Справа № 646/4507/17

№ провадження  2/646/1590/2017

З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

04.10.17 року                                                   м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - Сорока О.П., за участю секретаря Кравчук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11098,75 грн., з яких: 5598, 75 грн. - відшкодування завданої матеріальної шкоди; 2500,00 грн. - витрати на проведення незалежної оцінки матеріального збитку; 3000,00 грн. - витрати на правову допомогу.

В обґрунтуванняпозовних вимог позивач зазначив, щовін є власником квартири АДРЕСА_1. Власником квартири № 101 у вказаному будинку, яка знаходиться безпосередньо над квартирою позивача є відповідач, яка вночі з 02.03.2017 р. на 03.03.2017 р. здійснила залиття квартири позивача, чим причинила йому матеріальну шкоду, яку він просить стягнути з відповідача.

Позивач в судове засідання не зявився. Представник позивача подав заяву, якою позов підтримав, просив його задовольнити та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не зявилась з невідомих суду причин.

Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування квартири від 26.11.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, реєстр. № 1171, а також Витягом про реєстрацію в КП « Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 24762215 від 11.12.2009 р.

Власником квартири АДРЕСА_2 у

м. Харкові є ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом № 2062 від 19.06.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 90687727 від 27.06.2017 р.

Актом, складеним мешканцями будинку № 92 по проспекту Гагаріна у

м. Харкові, встановлено факт залиття квартири ОСОБА_1 вночі з 02.03.2017 року на 03.03.2017 року.

Згідно звіту про вартість розміру прямого збитку (матеріальної шкоди) внутрішнього оздоблення, спричиненого власнику квартири за адресою: АДРЕСА_3, складеного ТОВ«Аргумент-експерт» 15 травня 2017 року, розмір матеріальної шкоди, завданої залиттям складає 5598,75 грн.

Згідност. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст.ст.151 ЖК Українип.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженихпостановою КМУ № 572 від 08.10.1992р. власники квартир зобовязані забезпечувати її схоронність та технічного обладнання, проводити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт.

Таким чином, аналізуючи усі з'ясовані в судовому засіданні обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що залиття квартири №97 на пр.Гагаріна, 92 м. Харкові сталося з вини власника квартири № 101 у вказаному будинку, яка зобовязана забезпечувати справність технічного обладнання у своїй квартирі, вчасно виправляти недоліки обладнання, проводити ремонт.

Згідност.1166 ЦК Українимайнова шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суду доведено заподіяна матеріальна шкоди у розмірі 5598,75 грн., у звязку з чим суд вважає за необхідне задовольнити позов.

Крім того, відповідност..88 ЦПК Українистороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати у справі складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 640,00 грн., витрати на оцінку шкоди - 2500,00 грн. та витрат на правову допомогу 3000,00 грн.

У звязку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 6140,00грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212--215, 218, 224-229 ЦПК України, ст.22,1166,1192 ЦК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, матеріальну шкоду, заподіяну в результаті залиття квартири у розмірі 5 598 (пять тисяч пятсот девяносто вісім) грн. 75 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, судові витрати у розмірі 6140 (шість тисяч сто сорок) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Сорока О.П.

Зброя:

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 640/20563/16-ц                                 Головуючий 1 інстанції Муратова С.О.

Провадження № 22ц/790/4083/17                                          Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: сімейні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Коваленко І.П

суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.

при секретарі Дмитренко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона з жовтня 2004 року по грудень 2016 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу за спільні кошти вони придбали чотири мисливські зброї. Спеціального дозволу на право володіння та користування зброєю в неї не було, тому зброя перебувала у володінні її чоловіка, зберігалася у спеціальному сейфі. Згідно звіту з оцінки зброї, у кількості чотирьох одиниць, вартість мисливської зброї «TikkaT3RH» калібру 30-06, становить 26455 грн., мисливської нарізної зброї «Marlin795» калібру 221-5550 грн., мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру 9000 грн., мисливської гладкоствольної зброї «Benelli» 12 калібру складає 55940 грн., всього вартість зброї складає 96945 грн.

У звязку з цим, з урахуванням змінених позовних вимог, просила суд визнати мисливську нарізну зброю: «TikkaT3RH» калібру 30-06,№716217, «Marlin795» калібру 221, №93417441, мисливську гладкоствольну зброю «МЦ 2112», 12 калібру, №934726, «Benelli» 12 калібру, №BG-042740F/CG042758Z, обєктом їх з відповідачем спільної власності, як майно, придбане в шлюбі. Стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості ? частини вказаного майна 48472,50 грн., залишивши в його власності вищевказане майно. Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позовних вимог, вважає, що мисливська зброя належить до речей індивідуального користування відповідача, є його особистою приватною власністю та не може бути розподілена між подружжям. Також необґрунтованими вважає вимоги про компенсацію частки за умови визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_1 не надав жодної згоди на компенсацію, не вносив коштів на депозитний рахунок суду.

Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 10 травня 2017 року позов задоволено частково. Визнано мисливську нарізну зброю «TikkaT3RH» калібру 30-06, №716217, «Marlin795» калібру 221, №93417441, мисливську гладкоствольну зброю «МЦ 2112», 12 калібру, №934726, «Benelli» 12 калібру, №BG-042740F/CG042758Z, обєктом права спільної сумісної власності подружжя, як майно, придбане під час шлюбу ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 437,46 грн., судовий збір в сумі 435,60 грн., а всього стягнуто 873,06 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про: визнання мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH» калібру 30-06, №716217, «Marlin795» калібру 221, №93417441, мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, №934726, «Benelli» 12 калібру, №BG-042740F/CG042758Z, обєктом права спільної сумісної власності подружжя, як майно, придбане під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2; стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 437,46 грн., змінити розподіл судових витрат, повністю поклавши їх на ОСОБА_2. В іншій частині рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, ухваливши нове рішення, яким повністю задовольнити позов.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням вимог матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено

домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

У пунктах 23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", зазначено, що вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували з 22.10.2004 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.11.2016 (а.с. 122).

Згідно відповіді Управління превентивної діяльності ГУ НП в Харківській області № 758 від 02.03.2017, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи УПД ГУНП в Харківській області як власник мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH», калібру 30-06, № 716217, «Marlin795», калібру 221, № 93417441 та на обліку Київського ВП ГУНП в Харківській області як власник мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, №934726, «Benelli», 12 калібру, №BG-042740F/CG042758Z, (а.с. 60).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно вимог ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

В ст. 60 СК України визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно положень ч. 4 ст. 61 СК України, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи представника відповідача про те, що вказана мисливська зброя належить до речей індивідуального користування та з цих підстав не може бути розподілена, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегію суддів.

