів.

Література

1. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура:

Навчальний посібник. – ЦУЛ, 2002. – С.192-209.

2. Українська та зарубіжна культура / За заг. ред.

Л. Є.Дещинського. – Львів, 2005. – С.146-184.

3. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Харків, 1990.

4. Теорія та історія вітчизняної культури. – Львів, 1992.

5. Яртись Я.В. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 1994.

2

1. Вступ. Особливості культури епохи Відродження. Народження

гуманізму

У ХІІІ – ХІV ст. В Італіїї сформувалися історичні та соціальні умови

для виникнення культури Відродження. По-перше, Італія була першою

капіталістичною країною в Європі. По-друге, завдяки слабкості феодальної

системи в країні, а також виключному географічному положенню італійські

міста раніше за інші європейські міста встали на шлях широких міжнародних

відношень. Ще у період раннього середньовіччя вони стали центром

європейської торгівлі зі Сходом, шлях якої був прокладений через

Середземномор’я. Розвиток торгівлі супроводжувався розвитком ремесел, а

потім і зародженням перших форм капіталістичного виробництва. По-третє, в

італійських містах рано сформувався і новий політичний лад. Уже в ХІ – ХІІІ

ст. у багатьох з них відбулися комунальні революції, в результаті яких міста

отримали самостійність і встановили республіканську форму правління.

Наприклад, Флоренція отримала самостійність (1115 р.), а вже 1293 року

була оголошена надзвичайно передова конституція.

Починаючи з ХІV ст. відбувається ряд змін в соціально-економічній та

духовній сферах життя Західної Європи, що започаткували нову епоху, яка

ввійшла в історію під назвою Відродження. Це вело до істотних змін у

світосприйманні. Ці зміни були пов’язані, перш за все, із процесом

визволення від релігії та церковних інститутів, що відбувалися у всіх

культурного та суспільного життя.

Отже, Відродження, або Ренесанс – це перехідна епоха в історії

людства Західної й Центральної Європи від Середньовіччя до Нового

часу.

Розпочалося в Італії наприкінці ХІІІ ст. у результаті розкладу

феодального ладу та зародження ранньокапіталістичних відносин. Пізніше у

ХVІ ст. оформилося так зване Північне Відродження (Німеччина,

Нідерланди), з кінця ХV ст. Відродження захопило Англію та Францію, а з

3

ХVІ ст. Відродження набуває європейського характеру й досягає найвищої

точки свого розвитку.

Термін «відродження» («рінашіта») ввів італійський живописець,

історик і теоретик мистецтва Джорджі Вазарі на позначення нової фази в

історії мистецтва, яке відродило після середньовічного «занепаду»

античні ідеали, норми прекрасного.

На зміну релігійно-схоластичній людині приходить активна, дійова

особистість, яка здобувала собі визнання в суспільстві не родовим

походженням, а власними знаннями, здібностями, розумом. Поступово роль

у суспільстві переходить від феодалів і дворян до людей певних професій,

філософів, філологів, митців, поетів, майстрів, інженерів, які замість

«божественного» розглядали «людське».

Звідси їх назва – гуманісти (від humanus – людський), які боролися за

свободу думки, наукових відкриттів і творчості, зламали духовну

диктатуру церкви та створили новий, раціональний та

життєстверджувальний світогляд – гуманізм, спираючись на основи

моралі та гуманізму античної культурної спадщини. Проте це було не сліпе

копіювання античності, а утвердження власного світосприймання,

пройнятого ідеалами величі людини, соціальної справедливості та свободи.

Характерні риси гуманізму

У центрі уваги стоїть людина, а не божество.

Земне існування визнавалося самоцінним і реальним.

Пізнання природи та людини оголошувалося суттю науки.

Віра а людину, в світле майбутнє людства, в торжество

людського розуму й науки.

Гордість і самоствердження, усвідомлення власної сили й

таланту – характерні якості людини епохи Відродження.

