5 Передмова – Віктор Андрусів

7 ПрогнозМежі «стійкості». Світ і Україна в 2017 році. Сценарії. – Юрій Романенко

Міжнародна політика

41 Ризикові сценарії в Росії – Павло Щелін47 Наростання дисбалансів в ЄС та наслідки для України – Надія Коваль57 Дестабілізація на Близькому Сході – Абу Алі Хассен67 Авторитарна модернізація Ердогана та зростання впливу Туреччини в регіоні – Надія Коваль73 Україна-Південний Кавказ: нові реалії – Карен Мадоян

Внутрішня політика

79 Реалізація Мінськ-2 і війна на Донбасі – Ігор Тишкевич89 Газ і нафта в 2017 році. Ключові тенденції для України - Ігор Тишкевич

Економіка

98 Економіка України: підсумки та прогноз – Анатолій Амелін, Яна Лаврик, Ольга Хоменко

Правоохоронна та судова системи

117 Розвиток судової системи в 2017 році – Олександр Євсєєв127 Нові органи правоохоронної системи та ризики для ГПУ – Денис Монастирський

143 Меморандум засновників Українського інституту майбутнього

3

ПередмоваВіктор Андрусів

Виконавчий директор Українського інституту майбутнього

2016 рік виявився непередбачуваним і приніс нам ряд не-сподіваних подій, які ще більше заглибили світ у турбу-лентність. Брекзит та перемога Дональда Трампа булинайменш прогнозованими подіями, а наслідки їх щетільки підлягають осмисленню та оцінці. Оглядаючись нарік, що минає, можна з впевненістю сказати дві речі: гло-бальні трансформації набрали нових швидкостей, а про-гнозування стало ще більш невдячною справою.

Яким буде 2017? На це питання і намагаємося дати відпо-відь у виданні, яке ви тримаєте у своїх руках. Враховуючидосвід непередбачуваності попереднього року у нашомупрогнозі ми утримались від надання однозначних вис-новків. Натомість ми пропонуємо ключові сценарії, заякими будуть розгортатись події 2017 року. Сценарнийпрогноз дозволяє читачам побачити логіку поведінки по-літичних акторів у відповідності з умовами, в які вони по-трапляють. Впродовж наступного року кожен зможезрозуміти самостійно, який сценарій наступає для світута України за результатами конкретних подій. Так, напри-клад, перемога на президентських виборах у Франції кан-дидатів з проросійською риторикою, вестиме доскасування санкції з РФ та зменшення підтримки України,що в свою чергу буде накладатись на розвиток подій все-редині нашої країни.

Головний меседж нашого прогнозу: 2017 стане випробу-ванням на стійкість. Це стосується як світу, так і України.Мова йде про стійкість сформованої системи відносин,підходів до вирішення проблем тощо. Брекзит, ДональдТрамп, вибори у Франції та Німеччині, конфлікт у Сирії,знищення ІДІЛ, агресивна поведінка РФ – ці та інші подіїстановлять серйозний виклик для функціонування НАТО

та ЄС. Очевидно, що зміни, які вже відбулись, запустилинезворотний процес трансформації євроатлантичних від-носин, однак, чи вдасться зберегти ту єдність цінностей,яку Європа та США демонстрували понад 100 років?

Справжнім тестом на стійкість 2017 стане саме дляУкраїни. Хоча поки триває війна на Донбасі та окупованийКрим, кожний новий рік є черговим викликом для нас.Втім, наступний рік стане випробуванням саме на нашусамостійність і стійкість. Багато років нам вдавалось ви-стоювати у кризах завдяки значній підтримці Заходу, безполітичної і фінансової підтримки якого нам було б над-звичайно складно зберігати власну суб’єктність. Нашпрогноз доводить, що у 2017 році міжнародна кон’юнктурабуде вкрай несприятливою для України. А отже ми будемозмушені покладатись переважно на свої сили перед об-личчям грізного ненаситного ворога.

Стійкість України у 2017 році в першу чергу залежить відздатності перемагати внутрішні виклики. Світ все частішез недовірою дивиться на спроможність української владипровести ефективні реформи та перемогти корупцію, аце тільки підсилює бажання досягнути швидких компро-місів з РФ щодо конфлікту на Донбасі та в Криму. Нацьому тлі може погіршуватись і зовнішня фінансова під-тримка, яка залишається вагомою незважаючи на першіпаростки економічного зростання. Проте найбільшим ви-кликом наступного року можуть стати дострокові виборипарламенту. Наш прогноз показує, що переформатуваннявлади співпадає не тільки з інтересами окремих вну-трішніх політичних гравців, але й з інтересами зовнішніх. В цілому прогноз підготовлений Українським інститутоммайбутнього (УІМ) є надзвичайно комплексною роботою,

5

яка охоплює широкий спектр політичних та економічнихсфер на глобальному рівні. У цьому виданні ви знайдетескрупульозний аналіз ситуації на Близькому Сході, вну-трішньополітичних ризиків у Росії, зростання авторита-ризму в Туреччині, розвиток конфліктів на ПівденномуКавказі, сценарії реалізації Мінськ-2, будівництво газо-проводів в обхід України, аналіз та прогноз ключових еко-номічних показників, реформа правоохоронних тасудових органів. Все це допоможе вам оволодіти макси-мальною широкою картиною наступного року і відповід-ним чином здійснювати планування чи ухвалюватирішення.

На завершення хочеться подякувати тим людям, без якихнаш прогноз не мав шансів з’явитись на світ. В першучергу – це засновники УІМ: Ігор Ліскі, Анатолій Амелін,Олексій Скрипник, Антон Геращенко, Тарас Березовець таЮрій Романенко. Саме завдяки їх експертній та фінансо-вій підтримці у вас є можливість ознайомитись з викли-ками та можливостями 2017 року. Також треба висловитиподяку Денису Семенову та Андрію Заблоцькому, які малиможливість познайомитись ще з ранніми ідеями ключо-вих сценаріїв та висловили важливі коментарі та заува-ження.

6

Розглядаючи сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017році, ми повинні визначитися з базовими факторами, яківизначають хід процесів у країні і в світі. При цьому не-можливо зрозуміти перспективи України поза світовимконтекстом, оскільки наша держава глибоко інтегрованау глобальну систему. Більше того, тяжка економічна кризарізко збільшила залежність України від зовнішньої допо-моги, що, в свою чергу, дає змогу зовнішнім донорам дик-

7

Межі «стійкості». Світ і Україна в 2017 році. СценаріїЮрій Романенко

Директор програми міжнародної і внутрішньої політики Українського інституту майбутнього

тувати свої умови такої допомоги, виходячи із власних ін-тересів. ому, для того, щоб показати логіку розвитку тих чиінших сценаріїв в Україні, ми спочатку повинні окреслитиключові фактори, якими визначають баланс державноїсистеми України.