Так, відповідач у справі ОСОБА_1 має посвідчення мисливця, видане на його ім'я Державним лісогосподарським об'єднанням «ХАРКІВЛІС» від 30.11.2004, отримав членський квиток від українського товариства мисливців і рибалок серія АВ № 207484 від 2004р., сплачує членські внески, має спеціальні дозволи на право зберігання, носіння, видані Головним Управлінням МВС України в Харківській області. (а.с. 33, 34, 128, 129, 130).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Згідно п. 24 цієї ж Постанови, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належить до спільної сумісної власності речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Таким чином, правові підстави вважати вказану мисливську зброю речами індивідуального користування відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 від 16.12.2015, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

        У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Отже, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Сторонами в особі їх уповноважених представників не заперечується факт придбання спірної мисливської зброї під час шлюбу, яка зареєстрована, як зазначено вище, за відповідачем у справі, як за власником мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH», калібру 30-06, № 716217, «Marlin795», калібру 221, № 93417441, мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, № 934726, «Benelli», 12 калібру, №BG-042740F/CG042758Z .

Однак, жодних доказів придбання спірного майна за особисті кошти одного з подружжя суду не надано. Представник відповідача, яка заперечувала придбання зброї за кошти подружжя, не надала доказів на підтвердження придбання вказаної мисливської зброї за особисті кошти відповідача ОСОБА_1

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаної мисливської нарізної зброї об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, рішення суду в частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості ? частини вказаного майна - 48472,50 гр. підлягає скасуванню.

Так, представником позивача надано Звіт оцінки нерухомого майна - зброї у кількості чотирьох одиниць, виконаний ТОВ «Аргумент-Експерт» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 693/16 від 09.09.2016) 21.03.2017 за замовленням адвоката ОСОБА_3, відповідно до якого вартість мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH» калібру 30-06, становить 26455,00 гр., мисливської нарізної зброї «Marlin795» калібру 221 - 5550,00 гр.; мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру - 9000,00гр., мисливської гладкоствольної зброї «Benelli» 12 калібру складає 55940,00 гр. (а.с. 89-111).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В ст. 71 СК України визначені способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Кожна з вказаних вище чотирьох мисливських зброй є, відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України, річчю неподільною, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню ? частина вартості майна, а саме 48472,50 гр.

В судовому засіданні апеляційної інстанції сторонам було розяснено право на призначення експертизи щодо оцінки майна, однак, сторони від проведення експертизи відмовились.

Рішення суду щодо стягнення витрат на правову допомогу ухвалено відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, тому доводи апеляційної скарги відповідача про покладення витрат на позивачку є безпідставними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні.

На підставі наведеного та керуючись п.2 ч.1 ст.307, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                     В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 травня 2017 року змінити.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення ? частини вартості майна скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію ? частини вартості майна в сумі 48472 грн. 50 коп. (сорок вісім тисяч чотириста сімдесят дві гривні).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -    

Судді

                              

Справа № 640/20563/16-ц

н/п 2/640/1071/17

                              РІШЕННЯ

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ      

10 травня 2017 року                                   м. Харків

   Київський районний суд м. Харкова у складі:

                                                  головуючого   -         судді Муратової С.О.

                                                  при секретарі  -                    Щербаковій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя, -

                                                          встановив:

30.12.2016 в провадження Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява про розподіл майна подружжя, яку 23.03.2017 позивач змінив в порядку ст. 31 ЦПК України та просить суд визнати мисливську нарізну зброю: «TikkaT3RH», калібру 30-06, № НОМЕР_3, «Marlin795» калібру 221, № НОМЕР_4; мисливську гладкоствольну зброю «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, «Benelli», 12 калібру, № НОМЕР_2, об'єктом їх з відповідачем спільної власності, як майно, придбане в шлюбі; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості ? частини вказаного майна - 48472,50 гр. (сорок вісім тисяч чотириста сімдесят дві гривні 50 копійок), залишивши в його власності мисливську нарізну зброю: «TikkaT3RH», калібру 30-06, № НОМЕР_3, «Marlin795» калібру 221, № НОМЕР_4; мисливську гладкоствольну зброю «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, «Benelli», 12 калібру, № НОМЕР_2; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати (а.с. 3-4, 68-69).

На обґрунтування вимог позивач зазначає, зокрема, що з відповідачем вони мешкали однією сім'єю та перебували в зареєстрованому шлюбі з жовтня 2004 р. по грудень 2016 р. В період шлюбу за спільні грошові кошти ними було придбано чотири мисливські зброї. Спеціального дозволу на право володіння та користування зброєю в неї не було, тому зброя перебувала у володінні чоловіка, зберігалася у спеціальному сейфі, доступу до якого в неї не було.

Згідно відповіді Управління превентивної діяльності ГУ НП в Харківській області № 758 від 02.03.2017, ОСОБА_2 є власником вказаної зброї. Згідно Звіту з оцінки рухомого майна - зброї, у кількості чотирьох одиниць, виконаного ТОВ «Аргумент-Експерт» 21.03.2017, вартість мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH» калібру 30-06, становить 26455,00 гр., мисливської нарізної зброї «Marlin795» калібру 221 - 5550,00 гр.; мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру - 9000,00гр., мисливської гладкоствольної зброї «Benelli» 12 калібру складає 55940,00 гр., всього вартість зброї складає 96945,00гр.

Позивач посилається на положення ст. 60, 61, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70, с. 2 ст. 71 СК України, ч. 3 ст. 368, ст. 392 ЦК України, зазначає також, що придбане під час шлюбу майно складає презумпцію виникнення права спільної сумісної власності на майно.  

