d:e?c>hkdhi ag:f?ggbo>:l g:...

ІІ півріччя

Інформаційно-бібліографічні матеріали

Київ 2015

КАЛЕЙДОСКОП

ЗНАМЕННИХ ДАТ

НА 2015 РІК

Міністерство культури УкраїниДержавна бібліотека України для юнацтва

ББК 63.3(4Укр)я2К 17

Укладачі: Г. Буркацька, Ю. КрутьРедактори: С. Чачко, В. Кучерява, Н. ЛінкевичВідповідальний за випуск Г. Саприкін

© Укладачі: Г. Буркацька, Ю. Круть, 2015© ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва», 2015

Видання інформує про ювілеї видатних людей України та світу, що будуть відзначатись у липні-грудні 2015 р. Подаються біографії деяких ювілярів і списки рекомендованої літератури.

Видання, позначені «*», знаходяться у фонді Державної бібліотеки України для юнацтва.

Інформаційно-бібліографічні матеріали стануть у пригоді працівникам бібліотек, навчальних закладів, інформаційних уста-нов та широкому загалу читачів.

Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік: ІІ півріччя : інформ.-бібліогр. матеріали / уклад. : Г. Буркацька, Ю. Круть ; ред. : С. Чачко, В. Кучерява, Н. Лінкевич ; Держ. б-ка України для юнацтва . – К., 2015. – 70 с.

Калейдоскоп знаменних дат на 2015 рік : ІІ півріччя

3

2▪ 130 років від дня народження Франца Михайловича

Коковського (1885 – 1940), українського письменника, пере-кладача, журналіста, етнографа

3▪ 130 років від дня народження Прохора Даниловича Вороніна

(1885 – 1940), українського письменника

6▪ Всесвітній день архітектури▪ 80 років від дня народження Тендзина Гятсо (Далай Лама XIV)

(1935), духовного лідера Тибету, лауреата Нобелівської премії миру (1989)

10▪ 110 років від дня народження Льва Абрамовича Кассіля

(1905 – 1970), російського письменика▪ 240 років від дня народження Петра Івановича Прокоповича

(1775 – 1850), українського бджоляра

11▪ Всесвітній день шоколаду▪ 75 років від дня народження Яреми Петровича Гояна (1940) –

українського прозаїка, публіциста

12▪ 100 років від дня народження Петра Тимофійовича Тронька

(1915 – 2011), українського історика

Липень


4

13▪ 130 років від дня народження Остапа Миколайовича Лисенка

(1885 – 1968), українського музикознавця

15

▪ 110 років від дня народження Олександра Леопольдовича Хвилі (1905 – 1977), українського актора

16▪ 25 років з дня прийняття Декларації про державний су-

веренітет України (1990)

18▪ 110 років від дня народження Панаса Федоровича Кочури


19▪ 80 років від дня народження Валентини Дмитрівни Зубової

(1935), української письменниці

26▪ 140 років від дня народження Карла Густава Юнга (1875 – 1961),

швейцарського психолога і психіатра▪ 130 років від дня народження Андре Моруа (1885 – 1967),

французького письменника

27▪ 180 років від дня народження Джозуе Кардуччі (1835 – 1907),

італійського поета, лауреата Нобелівської премії (1906)


5

28▪ 55 років від дня народження Володимира Даниловича Гришка

(1960), українського співака▪ 135 років від дня народження Володимира Кириловича

Винниченка (1880 – 1951), українського політичного і громадського діяча, письменника (за іншими даними, 26.07)

29▪ 150 років від дня народження Андрея Шептицького (1865 – 1944),

митрополита Української Греко-Католицької Церкви

31▪ 50 років від дня народження Джоан Роулінг (1965) – англійської

письменниці▪ 85 років від дня народження Олега Костянтиновича Попова

(1930), російського артиста цирку, клоуна

Бджола ще за часів Київської Русі вважалася святою кома-хою, тому до пасічників завжди ставилися з особливою повагою. Україна пишається всесвітньо відомим бджолярем-практиком, та-лановитим вченим, педагогом, основоположником раціонального бджільництва – Петром Іоановичем Прокоповичем. Український геній бджільництва зробив декілька видатних винаходів, зокрема

Чаклун з ПальчиківДо 240-річчя з дня народження П. І. Прокоповича (1775 – 1850)

Присвятивши себе пасічництву, я віддав йому все життя,

всі помисли, всю пристрасть. П.І. Прокопович


6

змайстрував перший у світі розбірний рамковий вулик. Він став рятівником для крилатих трудівниць, яких знищували заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із вуликів-дуплянок.

Народився Петро Прокопович 10 липня 1775 р. поблизу Ба-турина у селі Митченки в родині дворянина-священика козацького роду Іоана Прокоповича. В одинадцять років батьки направили його в Київ, де він навчався вісім років і отримав гарну освіту (припускають, що закінчив Києво-Могилянську академію). Після навчання Петро мріяв працювати вчителем. Але життя склалося інакше – майбутній вчений-бджоляр йде на військову службу в Переяславський кінно-єгерський полк. За заслуги в боях із турками він був відзначений урядовими нагородами. У 1798 р. Прокопович іде у відставку і повертається на батьківщину.

Вперше Петро познайомився з бджолами на пасіці молодшого брата Федора. Відтоді бджоли стали головним сенсом його життя. Уже за кілька років Прокопович купив землю і мав 450 вуликів. Уважно спостерігаючи за бджолами, вивчав їхній спосіб життя, наполегливо проводив різноманітні досліди. У книзі «Записки про бджіл» довів, що мед можна одержувати без попереднього знищення бджіл. У січні 1814 р. Петро Іванович сконструював перший у світовій практиці рамковий вулик. Це було революційне відкриття у бджільництві.

Окрилений успіхом, Прокопович доповів про свій винахід офіційним російським інстанціям. Проте чиновники йому навіть не відповіли. А в пресі з’явилися критичні публікації. Відомий хімік О. Бутлеров назвав українського бджоляра, який першим у світі одержав чистий стільниковий мед без розплоду і попереднього знищення бджіл, «малоросійським шарлатаном».

Ідеї Прокоповича набагато випередили свій час. Розбірні ву-лики у США та Західній Європі з’явилися лише в 1851 – 1852 рр., їх винахідники – Джерджон і Лангстрот. Однак відкриття західних вчених – це, по суті, продовження і вдосконалення праці нашого вітчизняного вченого-бджоляра.


7

Навесні 1828 р. П. Прокопович створив першу в Російській імперії школу бджільництва. Спершу вона містилася в рідному селі пасічника – Митченках Конотопського повіту Чернігівської губернії, а з 1830 р. – на хуторі Пальчики, купленому спеціально для цієї мети. У перший рік у ній навчалися дванадцять хлопчиків із навколишніх сіл. За рік налічувалося вже двадцять чотири учні: росіяни, поляки, німці, українці, грузини, башкири і навіть один італієць. Петро Іванович викладав кількома мовами: він добре володів польською, французькою, німецькою, італійською, а також непогано знав грецьку та латинь. Головними «науками» в школі були: добра поведінка, навчання за два місяці грамоти, пояснен-ня пізнань про бджіл, практичні вправи в способах бджолярства, практичні вправи з медоносними рослинами при садівництві й городництві. При школі, окрім пасік, існували виробнича май-стерня, де учні самі майстрували пасічницьке приладдя, чудова бібліотека й велика плантація медоносних рослин. А взимку учні навчалися читання, письма, арифметики, етики. Прокопович категорично вимагав, «щоб учні не курили, тютюну не нюхали, горілки не пили, не волочилися вулицями». Загалом проіснувала школа 52 роки (23 з них – за життя її засновника). За час існуван-ня школи її закінчило 566 осіб. Пасіку Прокоповича відвідував навіть імператор Микола І, після чого було укладено угоду про постійні поставки меду до царського двору. Дізнавшись, що за-лізниця Москва – Київ має пройти через його землі, Прокопович надіслав на ім’я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проект, обіцяючи оплатити всі додаткові витрати. Внаслідок цього залізниця замість Глухова і Батурина пролягла через Конотоп і Бахмач.

Хоча в російській імперії замовчували ім’я славного пасічника, такі відомі діячі української національної культури, як М. Косто-маров і О. Лазаревський, високо його цінували. Тарас Шевченко під враженням від першого відвідування пасіки Петра Івановича нарік її «великим бджолиним заводом», а у своїй повісті «Близнюки»


8

назвав Прокоповича великим бджолярем. У знаменитих Пальчиках Шевченко пробув кілька днів. Тут він намалював ескіз «На пасіці», який нині зберігається в його музеї в Києві.

Після відмови Чернігівського губернатора надрукувати «За-писки про бджіл і бджільництво» Прокопович у відчаї спалив усі 12 томів своїх праць разом із ілюстраціями. Згодом він тяжко за-хворів і помер 3 квітня 1850 р.

Пам’ять про видатного українського вченого-бджоляра буде вічна, як і сама бджола. Іменем П. Прокоповича названо Україн-ський інститут бджільництва.

Прокопович П. І. Погляд на бджільництво і його вигоди / П. І. Прокопович // Пасіка. – 2000. – № 7 – 8. – С. 4 – 6.

Прокопович П. І. Політично-економічний погляд на бджіль-ництво в Росії / П. І. Прокопович // Пасіка. – 2004. – № 5. – С. 16 – 18.

Боднарчук Л. І. Петро Іванович Прокопович – вчений, педа-гог, бджоляр / Л. І. Боднарчук // Пасіка. – 2000. – № 10. – С. 3 – 7.

*Готун І. Експериментальне вивчення бортництва у Північ-ній експедиції: сутність бортного промислу / І. Готун, О. Коваль, А. Петраускас // Історія в рідній школі. – 2014. – № 2. – С.42 – 47

*Медова Чернігівщина / [ред.-упоряд. М. Будлянський]. – Чернігів : Десна, 2013. – 192 с.

Петрушенко М. Мертві бджоли не гудуть: Українець Петро Прокопович 200 років тому винайшов рамковий вулик, який став епохальним відкриттям / Микола Петрушенко // Уряд. кур’єр. – 2014. – 22 трав. – С. 12.


9

Петро Іванович Прокопович – видатний вчений-пасічник [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://www.pasechnikhome.ru/index/istoricheskaja_spravka/0-63. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 17.11.2014.

Рокицький А. Фундатор школи бджолярів: Петро Прокопо-вич / Антон Рокицький // Жінка. – 2013. – № 8. – С. 5.

Семенюк В. Ф. Прокопович і сучасна технологія інтен-сивного пасічникування / В. Ф. Семенюк // Укр. пасічник. – 2013. – № 7. – С. 34 – 38.

*Скуратівський В. Геніальний чернігівець Петро Про-копович, або «Я віддав йому все життя» / В. Скуратівський // Кухоль меду / Василь Скуратівський. – Львів : Гердан Графіка, 2000. – С. 120 – 133.

Шпак В. Петро Прокопович перетворив бджільництво із промислу в потужну аграрну галузь [Електронний ресурс] / Віктор Шпак. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://ukurier.gov.ua/uk/articles/petro-prokopovich-peretvoriv-bdzhilnictvo-iz-promi/. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 17.11.2014.

Майбутній митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 р. у с. Прилбичі що на Яворівщині біля Львова, у сім’ї графа Івана та Софії Шептицьких. При хрещенні його назвали Романом Марією Александром. На-вчатися Роман почав у десять років у батьківському домі, а іспити

Першосвященник Української греко-католицької церквиДо 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького (1865 – 1944)


10

складав у Львівській гімназії ім. Франца Йосифа. Таким чином хло-пець з відзнакою закінчив чотири класи, а згодом батьки відвезли його в Краків, у гімназію св. Анни, яку він закінчив 1883 р., теж із відзнакою. Знатне походження і природні здібності допомогли юнакові здобути блискучу освіту у Краківському та Бреславському університетах, отримати науковий ступінь доктора права. Роман Шептицький багато подорожував, був особисто знайомий з відо-мими вченими, зокрема з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем.

Пошуки істини і сенсу життя привели Андрея до Церкви, якій він присвятив усе своє подвижницьке життя. Шептицький став доктором теології та філософії і у серпні 1892 р., на той час уже під придбаним ім’ям Андрей, його висвятили у священики. У 1896 р. був призначений ігуменом монастиря св. Онуфрія у Льво-ві. У 1899 р. імператор Франц Иосиф І номінував Шептицького Станіславським єпископом. Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Шептицький в 1900 р. був призначений Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 1901 р. у соборі Св. Юра у Львові.

Шептицький, будучи депутатом Галицького сойму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. У січні 1906 р. очолював де-легацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Окрім церковної діяльності, митрополит виявляє активність і в інших сферах життя: засновує різноманітні навчальні, культур-ницькі заклади, Національний музей, ініціює створення у Львові Земельного банку. Він усіляко підтримує «Просвіту», «Рідну школу» та інші українські організації.