4

2. Наукові відкриття епохи Відродження

В епоху Ренесансу було зроблено цілий ряд наукових відкриттів.

Внаслідок морських подорожей Христофора Колумба (1451-1506),

Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) було відкрито

американський континент, доведено, що Земля має форму кулі, встановлено

основні контури морів, океанів, суші. Так, Фернан Магеллан зробив перше

кругосвітнє плавання, а Васко да Гама відкрив морський шлях з Європи до

Індії.

В астрономії Нікколо Коперник (1473-1543) обґрунтував

геліоцентричну систему Всесвіту, згідно з якою, Земля та інші планети

обертаються навколо Сонця (Геліоса), спростовуєш тим самим

«птолемеївську» геоцентричну систему (Сонце та планети обертаються

навколо Землі). Йоган Кеплер (1571-1630) відкрив закони руху планет, які

підтверджували та розвивали систему Коперника. Ці закони включали такі

твердження: Земля та інші планети обертаються навколо Сонця, в той же час

Земля обертається навколо своєї вісі, звідси – доба. Всі дев’ять планет

знаходяться на певній відстані від Сонця. Джордано Бруно (1548-1600) було

спалено інквізицією за твердження, що Земля – це лише зірка серед інших

зірок у нескінченному Всесвіті, який в свою чергу складається з безлічі світів,

у кожному з яких є своє сонце й декілька планет.

У медицині Мігель Сервет (1509-1553) дослідив коло кровообігу,

передбачив існування невидимих кровоносних судин – капелярів.

У галузі книгодрукування також відбулись вагомі зміни. Так, Йоганн

Гуттенберг у 1445 році винайшов верстат, що давав можливість друкувати

текст металевими буквами на обох сторінках паперового аркуша. А вже 1490

року у Венеції Альд Мануцій заснував першу друкарню.

В історії Нікколо Макіавеллі (1469-1527) розкрив закономірності

розвитку історії та довів, що історія рухається матеріальними інтересами

людей, а також політичною боротьбою соціальних класів.

5

Отже, людина епохи Відродження не просто природна істота, вона

творець самого себе і для себе. Не випадково саме в цю епоху вперше

розмивається межа, яка раніше існувала між наукою, практично-технічною

діяльністю та художньою фантазією.

3. Гуманізм у ренесансній літературі

Як зазначалося вище, в епоху Відродження духовна диктатура церкви

була зламана. Проте гуманісти не були безбожниками й майже ніколи не

хизували над таїнствами християнської релігії. Проте вони винесли Бога за

межі ренесансної ідеології. Потойбічний Бог перестав вважатися ними

головною проблемою часу саме тому, що Він потойбічний.

Ренесансна література започаткована ім’ям Данте Аліг’єрі

(1265-1321) – італійського поета, творця італійської літературної мови. Його

називають «останнім поетом Середньовіччя та першим поетом

Відродження». Вершина творчості Данте поема «Божественна комедія»

(видана 1472 року) складається з трьох частин – «Пекло», «Чистилище» та

«Рай», в якій автор розкрив трагізм людської особистості. Надаючи данину

божеському, Данте стверджує, що в земному житті людина проявляє свої

власні цноти. Автор говорить про про свободу людської волі; свободу, яка

лежить в основі особистої відповідальності за зроблене, що визначає гідність

людини. Своєю літературною спадщиною (сонети, філософські та політичні

трактати, пісні, поема тощо) Данте зробив вплив на розвиток європейської

культури.

Зачинателем гуманістичної культури Відродження вважається

італійський поет Франческо Петрарка (1304-1374). «Канцоньєри» («Книга

пісень») – сонети кохання, присвячені Лаурі – це своєрідний ліричний

щоденник, зразок поетичного самовираження, пройнятого суперечністю між

аскетичним середньовічним світосприйманням і новим баченням світу.