Ми виділяємо три ключові чинники, які фор-мують рамки сценаріїв для України:

1. Легітимність // http://iphras.ru/elib/1641.html2. Рапалльський мирний договір //https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_(1922)3. Економічні ресурси // http://abc.informbureau.com/html/yeiiiiexaneea_danodnu.html

8

Для України визначальною є зовнішня легітимність збоку США, Росії, країн Європи, Китаю, меншою міроютаких регіональних гравців як Туреччина, Індія, Японія таінших.

Другий ключовий фактор – ресурси.

Ми ділимо ресурси на кілька типів – економічні, силові,організаційні, ідеологічні.

Економічні ресурси – це сукупність матеріальних і немате-ріальних чинників та засобів, що забезпечують безпере-бійне функціонування суспільного виробництваі відтворення. Виділяють такі їх види: природні (сировинні,географічні); трудові (людський капітал); капітальні (фізич-ний капітал); оборотні кошти; фінансовий капітал; підпри-ємницькі здібності; інтелектуальний потенціал та інше3.

Силові ресурси – це сукупність тих чи інших інструмен-тів, які політичний режим здатний направити на захистсвоїх інтересів.

Організаційні ресурси – системи звітності, планування,контролю, а також неформальні зв'язки всередині соці-альної організації, спрямовані на максимально ефективневикористання економічних та інших ресурсів.

Ідеологічні ресурси – система ідей, що визначають від-носини усередині певного суспільства і політичного ре-жиму, а також його відносини із зовнішнім світом.

Зазначені типи ресурсів становлять сукупність ресурсів,що визначають внутрішню стійкість політичного режиму.Один тип ресурсів може компенсувати інший тип.

Перший фактор – легітимність.

Легітимність (від лат. Legitimus – згодний із законами, за-конний, правомірний) – законність режиму, політичнихдіячів і лідерів, що відображає якості, котрі випливаютьне з формальних законів і декретів, а з соціальної згодиі прийняття їх як законних, тобто таких, що відповідаютьціннісним нормам з боку самих громадян. Легітимність –це тривала згода більшості прийняти правління певногокласу, ієрархії, влади як законне1.

Легітимність ділиться на внутрішню і зовнішню.

У свою чергу, внутрішню легітимність можна розділитина легітимність політичного режиму в очах мас і легі-тимність в очах еліт.

Політичний режим може мати високу легітимність в очахмас, але низьку в очах еліт. І навпаки. Одночасно високаабо низька легітимність в очах еліт і мас є одним із кри-теріїв високої або низької внутрішньої стійкості політич-ного режиму.

Зовнішня легітимність відображає законність політич-ного режиму в очах зовнішніх акторів.

Приклад: Радянський Союз на початковому етапі мавнизьку зовнішню легітимність за високої внутрішньої.Тому Кремль намагався постійно її розширити, здій-снюючи спритні дипломатичні маневри, як це було у ви-падку укладення Рапалльського договору 1922 року2, якийвстановлював дипломатичні відносини між РРФСР і Вей-марською Німеччиною.

9

Після того, як ми описали (нехай і в гранично спроще-ному вигляді) ключові фактори, що визначають балансдержавної системи України, зосередьмося на окресленнісценаріїв на глобальному рівні, оскільки залежністьУкраїни від зовнішніх чинників робить її надзвичайно чут-ливою до тієї чи іншої конфігурації, що може скластися у2017 році.

Для початку ми повинні розглянути мотивації провіднихгравців, чиї інтереси впливають на українські процеси,або важливі з точки зору впливу на мотивації інших гео-політичних акторів, які мають інтереси щодо України.

Мотивації ключових геополітичних акторів

США – їхня мотивація має стратегічно оборонний харак-тер, але тактично на ряді регіональних геополітичнихмайданчиків дії Вашингтона можуть бути наступаль-ними. Америка зацікавлена в тому, щоб зберегти свій по-точний статус найпотужнішої глобальної держави у світі,яка має переважні позиції у військово-політичній, фіна-нсовій, економічній і технологічній сферах. Однак щойнозавершені президентські вибори в США показали, щоАмерика переживає «імперське перенапруження», якеполягає у втомі від численних витрат на підтримку гло-бальної інфраструктури гегемонії. Це призвело до того,що американський білий середній клас підтримав пози-ції Трампа, який вказував на необхідність повернення доізоляціонізму.

Чим відрізнялися точки зору на зовнішню політику Гіл-ларі Клінтон і Дональда Трампа?

Демократи у США підтримували необхідність збереженняглобальної інфраструктури присутності (домінування)США як ключового елементу їхньої могутності й добро-буту. З цієї точки зору, позиції Гілларі Клінтон можна оха-рактеризувати як глобальний консерватизм.

Приклад №1: Поява держави Ізраїль у 1948 році характе-ризувалося відсутністю потужних економічних і силовихресурсів, які були компенсовані наявністю потужної соці-альної організації та ідеології, яка дозволила мобілізуватисоціальну енергію єврейського народу і в найкоротшітерміни перетворити Ізраїль у потужну в економічному тавійськово-політичному плані державу.

Приклад №2: Сучасна Росія являє собою приклад поєд-нання величезних економічних ресурсів із силовими прислабкій організації та потужних ідеологічних ресурсах.Хоча Росія дуже неефективно витрачає свої економічніресурси через корупцію та низьку якість державного ме-неджменту, але їхній величезний обсяг дозволяє ком-пенсувати брак організації, щоб підтримувати на доситьвисокому рівні військово-політичну міць і роботу пропа-гандистської машини, яка тримає населення в фокусіідеології Кремля ( Русскій мір, духовні скріпи в форматізв'язки РПЦ з владою тощо.)

Ресурси є динамічною величиною, і баланс між нимиможе змінюватися в той чи інший бік.

Третій ключовий фактор – зовнішня підтримка.

Зовнішня підтримка політичного режиму – це сукупністьдій, спрямованих на забезпечення його стійкості за до-помогою економічних, ідеологічних, організаційних і си-лових ресурсів.