У роки Першої світової війни через окупацію Львова російськи-ми військами церковний діяч зазнає переслідувань. Його заарешто-вують і висилають до Росії. Повертається митрополит додому вже


11

восени 1917 р. У Львові він входить до Української Національної Ради, метою діяльності якої було створення української соборної держави. За це митрополит зазнає репресій вже від польської вла-ди. Попри всі переслідування, Андрей Шептицький не полишає активної церковно-громадської діяльності, щиро переймається долею українців. Він єдиний із помітних священників на весь світ засуджує голодомор 1932 – 1933 рр., інспірований більшовиками в радянській Україні. Шептицький викриває геноцид українців, закликає допомогти їм.

Андрей Шептицький організовував збирання зерна, харчів, одягу для потерпаючих, намагався доправити зібране в Украї-ну ешелонами, навіть плотами. Однак це збіжжя більшовицька влада конфісковувала на кордоні постраждалих районів. Пізніше, прийшовши на західноукраїнські землі, більшовики по-своєму нагадали митрополиту Шептицькому про його заклики та дії – у ті і пізніші роки УГКЦ зазнала найжорстокіших переслідувань, багато священослужителів і прихильників Церкви було репресо-вано і фізично знищено.

У роки Другої світової війни митрополит Шептицький на-полегливо ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського патріархату, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів Церкви та української інтелігенції. Зазнала утисків Українська греко-католицька церква і під час гітлеровської окупації. Однак жодна влада не зламала віри Андрея Шептицького, його переконань. Добре розуміючи загрози, митрополит виступив з різким засудженням винищення фашистами єврейського населен-ня, політичних убивств. Він особисто врятував життя 150 євреям, сховавши їх за церковними стінами.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 р. і похований у крипті собору св. Юра у Львові.

На вшанування його пам’яті 1 листопада 2013 р. Єврейська громада України у співпраці з Українською греко-католицькою церквою встановила особливу відзнаку – медаль Митрополита


12

Андрея Шептицького, якою нагороджуватимуть осіб, котрі най-більше прислужилися справі українсько-єврейського примирення. У 2013 р. нею був нагороджений Джеймс Костянтин Темертей, канадсько-український бізнесмен, філантроп і засновник «Україн-сько-єврейської зустрічі». У 2014 р. цієї нагороди був удостоєний Віктор Пінчук за внесок у зміцнення українсько-єврейських від-носин і підтримку проєвропейських прагнень України.

Андрей Шептицький (Шептицький Роман Марія Александр, митр. УГКЦ, 1865 – 1944). Заклик до покаяння: Послання на Великий піст / Андрей Шептицький. – Львів : Свічадо, 2013. – 133 с.

Андрей Шептицький (Шептицький Роман Марія Алек-сандр, митр. УГКЦ, 1865 – 1944). Як будувати рідну хату? / Андрей Шептицький ; [за заг. ред. Лариси Івшиної ; упоряд. : Ігор Сюндюков, Надія Тисячна]. – Вид. 1-е. – К. : Укр. прес-група, 2013. – 47 с. – (Бібліотека газети «День»).

*Бліхар В. Християнські принципи розвитку суспільного життя у творчій спадщині Андрея Шептицького / В. Бліхар // Мандрівець. – 2007. – № 1. – С. 69 – 73.

*Гаврилюк О. Н. Підтримка митрополитом Андреєм Шеп-тицьким памяткоохоронної діяльності на західноукраїнських землях у 1920 – 1930-х роках / О. Н. Гаврилюк // Іст. архів. – 2010. – Вип. 5. – С. 14 – 17.

*Крупа Л. Л. Нетрадиційний аналіз ставлення митрополита Андрея Шептицького до діяльності українського підпілля та зброй-них формувань – УВО, ОУН, СС «Галичина» / Л. Л. Крупа // Наук. студії Терноп. комерц. ін-ту. – 2008. – № 3. – С. 83 – 95.


13

Лещук Т. Митрополит Андрей Шептицький / Тихон Лещук. – Львів : [б. в.], 2014. – 169 с.

Любицький І. Освіта й виховання у пастирських посланнях митрополита Андрея Шептицького / І. Любицький // Пед. думка. – 2011. – № 3. – С. 3 – 9.

*Митрополит Андрей Шептицький у документах радян-ських органів державної безпеки (1939 – 1944 рр.) / ред. рада : С. Богунов (співголова) та ін. ; упоряд. : С. Кокін та ін. – К. : Укр. видавн. спілка, 2005. – 480 с.

*Скрипник Н. Етико-соціальний вимір особистості у філо-софії Митрополита А. Шептицького / Наталія Скрипник // Наук. вісн. Чернів. ун-ту : зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 464 – 465. – С. 204 – 206. – (Філософія).

*Шептицький Андрей (1865 – 1944) // Вони змінили світ / уклад. І. Ю. Левашова. – Донецьк : Глорія Трейд, 2011. – С. 670 – 673.

*Шептицький Роман (Андрей) // Землі української постаті знані : навч. посіб. / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров ; Миколаїв. нац. ун-т ім. В. О. Сухомлинського. – Миколаїв, 2011. – С. 690 – 695.


14

1▪ 115 років від дня народження Олександра Івановича Копиленка


3▪ 90 років від дня народження Володимира Миколайовича

Верменича (1925 – 1986), українського композитора

5▪ 165 років від дня народження Гі де Мопассана (1850 – 1893),

французького письменника

10▪ 120 років від дня народження Михайла Михайловича Зощенка

(1895 – 1958), російського письменника

12▪ Міжнародний день молоді

13▪ 80 років від дня народження Віктора Гнатовича Герасимчука

(1935 – 2004), українського композитора

17▪ 80 років від дня народження Олега Павловича Табакова

(1935), російського актора, педагога, театрального діяча

19▪ 235 років від дня народження П’єра Жана Беранже (1780 – 1857),

французького поета

Серпень


15

22▪ 95 років від дня народження Рея Дугласа Бредбері (1920),

американського письменника

23▪ День Державного прапора України▪ 135 років від дня народження Олександра Гріна (Олександра

Степановича Гриневського, 1880 – 1932), російського письменника

24▪ День Незалежності України▪ 130 років від дня народження Євгена Васильовича Бачинського

(1885 – 1978), українського політичного та релігійного діяча, журна-ліста, дипломата

25▪ 85 років від дня народження Георгія Миколайовича Данелії

(1930), російського та грузинського кінорежисера▪ 75 років від дня народження Миколи Григоровича Жулинського

(1940), українського літературознавця та громадського діяча

26▪ 135 років від дня народження Гійома Аполлінера (1880 – 1918),

французького поета і критика▪ 90 років від дня народження Петра Юхимовича Тодоровського

(1925 – 2013), українського і російського кінооператора та кіно-режисера

27▪ 245 років від дня народження Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

(1770 – 1831), німецького філософа


16

28▪ 90 років від дня народження Аркадія Натановича Стругацького


30▪ 155 років від дня народження Ісаака Ілліча Левітана (1860 – 1900),

російського живописця-пейзажиста

30▪ 125 років від дня народження Андрія Васильовича Волощака

(1890 – 1973), українського поета

Всесвітньо відомий письменник Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 р. Автор 27 романів, кількох поетичних збірок і більш ніж 600 новел, які були видані загальним тиражем понад 8 млн. прим. 36 мовами. Він писав сценарії для телебачення і кіно, все життя був заангажований театром: в 1964 р. заснував Pandemonium Theatre Company, в якому здійснював постановку власних п’єс. Серед численних американських і зарубіжних премій, якими був відзначений Рей Бредбері, є й Медаль за гідний внесок у розвиток американської літератури (Medal for Distinguished Contribution to American Letters) від Національної Книжкової Асоціації (2000) та Національна Медаль Мистецтв (National Medal of Arts), вручена президентським подружжям Бушів 2004 р. Ще за життя Рея Бредбері з’явилася премія його імені для американських авторів, які працю-ють у жанрі наукової фантастики й фентезі. Популярність Бредбері була такою великою, що в 1971 р. астронавти НАСА назвали кратер на Місяці Кульбабовим (на честь його повісті «Кульбабове вино»).

«У нас один обов’язок – бути щасливими»До 95-річчя від дня народження Рея Бредбері (1920 – 2012)


17

Бредбері зробив внесок у розвиток і наукової фантастики, і фентезі, і хоррора. Саму наукову фантастику Бредбері трактував досить своєрідно. «Науковою фантастикою стає будь-яка ідея, що народжується у голові, а до того ніколи не існувала… Як тільки у вас з’являється ідея, що змінить якусь маленьку частину світу, ви вже створюєте наукову фантастику». Що ж до фентезі – внесок Бредбері помітніший. Він був одним із творців специфічного на-пряму – якщо можна так сказати, містичної фентезі. Твори Бредбері часто нагадують «вірші в прозі».

Кожен твір Бредбері свідчить про дивовижне вміння передба-чати майбутнє. Але варто згадати не лише великого фантаста – ав-тора захоплюючих книг, але й три простих правила, якими він керувався все своє життя.

Правило №1 – самовдосконалюйся за будь-яких обставинУ Бредбері майже не було шансів на те, щоб вивчитися і ста-

ти справжньою легендою світової літератури. Сім’я письменника бідувала, і в дитинстві Рею довелося зазнати чимало поневірянь. Навіть на шкільний випускний бал хлопчик прийшов у штопано-му костюмі покійного дядька, а після школи так і не вступив до коледжу, тому що у сім’ї не було на це коштів.

Через бідність Рей рано почав працювати – продавав газети. Тоді ж захопився коміксами. Якщо у хлопця не вистачало грошей купити нову історію – він сам дописував продовження, таким чином відточуючи свою літературну майстерність.

З дитинства, твердо вирішивши стати письменником, Бред-бері домагався поставленої мети. Як і один із батьків-засновників США Бенджамін Франклін, юний Бредбері не мав сумніву, що наполеглива праця приведе до успіху. Починаючи з 1938 р. твори молодого автора почали друкувати. Після публікації другої збірки оповідань – «Марсіанські хроніки» – Бредбері став відомим і, до речі, непогано оплачуваним автором.


18

Цитати від Бредбері■ «Я знаю, що ви чули це тисячу разів. Але це правда – важка

праця виправдовує себе. Якщо ви хочете бути класним, ви повині практикуватись, практикуватись, практикуватись. Якщо ви не любите щось, то не робіть цього».

■ «Ви повинні стрибати зі скель щоразу, і щоразу майструвати собі крила на шляху донизу».

Правило № 2 – завжди багато читайЛюбов до читання відкрила Бредбері новий світ. Університет

фантастові замінили місцева бібліотека і книги. Не маючи систе-матизованої освіти, Бредбері визначав себе як «людину бібліоте-ки». «Я відкрив себе у бібліотеці. Я прикипів до бібліотеки, коли мені було шість років. Бібліотеки підживлювали мою цікавість до всього, від динозаврів до стародавнього Єгипту. Коли я закінчив школу, то почав відвідувати бібліотеку тричі на тиждень і робив це протягом десяти років, доки не одружився. Відтак я відкрив, що бібліотека є справжньою школою». Рей так любив книги, що навіть свою майбутню дружину зустрів в книжковому магазині Лос-Анджелеса. До того ж бібліотека, на його думку, слугує най-демократичнішим джерелом знань, а студенти, які хочуть стати письменниками, марнують роки, виконуючи настанови педагогів замість пошуку власного почерку.

Цитати від Бредбері■ «Люди повинні навчати себе самі – ви можете отримати

повну освіту без грошей. У свої 10 років я прочитав всі книги в бібліотеці і написав тисячі історій».

■ «Є злочини гірші, ніж спалювати книги. Наприклад – не читати їх».

Правило № 3 – завжди тримай словоУ дитинстві родина Бредбері багато переїжджала в пошу-

ках роботи. Картини бачених автокатастроф настільки вразили хлопчика, що він дав собі слово – ніколи не сідати за кермо. І до-тримав його. Також Бредбері не раз говорив про те, що не довіряє


19

комп’ютеру та Інтернету, і не збирається впускати їх у своє життя. На доказ цього всі свої твори письменник набирав на улюбленій друкарській машинці.

Вже досить літньою людиною Бредбері не зраджував свого правила і кожен ранок починав з роботи над рукописом чергового оповідання чи повісті, вірячи в те, що це продовжить йому життя.

Цитати від Бредбері■ «Я думаю, що життя занадто серйозне, аби сприймати

його всерйоз».■ «Якщо чогось не любиш – не роби цього. І навпаки, якщо

любиш, здолаєш що завгодно».Сім пророкувань Рея Бредбері, що здійснились◘Мобільні телефони – в оповіданні «Вбивця» описується

радіобраслет, що дозволяє розмовляти на ходу.◘ Телекімната з ефектом присутності (тривимірне зображення,

стереозвук) – оповідання «Вельдт».◘ «Розумний будинок» (можливість дистанційно керувати

побутовою технікою) – «451 градус за Фаренгейтом».◘ Плейери (мініатюрні «черепашки», радіоприймачі-втулки,

що вставляються у вуха) – «451 градус за Фаренгейтом».◘ Телеекрани на півстіни, що показують реаліті-шоу – «451

градус за Фаренгейтом».◘ Засилля реклами – «451 градус за Фаренгейтом».◘ Робот у вигляді тварини – японські роботи-собачки «Айбо»

поки мало схожі на механічного пса-вбивцю з «451 градуса за Фаренгейтом», але якщо хтось вирішить їх перепрограмувати…

Бредбері Р. Кульбабове вино : повість / Р. Бредбері. – Терно-піль : Навч. кн. – Богдан, 2011. – 328 с. – (Горизонти фантастики).