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Загребельний С.М. позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просила відмовити в задоволенні позовних вимог, виклала також письмові заперечення на позовну заяву (а.с. 29-32) та додаткові заперечення відносно поданого доказу - звіту оцінки нерухомого майна (а.с. 114-117), вказуючи зокрема, наступне. Посилаючись на ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 60 СК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя», вважає, що мисливська зброя належить до речей індивідуального користування відповідача, є його особистою приватною власністю та не може бути розподілена між

подружжям. Зазначає, що відповідачу дана мисливська зброя необхідна для реалізації його постійного хобі - мисливства, яким він регулярно займається з 2004 року. Відповідач має посвідчення, видане персонально на його ім'я Державним лісогосподарським об'єднанням «ХАРКІВЛІС» від 30.11.2004, отримав членський квиток від українського товариства мисливців і рибалок серія НОМЕР_9 від 2004р. для того, щоб мати право володіти і користуватися даною зброєю, отримав спеціальні дозволи на право зберігання, носіння, видане Головним Управлінням МВС України в Харківській області, зокрема, дозвіл № НОМЕР_5, серійний номер № НОМЕР_6, виданий 22.12.2004 та дійсний до 22.12.2019; та дозвіл про право зберігання, носіння, виданий головним Управлінням МВС України в Харківській області, № НОМЕР_7, серійний номер НОМЕР_8, виданий 07.05.2015 та дійсний до 2015р. Відповідач регулярно займається мисливством та регулярно сплачує всі необхідні членські внески, що підтверджується виданими українським товариством мисливців і рибалок картками про сплату членських внесків. Крім того, зброя є об'єктом, обмеженим у цивільному обороті, та відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, не може бути визнана об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Вважає також необґрунтованою вимогу про компенсацію частки за умови визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідач не надав жодної згоди на компенсацію частки майна, крім того, не вносив жодних коштів на депозитний рахунок суду. Крім того, вважає, що поділ майна між сторонами уже відбувся. Більш того, позивач жодним чином не обґрунтувала, звідки саме у малозабезпеченої, молодої сім'ї взялися кошти на купівлю даного майна.        

Згідно додаткових заперечень відносно поданого доказу - звіту оцінки нерухомого майна, представник відповідача також зазначає, що цей доказ суперечить ст. ст. 58, 59 ЦПК України, та вказує про некомпетентність оцінювача або по свідому маніпуляцію інформацією при складанні висновку щ оцінки майна.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши відповідні обставини і визначившивідповідно до них правовідносини, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами з ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст. 61 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 22.10.2004 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.11.2016 (а.с. 122).

Згідно відповіді Управління превентивної діяльності ГУ НП в Харківській області № 758 від 02.03.2017, ОСОБА_2, 1978 року народження, перебуває на обліку відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи УПД ГУНП в Харківській області як власник мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH», калібру 30-06, № НОМЕР_3, «Marlin795»,

калібру 221r, № НОМЕР_4 та на обліку Київського ВП ГУНП в Харківській області як власник мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, «Benelli», 12 калібру, № НОМЕР_2 (а.с. 60).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно вимог ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

В ст. 60 СК України визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно положень ч. 4 ст. 61 СК України, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Щодо доводів представника відповідача про те, що вказана мисливська зброя належить до речей індивідуального користування та з цих підстав не може бути розподілена, суд зазначає також наступне.  

Дійсно, відповідач у справі ОСОБА_2 має посвідчення мисливця, видане на його ім'я Державним лісогосподарським об'єднанням «ХАРКІВЛІС» від 30.11.2004, отримав членський квиток від українського товариства мисливців і рибалок серія НОМЕР_9 від 2004р., сплачує членські внески, має спеціальні дозволи на право зберігання, носіння, видані Головним Управлінням МВС України в Харківській області, зокрема, дозвіл № НОМЕР_5, серійний номер № НОМЕР_6, виданий 22.12.2004 та дійсний до 22.12.2019; та дозвіл про право зберігання, носіння, виданий головним Управлінням МВС України в Харківській області, № НОМЕР_7, серійний номер НОМЕР_8, виданий 07.05.2015 та дійсний до 07.05.2018р. (а.с. 33, 34, 128, 129, 130).

    Однак, відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.  Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-

будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

         Згідно п. 24 цієї ж Постанови, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.  Не належить до спільної сумісної власності  речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть

якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Таким чином, правові підстави вважати вказану мисливську зброю речами індивідуального користування у суду відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 від 16.12.2015,  належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

         У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Сторонами в особі їх уповноважених представників не заперечується факт придбання спірної мисливської зброї під час шлюбу, яка зареєстрована, як зазначено вище, за відповідачем у справі ОСОБА_2, 1978 року народження, як за власником мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH», калібру 30-06, № НОМЕР_3, «Marlin795», калібру 221r, № НОМЕР_4, мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, «Benelli», 12 калібру, № № НОМЕР_2.

Однак, жодних доказів придбання спірного майна за особисті кошти одного з подружжя суду не надано. Представник відповідача, яка заперечувала придбання зброї за кошти подружжя, не надала доказів на підтвердження придбання вказаної мисливської зброї за особисті кошти відповідача ОСОБА_2

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення позову у вказаній частині та визнання вказаної мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH», калібру

30-06, № НОМЕР_3, «Marlin795», калібру 221r, № НОМЕР_4, мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, «Benelli», 12 калібру, № № НОМЕР_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, не підлягає задоволенню позов в частині стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошової компенсації вартості ? частини вказаного майна - 48472,50 гр. (сорок вісім тисяч чотириста сімдесят дві гривні 50 копійок), виходячи з наступного.

В ході розгляду справи представником позивача надано Звіт оцінки нерухомого майна - зброї у кількості чотирьох одиниць, виконаний ТОВ «Аргумент-Експерт» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 693/16 від 09.09.2016) 21.03.2017 за замовленням адвоката Загребельного С.М., відповідно до якого вартість мисливської нарізної зброї «TikkaT3RH» калібру 30-06, становить 26455,00 гр., мисливської нарізної зброї «Marlin795» калібру 221 - 5550,00 гр.; мисливської гладкоствольної зброї «МЦ 2112», 12 калібру - 9000,00гр., мисливської гладкоствольної зброї «Benelli» 12 калібру складає 55940,00 гр. (а.с. 89-111).  Інших належних доказів на підтвердження дійсної вартості спірної мисливської зброї суду не надано.

В ст. 69 СК України визначено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В ст. 71 СК України визначені способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Зокрема, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК Украхни).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (ч. 3 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2811цс15 від 30.03.2016, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України. Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

         Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати  положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

     За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

         У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні  речі  не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

     Таким чином, оскільки грошова компенсація на депозитний рахунок суду внесена попередньо не була, присудження позивачу грошової компенсації та поділ спільного майна подружжя у запропонований позивачкою спосіб неможливий.  

При цьому суд також враховує, що кожна з вказаних вище чотирьох мисливських зброй є, відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України, річчю неподільною, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, підстави до задоволення вимог позивача в цій частині та присудження їй грошової компенсації відсутні.

Прийшовши до висновку про наявність підстав до часткового задоволення позову, судові витрати між сторонами суд розподіляє відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, та присуджує позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати, понесені останньою і документально підтверджені.  