Любовні переживання простої людини показані в усій суперечності та

6

мінливості. Таким чином, Петрарка зробив значний вплив на розвиток

європейської поезії.

Джованні Боккаччо (1313-1375) – один із засновників гуманістичної

літератури італійського Відродження. Започаткував жанр новели. Роман

«Декамерон» прославляє вільнодумство, земні насолоди, чуттєву любов.

Франсуа Рабле (1494-1553) – французький письменник-гуманіст, автор

комічного роману «Гаргантюа і Пантагрюель» - енциклопедичної пам’ятки

культури епохи Відродження. Відкидаючи середньовічний аскетизм,

обмеження духовної свободи, святенництво й забобони, Рабле розкриває в

гротескових образах своїх героїв, навіяних фольклором, гуманістичні ідеали

свого часу.

Сааведра Мігель де Сервантес (1547-1616) – іспанський письменник.

Головний твір – роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський», в

якому органічно поєднується реалізм, героїка та романтика – один з видатних

творів епохи Відродження. Пародіюючи лицарський роман, Сервантес дав

широку картину життя Іспанії, трагікомічно зобразив ентузіазм благородної

людської особистості в умовах міщанства та бездуховності, світ

бездуховного духу та бездуховної практики. Образи мандруючого лицара

Дон Кіхота та його зброєносця Санчо Пансо стали називними.

Капріо Лопе Фелікс де Вега (1562-1635) – іспанський драматург,

творець жанру дворянської комедії «Площа та шпаги». У своїх творах

(романи, вірші, драми) автор пропагує свободу почуттів, рівноправність

жінки в коханні та шлюбі. («Собака на сіні», «Вчитель танців» тощо.)

Уїльям Шекспір (1564-1616) – англійський поет і драматург, був

актором королівської трупи. Його ранні п’єси («Приборкання норовистої»,

«Сон у літню ніч», «Багато галасу даремно») пройняті життєстверджуючим

початком. У п’єсах зображував людей у всій її багатогранності (трагедія

«Ромео і Джульєтта», історична хроніка «Ричард ІІІ», трагедії «Гамлет»,

«Отелло», «Король Лір», політична трагедія «Юлій Цезарь» тощо) – добро,

гідність, любов, вірність, честь, справедливість. Шекспір створив яскраві,

7

наділені могутньою волею та сильними пристрастями характери, здатні як до

героїчного протиборства з долею та обставинами, самопожертвування,

переживання, так і готові переступити етичний закон і загинути заради

всепоглинаючої ідеї або пристрасті. Таким чином, трагедії Шекспіра –

найбільші зразки трагічного в світовій літературі.

Підсумовуючи питання про гуманістичну ренесансну літературу,

підкреслимо, що творчість Данте – підсумок середньовічної культури та

початок нового життєрозуміння. Поет-гуманіст Петрарка стверджував, що

«мешканці неба повинні обговорювати небесне, ми же - людське». Петрарку

підтримував Боккаччо: ні старість, ні хвороба, ні страх близького кінця, ні

страх перед Господом, на суд якого людина повинна з’явитися у певний для

кожного час, ніщо не відволікає людину від гріховності та бажання вмерти

такою, якою вона жила. Боккаччо шуткує. Все ж таки твердження

письменників-гуманістів передбачали серйозність ідеологічного перевороту.

Творчість цих трьох гуманістів представляють перший етап італійського

Відродження – Проторенесанс (від італійського «треченто»).

4. Ренесансне мистецтво. Італійський живопис та скульптура.

Ренесансна архітектура

Італійське Відродження – це зародження першої в історії Європи

національної культури, що прийняла ідеальні, класичні форми спочатку в

поезії та новелістичній прозі, а потім у живописі, скульптурі, архітектурі.

Найвидатніший живописець Проторенесансу – засновник італійського

національного стилю – Джотто ді Бондоне (1276-1337). У своїй творчості

він втілив художні прагнення передових прошарків сучасного йому

суспільства, створив передумови для створення європейського реалізму в

живописі.