Бредбері Р. Марсіанські хроніки : повість / Р. Бредбері. – Тер-нопіль : Навч. кн. – Богдан, 2011. – 296 с. – (Горизонти фантастики).


20

Бредбері Р. 451 за Фаренгейтом : повість / Р. Бредбері ; пер. з англ. Є. Крижевича. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2011. – 208 с. – (Горизонти фантастики).

*Брэдбери Р. Вино из одуванчиков : роман / Р. Брэдбери ; пер. Э. Кабалевской. – К. : Велмайт, 2014. – 336 с. – (Классика жанра).

Брэдбери Р. Земляничное окошко : рассказ / Р. Брэдбери // Экология и жизнь. – 2011. – № 11. – С. 92 – 96.

*Брэдбери Р. Канун всех святых : повесть, рассказы / Р. Брэдбери ; пер. с англ. Л. Жданова. – СПб. : Азбука, 2000. – 416 с.

*Брэдбери Р. Конец света : роман, рассказы / Р. Брэдбери. – СПб. : Амфора, 2000. – 444 с. – (Классическая фантастика).

*Брэдбери Р. Марсианские хроники : сборник / Р. Брэдбери. – М. : АСТ, 2002. – 634 с. – (Классика мировой фантастики).

*Брэдбери Р. 451 градус по Фаренгейту : роман / Р. Брэдбери ; пер. с англ. Т. Шинкарь. – К. : Велмайт, 2014. – 224 с. – (Классика жанра).

Брэдбери Р. Убийца : рассказ / Р. Брэдбери // Экология и жизнь. – 2012. – № 7. – С. 92 – 96.

*Бредбері Рей Дуглас // Вони змінили світ / уклад. І. Ю. Левашова. – Донецьк : Глорія Трейд, 2011. – С. 634 – 636.

Два года без Рэя Брэдбери: 10 малоизвестных фактов из жизни писателя [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://hochu.ua/cat-relax/read/article-51899-dva-goda-bez-reya-bredberi-10-maloizvestnyih-faktov-iz-zhizni-pisatelya/. – Загол. з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 05.12.2014.


21

Денисова Т. Рей Бредбері. In memoriam [Електронний ресурс] / Тамара Денисова, Наталія Акуленко. – Електрон. текст. – Режим до-ступу : http://litakcent.com/2012/11/07/rej-bredberi-in-memoriam/. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 05.12.2014.

Дубинянская Я. Удивительная жизнь Рэя Брэдбери / Я. Ду-бинянская // Личности. – 2010. – № 6 – С. 86 – 103.

Лабораторная страница Рэя Брэдбери – биография, би-блиография, перечень изданий, рейтинг произведений, отзывы [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://fantlab.ru/autor7. – Загол. з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 05.12.2014.

Прашкевич Г. Брэдбери / Г. Прашкевич. – М. : Мол. гвардия, 2014. – 352 с. – (Жизнь замечательных людей).

Р. Бредбері. Інтерв’ю журналу Playboy [Електронний ресурс] / пер. С. Снігур ; літ. ред. М. Габлевич // Альманах перекладаць-кої майстерні 2000 – 2001. – Т. 1. – Львів ; Дрогобич: Коло, 2002. – С. 114 – 139. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://odes-transl.com/index.php?page=bradbury-ray. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 05.12.2014.

Цукаяма Х. «Эффект бабочки» или 10 реализовавшихся предсказаний Рэя Брэдбери [Електронний ресурс] / Хэйли Цукаяма ; пер. Дмитрия Колесника. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://infoporn.org.ua/materials/articles/Effekt_babochki_ili_10_realizovavshihsya_predskazaniy_Reya_Bredberi/51326. – Загол. з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 05.12.2014.


22

Володимир Кирилович Винниченко – людина незвичайної долі. Без перебільшень, видатний громадський і державний діяч, яскравий, талановитий письменник, публіцист, справжній патріот, він залишив однаково важливі сліди як в історії України, так і в її літературному надбанні.

Володимир Винниченко народився 26 (за іншими даними 28) липня 1880 р. в с. Веселий Кут на Херсонщині. Розпочавши навчання у народній школі, він одразу привернув увагу вчителів блискучими здібностями. Батьків умовили віддати його до Єли-саветградської гімназії для продовження освіти. Там Володимир зіткнувся з ворожим ставленням з боку російськомовних дітей, що походили переважно з буржуазії. Проте хлопець умів постояти за себе. Надалі, у старших класах, до загалом незадовільної поведінки гімназиста Винниченка додається ще й революційна діяльність. Ке-рівництво гімназії не могло залишити це поза увагою, тим більше, що через його скрутне матеріальне становище закінчення гімназії і без того було під сумнівом. За написання революційної поеми Володимира було виключено з гімназії. Ці неприємності не зламали майбутнього письменника, не позбавили його тяги до знань. Він по-дорожує селами, заробляючи на життя поденною роботою, ретельно веде щоденник мандрівок, який трохи згодом, 1901 р., стає основою його першого оповідання. Екстерном Винниченко складає іспити до Златопільської гімназії і таки отримує атестат. Не звертаючи уваги на реакцію інших, він приходить на екзамени в українському одязі, шапці, з кийком, наче демонстративно проголошуючи свою «українськість».

Майбутній письменник вступає на юридичний факультет Київського університету. Там невгамовний Винниченко засновує таємну революційну організацію «Студентська громада», через

Пророк не своєї ВітчизниДо 135-річчя від дня народження Володимира Винниченка (1880 – 1951)


23

участь у якій його 1902 р. заарештовують і ув’язнюють, та за браком доказів звільняють. Подальше життя Володимира Винниченка так само позначене арештами за революційні переконання та партійну роботу: він брав активну участь у діяльності Революційної україн-ської партії, потім в Українській соціал-демократичній робітничій партії. З 1903 р. Винниченко веде професійну революційну діяль-ність, пише книги та брошури на революційні теми.

Революція 1917 р. застає В. Винниченка в Москві. Далі він працює на революцію українську, покладаючи на це всі свої сили. Стає одним із організаторів і керівників Центральної Ради, очолює делегацію, яка в травні передала Тимчасовому уряду ви-моги про надання Україні автономії. Саме Винниченкові, юристу за фахом, належать усі головні законодавчі акти УНР. Також він стає першим головою Генерального секретаріату – виконавчого органу Центральної Ради. Однак Винниченку в політичній кар’єрі щастило не дуже. Після відступу Директорії з Києва на початку лютого 1919 р. письменник емігрує за кордон. Однак одразу рішуче відмовитися від політичної діяльності у нього не виходить. Після переїзду до Австрії він активно береться до справи, організовуючи закордонну групу українських комуністів. Коли 1920 р. Володимир Кирилович повертається до України і робить спробу співпрацювати з більшовиками, V Всеукраїнський з’їзд оголошує його ворогом народу. Далі знову еміграція. Він продовжує займатися політич-ною діяльністю у Чехословаччині, Берліні, Парижі. Останні 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеличкому будинку, де займався літературною творчістю і живописом.

Винниченко-письменник став справжньою подією в укра-їнській літературі початку ХХ ст. Твори митця будили у читачів і критиків протилежні почуття, викликали абсолютно протилежні оцінки. Одні нарікали на неохайність мови, інші захоплено від-значали оповідальний талант автора, тонке знання ним побуту і вміння яскраво його відображати.


24

Якнайкраще талант письменника виражається у побудові сюжетів. У них завжди присутні контрастність, протидія, бороть-ба. Значну увагу автор приділяє питанню людського страждання, розумінню персонажами такого складного поняття, як людське щастя. Це чудово видно у таких творах як «Голота», «Біля маши-ни», «Федько-халамидник», «Раб краси», «Контрасти», «Бабусин подарунок», «Кумедія з Костем» та ін.

Драматургія В. Винниченка була популярною за кордоном. П’єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» пере-кладено німецькою мовою та поставлено на німецькій та інших європейских сценах. П’єсу «Брехня» 1930 р. поставило у м. Шалетт (Франція) Українське мистецьке товариство. Романи «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля» також перекладаються і виходять друком за кордоном, на екранах Німеччини демонстру-ють фільм «Чорна Пантера». В Україні Винниченко також не був забутий. Його п’єси ставилися у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї та інших містах.

Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р. у фран-цузькому місті Мужен.

*Винниченко В. К. Вибрані п’єси : в 2 т. / В. К. Винниченко. – К. : Мистецтво, 2008.

Т. 1. : Memento ; Базар ; Брехня ; Співочі товариства ; Чорна Пантера і Білий Ведмідь. – 336 с.

Т. 2. : Дочка жандарма ; Молода кров ; Пригвождені ; Гріх ; Закон. – 288 с.

*Винниченко В. К. Вибрані твори : оповідання, повість, романи / В. К. Винниченко. – К. : Грамота, 2005. – 928 с.

*Винниченко В. К. Драми / В. К. Винниченко. – К. : Сакцент Плюс, 2012. – 352 с.


25

*Винниченко В. К. Записки кирпатого Мефістофеля : роман / В. К. Винниченко. – Черкаси : Брама-Україна, 2005. – 264 с.

*Винниченко Володимир Кирилович // Землі української постаті знані / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є Горбуров ; Чор-номор. держ. ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2011. – С. 148 – 152.

Касян Л. Володимир Винниченко – ренесансна особистість на тлі епохи (до 130-річчя з дня народження) / Людмила Касян // Українознавство. – 2010. – № 3. – С. 37 – 42.

*Сюндюков І. Думки про незнищенність народу. Публі-цистика Володимира Винниченка як блискучий зразок відкриття московського імпершовінізму / Ігор Сюндюков // День. – 2014. – № 46 – 47. – С. 8.

*Теньков С. Голова першого уряду писав фантастичні романи і вчився на юриста... / Сергій Теньков // Юрид. вісн. України. – 2013. – черв. (№ 23). – С. 15.


26

1▪ День знань▪ 90 років від дня народження Ігора Рафаїловича Юхновського

(1925), українського вченого-фізика▪ 140 років від дня народження Едгара Райса Берроуза

(1875 – 1950), американського письменника-фантаста

2▪ 80 років від дня народження Валентина Йосифовича Гафта

(1935), російського актора театру і кіно

3▪ 85 років від дня народження Віктора Петровича Тимченка

(1930), українського поета, прозаїка

5▪ 280 років від дня народження Йоганна Себастьяна Баха

(1735 – 1782), німецького композитора, піаніста

6▪ 140 років від дня народження Михайла Дашкевича (1875 – 1948),

українського письменника

7▪ 140 років від дня народження Олександра Олександровича

Мурашка (1875 – 1919), українського живописця, педагога, гро-мадського діяча

▪ 145 років від дня народження Олександра Івановича Купріна (1870 – 1936), російського письменника

Вересень


27

8▪ Міжнародний день грамотності

9▪ 55 років від дня народження Володимира Віталійовича

Данильця (1960), українського артиста естради▪ 110 років від дня народження Анатолія Івановича Станіс-

лавського (1905 – 1995), українського архітектора

10▪ 130 років від дня народження Олександра Володимировича

Палладіна (1885 – 1972), українського біохіміка

11▪ 80 років від дня народження Германа Степановича Титова

(1935 – 2000), російського льотчика-космонавта

12▪ 140 років від дня народження Олександра Антоновича Кошиця

(1875 – 1944), українського композитора та хорового диригента

15▪ 90 років від дня народження Кирила Юрійовича Лаврова

(1925 – 2007), російського актора кіно і театру▪ 125 років від дня народження Агати Крісті (Мері Кларісса

Міллер) (1890 – 1976), англійської письменниці▪ 145 років від дня народження Лева Петровича Штейнберга

(1870 – 1945), українського та російського диригента, композитора

16▪ 270 років від дня народження Михайла Ілларіоновича Кутузова

(1745 – 1813), російського полководця, генерал-фельдмаршала


28

18▪ 105 років від дня народження Михайла Івановича Чабанівського

(Циба) (1910 – 1973), українського письменника, журналіста▪ 110 років від дня народження Грети Гарбо (1905 – 1990),

американської актриси

19▪ 55 років від дня народження Оксани Стефанівни Забужко

(1960), української поетеси, письменниці

20▪ 45 років від дня народження Дари Корній (Мирослава

Іванівна Замойська) (1970), української письменниці

22▪ 180 років від дня народження Олександра Опанасовича Потебні

(1835 – 1891), українського і російського філолога

25▪ 95 років від дня народження Сергія Федоровича Бондарчука

(1920 – 1994), українського і російського актора, режисера кіно▪ 250 років від дня народження Міхала Клеофаса Огінського

(1765 – 1833), польського композитора і політичного діяча

27▪ 140 років від дня народження Олександра Матвійовича

Вербицького (1875 – 1958), українського архітектора

28▪ 100 років від дня народження Івана Олександровича Гуржія

(1915 – 1971), українського історика


29

29▪ 170 років від дня народження Івана Карповича Карпенка-

Карого (1845 – 1907), українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча

30▪ Всеукраїнський день бібліотек

Оксана Стефанівна Забужко – українська поетеса, письмен-ниця літературознавець, публіцист. У своїй творчості приділяє багато уваги усвідомленню української ідентичності, при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніаліз-му. Народилася письменниця 19 вересня 1960 р. в м. Луцьк. За її словами, правдиве родове прізвище було оригінальним – не «Забужко», а «Забузькі». У місті, у якому народилася, жила до 8 років. Її батька переслідували спецслужби і родина була вимушена переїхати до Києва.