Так, позивачем сплачено судовий збір в сумі 551 гр. 20 коп. при озерненні до суду з позовом, та в сумі 320, 00 гр. при зверненні з клопотанням про витребування доказів (а.с. 2, 28), а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача ? від вказаних сум, тобто 435гр. 60 коп.  

Крім того, до складу судових витрат відносяться витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Представником позивача Загребельним С.М., який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_10, видане 14.04.1994 на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 19.10.1993 (а.с. 58, 59) надано Угоду від 15.12.2016 на надання правової допомоги між ним та ОСОБА_1 в Київському районному суді м. Харкова на надання юридичної допомоги по цивільній справі про розподіл майна (участь в судовому засіданні), Акт виконаних робіт від 30.03.2017 у даній справі, на загальну суму 4000 гр., а також квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату 2000 гр. (а.с. 112, 113).

Проте, суду не надано розрахунку вартості послуг, вказаних в Акті виконаних робіт від 30.03.2017 з розрахунком часу, витраченого на складання первинні консультації, ознайомлення з фактичними обставинами справи та вивченням матеріалів, на формування правової позиції, визначення обсягу доказів, складання позову, консультативної допомоги, що унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат на правову допомогу пропорційно до задоволених вимог.  

Щодо представництва позивача в суді першої інстанції, за правилами ч 2 ст. 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Як зазначено вище, згідноАкту виконаних робіт від 30.03.2017, представник позивача вказує 1000 гр. за участь в судових засіданнях та надає квитанцію на загальну суму 2000гр. (а.с. 112, 113).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В судовому засіданні адвокат Загребельний С.М. приймав участь в інтересах позивача, згідно журналів судових засідань від 21.02.2017 - протягом 11 хв. (а.с. 53), від 23.03.2017 -

протягом 12 хв. (а.с. 87), від 30.03.2017 - протягом 45 хв. (а.с. 118), від 10.05.2017 (а.с. 130) - протягом 17 хв., що в загальному становить 1 год. 25 хв.

З 1 січня 2017 року, відповідно до бюджету на 2017 рік, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 1544 гривні. Отже, 40 % відповідно становить 617 гр. 60 коп. Отже, компенсація витрат на правову допомогу за участь представника позивача - адвоката Загребельного С.М. в судових засіданнях за 1 год. 25 хв. складатиме 874 гр. 92 коп. Однак, враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню ? від вказаної суми, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто 437 гр. 46 коп.  З цих же підстав дана вимога в іншій частині щодо стягнення судових витрат задоволенню не підлягає.

Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 61, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 60, 65, 70, 71, 72 Сімейного кодексу України, ст. ст. 15, 16, 183, Цивільного кодексу України, суд, -

  ВИРІШИВ:

           Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати мисливську нарізну зброю «TikkaT3RH», калібру 30-06, № НОМЕР_3, мисливську нарізну зброю «Marlin795», калібру 221r, № НОМЕР_4, мисливську гладкоствольну зброю «МЦ 2112», 12 калібру, № НОМЕР_1, мисливську гладкоствольну зброю «Benelli», 12 калібру, № № НОМЕР_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, як майно, придбане під час шлюбу ОСОБА_2 таОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 437 гр. 46 коп., судовий збір в сумі 435 гр. 60 коп., а всього стягнути 873 гр. 06 коп. (вісімсот сімдесят три гривні 06 копійок).

          В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1- відмовити.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі через Київський районний суд м. Харкова в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

           Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті, є оригіналом.

Суддя -  

Гагарина

Апелляция и 1-я инстанция выиграли

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження №22-ц/790/2270/17                              Головуючий 1-ї інстанції - Сорока О.П.

Справа №646/13211/16-ц                                            Доповідач - Довгаль А.П.    

Категорія: відшкодування шкоди    

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

     10 травня 2017 року                      колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

     головуючого - судді Довгаль А.П.

     суддів - Коваленко І.П., Костенко Т.М.

     при секретарі - Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріального та морального збитку, заподіяного внаслідок залиття квартири, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнень просила: 1.стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в сумі 22 348,61грн.                    2.моральну шкоду в розмірі 20 000,00грн.; 3.вартість звіту про оцінку величини прямого збитку - 1 500,00грн.; 4. судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20грн.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_3. На другому поверсі цього будинку, над її квартирою, розташована квартира №4, яка належить на праві власності відповідачу. Зазначає, що на протязі 2014-2016років, а саме 28.03.2014року, 01.07.2015року та 20.10.2016року з вини відповідача сталося залиття її квартири, про що працівниками КП «Жилкомсервіс» складалися відповідні акти.

Згідно звіту оцінки величини прямого збитку (матеріальної шкоди) від 31.10.2016року, проведеного ТОВ «Аргумент-Експерт» вартість внутрішнього оздоблення, спричиненого власнику кімнати в результаті залиття складає 22 348,61грн. Оскільки відповідач відмовився відшкодовувати завдану їй шкоду в добровільному порядку, вона змушена з цими вимогами звернутися до суду за примусовим стягненням. Також зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях та нервових переживаннях, які вона зазнала внаслідок залиття квартири, знищення та руйнування її майна.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримала і просила їх задовольнити з урахуванням останніх уточнень.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов не визнав, заперечуючи проти його задоволення, посилався на те, що акти про залиття квартири позивача були складені працівниками дільниці №58 КП «Жилкомсервіс» з порушенням діючих нормативних актів.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 22 348,61грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000,00грн. на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 15.02.2017року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1 564,24грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції від 13.02.2017року скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Зокрема вказує, що суд порушив норми ст.59 ЦПК України, невірно застосував норми матеріального права, на власний розсуд розтлумачив ст.1166 ЦК України, п.2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005р. №76, не взяв до уваги лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №12/20-11-1175 від 29.12.2009року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд з'ясовує чи були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти); якими доказами мотивовано рішення, належними чи допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Згідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

     Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право за судовий захист.

     Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

     Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

За положеннями ст.ст.1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за вищевказаними нормами права доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_3 зареєстрована та проживає у АДРЕСА_3, яка належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 25.10.1999року, посвідченого ПН ХМНО Валковою Л.М, за реєстровим №1319 (а.с. 4, 57).

На другому поверсі цього будинку (над квартирою позивача), розташована квартира №4, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.09.1996року, посвідченого державним нотаріусом Першої ХДНК Коссе Л.М. за реєстровим №7-4616 (а.с.56).

  З матеріалів справи вбачається, що на протязі 2014-2016р.р. тричі відбулося залиття квартири позивача з вини відповідача.