Зовнішня підтримка не дорівнює зовнішній легітимності,оскільки політичний режим може мати досить низьку зов-нішню легітимність, але при цьому отримувати зовнішнюпідтримку. Як приклад можна навести Україну в 2016 році,коли зовнішня підтримка існуючого політичного режимуПетра Порошенка з боку США та Європи здійснюваласяв умовах падіння довіри до нього. Базові глобальні сценарії у 2017 році

4. Програма Трампа на перші 100 днів президентстваhttps://www.facenews.ua/columns/2016/310207/

10

США. Як відомо, Трамп позначив Китай як одну з ключо-вих проблем Америки, тому відносини по лінії Вашингтон-Пекін можуть бути суттєво переглянуті після кількохдесятків років тісної кооперації, яка стала можливоюпісля історичних візитів Ніксона й Кіссінджера у 70-тіроки минулого століття. За цією логікою Пекін підіграєчас від часу Росії, яку використовує для того, щоб шан-тажувати Захід можливим альянсом із Москвою. Однакна цьому етапі реально КНР не зацікавлена у педалю-ванні конфлікту з Заходом, оскільки критично залежитьвід доступу на ринки США, ЄС і Японії з трильйоннимиоборотами. Крім того, Китай не контролює глобальні ко-мунікації, тому не може піти на конфлікт зі США, оскількимиттєво буде відрізаний від ринків сировини і збуту своєїпродукції. Це загрожує колапсом економіки Китаю і вну-трішніми потрясіннями. Тому Китай веде консервативну істриману політику в тих регіонах, де вона не має базовихінтересів.

Росія проводить стратегічно оборонну, тактично вкрайагресивну політику. Цілі Кремля лежать у збереженніконтролю над периферією, куди в РФ відносять і Українудля того, щоб в умовах наростаючої глобальної турбу-лентності та внутрішньої кризи забезпечити питання без-пеки. Росія розглядає зміцнення позицій США і Європина своїй периферії як потенційну загрозу базовим тери-торіям. Тут є якийсь комплекс, пов'язаний із російськоюісторією, коли відсутність зовнішніх географічних пере-шкод призводила до появи хвиль завойовників, які неслизагрозу Москві. Тому Росія відчуває постійну клаустро-фобію: їй весь час здається, що зменшення території при-зведе до втрати обороноздатності. Хоча приводу дляцього у неї немає.

Зараз логіка дії Путіна спрямована на те, щоб укласти ізЗаходом велику Угоду, яка б гарантувала розподіл сфервпливу і відновлення економічного обміну. Кремлю необ-хідно збалансувати відносини із Заходом, оскільки Росіякритично залежить від доступу на ринки Європи. Країни

Дональд Трамп виступив із програмою радикальногоконсервативного ізоляціонізму, який повинен вирішитизавдання перезапуску американської економіки і різкогозменшення витрат на зовнішню політику, шляхом їх пе-рекладання на союзників4. Це не означає, що зовнішняполітика Трампа буде менш активною, ніж у його попе-редників. Навряд чи це можливо, з огляду на залежністьСША від доступу до сировини, ринків збуту своєї продук-ції і просто виходячи з міркувань національної безпеки.Однак Трамп кардинально скорочуватиме витрати на тінапрямки, які будуть обрані як другорядні.

Європейський Союз – займає і стратегічно, і тактичнооборонну позицію. Фіскальна криза послаблює його еко-номічну міць і єдність, а проблеми з мігрантами посилилитиск на політичні режими в низці ключових країн ЄС.Брексіт у липні 2016 року став яскравим вираженням цієїтенденції, яка може бути посилена в ході президентськихвиборів у Франції та парламентських виборів у Німеччині.Тому Європа боїться нових ризиків, які можуть призвестидо втрати керованості та єдності ЄС. Тому політика біль-шості країн ЄС матиме консервативний характер і будеспрямована на подолання зростаючих дисбалансів. Такимчином, Європа провалюється в себе, що робить її пасив-нішою в зовнішній політиці.

Китай – стратегічно його зовнішня політика має насту-пальний характер, але тактично Пекін може займати ви-чікувальну позицію в низці регіонів, щоб не отриматиконфлікти, у яких він не зацікавлений. Китай розуміє, щоякщо процеси розвиватимуться за лінійною логікою, точерез 20-30 років він стане занадто великим, щоб йогоінтереси могли ігнорувати США і Європа. Тому він уникаєконфліктів, які можуть змінити його модель, яка також пе-ребуває під дедалі більшим тиском через зростання гло-бальної турбулентності та конфліктності у відносинах зі

11

носинах зі США та Європою. Через підвищення ставокПутін намагається посилити свої переговорні позиції,компенсуючи брак інших ресурсів. Путін грає як джокер,намагаючись через блеф вийти у найбільш вигідні пере-говорні позиції із Заходом та Китаєм, але ті цілком усві-домлюють межі можливостей Росії. При цьому навряд чиможна говорити про те, що сьогодні ключові гравці сві-тової системи зацікавлені в обвалі один одного, оскількивони бояться пов'язаних із цим ризиків.

Інтереси інших геополітичних акторів важливі дляУкраїни, але ми не будемо розглядати їх у цьому розділіспеціально, заради збереження лаконічності та компак-тності доповіді.

Ми виходимо з того, що в наступному році можливі трибазові глобальні сценарії, які визначатимуть рамки ма-невру для Києва, формуючи умови для трьох базових вну-трішніх сценаріїв для України.

Розгляньмо спочатку глобальні сценарії:

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Сценарій G3 – «Конфронтаційний»

ЄС купують близько 74% російської експортної нафти, аще 10% бере Білорусь для переробки та перепродажу.При цьому падіння цін на нафту створило величезну діркуу російському бюджеті, яка загрожує загнати Росію у бор-гову яму вже в 2018-2019 роках, якщо ситуація карди-нально не зміниться. А для цього вкрай необхіднепримирення зі США та Європою, які мають достатньо ін-струментів, щоб впливати на формування цін на нафту ігаз. Особливо в світлі обіцянок Трампа різко збільшитивидобуток нафти і газу в США, що може зафіксувати цінина нафту на відносно низькому рівні у 40-60 доларів на-віть попри намагання ОПЕК підвищити ціну через змен-шення видобутку.