У 1977 р. закінчила Київську середню школу № 82, а потім філософський факультет Київського університету ім. Шевченка та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету. У 1987 р. захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» і отримала звання кандидата філософських наук.

Довгий час Оксана Стефанівна працювала викладачем у вищих навчальних закладах. Лекції кандидата філософських наук Забужко

Багатогранна українкаДо 55-річчя від дня народження О. С. Забужко (1960)

Нація, котра мислить про світ і себе в ньомукатегоріями позиченої мови,

неминуче мислить не самостійно.Оксана Забужко


30

пощастило відвідувати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де вона читала естетику, а й студентам таких всесвітньо відомих університетів, як Гарвардський, Єльский, Колумбійський. Починаючи з 1989 р., Оксана Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. В Університеті штату Пенсільванія у 1992 р. викладала україністику в ролі запрошеного письменника.

З 1972 р. в літературних журналах письменниця почала друкувати власні вірші. А в 1996 р. були видані роман «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та збірка статей та есе «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді. Потому розпочалася кар’єра письменниці як професійного літератора.

Роман «Польові дослідження з українського сексу», сколих-нув українську читацьку аудиторію. Без нав’язливої офіціозності та вульгарності, незважаючи на провокаційну назву, роман зробив певний внесок у розвиток сучасної літератури. З часу першої пу-блікації роману-лонгселера1 – Оксана Забужко залишається найпо-пулярнішим україномовним автором. Згадуючи свій перший твір, вона так розмірковує про нього: «Коли тобі сімнадцять років, ти ще не усвідомлюєш, що певні романи письменник може створити лише у зрілому віці».

У серпні 2006 р. журнал «Кореспондент» включив Оксану Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні». До цього книга письменниці «Let my people go» очолила список «Найкраща українська книга». У 2007 р. світовим бестселером стала монографія Оксани Стефанівни «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфології».

Взимку 2009 р. Оксана Забужко знову сколихнула громад-ськість – своїм романом «Музей покинутих секретів», твором, який поєднав у собі минуле і сучасність, над яким авторка працювала майже десять років і який став чи не найбільшою літературною подією в Україні за весь час незалежності. Роман визнано україн-ською та зарубіжною критикою найвидатнішим твором української

1 Лонгселер – книга, що довгий час добре продається і купується.


31

літератури доби незалежності. Нагороджений Центральноєвро-пейською літературною премією «Анґелус» (2013), перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, відзначений як «книжка року» в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі. «Музей покинутих секретів» – роман нобелівського класу (Newsweek Polska), став візитною карткою нової української літератури. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х рр. до весни 2004 р. Велика література і жорстока правда – про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

На ХХІ Форумі видавців у Львові (2014 р.) Оксана Забужко представила проект нової книги «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву». Про закінчення цієї роботи автор-ка у соціальній мережі написала: «Скінчила працю над великим книжковим проектом, який забрав купу часу й сил, але був того вартий. Можна анонсувати». Нова книга письменниці присвяче-на подіям від Євромайдану до АТО, від листопада 2013 до літа 2014-го р. Колективний портрет «народження нації», що за дев’ять місяців пройшла шлях від мирного протесту до визвольної війни, складено з найпопулярніших за цей час дописів у соціальних ме-режах, інтернет-публікацій та фрагментів нової стрічки. Понад сотні авторів збірника, серед яких як відомі літератори, блогери, журналісти, так і анонімні мережеві «ніки», об’єднує одне: всі вони були свідками й учасниками найдраматичніших подій новітньої української історії, і всі їхні думки й почуття зафіксовано в режимі «включеного спостереження».

Наразі, Оксана Забужко – член Асоціації українських пись-менників. Має низку громадських навантажень – Віце-президент Українського центру Міжнародного неурядового ПЕН-клубу, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

Твори Оксани Забужко здобули міжнародне визнання. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і удостоєні Поетичної Премії Global


32

Commitment Foundation (Фонд Всесвітнього Зобов’язання, США). Серед інших її літературних нагород – премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіки (США), Фундації Ковалевих, Фонду Рокфеллера, Департаменту культури міста Мюнхена, Фундації Ледіґ-Ровольт, Департаменту культури міста Грац.

Забужко О. Вибране листування на тлі доби: 1992 – 2002. З доданими творами, коментарями до біографії та іншими доку-ментами / О. Забужко, Ю. Шевельов. – Вид. 2-е, перероб. і допов. – К. : Комора, 2013. – 504 с. – (Persona).

*Забужко О. Вірші: 1980 – 2013 / О. Забужко. – К. : Комора, 2013. – 304 с.

*Забужко О. Друга спроба : вибране / О. Забужко. – 2-е вид., випр. і доповн. – К. : Факт, 2009. – 432 с.

*Забужко О. З мапи книг і людей : зб. есеїстики / О. Забужко. – Кам’янець-Поділ. : Рута, 2012. – 376 с.

*Забужко О. Казка про калинову сопілку / О. Забужко. – К. : Комора, 2013. – 104 с.

*Забужко О. Книга Буття. Глава четверта : повісті / О. За-бужко. – К. : Факт, 2008. – 164 с. – (Поза фокусом).

Забужко О. Літопис самовидців: Дев’ять місяців українського спротиву / О. Забужко ; упоряд. Т. Терен ; передм. С. Алексієвич. – К. : Комора, 2014. – 312 с.

*Забужко О. Музей покинутих секретів : роман / О. Забужко. – 5-е вид. – К. : Комора, 2013. – 832 с.


33

*Забужко О. Польові дослідження з українського сексу : роман / О. Забужко. – Вид. 10-е. – К. : Факт, 2009. – 168 с.

*Забужко О. Репортаж із 2000-го року : зб. ст. / О. Забужко. – К. : Факт, 2001. – 96 с.

*Забужко О. Сестро, сестро : повісті та оповідання / О. За-бужко. – 4-е вид. – К. : Факт, 2009. – 260 с.

*Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. Франківський період / О. Забужко. – 2-е вид. – К. : Факт, 2009. – 156 с. – (Висока полиця).

*Забужко О. Хроніка від Фортінбраса : вибр. есеїстика / Оксана Забужко. – 4-е вид. – К. : Факт, 2009. – 352 с. – (Висока полиця).

*Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу / О. Забужко. – 4-е вид. – К. : Факт, 2009. – 148 с. – (Ви-сока полиця).

Забужко О. Let my people go: 15 текстів про українську ре-волюцію / Оксана Забужко. – К. : Факт, 2005. – 232 с.

*Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті мі-фологій / О. Забужко. – Вид. 2-ге, випр. – К. : Комора, 2014. – 646 с.

Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові з Ізою Хруслінською / О. Забужко ; пер. Д. Матіяш ; ред. : І. Андрусяк, О. Забужко. – К. : Комора, 2014. – 408 с.

*Голобородько Я. Резонансне слово Оксани Забужко в українській прозі / Ярослав Голобородько // Вісн. нац. акад. наук України. – 2008. – № 1. – С. 45 – 50.


34

*Голобородько Я. Я між романом та есеєм. Оксана Забужко / Ярослав Голобородько // Укр. мова та літ. – 2009. – № 9. – С. 6 – 7.

*Гундорова Т. Оксана Забужко // Українська мала проза XX століття : антологія / упоряд. В. Агеєва. – К. : Факт, 2007. – С. 1389 – 1390.

*Забужко Оксана Стефанівна // Червоне і чорне: 100 укра-їнських поеток XX сторіччя : антологія / уклад. Б. Щавурський. – Тернопіль : Богдан, 2011. – С. 639.

Народився Олександр Опанасович Потебня 10 вересня 1835 р. в селі Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії в українській дворянській родині. Атмосфера, що панувала в сім’ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури.

Маючи за плечима грунтовну загальноосвітню підготовку, Олександр Потебня вступає до Харківського університету з метою студіювання юриспруденції, але, провчившись рік, переходить на історично-філологічний факультет, який закінчує в 1856 р. Вся майбутня діяльність вченого чітко розмежовується на два осно-вні життєві періоди. З 1860 до 1865 р. – розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі ідей українських та німецьких філософів. З 1865 до 1891 р. – наукова діяльність у сфері граматики і фонетики російської, української та інших слов’янських мов.

Майже все творче життя великого мовознавця було пов’язане з Харківським університетом. У цьому вищому навчальному

Велет думки і словаДо 80-річчя від дня народження українсько-го мовознавця Олександра Опанасовича Потебні (1835 – 1891)


35

закладі він розпочинав як викладач російської словесності, у 1861 р. захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», а в 1862 р. пише найвідомішу свою працю «Думка і мова».

У тому ж році О. Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. За рік він повертається до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства.

Значним внеском у мовознвчу науку стала праця О. Потебні «Із записок з російської граматики» (1874), що була його доктор-ською дисертацією. Ця праця ґрунтувалася на багатому матеріалі з української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки.

З 1875 р. Олександр Опанасович стає професором кафедри російської мови та літератури, на якій і працює до кінця свого життя.

Велику увагу приділяв він вивченню психології словесно-художньої творчості – «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О. Потебню правомірно вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок мовознавець зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію.

В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших про-явів усього національного Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу роз-вивати та реалізувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки».

Помер О. О. Потебня 29 жовтня 1891 р., похований у Харкові. Його ім’я носить Інститут мовознавства Академії наук України.


36

*Геращенко М. В. Українські вчені та бібліографія [М. С. Грушевський, І. І. Огієнко, М. С. Возняк, І. П. Крип’якевич, А. Ю. Кримський, О. О. Потебня, І. К. Білодід] : навч. посіб. / М. В. Геращенко. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2008. – 173 с.

Дмитренко М. К. Олександр Потебня як фольклорист : мо-нографія / Микола Костянтинович Дмитренко ; Нац. акад. наук України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. – К. : Сталь, 2012. – 535 с.

Матвєєва Т. С. Vivere est cogitare : (до 170-річчя від дня народження О. О. Потебні) / Т. С. Матвєєва // UNIVERSITATES : Наука и просвещение. – 2005. – № 3. – С. 20 – 29.

Побірченко Н. С. Потебня Олександр Опанасович / Н. С. По-бірченко // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 2. – С. 120 – 130.

*Потебня О. О. й актуальні питання мови та культури : зб. наук. пр. / [редкол. : Б. М. Ажнюк та ін.]. – К. : ВД Дмитра Бураго, 2004. – 368 с.

*Франчук В. Академік Олександр Потебня / В. Франчук // Світогляд. – 2008. – № 5. – С. 83 – 87.

Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня. Сторінки життя і наукової діяльності / Віра Юріївна Франчук ; Нац. акад. наук України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. : ВД Дмитра Бураго, 2012. – 375 с.


37

1▪ Міжнародний день музики▪ Міжнародний день людей похилого віку

2▪ 150 років від дня народження Дениса Володимировича

Січинського (1865 – 1909), українського композитора, диригента

3▪ 80 років від дня народження Армена Борисовича Джигарханяна

(1935), вірменського і російського актора театру та кіно▪ 120 років від дня народження Сергія Олександровича Єсеніна

(1895 – 1925), російського поета

4▪ 130 років від дня народження Дмитра Васильовича Андрусенка

(1885 – 1965), українського кобзаря, диригента, педагога

5▪ 75 років від дня народження Володимира Омеляновича

Забаштанського (1940 – 2001), українського поета, перекладача▪ 85 років від дня народження Павла Романовича Поповича

(1930 – 2009), українського і російського льотчика-космонавта

7▪ День вчителя▪ 130 років від дня народження Нільса Бора (1885 – 1962),

данського фізика, лауреата Нобелівської премії (1922)

Жовтень


38

9▪ 75 років від дня народження Джона Ленона (1940 – 1980),

англійського рок-музиканта▪ 130 років від дня народження Володимира Юхимовича

Свідзинського (1885 – 1941), українського поета

11▪ 130 років від дня народження Франсуа Моріака (1885 – 1970),

французького письменника, лауреата Нобелівської премії (1952)

13▪ 90 років від дня народження Маргарет Тетчер (1925 – 2013),

політичного діяча Великобританії▪ 135 років від дня народження Саши Чорного (Олександр

Михайлович Глікберг) (1880 – 1932), російського письменника

14▪ День українського козацтва

21▪ 40 років від дня народження Лади Лузіної (Владислава Ми-

колаївна Кучерова) (1975), української письменниці, журналістки, театрального критика

22▪ 80 років від дня народження Бориса Ілліча Олійника (1935),

українського поета▪ 145 років від дня народження Івана Олексійовича Буніна


23▪ 95 років від дня народження Джанні Родарі (1920 – 1980),

італійського письменника


39

25▪ 190 років від дня народження Йоганна Штрауса (1825 – 1899),

австрійського композитора, диригента і скрипаля

27▪ 160 років від дня народження Івана Володимировича Мічуріна

(1855 – 1935), російського вченого в галузі селекції й генетики

Щоб зробити крок у невідомість, необхідна неабияка мужність. Тільки справжнім сміливцям Всесвіт відкриває свої таємниці. Але для того, щоб досягти своєї мети, потрібно вірити у власні сили, самовіддано долати ті труднощі, які зустрічаються на цьому шляху. А це до снаги дійсно непересічним особистостям. Чудовим при-кладом може слугувати двічі Герой Радянського Союзу, космонавт Павло Романович Попович. Зоряний мандрівник став п’ятою людиною світу – після Юрія Гагаріна, Германа Титова, американця Джона Гленна та Андріяна Ніколаєва, який вживу побачив нашу планету з орбіти.