Так, згідно акту від 14.04.2014р., складеного комісією із працівників дільниці №58 КП «Жилкомсервіс», 28 березня 2014 року сталося залиття квартири АДРЕСА_1. При огляді квартири виявлено, що в приміщенні житлової кімнати, площею 11,2кв.м, на стінах наклеєні шпалери, на стелі спостерігається вологі сліди залиття площею приблизно 2,5кв.м, відбувається обвалення шпалер на стінах площею приблизно 20,0кв.м. Приміщення коридору, площею 5,4кв.м, стеля та стіни окрашені водоемульсіонною фарбою, залиття на стелі та стінах приблизно площею 11,00кв.м. Залиття відбулося з квартири №4, розташованої на третьому поверсі цього будинку. Причина залиття - прорив гнучкого патрубку в квартирі №4 (а.с. 5).

При цьому відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду не заперечував проти того, що залиття квартири №3, в якій проживає позивач, відбулося 28.03.2014року з його вини. Для усунення наслідків залиття він добровільно надавав позивачу грошові кошти на ремонтні роботи.

01.07.2015року відбулося повторне залиття квартири АДРЕСА_2, про що комісією працівників дільниці №58 КП «Жилкомсервіс» складено акт від 03.07.2015р. В ході обстеження квартири встановлено, що в житловій кімнаті, площею 11,9кв.м, стеля з простою побілкою, площа залиття стелі 3,0кв.м, площа залиття стін приблизно 4,5кв.м, спостерігається відлущення штукатурного шару на площі 1,2кв.м. Водою залиті меблі та килим. Залиття квартири №3 здійснено з квартири №4, розташованої на третьому поверсі будинку. Доступ до квартири №4 не надано, причина залиття не встановлена (а.с. 6).

  20.10.2016року втретє здійснено залиття квартири АДРЕСА_3, про що 21.10.2016року комісією працівників дільниці №58 КП «Жилкомсервіс» складено акт. В ході обстеження квартири №3 було встановлено, що в житловій кімнаті стеля з простою побілкою, площа залиття стелі 8,0кв.м, спостерігається відлущення штукатурного шару. Стіни оклеєні шпалерами, площа залиття стін 6,0кв.м. В результаті залиття електропроводки, на момент перевірки, відсутнє світло. Холодною водою залиті меблі, телевізор палас. Залиття квартири №3 відбулося із квартири №4, яка розташована на третьому поверсі будинку. Доступ у квартиру №4 не надано, причина залиття не встановлена (а.с. 7).

Із відповіді директора Департаменту житлового господарства Харківської міської ради від 25.11.2016року за №Л-9-45480/0/1-16.08-39-11528/0/129-16, які надавалися на звернення ОСОБА_3, також вбачається, що залиття квартири позивача    сталося із вище розташованої квартири №4. Власники квартири №4 в категоричній формі відмовилися надати доступ до квартири для з'ясування причини залиття (а.с. 53).

Відповідно до висновку про оцінку величини прямого збитку (матеріальної шкоди), який зроблено ТОВ «Аргумент-Експерт» 16.10.2016року, вартість внутрішнього оздоблення, спричиненого власнику кімнати в результаті залиття, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, складає - 22 348,61грн. (а.с.8-34).

Оскільки ОСОБА_1 не погоджувався із Звітом про оцінку величини прямого збитку (матеріальної шкоди) від 31.10.2016року, вважаючи, що ця сума значно завищена та не відповідає реально завданій шкоді, судовою колегією неодноразово роз'яснювалось його право заявити клопотання про призначення у справі на підставі положень ст.143 ЦПК України  судово-технічну експертизу з метою визначення причин залиття та встановлення вартості конкретних відновлювальних робіт, які потрібно провести в квартирі позивача, але відповідач таким правом не скористався.

Доводи апелянта ОСОБА_1 з приводу того, що залиття квартири позивача сталося з вини КП «Харківводоканал» та КП «Жилкомсервіс» і, що акти обстеження квартири позивача від 14.04.2014р., 03.07.2015р., 21.10.2016р. є неналежними доказами, т.я., на його думку, складені неповноважними особами і мають протиріччя, колегіє суддів не приймаються. Будь-яких доказів на спростування того, що саме з вини вищезазначених комунальних підприємств відбувалися вищеназвані залиття відповідачем не надано, хоча відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України це є його обов'язком.

Також колегія суддів не може взяти до уваги лист-відповідь КП «Харківські теплові мережі» від 17.02.2017р. №104 на звернення до них ОСОБА_1, оскільки аварійна ситуація

на трубопроводі між кв.№3 та №4 виникла - 31.12.2014року, тобто в інший період, який не відноситься до дат заявлених у позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування матеріальної шкоди вищевказаної суми.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування морального збитку, заподіяного внаслідок порушення його прав. Моральний збиток, зокрема, полягає в душевних стражданнях, що фізична особа випробувала в зв'язку з знищенням чи ушкодженням його майна. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, розмір моральних страждань визначається з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача чи інших обставин.

Розмір моральної шкоди суд визначив з урахуванням встановлених по справі обставин, характеру та тривалості душевних страждань, які зазнала позивач ушкодженням стану її квартири, руйнування та знищення майна та речей внаслідок неодноразового залиття, які відбувалися саме з квартири відповідача.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону.

Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.    

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -                                     Судді -

Справа № 640/18952/15-ц

н/п 2/640/399/16

                                       ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 березня 2016 року      

              Київський районний суд м. Харкова у складі судді Дмитрієва О.Ф. при секретарі Рисованій Н.О., за участі представника позивача: ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок затоплення квартири, -

ВСТАНОВИВ:

              Позивач звернувся до суду з вказаним позовом у якому просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 35808.25 грн. та моральну шкоду у сумі 5000 гривень. В обґрунтування позову зазначив, що він є власником квартири № 137, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, буд. 9. 25 квітня 2015 року відбулося затоплення його квартири. Згідно до висновків комісії, затоплення квартири, сталося внаслідок недбалого ставлення відповідача до приладів та системами водопостачання. Згідно з висновками звіту про оцінку обсягу прямого збитку, оцінювача Т'ОВ «Аргумент-експерт», розмір майнової шкоди, внутрішньої обробки, в результаті затоплення квартири , становить 40 808, 25 грн.. З зазначеної суми, відповідач відшкодував мені 5 000 грн., але решту сплачувати відмовляється.

У наслідок затоплення квартири позивачу також було завдано моральної шкоди, яка полягає в порушенні звичного ритму життя, режиму сну та психоемоційного стану.

               Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, проти заочного разгляду справи не заперечує.

           Відповідач в судове засідання не з»явився, був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки суду не повідомив.

           Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

          Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

              Заслухавши сторони, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд надходить до наступного.

             Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2, є власником квартири № 137, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, буд. 9, яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 1997 року, реєстраційний № 2-97-88358.

Згідно з довідкою Київської філії «Харківські теплові мережі» від 29 квітня 2015 року, № А-165/07, 25 квітня 2015 року відбулося затоплення квартири № 137, по вул. Блюхера 9. Аварійна заявка № 4682519 надійшла о 2 годині 21 хвилині 25 квітня 2015 року. По прибуттю на місце, аварійна бригада виявила, що надходження води до квартири відбувається з квартири № 141. що розташована поверхом вище по стояку, через порив гнучкого шланга трубопроводу холодного водопостачання.

            Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 51147623 від 29.12.2015 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3.

Згідно акту № 176/06/15 про затоплення квартири від 04 травня 2015 року затвердженим КП «Жилкомсервіс», затоплення квартири № 137, по вул. Блюхера 9, сталося внаслідок недбалого ставлення жильців у користуванні внутрішньо квартирними приладами та системами водопостачання.

Згідно з висновками звіту про оцінку обсягу прямого збитку, оцінювача Т'ОВ «Аргумент-експерт», розмір майнової шкоди, внутрішньої обробки, в результаті затоплення квартири , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, становить 40 808, 25 грн. ( сорок тисяч вісімсот вісім гривень, двадцять п'ять копійок).

З зазначеної суми, відповідач відшкодував 5 000 грн. (пять тисяч гривень), про що заявлено в позовній заяві та в судовому засіданні представником позивача.

        Відповідно дост. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто вживати всіх заходів, щоб його власність не несла небезпеки для інших громадян.

         Також, згідно до положеньЗакону України «Про житлово-комунальні послуги»відповідальність за належний стан внутрішньо-квартирного санітарно-технічного обладнання покладена на наймача або власника квартири.

          Встатті 22 Цивільного кодексу Українизазначено, що особа, якій завдано збитківу результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

        А також, відповідно до ч.3ст. 386 Цивільного кодексу Українивласник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної шкоди.

             Згідност.1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

        Суд вважає, що майнова шкода позивачу заподіяна з вини відповідача, який є власниками квартири, і він повинен відшкодувати її в обсязі визначеному спеціалістом.

           Стаття 23 Цивільного кодексу Українивизначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

        Частина 3статті 23 Цивільного кодексу Українизазначає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

           Встатті 1167 Цивільного кодексу Українизазначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

            Оскільки, в даному випадку винність відповідача в завдані позивачу моральної шкоди підтверджується фактичними обставинами справи, то він повинний відшкодувати позивачу і скоєну з його вини моральну шкоду.

        Дійсно, факт ушкодження його квартири і майна в результаті затоплення водою з вини відповідача, заподіяв позивачу психологічний стрес, потягнув моральні переживання, зрушив її життєвий уклад і звичайні життєві зв`язки.                                                

                Отже з відповідача підлягає стягненню заявлений позивачем розмір моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

               Суд, у відповідності до ст.. 88 ЦПК України, вважає необхідним стягнути на користь позивача судові витрати.

               Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

            Позов ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок затоплення квартири - задовольнити.

Стягнути з ПавликаМиколи Анатолійовича ІНН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, спричинену в наслідок затоплення квартири АДРЕСА_3 у розмірі 35 808,25 коп., моральну шкоду у розмірі

5000, 00 коп., а разом 40 808, 25 (сорок тисяч вісімсот вісім гривень) 25 коп.

Стягнути з ПавликаМиколи Анатолійовича ІНН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору у розмірі 487,20 грн, а також судові

витрати, повязані з заявою про витребування доказів у розмірі 243,60 грн.

           Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана в Апеляційний суд Харківської області через Київський районний суд міста Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуто судом , який його ухвалив за заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дати отримання копії рішення.

  Суддя:

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/668/16                         Головуючий 1 інст. - Горбунова Я.М.

Справа № 643/4161/15-ц                               Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 березня 2016 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого -Кругової С.С.,

суддів: Зазулинської Т.П., Міненкової Н.О.,

секретаря Прологаєвої А.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних внаслідок ДТП, -

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 31281,58 грн. та судові витрати у розмірі 5012,82 грн.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2015 року позов задоволено.

Стягнуто майнову шкоду з відповідача на користь позивача в сумі 31 281, 58 грн. і судові витрати в сумі 312 грн.82 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати, позовну заяву залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув уваги на належність доказів наданих позивачем.

Суд не припинив зловживання позивача його правом на відшкодування шкоди, що повинна розраховуватись відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Згідно висновку ТОВ ЕК «Довіра» виконаного за дорученням МТСБУ від 03 січня 2015 року вартість відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 34039,75 грн.. Виплачено МТСБУ було - 35516,32 грн.

Вважає, що після проведення відповідної виплати, позивач не може вимагати стягнення будь-яких коштів.

Висновок ТОВ «Аргумент-експерт» не є належним доказом завданої шкоди, оскільки позивач звернувся за оцінкою 10.12.2014 року, тобто після того, як МТСБУ надіслано доручення 10.11.2014 року до ТОВ ЕК «Довіра».

Зазначає, що він не був повідомлений про проведення цього дослідження і не був присутнім.

В даному висновку сума матеріального збитку розрахована без урахування коефіцієнту фізичного зносу тому суд передчасно поклав його в основу рішення.

Крім того, суд не обговорив і не вирішив питання про передачу відповідачу пошкодженого автомобіля.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з вимог ст.. 1193 ЦК України, що відшкодувати відповідач повинен різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що 24.10.2014 р. в дорожньо-транспортній пригоді з вини відповідача ОСОБА_1 був пошкоджений автомобіль НОМЕР_1, який належить позивачу ОСОБА_3

За постановою Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2014 р. ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Відповідач ОСОБА_1 на час ДТП не мав полісу страхування авто-цивільної відповідальності, в зв'язку з чим позивач звернувся до МТСБУ (Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування завданої шкоди.

За дорученням МТСБУ № 24900 від 11.11.14 р. ТОВ ЕК «Довіра», яке є суб'єктом оціночної діяльності, було проведено 16.12.14 р. автотоварознавче дослідження, за яким складено звіт від 03.01.2015 року, відповідно до висновків якого, ринкова вартість автомобіля «Citroen» становить 68148, 53 грн., вартість відновлювального ремонту становить 92137,49 грн., коефіцієнт фізичного зносу 0,7, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 34039,75 грн.

МТСБУ було проведено виплату позивачу суми за даним висновком у розмірі 35516, 32 грн.