Якщо ж Путіну вдасться домовитися з новою адміні-страцією США щодо базових питань (розподіли сфервпливу, зняття з порядку денного конфліктних питань), тоцілком можливо, що США, Росія і Європа можуть спро-бувати створити стратегічний альянс, який буде направ-лений на Азію як головного конкурента трьох ключовиххристиянських блоків і стримування ісламських держав.

Навпаки, Росія буде вкрай зацікавлена у тому, щоб ро-зірвати євроатлантичну зв'язку США з Європою, якщо невдасться нормалізувати відносини з Вашингтоном. ТодіКремль буде прагнути до зміцнення відносин із ключо-вими державами Європи (Німеччина, Франція, Італія), ви-користовуючи їхні внутрішні труднощі або створюючи їхза допомогою комбінації політичних, військово-політич-них та економічних інструментів.

Резюмуючи, легко побачити, що всі ключові глобальніактори націлені на утримання своїх поточних позицій вумовах глобальної нестабільності, намагаючись пере-класти витрати на інших. Тільки Китай має стратегічнонаступальні позиції, але він обмежений у своєму маневрізалежностями від Заходу.Росія як найслабший гравець у цій глобальній четвірцісхильна до найбільш ризикованої гри, перш за все у від-

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій «Миротворець» передбачає, що США та Європазосереджуються на внутрішніх проблемах, досягаючи до-мовленостей із Росією щодо ключових тем – Близький

Схід, Україна і Східна Європа, ціни на нафту, санкції, бо-ротьба з тероризмом, боротьба з нелегальною міграцією.Нарешті, сторони можуть прийти до стратегічного дого-вору про протидію Китаю.

12

Дії США: Дональд Трамп основний вектор зусиль спря-мовує на внутрішню політику. Використовуючи більшістьреспубліканців у Сенаті й Конгресі, Білий дім запускаємасштабне зниження податків, створює законодавчіумови для повернення американського бізнесу в США.Загалом, Трамп починає реалізовувати ключові поло-ження своєї програми.

Разом із Путіним Трамп досягає низки стратегічних до-мовленостей щодо Близького Сходу та України. Для СШАголовним є перший пакет – щодо Близького Сходу, тут пе-реважають інтереси Вашингтона та його союзників на БС.Перш за все, Ізраїлю. Для Росії головним є другий пакет– щодо України, де переважатимуть інтереси РФ і Європи.

Домовленості щодо Близького Сходу між США і Росієювключатимуть визначення державного устрою Сирії післязавершення війни, яка перетвориться у федерацію абоконфедерацію, де ключові гравці зафіксують контрольнад своїми зонами відповідальності. Ключові етноконфе-сійні групи Сирії отримають той чи інший варіант автоно-мії. Туреччина контролюватиме буферні території напівночі Сирії для недопущення розширення курдськоговпливу. Асад отримає гарантії недоторканності в обмін наспільні дії проти Ісламської держави.

Вашингтон і Москва також домовляться про координа-цію протидії ІДІЛу. Очевидно, що при цьому роль Ізраїлюпосилиться. Маючи близькі стосунки і з Вашингтоном, і зМосквою, Тель-Авів буде використовувати відкриті мож-ливості для зміцнення своєї безпеки у рамках боротьби зісламськими радикалами і тероризмом.

Швидше за все, в такому сценарії відбудеться охолод-ження відносин США із Саудівською Аравією. Трамп на-вряд чи буде дотримуватися лінії зовнішньої політикиБарака Обами, який блокував судові позови з боку аме-риканських громадян до Саудівської Аравії, чиї грома-дяни були причетні до терактів 11 вересня 2001 року.

У цьому сценарії Трамп дотримуватиметься тієї логіки, якупозначив під час виборчої кампанії – оптимізація витратна зовнішню політику, які перекладаються на союзниківу регіонах5. Тому нова адміністрація приділятиме менше

уваги НАТО, підштовхуючи Європу до більших витрат набезпеку, або буде намагатися зберігти НАТО вимагаючизбільшення фінансування програм безпеки Європою. Цейпроцес проглядається вже тепер6.

Дії Європи: ЄС і далі перебуватиме у глибокій кризі, якабуде пов'язаний зі зміцненням позицій євроскептиківпісля Брексіта. На президентських виборах у Франції уквітні 2017 року переможуть Франсуа Фійон чи Марін ЛеПен, що посилить позиції Росії у переговорах щодо Ук-раїни. Восени на парламентських виборах у Німеччині пе-ремогу здобуде СДПН при посиленні позиційпроросійської ArD «Альтернативи», що також зміцнить по-зиції Росії. Ослаблення брюссельських структур ЄС будесупроводжуватися інтенсифікацією діалогу Москви з на-ціональними урядами. Результати референдуму в Італії 4грудня демонструють, що вірогідність приходу політичнихсил, які підтримають відміну санкцій проти Росії тут дужевелика7.

Європа братиме участь в угоді Трампа з Путіним як одиніз ключових гравців пакетних угод. ЄС підтримає наданняфінансової допомоги Сирії на відновлення після війни.Правда, позиції Європи в цьому питанні прямо залежати-муть від того, які території залишаться за Асадом, а такожвід питання повоєнного устрою Сирії. Європейці вже сьо-годні попереджають, що в разі збереження Москвою під-тримки Асада, за відновлення Сирії повинна буде платитиРосія8.

13

5 Трамп обещает прекратить политику интервенций //http://www.dw.com/ru/%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BF-%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%89%D0%B0%D0%B5%D1%82-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BA%D1%83-%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%B9/a-366736986. Евросоюз резко увеличит расходы на оборону – СМИ //http://ru.golos.ua/suspilstvo/evrosoyuz_rezko_uvelichit_rashodyi_na_oboronu__smi_7. Битва за Європу. Референдум в Італії //http://hvylya.net/analytics/geopolitics/bitva-za-yevropu-referendum-v-italiyi.html8. Russia should foot Syria reconstruction bill, European leaders say // https://www.theguardian.com/world/2016/nov/29/russia-should-foot-syria-reconstruction-bill-european-leaders-say

Європейці будуть також партнерами по антиіділівськійкоаліції, оскільки це безпосередньо відповідає їхнім ін-тересам боротьби з ісламським тероризмом у самій Єв-ропі. Це потребуватиме зміцнення оборонних структур ЄС.Цей тренд набиратиме силу на тлі спроб Франції та Ні-меччини створити самостійні оборонні сили, що відпові-датиме логіці дій Трампа, який вітатиме самостійніші діїєвропейських партнерів США в їхній зоні відповідальності,будь то Магриб чи Східна Європа. Крім того, протекціо-нізм Трампа може привести до ослаблення торгівлі міжСША та ЄС. Однак це навряд чи станеться швидко (навітьпротягом 2017 року), оскільки потрібен час, щоб бізнесвідреагував на нові умови.