Павло Попович народився 5 жовтня 1930 р. на Київщині, у місті Узин Білоцерківського району. Його батько все своє життя працював кочегаром на заводі, мати виховувала дітей. У родині, крім нього, було ще троє братів і дві сестри. Як усі тодішні діти,

Перший радянський космонавт з України До 85-річчя від дня народження Павла Романовича Поповича (1930 – 2009)

Україна віта свого сина,що в сузір’я безсмертних ввійшовХай гримить його слава орлина, –

В ній живе міліонів любов!Володимир Сосюра


40

Павло пас гусей, корів, коней, ходив на заробітки. Його дитинство не відрізнялося чимось особливим від дитинства мільйонів хлоп-чаків його покоління. Можливо, і не став би він зіркою світового значення, якби не одна деталь. «Під Узином є великий аеродром, а тому я мріяв ще змалку стати льотчиком», – розповідав Павло Романович. Мрія затьмарилася випробуваннями Великої Вітчиз-няної війни. Повоєнні роки були також складними у житті Павла. Довелося працювати на цукровому заводі у нічну зміну, а після зміни, о дев’ятій годині ранку, бігти до школи. Далі – навчання у Білоцерківському ремісничому училищі, вечірній школі, Магніто-горському технікумі трудових резервів. Вчився Павло відмінно, а у вільні години активно займався спортом і як результат – спортивні розряди з шести видів спорту. У 1950 р. він вперше піднявся в небо на літаку У-2. Політ настільки його вразив, що небом Павло почав марити ночами. Але він був не лише мрійником, умів не тільки чогось прагнути, а й досягати. Добра фізична підготовка і високий рівень знань дали йому змогу успішно закінчити Ново-сибірське льотне училище, освоїти польоти на найпотужніших на той час літаках МіГ-17, стати професійним льотчиком. Згодом з десяти тисяч льотчиків-винущувачів комісія відібрала спочатку дві з половиною тисячі, а потім лише двадцять чоловік у так званий загін космонавтів.

По завершенню трирічного навчання Поповича готували до першого польоту на рівні з Юрієм Гагаріним. Проте, піонером у космосі, за тодішньою політикою, мусив бути росіянин. Сергій Павлович Корольов сказав: «Першими полетять Гагарін і Тітов, а ви, хлопці, уособлюватимете дружбу народів – українець і чу-ваш». 12 серпня 1962 р., вперше в історії, українець Павло Попо-вич стартував у космос на кораблі «Восток-4», ставши четвертим космонавтом світу. Разом з Андріяном Ніколаєвим, який полетів днем раніше на «Востоці-3», Павло Романович 48 разів облетів навколо Землі! Тоді вперше було встановлено радіозв’язок по лінії «космос-космос» та проведено телевізійний репортаж безпосередньо


41

з космосу. Павло Романович залишався українцем і в космосі. Він не був би самим собою, якби не продемонстрував на повні груди безкінечному космічному просторові своє національне «я». І вода в спеціальних балонах нагадувала дніпровську, і Тараса Бульбу згадував... Вперше в космосі прозвучала українська пісня «Див-люсь я на небо» у виконанні Поповича.

По закінченню Військово-повітряної академії ім. Миколи Жуковського, Попович вдруге полетів у космос у 1974 р. Долаючи тяжіння, корабель «Союз-14» відірвався від Землі, щоб зістикува-тися зі станцією «Салют-3». Політ мав лише військову мету.

Постійно працюючи в Зоряному містечку заступником на-чальника Центру наукової та випробувальної роботи, Павло Ро-манович не поривав зв’язку з Батьківщиною. За радянських часів постійно обирався депутатом Верховної Ради України. Виборцям подобалося, як оперативно, по-військовому вирішував справи їх депутат. Після розпаду Радянського Союзу і набуття Україною не-залежності Павло Романович береже все, що пов’язано з рідною Україною, Київщиною. За його ініціативи в Москві створили Клуб космонавтів-українців, де вивчали історію нашої ракетної техніки. Українцями були Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко... Знаний у всьому світі Ціолковський теж, виявляється, з роду Наливайків.

Особисті заслуги Павла Романовича отримали високе ви-знання. Двічі Герой Радянського Союзу (1962, 1974), Герой Праці Демократичної республіки В’єтнам, генерал-майор авіації, на-городжений двома орденами Леніна, орденом «Червона Зірка», Орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, орденами і медалями багатьох країн світу. У рідному місті П. Р. Поповича Узині вста-новлено бронзовий бюст космонавта. Його ім’ям названо гірський хребет в Антарктиді, малу планету в Сонячній системі. Також був створений Фонд підтримки авіації і космонавтики, патріотичного виховання молоді та розвитку спорту імені двічі героя Радянського Союзу, космонавта Павла Романовича Поповича. У рамках реалізації


42

проекту безперервної космічної освіти «Дорога в Космос» Фонд проводить щорічний міжнародний конкурс для учнів 11 – 17 років «Юнги космічних кораблів» (ЮККОР).

Будучи всебічно обдарованою людиною, Павло Попович видав кілька книг власних віршів. У них зібрані не тільки його особистий досвід і спостереження, але й глибокі роздуми про прогрес, майбутнє техніки і людства.

На жаль, П. Р. Попович не дожив до свого 85-річчя. Він не-сподівано пішов з життя 30 вересня 2009 р., але продовжує жити в нашій пам’яті.

Своїм бажанням піднятися до небес Павло Попович долучив нашу націю до числа передових космічних народів світу. Коли в космосі опинився перший українець, ми довели, що бути україн-цем, нехай і в умовах радянської пропаганди, нехай і за партійним визначенням, престижно. Павло Попович був радянським космо-навтом, але при цьому залишався справжнім українцем, патріотом своєї землі.

*Попович П. Нескінченні дороги Всесвіту / Павло Попо-вич, Олександр Немов ; пер. з рос. В. Іконников. – К. : Дніпро, 2000. – 200 с.

Попович П. Поклик Галактики / Павло Попович. – К. : Мо-лодь, 1975. – 392 с.

Попович П. Р. Испытания космосом и землей: из космичес-кой хроники / П. Р. Попович ; лит. запись В. С. Лесникова. – Киев : Молодь, 1982. – 182 с.

*Попович П. Р. Капітани зоряних містечок / П. Р. Попович, А. В. Дринь. – К. : Рад. шк., 1986. – 271 с.


43

*Попович П. Р. Не могло бути інакше / Павло Романович Попович. – К. : Либідь, 2011. – 312 с.

Баштова Л. С. Попович Павло Романович: «Я перший радянський космонавт з України...» [Електронний ресурс] / Л. С. Баштова. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://kpi.ua/popovych. – Pfujk/ – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 24.11.2014.

*Вавилова І. Павло Попович – перший українець в космосі / І. Вавилова // Світогляд. – 2011. – № 1. – С. 16 – 23.

Космічні хроніки / упоряд. А. Чирва. – К. : ІВЦ Інтелект, 2000. – 224 с.

*Космонавти та астрономи – вихідці з української землі // Світогляд. – 2011. – № 1. – С. 40 – 41.

*Космос – моя работа : сб. документ. и худож. произведение. / сост. П. Р. Попович. – М. : Профиздат, 1989. – 237 с.

Наші славетні земляки. Павло Романович Попович [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://school16.org/nashi-slavetni-zemlyaki-pavlo-romanovich-popovich. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 24.11.2014.

*Попович Павло Романович // Землі української постаті / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбунов, К. Є. Горбунов ; Чорномор. держ. ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2011. – С. 565 – 567.

Пусть земля ему будет небом… // Новости космонавтики. – 2009. – № 11. – С. 70 – 72.


44

*Романов А. П. Сыны голубой планеты / А. П. Романов. – М. : Политиздат, 1981. – 399 с.

Скобельський В. Зірка на ім’я Павло Попович / В. Скобель-ський // Голос України. – 2010. – 5 жовт. – С. 9.

Маргарет Тетчер – одна з найвідоміших жінок-політиків. Нею захоплювалися, її критикували, обожнювали і ненавиділи, проти неї влаштовували мітинги і за неї молилися.

Народилася Маргарет Хільда Робертс 13 жовтня 1925 р. в англійському містечку Грентам (до речі, там пройшло дитинство Ісаака Ньютона). Сім’я Робертс була небагатою, жила суворим, аскетичним життям. Її мати, Беатріс Робертс, вважалася зразковою домогосподаркою і в життя дочки практично не втручалася. Батько, Альфред Робертс, заохочував будь-які захоплення Маргарет і був її найкращим другом. Одна з найвідоміших настанов батька: «Ти сама маєш власний розум. Ніколи нічого не роби тільки тому, що так роблять твої друзі. Ніколи не йди за натовпом тільки тому, що ти боїшся виглядати несхожою. Веди натовп за собою, але ніколи не йди за ним». Батькова мудрість потрапила на благодатний грунт. Маргарет славилася різнобічними здібностями з дитинства: добре вчилася у школі, активно займалася спортом (стала наймолодшим капітаном шкільної хокейної команди), брала уроки фортепіано, була чудовим оратором і вміла майстерно вести дискусії. Маргарет

«Жінка з очима Калігули і устами Мерилін Монро» 2

До 90-річчя від дня народження Маргарет Тетчер (1925 – 2013)

Пристрасть до перемоги палає в кожному з нас.Воля до перемоги – питання тренування.

Спосіб перемоги – питання честі.

2 Висловлювання Президента Франції Франсуа Міттерана.


45

росла одиначкою, дещо замкнутою і надто серйозною. Вона майже не мала друзів, для розваг у її щоденному розкладі не було місця. За чотири роки до закінчення школи Маргарет визначилася, що хоче студіювати в кращому коледжі Оксфорда – Сомерсвілі. На навчання не було грошей, тому вона мусила здобути стипендію, а при вступі – скласти іспит з латини. Звичайно ж, у провінційній школі латину не викладали. Тому Маргарет самостійно опану-вала нову для себе мову. Маргарет отримала прекрасну освіту в Оксфордському університеті, здобувши ступінь бакалавра, а потім магістра. У 1950 р. вона стала першою жінкою-головою університетської асоціації консервативної партії. Після заміжжя з бізнесменом Денісом Тетчером в 1951 р. Маргарет вивчає по-даткове право, опановує професію адвоката.

Перша її спроба розпочати політичну кар’єру в 1950 р. за-вершилася невдачею. І тільки в 1959 р. Тетчер зайняла пост голови парламентського пенсійного комітету, суміщаючи цю посаду з по-садою голови комітету з національної безпеки. У 70-х рр. Маргарет Тетчер – єдина жінка в Кабінеті Міністрів. Від 1979 до 1990 р. вона прем’єр-міністр Великобританії. Її політичні пріоритети: надання більшої політичної свободи особистості, зменшення державного втручання в економіку, скорочення державних витрат, зменшення друкування грошових знаків. За роки перебування на посту голо-ви уряду Великобританії Маргарет Тетчер завоювала репутацію «залізної леді»: у її Кабінеті вся робота будувалася на чіткій іє-рархічності, підзвітності та високій особистій відповідальності. Одним із найбільш неординарних рішень Тетчер стала часткова націоналізація збиткових підприємств, що знаходилися в приватній власності. Тетчер розповсюдила свою жорстку політику і на соці-альну сферу: вона заохочувала приватну освіту, введення платної медицини. Тетчер схвалила збереження Північної Ірландії у складі Великобританії, незважаючи на низку терактів ІРА по всій країні.

Єлизавета ІІ дарувала Маргарет Тетчер титул баронеси і по-життєве право засідати в Палаті Лордів. Маргарет Тетчер – 71-й


46

прем’єр-міністр Великобританії – нагороджена орденом «За за-слуги», перша в історії Європи жінка-голова Кабінету міністрів, перша в історії Британії лідер партії, яка зуміла виграти три рази поспіль парламентські вибори і, тим самим, сформувати три уряди. Прем’єрство Тетчер стало найтривалішим у XX ст.

Маргарет Тетчер – ціла епоха, що стала надбанням історії, залишивши по собі справжню політичну філософію – тетчеризм.