Зазначені обставини сторонами визнаються і відповідно до ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України потерпілий має право на відшкодування збитків у повному обсязі відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Після проведення відповідної виплати МТСБУ позивач звернувся до ТОВ «Аргумент Експерт» для визначення розміру матеріального збитку, завданого при ДТП автомобілю «Citroen».

ТОВ «Аргумент-Експерт», яке є суб'єктом оціночної діяльності, було здійснене автотоварознавче дослідження, за яким складений звіт, відповідно до якого розмір

матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Citroen», становить 66798,20 грн., що дорівнює ринковій вартості автомобіля.

Згідно ст. 1193 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до ст. 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ відшкодовує шкоду, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до п.9.2 ст. 9 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» максимальний розмір відшкодування за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень. Відповідно до ст. 29 зазначеного закону передбачено, що у разі настання страхового випадку, який настав у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодовуються лише витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Системно аналізуючи обидва висновки суб'єктів оціночної діяльності, суд зазначає наступне.

Згідно висновку ТОВ «Аргумент-експерт» вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача перевищує ринкову вартість і тому вартість майнової шкоди приймається рівною ринкової вартості авто, а саме 66798,20 грн. (а.с.37).

Відповідно висновку ЕАК «Довіра» вартість відновлювального ремонту також перевищує ринкову вартість автомобіля і тому вартість майнової шкоди визначена у розмірі ринкової вартості і складає 68148,53 грн. (а.с. 52).

З урахуванням виплаченої суми страхового відшкодування 35516,62 грн. різниця складає за висновком:-ТОВ «Аргумент-експерт» (66798,20-35516,62)=31281,58 грн.; - ЕАК «Довіра» (68148,53-35516,62)=32631,91 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення майнової шкоди в сумі 31281,58 грн.

Отже, виходячи з вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач надав докази розміру заподіяної майнової шкоди висновок ТОВ «Аргумент-експерт», який є меншим ніж зазначено у висновку ЕАК «Довіра» на який посилається відповідач і вважає саме його належним доказом.

З огляду на те, що висновки двох оцінок не різняться по суті визначення майнової шкоди, обидва вони визначають майнову шкоду рівною ринковій вартості автомобіля, а лише у розмірі, який в межах заявлених позовних вимог розглянутий судом і не привів до неправильного вирішення справи, судова колегія враховуючи вимоги ч. 2 ст. 308 ЦПК України, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних підстав, вважає що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має.

Доводи апеляційної скарги, що у висновку ТОВ «Аргумент-експерт» не враховано фізичний знос не відповідають дійсності.

Так, в розділі «розрахунок вартості ТЗ до настання пошкоджень для визначення доцільності проведення відновлювального ремонту» зазначено % додаткового зменшення вартості ТЗ, залежно від умов догляду зберігання та експлуатації і з врахуванням дефектів (а.с.37).

Також, не може бути вирішене судом питання про передачу відповідачу ТЗ, оскільки ним не сплачена повна ринкова вартість ТЗ, а лише частина - різниця між фактичною ринковою вартістю - та страховим відшкодуванням.

Питання передачі ТЗ може бути вирішене, лише за умов повної сплати винною особою ринкової вартості автомобіля.

Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - відповідач не надав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, ч. 1 ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий                                              С.С. Кругова

    

Судді :                                                  Т.П. Зазулинська

                                             Н.О. Міненкова

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/8415/15

Справа №645/3270/15ц                                             Головуючий 1 інст. -Бондарєва І.В.

Категорія :відшкодування шкоди                          Доповідач  - Бобровський В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого    Бобровського В.В.,                                                          

суддів              Черкасова В.В.,

                         Кокоші В.В.,

при секретарі  Лашаковій Д.І.,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», Харківської міської ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

    У квітні 2015 року ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до КП «Жилкомсервіс» та КП «Харківські теплові мережі» про солідарне відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяних з вини відповідачів залиттям квартири 11 лютого 2015 року за адресою АДРЕСА_1.

    На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що квартира зареєстрована на сина, вона добросовісно сплачує усі комунальні послуги, але відповідачами в порушення прийнятих зобов'язань не здійснювалось проведення ремонту тепломережі, що й стало причиною залиття їх з сином житла.

    Зазначивши, що вартість відновлювального ремонту за звітом ТОВ «Аргумент-Експерт» складає 35725,47 грн. та те, що після залиття квартири та неможливість її використовувати для проживання, з дитиною була вимушена знімати інше житло за договором найму на три місяці, зазнала душевних страждань, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідачів солідарно 35725,47 грн. на відшкодування майнової шкоди у розмірі вартості ремонту квартири, 5000 грн. компенсації моральної шкоди та витрат 1700

грн. на оцінку вартості ремонту, 3600 грн. на оренду іншого житла, а також судові витрати.

    Відповідачами в особі представників до суду подані заперечення на позову ОСОБА_2

Представник КП «Жилкомсервіс» зазначав, що для визначення розміру майнової шкоди потрібні експертні дослідження та те, що вони не є належним відповідачем, як управителі житлового фонду.

Представник КП «Харківські теплові мережі» посилався на те, що їх підприємство є виконавцем послуг з теплопостачання та не відповідає за ремонт тепломереж.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди ,заподіяної залиттям квартири 35725,47 грн., 1700 грн. витрат на оцінку розміру майнової шкоди та 357,28 грн. на справлення судового збору.

У позові про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 відмовлено за недоведеності заявлених вимог.

В апеляційній скарзі представник КП «Харківські теплові мережі» з посиланням на відсутність їх вини у залитті квартири ОСОБА_2, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права при розгляді справи, рішення суду просить скасувати, у позові ОСОБА_2 до них про відшкодування майнової шкоди - відмовити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення проти них, колегія відповідно до положень ст..308 ЦПК України вирішила апеляційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» відхилити з наступного.

За правилом ч.1 ст..60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст..61 цього Кодексу, які не підлягають доказуванню.

Суд, за ч.1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та під час ухвалення рішення, за ч. 1 ст.214 цього Кодексу вирішує питання про наявність обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

По справі, згідно наданих доказів встановлено те, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, неповнолітньому сину позивача. Вказана квартира розташована на другому поверсі двоповерхового житлового будинку.

Згідно складеного 14 лютого 2015 року працівниками КП «Жилкомсервіс» акту, залиття квартири відбулось 11 лютого через аварійний прорив згону на трубі централізованого опалення на горищі будинку.