Такі підходи у відносинах між США та Європою визна-чать формат угоди з Росією щодо України. Путін вимага-тиме поступок щодо України після власних поступокщодо Близького Сходу.

У разі реалізації сценарію «Миротворець» угоди США-Європи з Росією матимуть такий вигляд. США та Європададуть згоду на виведення Криму за рамки конфліктноїситуації між Росією і Україною. Де-факто Крим визнаютьза Росією, де-юре він залишиться за Україною. Санкціїза анексію Криму збережуться, але секторальні санкції,які були введені за Донбас, будуть скасовані щойно бу-дуть реалізовані Мінські угоди з Україною.

Путін буде намагатися просувати Мінськ-2 на своїх умо-вах, але, можливо, пом'якшить позицію з другорядних пи-тань. За такого формату, Росія дасть обіцянку Заходу, щовізьме на себе частину витрат, пов'язаних із відновлен-ням Донбасу. Крім того, Росія візьме на себе зобов'язаннявідкрити свій ринок для України, щоб зняти з порядкуденного загрозу економічного колапсу України. ОднакРосія, напевно, буде прив'язувати такі дії до зміни полі-тичного режиму в Києві, щоб карт-бланш отримали по-літичні сили, які підтримають такий курс. У разі реалізаціїцього підходу Росія, напевно, піде на низку економічних

поступок для України (зняття санкцій на українську про-дукцію, зменшення ціни на газ, відстрочки по кредитах іт. д.).

Зняття більшості санкцій із Росії дасть змогу активізуватиїї економічні відносини з Європою, що сприятиме стабі-лізації економіки РФ, до чого і прагне Путін.

Базові опції для України за такого сценарію:

По-перше, Україна не отримає фінансової допомоги збоку США. На відміну від демократів, Дональд Трамп будеретельно вимагати взятих Україною зобов'язань. Ініціа-тива з надання кредитних гарантій США Україні виходилаособисто від віце-президента Джозефа Байдена. У 2017році Україна буде позбавлена цього ресурсу, що нега-тивно відіб'ється на здатності підтримувати позитивнесальдо платіжного балансу в наступному році9. Нага-даємо, що в 2016 році воно залишилося позитивним самезавдяки підтримки з боку США, які надали кредитні га-рантії.

По-друге, Україна не отримає летальної зброї від США, афінансова допомога в розмірі 350 млн доларів для ЗСУ в2017 році може бути скорочена.

По-третє, Україна може отримати технічну допомогу відЄС на відновлення Донбасу в розмірі 0,5-1,5 млрд. Крімтого, напевно, запрацює безвізовий режим із ЄС та асо-ціація. Україна також може розраховувати на кредитнупідтримку з боку країн Європи. Навряд чи вона буде ве-ликою, але її може бути достатньо, щоб підтримуватиквазі-стабільний стан стагнації української економіки.

14

9. Платежный баланс Украины в январе-октябре сведен с профи-цитом 1,1 млрд долл // http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/platejnyi-balans-ukrainy-sveden-s-proficitom-452630

По-четверте, створюються умови для переформатуванняпостмайданного політичного режиму в Україні, оскількивиконання домовленостей між США, Європою та Росієющодо врегулювання кризи на Донбасі вимагає відповід-них дій з боку президента, уряду і парламенту. США, Єв-ропа і Росія вимагають від України:

1. Імплементувати Мінськ-2 у повному обсязі.2. Для цього провести Конституційну реформу.3. Провести перевибори до Верховної Ради, якщо це не-можливо буде зробити у рамках існуючого парламенту.4. Провести перевибори президента України в разі, якщовін опиниться в антагоністичних відносинах із новою Вер-ховною Радою (цей сценарій ми розглянемо далі).5. ОБСЄ гратиме ключову роль як посередник у дееска-лації ситуації на Донбасі.

Ця логіка безпосередньо зав'язана на мотивації ключо-вих гравців «великої трійки» в цьому сценарії:

Росія зацікавлена в повному переформатуванні по-стмайданного балансу сил в Україні, який не дозволяє їйреалізувати угоди із західними партнерами.

Європа зацікавлена у зміні балансу сил в Україні, якщоугода з Росією не буде виконуватися. Заради цього вонапіде на обмеження допомоги, яка буде дуже потрібноюдля України в наступному році. Саме тому екс-посол СШАв Україні Стівен Пайфер закликав Україну не виходити зМінська-210.

США не втручатимуться, тим більше, не надаватимуть під-тримки, якщо Росія і Європа будуть тиснути на Україну длявиконання умов, необхідних для запуску «великої угоди».Таким чином, Україна опиниться в умовах, коли її будутьпримушувати до виконання угоди, яку не підтримуєзначна частина еліт і населення. При цьому Україна кри-тично залежна від зовнішньої підтримки. З цього випли-ває, що формуються умови для різкої ескалації конфліктувсередині України з приводу імплементації Мінська-2 абонаслідків такої імплементації, коли інші регіони можутьвимагати розширення своїх повноважень, як для окупо-ваних територій Донбасу. Варіанти розвитку ситуації мирозглянемо у внутрішніх сценаріях далі.

15

10. Стивен Пайфер про те, що буде з нами у випадку відмовиУкраїни від Мінських угод //https://politeka.net/375508-chto-budet-s-ukrainoy-v-sluchae-otkaza-ot-minskikh-soglasheniy/

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Цей сценарій є логічним розвитком сценарію G1 в разі,якщо початкові домовленості між США та Росією не

спрацьовують протягом декількох місяців через те, що їхнеможливо реалізувати на більш низьких рівнях.

16

Це, перш за все, стосується ситуації на Близькому Сході,де величезна кількість людей і соціальних груп залученоу війну в Сирії та Іраку. При цьому дуже часто за тим чиіншим угрупованням стоять інтереси регіонального абоглобального гравця. За цією логікою домовленості міжСША, Європою та Росією щодо Близького Сходу аж ніякне призведуть до того, що Саудівська Аравія або Катарприпинять підтримку повстанців у Сирії, виходячи зі своїхпобоювань щодо зростання впливу Ірану в регіоні.Більше того, якщо за Трампа відносини США із саудитами

стануть прохолоднішими, то їхня мотивація підтримуватиантиасадівське угруповання не тільки збережеться, алей, можливо, посилиться.