Найвідоміші цитати Маргарет Тетчер■ «У мені є дві сторони: неформальна, дружня, і тверда, те, що

називають «залізною леді». Час від часу необхідно демонструвати твердість, але це не означає, що її треба показувати безупинно».

■ «Будь-яка жінка, яка розуміє, як вести господарство, на-близиться до розуміння того, як керувати країною».

■ «Не скажу, що мені поталанило. Просто я заслужила це».■ «Коли мені було 15 років, я усвідомила, що немає нічого

такого, щоб я не могла досягнути. Важливо зрозуміти, чого я хочу».■ «Ніколи не здавайся і ти побачиш, як здаються інші».

Тэтчер М. Автобиография / Маргарет Тэтчер ; пер. с англ. Елена Мищенкова [и др.]. – М. : АСТ, 2013. – 800 с. – (Гордость человечества).

Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира / Маргарет Тэтчер ; пер. с англ. Виктор Ионов. – М. : Альпина Паблишер, 2014. – 504 с.

Вірченко В. В. Передумови та наслідки соціально-економічних реформ Маргарет Тетчер та Беназір Бхутто / В. В. Вірченко // Фор-мування ринкових відносин в Україні. – 2011. – № 6. – С. 98 – 102.

Воспоминания о Мэгги: Портрет Маргарет Тэтчер / пер. с англ. М. Ю. Зарицкая ; сост. И. Дейл. – К. : Знання-Прес, 2003. – 349 с.


47

*Крачковська А. Анастасія Крачковська про Евариста Галуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Маргарет Тетчер : для мол. та серед. шк. віку / А. Крачковська. – К. : Грані-Т, 2009. – 88 с. – (Життя видатних дітей).

Медведев Д. Тэтчер. Неизвестная Мэгги / Дмитрий Медведев. – М. : Рипол Классик, 2013. – 312 с. – (Библиотека «Хронограф»).

Мечетная Н. Железная женская логика / Наталья Мечетная // Корреспондент. – 2012. – № 32. – С. 44 –46.

Мишаненкова Е. Маргарет Тэтчер. Магия «Железной леди» / Е. Мишаненкова. – М. : АСТ, 2014. – 288 с. – (Достояние республики).

Нечитайло В. В. Тетчеризм як винятковий феномен на тлі повоєнного політичного розвитку Британії [Електронний ресурс] / В. В. Нечитайло // Політолог. студії. – 2013. – Вип. 3. – С. 111 – 119. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/znpps_2013_3_14.pdf. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 11.11.2014.

Перегудов С. П. Самая влиятельная женщина. «Железная леди» Маргарет Тетчер / Сергей Перегудов, Александр Терентьев. – М. : Эксмо : Яуза, 2014. – 384 с. – (Великие женщины ХХ века).

*Підлуцький О. Двадцять п’ять портретів на тлі епохи / О. Під-луцький. – Харьків : Фоліо, 2012. – С. 339 – 353. – (Бібліотека газети «Дзеркало Тижня»).

Подано інформацію про життєвий шлях і діяльність відомих політичних лідерів XX ст., які створили, відновили чи вивели з глибокої кризи свої національні держави, зокрема, М. Тетчер.


48

*Попов В. И. Маргарет Тэтчер: человек и политик. Взгляд российского дипломата / В. И. Попов. – М. : Международ. отно-шения, 2000. – 464 с.

Рейган Р. Англосаксонская мировая империя / Рональд Рей-ган. – М. : Алгоритм, 2014. – 288 с. – (Титаны ХХ века).

У книзі зібрані найкращі статті та виступи Р. Рейгана та М. Тетчер щодо «холодної війни» та створення англосаксонської цивілізації як визначальної для світового вектору розвитку.

*Слободянюк Є. Крокуючи хвилями Темзи / Є. Слободянюк // Золотий резерв. – 2012. – № 29. – С. 34 –37.

Філософія успіху, життя, політичний подвиг Маргарет Тетчер.

*Цюпин Б. Залізна леді у бронзі: Сила переконань Маргарет Тетчер назавжди змінила Велику Британію / Б. Цюпин, Д. Вовнянко // Укр. тиждень. – 2013. – № 15. – С. 28 – 29.


49

2▪ 260 років від дня народження Марії Антуанетти (1755 – 1793),

французької королеви

5▪ 100 років від дня народження Анатолія Мефодійовича

Хорунжого (1915 – 1991), українського письменника, прозаїка6

▪ 110 років від дня народження Дмитра Федоровича Головка (1905 – 1978), українського художника-кераміста

▪ 160 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького (1855 – 1940), історика, археолога, етнографа, фольклориста, письменника

8▪ 115 років від дня народження Маргарет Мітчелл (1900 – 1949),

американської письменниці

9▪ День української писемності та мови

10▪ 55 років від дня народження Ніла Геймана (1960), англій-

ського письменника-фантаста

12▪ 110 років від дня народження Івана Антоновича Крушель-

ницького (1905 – 1934), українського письменника, мистецтвоз-навця, графіка

Листопад


50

▪ 210 років від дня народження Дмитра Михайловича Старицького (1805 – 1871), українського театрального діяча

13▪ 165 років від дня народження Роберта Луїса Стівенсона

(1850 – 1894), англійського письменника

14▪ 175 років від дня народження Клода Моне (1840 – 1926),

французького живописця

17▪ 45 років від дня народження Андрія Анатолійовича Кокотюхи

(1970), сучасного українського письменника 20▪ 90 років від дня народження Майї Михайлівни Плісецької

(1925), російської артистки балету

23▪ 110 років від дня народження Ангеліни Йосипівни Степанової

(1905 – 2000), російської актриси▪ 155 років від дня народження Марії Костянтинівни Баш-

кирцевої (1860 – 1884), української художниці

25▪ 90 років від дня народження Юрія Дмитровича Бедзика

(1925 – 2008), українського прозаїка

27▪ 55 років від дня народження Міли Іванцової (Людмила

Петрівна Іванцова) (1960), сучасної української письменниці


51

28▪ 100 років від дня народження Костянтина (Кирила) Михай-

ловича Симонова (1915 – 1979), російського письменника▪ 125 років від дня народження Зінаїди Павлівни Тулуб

(1890 – 1964), української письменниці▪ 135 років від дня народження Григорія Авраамовича

Чупринки (1879 – 1921), українського поета▪ 135 років від дня народження Олександра Олександровича

Блока (1880 – 1921), російського поета

30▪ 180 років від дня народження Марка Твена (1835 – 1910),

американського письменника▪ 80 років від дня народження Дмитра Семеновича Чередниченка

(1935 – 1994), українського поета, перекладача

Сучасний український письменник Андрій Анатолійович Кокотюха народився 17 листопада 1970 р. у невеличкому містечку Ніжині, в родині зва-рювальника і медичної сестри. Перший художній твір він написав у віці 7 років. Хоча власне художні якості цього твору досі ніким не оцінені. До 12 років читав і писав лише казки.

Мріяв стати бібліотекарем, але закінчив факультет журна-лістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював збиральником меблів, різноробом та муляром на будівництві.

Перше оповідання було опубліковане в 1987 р. У 1991 р. на-писав повість «Шлюбні ігрища жаб», яка отримала нагороду ви-давництва «Смолоскип» (1995). Після виходу окремою книжкою в

Батько українського готичного детективуДо 45-річчя від дня народження українського письменника А. А. Кокотюхи (1970)


52

1996 р. повість стала називатися «романом», отримала позитивну оцінку від батьків та друзів автора і широкий негативний розголос у пресі. Завдяки цій публікації Андрій Кокотюха відразу став од-ним із відомих сучасних українських письменників.

1993 р. був знаменним для письменника тим, що він став одним із засновників Творчої асоціації «500». Працюючи у ви-давництві «Смолоскип» пакувальником книжок, у період з 1994 до 1999 р. організував понад сто «гастролей» молодих українських письменників у сімнадцяти регіонах України. Був їх безпосеред-нім учасником. У 1998 р. звільнився з видавництва «Смолоскип» у зв’язку з переходом на іншу роботу, безпосередньо пов’язану з журналістикою. Співпрацю зі «Смолоскипом» не припиняв до 1999 р. Потім видавництво офіційно розірвало стосунки з молодим письменником через публічне прочитання ним власного фейлетону про сучасний стан української культури. Видавництво розцінило цей фейлетон як «антиукраїнський».

Упродовж 1999 – 2006 рр. побачили світ книги А. Кокотюхи: «Повернення сентиментального гангстера», «Нейтральна тери-торія», «Ментовский город», «Отработанный материал», «Мама, донька, бандюган», «Криминальная Украина», «Криминальная Украина-2», «Криминальная Украина-3», «Почему Украина не Россия» (автор-упорядник), «Любити живих» (у співавторстві з Максимом Розумним), «Повзе змія», «Тайны и загадки Украины», «Резонансные дела МВД» (в співавторстві з Костянтином Стогні-єм), «Шукачі скарбів», «Юля» (автор-упорядник), «Темна вода», «Зоопарк або Діти до 16 років». Крім того, Андрій Анатолійович написав низку журнальних публікацій, повістей та оповідань. За однією такою публікацією на студії ім. О. Довженка зняли кіно під назвою «Тупик» (режиссер Григорій Кохан). За окрему платню пи-сав «жіночі» оповідання. Пише українською і російською мовами.

Книжки А. Кокотюхи виходили і далі виходять практично в усіх українських видавництвах, котрі видають сучасну літературу: «Смолоскип», «Кальварія», «Фоліо», «Піраміда», «Нора-Друк»,


53

«Зелений Пес». Він постійно співпрацює з найпопулярнішими українськими газетами, журналами і телеканалами.

За творами письменника вийшли фільми: «Тривожна відпустка адвоката Ларіної», за романом «Легенда про Безголового» (режи-сер Олександр Стеколенко, 2008); трилер «Повзе змія» (режисер Максим Бернадський, 2009). В усіх випадках Кокотюха – автор або співавтор сценаріїв. Написав сценарії для кількох документальних фільмів з циклу «Кримінальні історії» (ICTV). «Чужі помилки» (СТБ), «Стрингер» та «Одержимі» (1+1). Працював журналістом і сценаристом в проектах «Сніданок з 1+1», «Київський регіон», «Паралельний світ». Пише сценарії для проекту «Судові справи» (Film.ua). Усе це дає авторові право називати себе також кіносце-наристом.

Кокотюха А. Иван Кожедуб / А. Кокотюха. – Харьков : Фолио, 2010. – 121 с. – (Знаменитые украинцы).

Кокотюха А. Осінній сезон смертей : роман / А. Кокотюха. – Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2014. – 256 с.

Кокотюха А. Охота на маршала : роман / А. Кокотюха. – Харьков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2014. – 348 с.

Кокотюха А. Справа отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року : роман / Андрій Кокотюха. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2014. – 299 с.

Кокотюха А. Таємниця козацького скарбу : пригод. детектив для серед. шк. віку / Андрій Кокотюха ; іл. Анатолія Василенка. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 224 с.

Кокотюха А. Червоний : [роман] / Андрій Кокотюха. – Харків : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2013. – 315 с.


54

*Кокотюха А. А. Аномальна зона : роман / А. А. Кокотюха. – К. : Нора-Друк, 2009. – 246 с. – (Морок).

*Кокотюха А. А. Бои без правил / А. А. Кокотюха. – Харьков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2012. – 352 с. – (Лихие и опасные).

*Кокотюха А. А. Виталий Кличко / А. А. Кокотюха. – Харьков : Фолио, 2009. – 120 с. – (Знаменитые украинцы).

*Кокотюха А. А. Двойная западня / А. А. Кокотюха. – Харь-ков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2011. – 368 с. – (Криминальный талант).

*Кокотюха А. А. Евгений Кушнарев: под прицелом : роман-версия / А. А. Кокотюха. – Харьков : Фолио, 2009. – 313 с.

Кокотюха А. А. Київські бомби : роман / А. А. Кокотюха ; [передм. Д. Б. Яневського]. – Харків : Фоліо, 2014. – 377 с.

*Кокотюха А. А. Леонід Кравчук / А. А. Кокотюха. – К. : Укрвидавполіграфія, 2013. – 128 с.

*Кокотюха А. А. Найти и уничтожить : роман / А. А. Ко-котюха. – Харьков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2013. – 304 с.

*Кокотюха А. А. Поховання Аделі / А. А. Кокотюха. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 176 с.

Кокотюха А. А. Пророчиця : [роман] / Андрій Анатолійович Кокотюха. – К. : KM Publishing, 2011. – 287 с.


55

*Кокотюха А. А. Таємне джерело : роман / А. А. Кокотюха. – Хар-ків. : Кн. клуб «Клуб сімейн. дозвілля», 2013. – 288 с. – (Золотий письменник України).

*Кокотюха А. А. Удар Скорпиона / А. А. Кокотюха. – Харь-ков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2009. – 368 с. – (Криминальный выбор).

*Кокотюха А. А. Червоный : роман / А. А. Кокотюха. – Харь-ков ; Белгород : Кн. клуб «Клуб семейн. досуга», 2013. – 320 с.