Для творчості Джотто характерне, що в композиціях своїх картин він

зображував тільки один закінчений момент дії, з однієї певної точки зору.

8

Найважливішим нововведенням Джотто є постановка фігур у просторі.

З часів раннього середньовіччя живопис зображував фігур якби відчуженими

від твердого ґрунту, вони ніби вітали в безмежному просторі, позбавлені

будь-якої ваги. Цей прийом витікав із прагнення середньовічного художника

усунути людські фігури від земного, дематеріалізувати їх. Напроти, у

фресках Джотто горизонтальна площина землі знову, як в античному

мистецтві, стає природною базою для людини.

Також заслуга Джотто і в тому, що він з’єднав людину та природу, тим

самим підкреслюючи їх нерозривний зв'язок. Це буде для подальшого

розвитку живопису однією з головних рис.

Один з найвідоміших представників другого періоду італійського

Відродження – Донато лі Нікколо ді Бетто Барді, прозваного Донателло

(1386-1466). Найвідоміша робота Донателло – скульптура «Давид», в якій

виражена індивідуальність скульптора – героїзація людини, нічим не

обмежуваної особистості. Разом з тим, «Давид» - найпопулярніша тема епохи

Відродження. Давид - чабан, виходець з народу, який врятував народ від

поневолення і, як наслідок, став іудейським царем. У статуї Давида дух

античності виявляється дуже сильно. Хоча б уже в тому, що Донателло

наважився на повне оголення тіла Давида. Донателло зрозумів наготу Давида

ідеально, як символ героїзму. Але підкреслимо, що Донателло ще

побоюється квітучої та мускулистої наготи, яка так приваблювала

скульпторів Високого Відродження.

Мозаччо (1401-1428) – один з найнезалежніших і

найпослідовніших геніїв в історії європейського живопису,

засновник нового реалізму, він реформатор, піонер. Це,

наприклад, видно по фресках «Вигнання з раю»,

«Гріхопадіння». Це перші твори в італійському живописі,

які зображували оголене людське тіло. Якщо для першої

фрески характерна статичність і сухість, то друга динамічна

та наповнена великим змістом. Вся композиція та Мозаччо. Мадонна

з дитиною та ангелами

9

оголеність мають великий гуманістичний зміст. Якщо перша фреска

зображує Адама та Єву перед їх гріхопадінням, і вони не помічають своєї

наготи, це ще дорослі діти, то в наступному творі зроблений акцент на тому,

що вони згрішили і помітили свою наготу. Адам та Єва, згрішивши, стали

людьми та у них з’явився сором.

Вся складність і протиріччя флорентійської культури кінця ХV століття

виражене в творчості найяскравішого художника цього

часу Сандро Боттічеллі (1444-1510). У роботі «Весна»

вся увага художника сконцентрована на передачі

настрою мрійливого смутку та створені враження

витонченої тендітності. Подовжені пропорції фігур,

вузькі плечі, силуетність фігур,

філігранна оздоблення деталей,

наприклад, окремих квітів чи

гілок і листя, що сплітаються в тонкий візерунок на

небі, яскраві плями одягу – все це надає картині

нарядну декоративність і разом з тим вносить

відтінок деякої стилізації, який є характерним для

картин Боттічеллі.

У той же час авторові притаманне

безпомилкове почуття ритму. Достатньо подивитися на сплетені рук грацій,

що танцюють. Подібним настроєм мрійливого смутку відмічена картина

Боттічеллі «Народження Венери».

У ренесансній архітектурі на перший план висувається індивідуальна

творчість архітектора. У Венеції ХV століття створюються великі

архітектурні ансамблі - палаци, вілли, громадські будівлі, наприклад: Плац

Медичі, Верховний будинок у Флоренції, церква Санта Марія делла Грація в

Мілані, бібліотека Сан-Марко у Венеції тощо. Така монументальність

свідчить про вплив естетичних засад та принципів античного будівництва.