У принципі, це буде повторенням ситуації з домовлено-стями між США та Росією щодо Алеппо в 2016 році. Як мивсі бачили, домовленості були дуже швидко порушеніобома сторонами і війна в Сирії продовжилася з новоюсилою.

Точно така ж ситуація вимальовується й щодо України, де,розглядаючи сценарій G1, ми вже переконалися, щоспроба форсованого проштовхування Мінська-2 в рам-ках нового видання «Мюнхенської змови» призведе дополяризації українського суспільства і груп впливу середеліти.

Виникне патова ситуація на обох майданчиках (наБлизькому Сході і в Україні), яка може бути подолана задопомогою обмеженої ескалації з боку Росії.

Для Росії фактор часу стає ключовим, оскільки стабіліза-ційні фонди закінчуються і питання пошуку ресурсів длязбереження стійкості правлячого режиму в РФ стає клю-човим. Росіяни вже заклали у трирічний бюджет скоро-чення фінансування оборони удвічі до 2020 року11. ТомуВолодимир Путін повинен поквапитися, щоб вийти на тойформат угоди із Заходом, який було розглянуто в сцена-рії G1. Для цього він буде використовувати контекст пар-ламентських виборів у Німеччині (вибори у Франції домоменту входження в сценарій G2 вже завершаться), щобчерез тиск на больові точки Європи примушувати її доугоди. Звідси не можна виключати нової хвилі біженців ізСирії в Європу, що послаблюватиме позиції Ангели Мер-кель у контексті парламентських виборів у ФРН. Оче-видно, що цьому передуватиме черговий етап посиленнязіткнень у Сирії, які цю хвилю біженців можуть спровоку-вати. При цьому Туреччина, переслідуючи свої інтереси вторгах із Європейським Союзом, може сприяти перемі-щенню чергової порції біженців у південну Європу.

Однак ключову роль у просуванні Путіна до своїх цілейвсе ж гратиме Україна, де він буде застосовувати інстру-менти дестабілізації політичної системи нашої держави у

поєднанні з ескалацією ситуації на Донбасі. Росія такожбуде підтримувати економічну блокаду України і, можливо,навіть розширить її.

Поки Кремль не досягне завдання щодо переформату-вання постмайданного балансу сил в українській полі-тиці, реалізація його планів щодо великої угоди ізЗаходом буде складною. Таким чином, ситуація матимехарактер «ні війни, ні миру», як у 2015-2016 роках. Але,провокуючи ескалацію на Близькому Сході та в Україні,Путін ризикує посилити позиції яструбів в оточенні До-нальда Трампа, а також у Сенаті та Конгресі США.«Яструби» стоятимуть осторонь на першому етапі, колиТрамп зайде в Овальний кабінет і спробує реалізуватисвої плани щодо пом'якшення відносин з Росією. Однак,у міру пробуксовки реалізації сценарію G1, їхній впливпочне збільшуватися і позиція США стане посилюватися.

Дії США: За цією логікою, дії Америки в сценарії G2 мати-муть такий вигляд. Санкції щодо Росії збережуться нанинішньому рівні. Європа теж їх продовжить влітку 2017року. Трамп сприятиме зростанню видобутку нафти і газу,що або збереже ціни на поточному рівні, або не дозво-лить їм піднятися дуже високо, після того як ОПЕК прий-няв рішення 30 листопада 2016 року про зменшеннявидобутку нафти12.

У відносинах із Європою США почнуть зміцнення своїхсоюзників у Східній та Південно-Східній Європі у сферібезпеки, поки Німеччина і Франція стагнуватимуть на тлічисленних проблем. Польща, Румунія, Прибалтика можутьотримати додаткову допомогу від США у формі кредитівна переозброєння їхніх армій і передислокацію додатко-вих невеликих контингентів американської армії на тери-

17

11. Бюджет-2017 в режиме демилитаризации http://www.ng.ru/economics/2016-10-31/4_6848_budget.html12.ОПЕК приняла решение о сокращении добычи нефти. //http://oilnews.com.ua/a/news/Otkritiyu_sammita_OPEK_predshestvuyut_neformalnie_peregovori/225443

торії цих країн. Немає сумнівів, що Велика Британія будеактивно підтримувати такі кроки.

На Близькому Сході США сприятимуть більшій ініціатив-ності своїх союзників, насамперед, Ізраїлю. Вашингтонтакож може відновити постачання зброї повстанцям уСирії, продовжити авіаудари по ІГІЛ, сприяючи зміцненнюрізношерстої антиігілівської коаліції в Іраку.

При цьому Україну США не будуть підтримувати фінансово,але до кінця року вона може отримати партії летальноїзброї в рамках програми допомоги на 2017 рік. Така ймо-вірність зростатиме в міру посилення спроб розхитати си-туацію на Донбасі з боку Росії, що буде посилюватипозиції та аргументацію республіканських «яструбів».

Дії Європи: прагматичному сценарію з боку Європисприятиме перемога Алена Жюппе на виборах у Фран-ції, який займає жорсткішу позицію, аніж Франсуа Фійон,не кажучи вже про націоналістку Марін Ле Пен.

У Німеччині за такого сценарію можлива невпевнена пе-ремога Ангели Меркель із незначною перевагою. Мер-кель за такого розкладу не матиме стійкої позиції, щоштовхатиме її йти на компроміси з іншими політичнимисилами Німеччини. Іронія полягатиме в тому, що Меркельфактично стане ключовим гравцем євроатлантичного та-бору в Європі в умовах, коли він дав серйозні тріщиничерез перемогу Трампа.

Відносини Європи з Росією при сценарії G2 будуть не-стійкими. Санкції щодо Росії, як ми вже писали вище, збе-рігатимуться, як мінімум, в першій половині 2017. Однакдеякі європейські країни почнуть відновлювати з неюекономічні відносини в обхід санкцій.

На Близькому Сході Європа буде намагатися домовитисяз Туреччиною, щоб не допустити нової дестабілізуючоїхвилі біженців. Підтримка повстанців буде відновлена у

разі нової ескалації війни у Сирії. Європа також буде під-тримувати всі зусилля з нейтралізації ІГІЛ.