Кокотюха А. А. Чужі скелети : [роман] / Андрій Анатолійович Кокотюха. – К. : КМ Publishing, 2010. – 304 с. – (Фієста).

Кокотюха А. А. Язиката Хвеська. Кримінальна комедія : [роман] / А. А. Кокотюха. – К. : [KM Publishing], 2009. – 316 с. – (Фієста).

*Олійник В. «Якщо хочете, я Шахерезада, що розказує казки...» : Андрій Кокотюха автор більше 40 книг / В. Олійник // Україна молода. – 2013. – 9 – 10 серп. – С. 20.

*Семака Л. Письменник Андрій Кокотюха: «Я не граюся в слова, я розповідаю історії» / Л. Семака // Уряд. кур’єр. – 2014. – 15 лют. – С. 17.


56

Марія Костянтинівна Башкирцева – унікальна художниця в історії світового мистецтва. Доля цієї дивовижної дівчини прива-блює навіть більше, ніж її творчість. Марія була дуже гарною, знала шість європейських мов, грала на роялі, гітарі, арфі та мандоліні, мала чудове сопрано. Окрім того, вона залишила щоденник, який писала з тринадцяти років. Писала дуже відверто, писала, знаючи, що потому його читатимуть. Зі сторінок щоденника з нами гово-рить жінка-художниця, яка прагнула щастя, свободи та творчості, мала для цього всі можливості, але... не мала часу. Уродженці диканського села Гавронці, що на Полтавщині, невблаганна доля відвела дуже мало років життя, але талановита дівчина встигла залишити яскравий слід в історії світової культури.

Народилася Марія Костянтинівна Башкирцева 23 листопада 1860 р. (за іншими даними 23 листопада 1858 р.) у дворянській сім’ї. Марія була ще маленькою, коли батьки розлучилися. З матір’ю вона переїхала на її батьківщину – в село Черняківку поблизу Чутового. На той час, у житті Марії було все – багатство і розкіш, задоволення усіх бажань і безмежна любов матері та дідуся. Але своєї Батьківщини, Марія практично не пам’ятала. Дівчинка мала дуже слабке здоров’я, і дідусь, який її просто обожнював, наполіг на її виїзді з України. У травні 1870 р. вона разом з мамою від-відала Англію, Німеччину, Швейцарію. Оселились у місті Ніцці (Франція), у якому й пройшла рання юність майбутньої художниці.

Зірка світової культуриДо 155-річчя від дня народження Марії Костянтинівни Башкирцевої (1860 – 1884)

Справжні егоїсти мають робити добро й тільки добро: роблячи зло,

стаєш дуже нещасним!Зі «Щоденника» Марії Башкирцевої


57

Займаючись з приватними вчителями, обдарована Марія глибоко вивчає історію, літературу, філософію, природничі науки, чудово співає, грає на багатьох інструментах, працює з недитячою зосередженістю, прагне до самовдосконалення, дорожить кожною хвилиною життя. Одночасно займається мовами: крім російської та української, вільно володіє французькою, німецькою, англійською, італійською. А в 14 років вона вивчає ще й грецьку та латинську мови й читає в оригіналі Платона і Аристотеля. І це незважаючи на хворобу легень.

Чарівний голос Марії заслужив високу оцінку відомого у Франції професора – вокаліста Вартеля, який пророкував їй велике майбутнє співачки. Захоплюється дівчина й малюванням, хоча твердого рішення присвятити себе живописному мистецтву ще не прийняла.

У 1876 р. Башкирцева здійснила поїздку на батьківщину, побувала в Гавронцях. Гостювала вона і в Диканському маєтку князя С. В. Кочубея. Чимало прекрасних місць побачила дівчина, подорожуючи Європою, Росією та Україною. Однак у Диканьці вона була вражена побаченим. «За красою саду, парку, споруд Диканька може суперечити з віллами Боргезе і Доріа в Римі... І це в Малоросії! Дуже шкода, що у світі навіть не підозрюють про існування цього місця», – з’являється запис у щоденнику, який є актуальним і сьогодні.

Мальовнича природа з неповторними краєвидами, чудові пісні та звичаї рідного краю зачарували дівчину, відкрили їй дже-рело народного мистецтва. Перебування на батьківщині залишило глибокий слід у майбутньої художниці, сприяло формуванню де-мократичних та гуманістичних тенденцій її творчості.

Повернувшись до Франції, юна Марія відразу ж вступає до приватної Академії живопису Рудольфа Жюльєна в Парижі. І вже в першому навчальному році отримує на академічному конкурсі медаль, випередивши старшокурсників. Семирічний курс навчання у цьому престижному закладі вона завершує за 4 роки – і щороку


58

її успіхи вінчає медаль. Її талантом захоплюються найвизначніші митці і шанувальники мистецтва Франції, про неї схвально пише критика, ім’я української «Мусі» стало модним у знаменитих па-ризьких салонах. Наша землячка постійно перемагає не лише на конкурсах Парижа, який був тоді своєрідним центром світового живопису, а й на загальнофранцузьких конкурсах, у яких брали участь і художники інших країн. Особливу увагу привертають її глибоко реалістичні полотна і складні художні композиції «Жінка читає книгу», «В майстерні Жюльєна», «Дощова парасолька», «Осінь», «Парижанка», «Усмішка дівчинки», «Святі жінки» та багато інших.

Мотиви рідного краю теж хвилюють обдаровану художницю. Вершиною ж художньої творчості Марії Башкирцевої стала її жан-рова картина «Жан і Жак», відзначена у 1883 р. в Національному салоні Парижу за найвищу майстерність і соціальну сміливість. Пізніше було відзначено картину «Мітинг», де з виразною симпатією художниця змалювала життя дітей – бідняків з паризької околиці.

Злет юного дарування вражав і дивував видатних майстрів живопису, скульптури та літератури того часу. Прихильниками і друзями Башкирцевої були Робер Флері, Сен-Морсо, Огюст Ренуар, Ежен Делакруа, Клод Моне, Карлос Дюран, Еміль Золя, Александр Дюма, Едмон Гонкур, Гі де Мопассан... Гаряче дискутувала Марія Башкирцева з Жорж Санд. Та найбільший вплив на її творчість мав молодий французький художник-реаліст Жюль Бастьєн-Лепаж. Їх знайомство переросло в справжню міцну дружбу і творчу співпрацю.

Раніше невідома дівчина з-під Диканьки стала в Парижі уславленим майстром мистецтва і продовжувала створювати свої шедеври, незважаючи ні на втому, ні на безжалісний присуд лікарів. Хвороба її швидко прогресувала, Марія почала втрачати голос і слух. Та кожну хвилину свого життя вона присвячувала улюбленій роботі. Померла Марія Башкирцева в розквіті слави 31 жовтня 1884 р. і похована в Парижі на кладовищі Пассі. Лише на кілька місяців пережив її тяжко хворий Бастьєн-Лепаж, брат якого на могилі художниці звів каплицю, що збереглася і дотепер.


59

Знаменитий «Щоденник» Башкірцевої – а це більше тисячі сторінок! – вийшов французькою мовою у 1892 p. А згодом, у 1893 р., його вперше було видано російською мовою. Скорочений варіант «Щоденника», виданий багатьма мовами світу, і сьогодні читає мільйонна аудиторія читачів.

Понад 150 картин, малюнків, ескізів і скульптур Марії Кос-тянтинівни Башкирцевої було представлено в експозиції посмертної виставки її робіт у 1885 р. Картини «Мітинг» та «Портрет натурни-ці» прямо з виставки були закуплені урядом для Люксембурзького музею, а згодом до музею потрапила і картина «Жан і Жак».

У Франції влаштовуються виставки робіт Марії Башкирцевої, іменем художниці названо одну із вулиць Ніцци. Починаючи з 1885 р., щорічно кращому молодому художнику Франції присуджується премія імені Марії Башкирцевої. У колекції Люксембургського музею виставлена статуя «Безсмертя», яка зображує молодого генія, що помирає біля ніг ангела смерті, тримаючи в руках табличку з переліком іменитих людей, які передчасно пішли із життя, але стали безсмертними на землі. Серед французьких імен, що міс-тяться на розгорнутому сувої, стоїть і одне українське – це ім’я Марії Башкирцевої.

*Башкирцева М. Дневник Марии Башкирцевой: избранные страницы / сост. А. Е. Басманова. – М. : Мол. гвардия, 1991. – 320 с.

Башкирцева М. К. Дневник Марии Башкирцевой / М. К. Баш-кирцева. – 3-е изд., доп. – М. : Захаров, 2003. – 688 с. – (Биографии и мемуары).

Александрова А. Подлинная жизнь мадемуазель Башкирце-вой / А. Александрова. – М. : Захаров, 2003. – 320 с.

Балабко О. З Ніцци до Мужена. Від Башкирцевої до Винниченка : есеї, п’єса / О. Балабко. – К. : Факт, 2007. – 192 с.


60

*Башкирцева Мария Константиновна // 100 знаменитых художников ХІХ – ХХ в.в. / В. М. Скляренко, Т. В. Иовлева, И. А. Рудычева. – Харьков : Фолио, 2003. – С. 16 – 22.

Башкірцева Марія Костянтинівна // Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / упоряд. В. А. Просалової. – Донецьк : Схід. видавн. дім, 2012. – С. 26.

Избранница судьбы. Мария Башкирцева / сост. Т. Швец. – М. : Вече, 2008. – 246 с.

Коснье К. Мария Башкирцева: портрет без ретуши / Колет Коснье. – М. : Терра, 2008. – 228 с.

Марія Башкирцева : альбом / Полтав. обл. орг. Нац. спілки художників України. – Полтава : АСМІ, 2008. – 15 с. – (Художники Полтавщини).

Парижанка з-під Диканьки Марія Башкирцева : історико-документ. зб. нарисів / уклад. О. А. Кривобок. – Полтава : Техсервіс, 2009. – 116 с. – (Художники Полтавщини).

Сакун В. Є. Марія Башкирцева – у полоні глухоти : дослідн. нариси / В. Є. Сакун. – Полтава : Говоров С. В., 2013. – 56 с.

Слабошпицький М. Марія Башкирцева (Життя за горо-скопом) : роман-есе / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал, 2009. – 240 с.

Таглина О. Мария Башкирцева / О. Таглина. – Харьков : Фолио, 2009. – 122 с. – (Знаменитые украинцы).


61

1▪ 110 років від дня народження Олексія Івановича Полторацького


4▪ 140 років від дня народження Райнера Марії Рільке (1875 – 1926),

австрійського і німецького поета

5▪ 60 років від дня народження Михайла Миколайовича Андрусяка

(1955), українського письменника▪ 195 років від дня народження Афанасія Афанасійовича Фета

(1820 – 1892), російського поета

7▪ 115 років від дня народження Катерини Василівни Білокур

(1900 – 1961), майстра народного декоративного живопису

8▪ 35 років від дня народження Ірени Ігорівни Карпи (1980),

української письменниці▪ 55 років від дня народження Олександра Миколайовича

Левченка (1960), українського письменника-фантаста

14▪ 175 років від дня народження Михайла Петровича Старицького

(1840 – 1904), українського драматурга

Грудень


62

17▪ 245 років від дня народження Людвіга ван Бетховена (1770 – 1827),

німецького композитора

19▪ 95 років від дня народження Миколи Даниловича Руденка

(1920 – 2004), українського письменника, правозахисника▪ 100 років від дня народження Едіт Піаф (1915 – 1963),

французької естрадної співачки

25▪ 120 років від дня народження Григорія Гурійовича Верьовки

(1895 – 1964), українського композитора, хорового диригента, педагога

26▪ 90 років від дня народження Таїсії Василівни Пономаренко

(1925), української оперної співачки

30▪ 150 років від дня народження Джозефа Ред’ярда Кіплінга

(1865 – 1936), англійського письменника

Едіт Піаф (справжнє ім’я – Джованна Гассіон) – королева французького шансону.

Історія Едіт Піаф – одна з найцікавіших та найнеймовірні-ших історій великих особистостей. Її талант та дивовижний голос відкрив для неї шлях з нетрів суспільства до самої верхівки – до

«Я співаю не для всіх, я співаю для кожного»До 100-річчя від дня народження Едіт Піаф (1915 – 1963)


63

слави та всесвітнього визнання. Непересічний шлях співачки до творчої вершини стала своєрідною легендою у світі музики. Її пісні, сповнені життєвої правдивості та душевної енергії, надихали тогочасних митців – багато композиторів творили спеціально для неї, художники писали її портрети; вона навіть стала героїнею п’єси, у якій виконувала головну роль.

Народилася Едіт Піаф 19 грудня 1915 р. в родині циркових акторів. Доля її починалася важко: батько відправився на фронт добровольцем, а мати відразу віддала дитину на виховання бабу-сі з дідусем, яким вона теж не була потрібна. Щоб не завдавала зайвого клопоту, бабця змалечку додавала дитині в молоко вино і навіть не помічала, що дівчинка хвора і майже сліпа. У 1917 р. після повернення з фронту батько віддає Едіт на виховання своїй матері, яка була служницею в будинку розпусти, але людиною доброю і чуйною. У шість років, після дивовижного одужання, Едіт намагалися віддати до школи, однак поява там дитини, що проживає в публічному домі, вважалася неприпустимою. Тому до школи Едіт майже не ходила і почала змалку заробляти гро-ші – супроводжувала цирковий номер батька-акробата співом. Дуже рано подорослішавши, чотирнадцятирічним підлітком Едіт покинула батька і зapoблялa cпівoм спочатку на вулиці потім в кaбape «Жyaн-лe-Пeн».