Німецька архітектура зберегла готичний середньовічний стиль, але структура

Боттічеллі. Народження Венери

Ботттічеллі. Автопортрет Ботттічеллі. Автопортрет

10

будівель видозмінилася до вимог міського життя, що призвело до

виникнення місцевого архітектурного стилю (ратуші, цехи, гільдії тощо).

5. «Титани» італійського Відродження: Леонардо да Вінчі,

Рафаель, Мікеланджело

Мистецтво Високого Відродження («чинквеченто») початку ХVІ

століття сформувалось в обстановці економічної та

політичної кризи в Італії, і у зв’язку з цим являє складну

та протирічну картину. З одного боку, саме на цей час

припадає заключний етап, найвищий злет мистецтва,

який дав світу таких художників,

як Леонардо да Вінчі, Рафаель,

Мікеланджело, Джорджоне,

Тіціан. З іншого боку, в цей час

зароджуються художні явища, які

відображають крах гуманістичних ідеалів. Майстри

Високого Відродження завжди опускали незначні з

точки зору загального задуму

подробиці та деталі та прагнули

досягнути в своїх творах

гармонічного синтезу найпрекрасніших сторін дійсності.

Показово для ґенези

класичного стилю, що його

засновником був Леонардо да

Вінчі (1452-1519). Мистецтво не

було його головною професією.

Леонардо був вченим, який

пізнавав природу не заради мистецтва, а заради науки.

Ще задовго до Ф.Бекона він висловив істину, що

основа науки – дослід і спостереження. Йому

Леонардо да Вінчі.

Мадонна Бенуа

Леонардо да Вінчі. Мадонна Літа

Леонардо да Вінчі. Леда та Либідь

Леонардо да Вінчі. Джоконда

11

належать афоризми: «Все наше пізнання починається з відчуттів», «Наука –

полководець, практика – солдати». Леонардо по праву вважають предтечею

сучасного експериментального природознавства. Доречно наголосити про

його догадку про річне обертання Землі, про те, що Земля, як одне з небесних

тіл, не є центром Всесвіту. Його мистецтво розвивалось також на базі науки.

Леонардо на перше місце серед видів мистецтв висував

живопис, який, який, за переконаннями художника, є

універсальною формою пізнання сутності буття. Його

займала власне проблема, але не вирішення задачі, не

виконання. Тому до нас дійшла така мала кількість

закінчених творів: «Мадонна Бенуа», «Мадонна Літа»,

«Дама з горностаєм», «Джоконда» тощо, фреска

«Таємна вечеря», яким властивий психологізм і сила

генія художника, який втілив гармонію духовного та

природного очарування тих, кого зображував.

Це стосується і Рафаеля (1483-1520), який створив прекрасні образи

мадонн, у яких з величною яскравістю показав красу материнства: «Мадонна

Конестабіле», «Мадонна Грандука», «Мадонна

Колонна», «Мадонна Альба» та інші. Найвідоміша

робота – «Сікстинська мадонна», в якій він втілив

найвищий трагічний оптимізм материнської любові до

сина-боголюдини. У

творчості Рафаеля

найповніше злилися

традиції античності та

дух християнства.

Одинадцять років Рафаель розписував з

учнями апартаменти папи, так звані станції у

Ватиканському соборі (фрески «Диспут»,

«Парнас», «Афінська школа» тощо). Також відмітимо, що на початку

Рафаель. Автопортрет

Рафаель. Афінська школа.

Рафаель. Мадонна Конестабіле

12

ХVІ століття Рафаель був центральною фігурою художнього життя Риму, а з

1514 року був головним архітектором собору св. Петра.

Як Леонардо можна назвати майстром світлотіні, Тіціана – майстром

колориту, так Рафаель – майстер композиції.