Україні Європа надаватиме мінімальну допомогу. Безві-зовий режим із ЄС буде затягуватися, поки не з'явитьсявизначеність із політичною архітектурою у Франції та Ні-меччині після виборів. Євроасоціація також працюватимез перебоями.

Мотивації ключових гравців щодо України матимутьтакий вигляд:

Росія – змінити баланс сил в Україні якомога швидшечерез інструменти дестабілізації політичної ситуації. Ши-рокомасштабний конфлікт малоймовірний.

Європа – вичікуватиме, поки ситуація не зміниться накраще. Підтримка України мінімальна.

США – вичікуватимуть, спостерігаючи за ситуацією, алеможуть надати обмежену допомогу в разі ескалації наДонбасі.

Звідси випливають базові опції для України при сцена-рії G2 на 2017 рік:

По-перше, серйозна проблема з браком ресурсів, якихне вистачатиме для покриття платіжного балансу. Цесприятиме розхитуванню держави в умовах зростаннямасового невдоволення і конфлікту інтересів між різнимигрупами еліт.

По-друге, з цього випливає необхідність проведення до-строкових виборів до ВРУ, щоб скинути накопичений «со-ціальний пар». Однак це ризикований крок, який можепослабити позиції Порошенка і запустити процес пере-ділу сфер впливу новою парламентською коаліцією. Якнаслідок – нездатність проводити будь-які реформи, покицей конфлікт не буде вирішено. Патова ситуація.

18

По-третє, розуміння того, що вибори до ВРУ ведуть до па-тової ситуації, отже, поглиблюють кризу, формує мотива-ції спробувати піти на силовий варіант як з бокупрезидента, шляхом введення воєнного стану на тлі еска-лації на Донбасі, так і з боку його опонентів через орга-нізацію вуличних протестів чи перевороту за допомогоюсиловиків. Ці варіанти ми розглянемо далі у внутрішніхсценаріях.

Виходячи з вищесказаного, напрошується висновок, щопісля обмежених ескалацій в Україні й на БлизькомуСході в рамках сценарію G2 велика трійка США, Європа,

Росія вийдуть на розвилку, коли вони будуть змушені абоповернутися до сценарію G1, або перейти до сценаріюG3 – сценарію конфронтації.

Сценарій G3 – «Конфронтація»

Входження «великої трійки» у сценарій конфронтації ма-лоймовірне в 2017 році, оскільки його розгортання вима-гає часу, але він логічно випливає зі сценаріїв G1 і G2, томуймовірність його реалізації в кінці 2017 року з перене-сенням на 2018 роки існує.

19

20

На Донбасі Росія може спробувати організувати наступна Україну з ЛДНР із застосуванням важких озброєнь,щоб вийти на позиції на адміністративних кордонах Лу-ганської та Донецької областей, а можливо, і далі.

Не можна також виключати, що Путін заздалегідь пере-кине додатковий контингент до Сирії, де також буде за-гострення, яке може привести до повтореннянебезпечних ексцесів зі знищенням російського Су-24 ту-рецькими ВПС.

Для Путіна Прибалтика не має першорядного значення,як і Близький Схід, тому логіка удару полягає в тому, щобзапропонувати обміняти два майданчики (Прибалтику іБС), що мають важливіше значення для США та Європи,на один – Україну, і далі повернутися до сценарію G1.

У цій ситуації ключовою буде реакція США на чолі з До-нальдом Трампом.

Для США відповідь на цей виклик визначатиме долю всієїглобальної інфраструктури Америки, на якій ґрунтуєтьсяїхня міць. Трамп може не відреагувати на заклики про до-помогу від НАТО, як це не зробив Барак Обама, коли Ту-реччина збила російський Су-24 в листопаді 2015 року таопинилася в ситуації конфлікту з Росією, що підштовх-нуло в подальшому Реджепа Ердогана до тактичногозближення з Росією. Якщо така ситуація повториься убільшому масштабі в Бальтійських країнах, то після цьогогарантіям Вашингтона більше ніхто не довірятиме, і НАТОпросто розсиплеться. США просто втратять свій статус«першого серед рівних», і світ скотиться до стану кон-фліктної багатополярності, як за часів Віденського кон-гресу в XIX столітті після Наполеонівських воєн.

Виникне украй небезпечна ситуація, оскільки саме затакою логікою мислили німецькі стратеги в 1914 році таАдольф Гітлер у 1939 році.

Реалізація цього сценарію можлива, коли сторони так іне зможуть прийти до великої угоди в умовах обмеженоїескалації на майданчиках №1 (Близький Схід) і №2(Україна). Обмеженість ресурсної бази, як ми вже гово-рили, змушує Володимира Путіна підвищувати ставкищодо США і Європи, володіючи при цьому ініціативою.Курс Трампа на ізоляцію і критичне ставлення до НАТОможе підштовхнути Путіна до того, щоб нанести симво-лічний удар по НАТО, зокрема, по здатності Північноат-лантичного альянсу виконувати 5 статтю про наданнядопомоги членам оборонного союзу.

Це означає, що Росія піде на провокацію в Прибалтиці,де здійснить вторгнення у форматі «зелених чоловічків».Цей варіант не передбачає захоплення Прибалтики ро-сійською армією, але як головну мету переслідує органі-заційну неспроможність НАТО відповісти на цей виклик.Поява в Латвії, Литві або в Естонії “зелених чоловічків” уформаті «народного повстання», «масових заворушень»,які створять загрозу втрати керованості в цих країнах по-ставить НАТО, а також ЄС і США перед проблемою, як наце реагувати. Для Володимира Путіна важливо будеспровокувати конфлікт між США і Європою щодо реакціїна ситуацію. Немає сумнівів, що багато європейськихкраїн намагатимуться знайти точно такі ж аргументищодо вторгнення в Прибалтику, як і у випадку з Украї-ною. «Дайте нам аргументи», «це не вторгнення росій-ської армії, а бунт місцевого російськомовногонаселення», «давайте спробуємо домовитися з Росією,вона має право на інтереси в регіоні» – ці та інші мірку-вання в такому ж дусі в Берліні, Римі, Парижі , Мадриді таінших європейських столицях затягуватимуть час, колирішення потрібно буде приймати дуже швидко.

Важливим елементом цього сценарію є те, що вторгненняв Балтійські країни буде супроводжуватися посиленнямескалації на Донбасі та Близькому Сході.