У 1932 р. Едіт пoзнaйoмилacя з Лyї Дюпoнoм, невдовзі на-родила доньку. Луї не хотів миритися з її роботою в дешевому кабаре і залишив Едіт, забравши з собою доньку. Незабаром дитина захворіла на «іспанку» і померла. Дівчинка бyлa єдиною дитиною, нapoджeнoю Піaф.

У 1935 р. власник кабаре «Жерніс» на Єлисейських Полях запросив 20-річну співачку виступити у своїй програмі, приду-мавши їй ім’я Піаф, що на паризькому арго означає «горобчик». Оcтaтoчнo визначив пoдaльший життєвий шлях cпівaчки Paймoн Acco. Caмe йoмy завдячуємо пoяві нa cвіт «Beликoї Eдіт Піaф». Heзвичaйний гoлoc, cпpaвжній дpaмaтичний тaлaнт, пpaцьoвитіcть


64

і впepтіcть вyличнoї дівчинки в дocягнeнні мeти пpивeли Eдіт дo вepшин ycпіxy. Варто було їй зіграти в мюзик-холі «АВС», як на наступний день про неї написали всі видання. Це був «день на-родження» легендарної Едіт Піаф.

Щасливий випадок зробив її по-справжньому популярною. А в кінці 1946 р. також випадок звів Едіт Піаф і Марселя Сердана. Вона так любила Марселя, що він виявився єдиним чоловіком, заради якого вона ладна була відректись від власної слави, сцени. Це вже була не закоханість, а справжнє кохання. Але планам не судилося здійснитися. Марсель розбився в авіакатастрофі. Втрата коханого викликала страшну депресію. Едіт намагається сховатися від втрати в алкоголі. Бажаючи повернутися в минуле, у ті часи, коли вона була безтурботною і щасливою – у свою юність, спустошена Едіт знову співала на вулицях Парижа. Минав час, біль втрати почав стихати. Але на її долю випадають нові випробування: в аварію потрапляє вже сама Едіт. Психологічний біль поступається місцем болю фізичному. Втамувати його Едіт намагалась спочатку ліками, потім наркотиками. Вирватися з нескінченного кола болю і дурма-ну допомогли лікарі, але залишилися біди-супутники – потяг до алкоголю і депресивний стан. Виснажений організм не витримує, його вражає невиліковна хвороба.

Але навіть у найстрашніші моменти життя Едіт Піаф співала. Співала Едіт, коли було нестерпно боляче. Співала, коли хотілося плакати. Співала навіть втрачаючи свідомість на концертах. Біль, смерть, кохання, творчість, поклоніння, самотність – все тісно переплелося в її долі.

Протягом життя вона виконала понад 200 пісень. Її манері виконання властиві надзвичайна щирість, яскрава емоційність. «Пісня – це розповідь, – говорила Едіт. – Публіка повинна в неї вірити. Для глядачів я є втіленням кохання. У мені все має роз-риватися всередині та кричати – такий мій образ».

Едіт Піаф пішла з життя 10 жовтня 1963 р., залишившись у серцях багатьох шанувальників ідеалом жіночності та таланту. Вона


65

була справжньою актрисою – можливо тому її життя виявилось до такої міри сповнене драматизмом. Вміючи жити тільки на зламі почуттів та емоцій, вона віддавала всю себе творчості.

Її ім’я стало символом епохи, її пісні – візитівкою Франції, її біографія – сюжетом кіноекранізацій та літературних творів. Але її загадку до кінця не розумів ніхто. Бо деякі факти долі Едіт Піаф не підлягають раціональному поясненню і змушують повірити в існування якоїсь містичної сили, що впливала на життя великої співачки...

Эдит Пиаф. Жизнь рассказанная ею самой [«Зачем нужна любовь»] / [пер. с фр. Н. Павлищевой]. – М. : Яуза-пресс, 2012. – 286 с.

Бажан М. Голос Едіт Піаф [Електронний ресурс] / Микола Бажан. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=13910. – Загол. з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 26.11.2014.

Біографія Піаф Едіт [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. – Режим доступу : http://biographie.in.ua/blog/biografija_piaf_edit/2012-11-02-116. – Загол. з екрана. – Мова : укр. – Перевірено : 26.11.2014.

Берто С. Эдит Пиаф / Симона Берто ; [пер. с фр. С. А. Во-лодиной]. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. – 512 с.

Бурке К. Не шкодую...: життя Едіт Піаф / Керолін Бурке ; [пер. з англ. О. Стукало]. – [К.] : Темпора, 2012. – 274 с.

Доленко В. Голос Едіт Піаф / Віра Доленко // Кіно-Театр. – 2009. – № 1. – С. 6 – 7.


66

Дюкло П. Эдит Пиаф: Биография / П. Дюкло ; пер. с фр. А. Спиридонова. – Смоленск : Русич, 1997. – 505 с. – (Женщина-миф).

*Кончаловская Н. П. Эдит Пиаф: песня, собранная в кулак / Н. П. Кончаловская. – К. : Муз. Україна, 1988. – 94 с.

Райнер С. Эдит Пиаф / Сильвен Райнер ; [пер. с фр. И. То-гоевой]. – М. : Эксмо, 2007. – 509 с.

Ришер Ж. Моя подруга Эдит Пиаф / Жинетт Ришер ; [пер. с фр. Е. Гусятинской]. – М. : РИПОЛ классик, 2009. – 287с.

Ім’я Григорія Гурійовича Верьовки – композитора, хорового диригента й педа-гога – широко відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами. Щиро закоханий у народну пісню, він присвятив їй свій талант і життя. Талановитий український композитор, хоровий диригент і педагог народився 25 грудня 1895 р. в містечку Березному на Чернігівщині. Батько Григорія служив регентом у церковному хорі. Він і став першим учителем сина. Чарівний голос батьківської скрипки Гриць почув ще з першим подихом, впустив її мелодію у самісіньке серце і вже більше ніколи не розлучався з нею.

Вчився Григорій спочатку в місцевій трирічній земській школі. Помітивши у сина не абиякі музичні здібності і добрий голос, батьки віддають його до архієрейського хору в Чернігові (1905). Вже в той час він самотужки навчився грати на скрипці, яку, як він сам згадував, виміняв у шкільного товариша за ковзани.

Батько хорового мистецтваДо 120-річчя від дня народження диригента Г. Г. Верьовки (1895 – 1964)


67

Незабаром хлопця приймають до духовного училища, а по-тім – до семінарії (закінчив у 1916 р.). Тут він навчається гри на музичних інструментах, співає в семінарському хорі, а згодом стає його регентом. Майбутньому композиторові доводилося співати під керівництвом відомих на той час диригентів: В. Ступниць-кого, Г. Зосимовича, М. Приходька, а також О. Архангельського, який неодноразово гастролював у Чернігові. Тут-таки Григорій Гурійович познайомився з майбутнім поетом Павлом Тичиною і зблизився з ним на ґрунті спільних мистецьких інтересів. Пізніше це знайомство переросло в міцну творчу дружбу.

З 1918 р. музикант живе в Києві і навчається в музично-драматичному інституті імені М. Лисенка композиції і хоровому диригуванню у професора Болеслава Яворського. У 1919 р. ком-позитор разом з П. Тичиною та В. Магорським організовує ве-ликий самодіяльний хор, перетворений пізніше у капелу-студію ім. Леонтовича. На її базі у 1925 р. відкрилася професійна музична школа, директором якої став Григорій Гурійович.

Згодом він викладає хорове диригування у Київському му-зично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, працює у першому Київському музичному технікумі, в Українській республіканській філармонії, диригує хором заводу «Більшовик», викладає у консер-ваторії. А на початку війни Г. Верьовка – науковий співробітник евакуйованого в Уфу Інституту фольклору та етнографії АН України.

Перші композиторські спроби Верьовки започаткувалися ще в Чернігові. Він обробляв церковні розспіви, збагачуючи їх інтона-ціями українських народних пісень. Під час навчання в інституті Григорій створює ліричні романси на слова друга-поета Павла Тичини, інструментальні композиції для скрипки з фортепіано, симфонічного оркестру, хорові розробки народних пісень.

11 вересня 1943 р. український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору», створення якого і керівництво доручили Григорію Верьовці. Почалось ста-новлення колективу, формування творчих традицій, які збирались


68

краплина по краплині у Харкові, Полтаві, Миргороді, Києві. З цим всесвітньо відомим хоровим колективом нерозривно пов’язана вся подальша творчість Г. Верьовки як диригента (з 1965 р. хор носить ім’я свого керівника). Велику допомогу чоловіку в доборі й освоєнні репертуару надавала його дружина – диригент, заслужений діяч мистецтв УРСР Елеонора Скрипчинська, яка працювала в хорі з часу його заснування. Їх обожнював Павло Тичина:

Що в народнім хоріЗолота опора?Гурович ГригорійІ Елеонора.Державний український народний хор, окрім України, висту-

пає в містах інших республік. Згодом настають роки закордонних гастролей – Румунія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Люксембург, Німеччина. Гастролюючи в різних країнах, колектив неодмінно виконував пісні тих народів, перед якими виступав, і мовами цих народів. На початку 60-х pp. у його репертуарі, крім сотень українських творів, було понад 50 пісень авторів із 22 країн світу. Тож не випадково що в 1959 р. Всесвітня Рада Миру нагородила Державний український народний хор за великий внесок у справу зміцнення миру й дружби між народами срібною медаллю, а його художнього керівника Г. Верьовку – грамотою Всесвітньої Ради Миру.

Крім хору та викладання в консерваторії, Григорій Гурійо-вич очолював спілку композиторів України. У 1946 р. йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а наступного року – звання професора Київської консерваторії. У 1948 р. за тривалу концертну діяльність йому було присуджено Сталінську премію.

З великою любов’ю композитор записував і обробляв народні пісні. Кращі з яких увійшли до репертуару Українського народ-ного хору: «Ой на горі жита много», «Поза лугом зелененьким», «І шумить, і гуде», «Вийшли, в поле косарі», «Пливе човен» та


69

багато інших. Загалом у його творчому доробку було понад 230 обробок пісень.

Творчість Г. Верьовки багатогранна, як і його талант. Досвід-чений педагог, він брав діяльну участь у створенні сотень народних самодіяльних, а також професійних колективів, у т. ч. Прикарпат-ського й Буковинського ансамблів пісні і танцю, Закарпатського й Черкаського народних хорів, Поліського народного хору «Льонок».

Помер Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 р. А в 1968 р. він посмертно був нагороджений Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).

Верьовка Г. Г. Святкова: слова В. Лагоди: для мішаного хору в супроводі фортепіано / Г. Г. Верьовка. – К. : Мистецтво, 1972. – 9 с.

*Болгарський А. Митець і педагог / А. Болгарський // Пам’ять століть. – 2005. – № 2. – С. 101 – 105.

Про хорового диригента та художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору України Г. Г. Верьовку.

*Верьовка Григорій Гурійович // Землі української постаті знані : навч. посіб. / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров ; Чорномор. держ. ун-т ім. Петра Могили. – Миколаїв, 2011. – С. 144 – 147.

*Григорій Гурійович Верьовка (1895 – 1964) // Корифеї української хорової культури ХХ століття / Н. І. Королюк. – К. : Муз. Україна, 1994. – С. 174 – 194.

Історія України в особах: ХІХ – ХХ ст. / І. Войцехівська, В. Абліцов, О. Божко та ін. – К. : Україна, 1995. – С. 396 – 401.


70

*Козак С. Д. Григорій Верьовка : біогр. повість / С. Д. Козак. – К. : Молодь, 1981. – 232 с. – (Уславлені імена).

Співає Український народний хор імені Г. Верьовки / авт.-упоряд. А. Т. Авдієвський ; упоряд. М. І. Пилипчак. – К. : Муз. Україна, 2005. – 275, [5] с.

Пісні, зібрані та оброблені Г. Г. Верьовкою.

Ященко Л. Григорій Гурійович Верьовка: Нариси про життя і творчість / Л. Ященко. – К. : Вид-во Акад. наук УРСР, 1963. – 62 с.

Калейдоскоп знаменних датна 2015 рік

Підписано до друку 23. 02. 2015. Зам. № 210. 70 стор. Тираж 60 пр.Державна бібліотека України для юнацтва

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057http://www.4uth.gov.ua

Комп’ютерна верстка І. Є. Болесевич

ІІ півріччя

Укладачі: Галина Миколаївна Буркацька, Юлія Вікторівна Круть

Виробничо-практичне видання

Інформаційно-бібліографічні матеріали

d:e?c>hkdhi ag:f?ggbo>:l g:...

Documents