Згідно опису стану квартири та оцінки відновлювального ремонту квартири оцінювачем ТОВ «Аргумент-Експерт» вартість ремонту визначена у сумі 35725,47 грн.

Відповідно до норм ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, згідно до ч.ч.2, 4 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначні виконавець, споживач та виробник. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до положень Статуту КП «Жилкомсервіс», метою створення цього підприємства є здійснення функцій утримання житлового фонду, забезпечення належного рівня житлово-комунального обслуговування населення міста та укладання договорів на обслуговування споживачів послуг з виконавцем цих послуг , та за нормою ст..1029 ЦК України є управителем майна.

Згідно положень Статуту КП «Харківські теплові мережі» предметом їх діяльності є надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо-будинкових мереж опалення та гарячого водопостачання.

За умовами договору № 15/1 від 29 грудня 2006 року, в редакції від 13 лютого 2012 року, КП «Жилкомсервіс» визначено управителем житлового фонду, КП «Харківські теплові мережі» виконавцем послуг з теплопостачання до населення міста та за п.2.3.4 зобов'язано утримувати в належному технічному стані та здійснювати ремонт внутрішньо будинкових систем, вживати заходів щодо ліквідації аварійної ситуації.

За таких обставин, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з КП «Харківські теплові мережі» визначену суму оцінювачем на ремонт квартири, суд дійшов правильного висновку про покладання саме на виконавця відповідальність за порив труби.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на матеріалах справи, функціональних обов'язках, покладених вищевказаним договором № 15/1 на цього відповідача відповідальність за технічний стан системи опалення будинку та залишаються поза увагою колегією, як безпідставні.

Керуючись ст..ст. 303, 304, 308, 313,314 ЦПК України, колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після проголошення але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий                             В.В.Бобровський

судді                                 В.В.Черкасов

                                    В.В.Кокоша

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/4161/15-ц

Провадження № 2/643/2400/15

13.11.2015 р.                                                  м.Харків

Московський районний суд м.Харкова під головуванням судді Горбунової Я.М., при секретарі Маріновій О.Ю., Кондратенко І.В., за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних внаслідок ДТП,

                               в с т а н о в и в:

     Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, завдану пошкодженням належного йому автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася внаслідок порушення відповідачем правил дорожнього руху, і яка не була повністю відшкодована МТСБУ.

     В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали та підтвердили обставини, викладені в позові.

     Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, оскільки вважають, що МТСБУ повністю відшкодувало збитки позивачу у розмірі вартості відновлювального ремонту відповідно до висновку експерта ТОВ ЕК «Довіра», який був запрошений за дорученням самого МТСБУ, і зазначений висновок позивачем не оспорювався. Вважають, що доводи позивача  про  те, що МТСБУ відшкодувало тільки частину шкоди є необґрунтованими, так як позивач погодився на отримання цієї регламентної виплати, і відповідно, з ним був узгоджений її розмір, а заперечень щодо проведеної експертизи ТОВ ЕК «Довіра» позивач не надавав.

     Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, представлені сторонами, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

     24.10.2014 р. в дорожньо-транспортній пригоді з вини відповідача ОСОБА_5 був пошкоджений автомобіль «Citroen», д.н.АР 0427 АМ, який належить позивачу ОСОБА_4

     За постановою Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2014 р. ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

     Відповідач ОСОБА_5 на час ДТП не мав полісу страхування авто-цивільної відповідальності, в звязку з чим позивач звернувся до МТСБУ (Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування завданого збитку.

     За дорученням МТСБУ № 24900 ТОВ ЕК «Довіра», яке є субєктом оціночної діяльності, було проведено автотоварознавче дослідження, за яким складено звіт, відповідно до висновків якого, ринкова вартість автомобіля «Citroen» становить  68148, 53 грн., вартість відновлювального ремонту становить 92137,49 грн., коефіцієнт фізичного зносу 0,7, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 34039,75 грн.

     МТСБУ було проведено виплату позивачу суми за даним висновком у розмірі 35516, 32 грн.

     Зазначені обставини сторонами визнаються і відповідно до ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

     Відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

     Відповідно до ст. 1192 ЦК України потерпілий має право на відшкодування збитків у повному обсязі відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

     Після проведення відповідної виплати МТСБУ позивач звернувся до ТОВ «Аргумент Експерт» для визначення розміру матеріального збитку, завданого при ДТП автомобілю «Citroen», оскільки експертом ТОВ ЕК «Довіра» таке питання не вирішене у висновках звіту, а регламентна виплата МТСБУ була проведена в межах вартості віднолювального ремонту..

     ТОВ «Аргумент-Експерт», яке є субєктом оціночної діяльності, було здійснене авто товарознавче дослідження, за яким складений звіт, відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Citroen», становить 66798,20 грн.

     Згідно ст. 1193 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

     Відповідно до ст. 41 ЗУ «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ відшкодовує шкоду, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

     У відповідності до п.9.2 ст. 9 ЗУ «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» максимальний розмір відшкодування за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень. Відповідно до ст. 29 зазначеного закону передбачено, що у разі настання страхового випадку, який настав у звязку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодовуються лише витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

     Таким чином, з відповідача належить стягнути різницю між виплатою, здійсненою МТСБУ у сумі 35516, 62 грн., та визначеною експертом ТОВ «Аргумент-Експерт» сумою матеріального збитку 66798,20 грн., що дорівнюється 31281, 58 грн.

     Представлений суду відповідачем звіт ТОВ ЕК «Довіра» висновків суду не спростовує, оскільки, сам відповідач та його представник пояснили, що надали даний звіт для підтвердження суми вартості відновлювального ремонту (34039,75 грн.), яку отримав позивач, при цьому, позивач даного висновку не заперечує та підтверджує, що саме дану суму він отримав в МТСБУ в рахунок відшкодування шкоди.

     Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати, у вигляді судового збору.

     Між тим, суд вважає, що витрати по проведенню експертної оцінки, які поніс позивач у сумі 700 грн., не є судовими витратами у розумінні ст. 79 ЦПК України, на чому наполягає позивач, тому не підлягають стягненню з відповідача. З інших підстав позивач не заявляв вимог про стягненн зазначених витрат.

     Також, суд не може стягнути з відповідача витрати, понесені на оплату допомоги адвоката у сумі 4000 грн., так як суду не надані розрахунки таких витрат для встановлення граничного розміру їх компенсації.

     На підставі викладенного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

                    В И  Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 матеріальну шкоду у сумі 31 281 (тридцять одна тисяча двісті вісімдесят одна) грн. 58 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з  ОСОБА_5 судовий збір у сумі 312 грн.82 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через районний суд до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -                         Я.М.Горбунова