Найвеличніший майстер італійського Відродження – Мікеланджело

(1475-1564) – різнобічний геній6 скульптор, живописець, архітектор, поет.

Геній сприймав світ тільки пластично, тільки тіло людини йому здавалось

гідним зображення. Але не будь-якої людини. Його світ – це особлива міцна,

героїчна порода людей; кожний поворот суглоба, кожний згин м’язів його

героїв сповнений прихованої сили. Таким чином, у творчості Мікеланджело

здійснюється і надзвичайне збагачення мистецтва та одночасно обмеження

його, оскільки художник не цікавився простим, ясним, звичайним,

життєрадісним.

З усіх видів мистецтва

Мікеланджело на перший план ставив

скульптуру, про що яскраво свідчить

статуя Давида (5,5 м), поставлена

біля міської ратуші Флоренції як

заклик до мужнього захисту та

справедливого управління містом.

Чотири роки Мікеланджело, за

запрошенням

папи Юлія ІІ, розписував стелю Сікстинської капели

Ватиканського палацу в Римі (загальна площа

розпису – 600 кв.м., кількість постатей, зображених

на фресках, досягає кількох сотень). Фрески

Мікеланджело – це цілісні грандіозні поеми про

створення світу, людське гріхопадіння, спокуту.

Пізніше він розписує стіну Сікстинської капели

грандіозною фрескою «Страшний суд», яка

Мікеланджело. Звод стели Сікстинської капели.

Мікеланджело. Страшний суд

13

художніми засобами виразила трагедію людського роду. Композиція

наповнена жахом, відчаєм, гнівом.

До того ж, з 1564 року Мікеланджело був

архітектором собору св. Петра; йому належить

креслення куполу. За його проектом була побудована в

Італії Лауренціана – перша публічна бібліотека в Західній

Європі.

Як поет, Мікеланджело склався під впливом Данте

та Петрарки. До нашого часу дійшло понад 200 його

віршів.

Велика сила впливу

Мікеланджело пов’язана з тим, що він – на відміну

інших майстрів Високого Відродження – був

пристрасним політичним борцем, захисником

свободи, передових ідей, впевненим республіканцем.

Його можна назвати істинно народним художником.

Таким чином, класичність італійського

Ренесансу, епохи Високого Відродження виражається

в небачуваному розквіті мистецтва, який став якби

відблиском класичної давності та якого ніколи вже не

вдалось досягнути.

6. Висновки. Криза гуманістичних ідеалів

Отже, культура епохи Відродження є дуже цікавою для нашого

сприймання у плані її різноманітності тем і жанрів. Після середньовічної

схоластики люди починають розкріпачуватися від забобонів, шукати ідеали

соціальної справедливості та свободи, роблять відкриття у галузі астрономії,

мореплавства, медицини тощо. Все це веде до народження гуманізму як

напрямку у суспільстві, спрямованого на людину і заради неї. У суспільстві

тепер вагому роль посідають люди дієві й творчі, як-от: купці, торговці,

Мікеланджело. Купол собору святого Петра

Мікеланджело. П’єта

14

письменники, живописці, архітектори, тобто майстри своєї справи.

Формування величних національних культур, як правило, не

завершується класикою, а відкривається нею. Біля джерел національної

літератури та мистецтва епохи Відродження стояли Петрарка та Боккаччо,

Донателло, Мозаччо, Боттічеллі, Тіціан, Леонардо да Вінчі, Рафаель і

Мікеланджело. І вони прагнули в своїх творах відродити античну красу

мистецтва, але ця краса не божественна, а людська.

Запитання і завдання

1. Де і коли зароджується епоха Відродження?

2. Назвіть характерні риси епохи Відродження.

3. Що таке гуманізм?

4. Прокоментуйте найвідоміші наукові відкриття епохи

Відродження.

5. Схарактеризуйте особливості ренесансної літератури.

6. У чому полягає неповторність ренесансного мистецтва?

7. Хто такі «титани» італійського Відродження?