21

блокади. Ситуація стимулюватиме США до того, щоб збли-зитися з Туреччиною і надати додаткові гарантії, аби за-фіксувати її в своєму таборі та зупинити тактичий дрейфАнкари на зближення з Росією, що став помітний влітку2016 року. До речі, не можна виключати, що Туреччиназнову опиниться в конфліктній ситуації з Росією черезескалацію в Сирії.

Важливо, що Україна в цьому випадку має добрі шансиотримати і летальну зброю, і фінансову допомогу з бокуСША.

Дії Європи: У ситуації конфронтації з Росією наслідки дляЄвропи можуть розвиватися у двох варіантах.

Перший – Європа консолідується перед зовнішньою за-грозою. Збільшує витрати на оборону, НАТО отримує новедихання. Зміцнюються позиції євроатлантичного таборув політичному спектрі Європи. ЄС підтримує жорсткі еко-номічні санкції щодо Росії. Крім того, ЄС надає фінансову,а можливо, і військово-політичну підтримку Україні тасвоїм союзникам на Близькому Сході.

Другий – фактично відбувається дезінтеграція ЄС на«здорове ядро» (Німеччина + Бенілюкс + можливо,Франція + деякі країни Північної Європи) + “безпековокризовий схід Європи”, який будуть підтримувати США іВелика Британія + економічно кризовий Південь «кре-дитних свиней» (Греція, Італія, Іспанія, Португалія)). У цьому разі з'явиться Європа «інтеграції на різних швид-костях». Кожна країна сама визначатиметься з позицієющодо Росії, тому одні країни будуть підтримувати жорсткісанкції, інші будуть утримуватися від різких маневрів.

І в тому, і в іншому випадку Європа відчуватиме тиск збоку нової хвилі біженців та отримає значні економічнівтрати.

У 1914 році Німеччина думала, що Британія не підтримаєБельгію після вторгнення туди німецької армії. Британіяпідтримала.

У 1939 році Гітлер думав, що Франція і Британія утри-маються від оголошення війни Третьому Рейху післявторгнення в Польщу, сподіваючись на повторення чехо-словацького сценарію. Ці надії також впали, і Німеччинапрограла.

Тому логіка штовхатиме керівництво США до відповіді надії. Однак, з огляду на наявність ядерної зброї в обох сто-рін, тактика буде спрямована на те, щоб локалізувати кон-флікти, не втягуючись у лобове зіткнення.

Дії США: Відбудеться різке посилення санкцій з можли-вим відключенням Росії від системи SWIFT, а також із вве-денням нафтового ембарго щодо Росії. До речі, це можедуже сильно зіграти на користь США, оскільки стрибокцін нафту призведе до того, що компанії США зможутьдобре заробити на її продажу внаслідок зникнення обся-гів поставок із Росії.

«Яструби» вийдуть на перші позиції в керівництві США.США почнуть переформатування НАТО, з різким розши-ренням військової допомоги країнам Східної Європи, кудибудуть перекинуті (перш за все в Польщу і в Румунію) до-даткові контингенти військ. У Прибалтику, швидше за все,будуть введені сили спеціального призначення зі США іВеликої Британії для протидії «зеленим чоловічкам».

В економічній сфері США будуть прискорювати будівниц-тво мережі LNG-терміналів в Європі, щоб послабити її за-лежність від постачання газу зі Сходу, та посилити впливсвоїх енергетичних компаній на ЄС.

Вашингтон також підтримає своїх союзників на Близь-кому Сході і введе додаткові обмеження на режим Ба-шара Асада в Сирії, не виключаючи морської і повітряної

Мотиви гравців щодо України в сценарії G3:

Росія – знищення існуючого політичного режиму в Українічерез масштабну ескалацію

Європа – повна або часткова підтримка існуючого ре-жиму в Україні (Польща, Велика Британія, Швеція тощо),або політика невтручання (Італія, Греція, можливо Фран-ція і Німеччина)

США – підтримка існуючого режиму в Україні як елементастримування Росії

Для України такий сценарій G3 матиме найсерйозніші на-слідки, оскільки фактично Росія робитиме ставку не напридушення, а на обвалення політичного режиму в най-коротші строки.

Тому виникає загроза, що поєднання трьох базових чин-ників – фіскальної кризи, геополітичного тиску і соціаль-ного невдоволення, можуть зруйнувати українськудержаву на початковому етапі, коли західна допомога щене встигне підійти в необхідному обсязі.

Базові опції для України за такого сценарію:

1. Колапс існуючої моделі через брак ресурсів для під-тримки життєзабезпечення — варіант Польща 1939.

2. Перехід до більш авторитарного режиму в умовах зов-нішньої агресії, коли країна зможе вистояти за рахунокмобілізації внутрішніх ресурсів і потужної зовнішньої під-тримки. Це варіант Південної Кореї у 1950-1953 роках.

Сценарій конфронтації має два можливих варіанти за-кінчення:

1. Вихід на новий статус-кво в регіоні та в світі, пов'язанийіз тим, що Росія швидко ослабне через жорсткі еконо-мічні санкції й змушена буде піти на поступки.2. Після короткочасної конфронтації повернення до сце-наріїв G1, G2.

Сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017 році

Як ми вже побачили вище, зовнішні фактори матимутьвизначальний вплив на розвиток ситуації в Україні у 2017році. Критична залежність України від зовнішньої допо-моги і загроза ескалації з боку Росії роблять нашу країнузаручницею дій наших гравців. Але це не означає, щоУкраїна повинна покірно виконувати те, що їй наказува-тимуть із Вашингтона та Москви. Це ви зрозумієте знаших подальших міркувань.

На наш погляд, у 2017 році для України можливі три ба-зових сценарії:

1. Стабільний.2. Керована дестабілізація.3. Некерована дестабілізація.

Перш ніж ми їх почнемо описувати, слід повернутися дотрьох факторів, що визначають баланс у державній си-стемі, які ми розглянули на початку доповіді. Цих факто-рів три – легітимність, ресурси, зовнішня підтримка.

Тепер ми зведемо їх у таблицю, для простоти розуміння,яка конфігурація факторів є визначальною для того чиіншого сценарію.

Після того, як ми розглянули глобальні сценарії, які матимуть виз-начальний вплив на ситуацію в Україні, визначимося, який виглядматимуть внутрішньоукраїнські сценарії.

22

23

Визначення сценаріїв

Стабільний сценарій: Можливий у тому разі, якщо вну-трішня і зовнішня легітимність має позитивний або нега-тивний характер. Ресурсів багато або мало. Зовнішняпідтримка присутня.

Політичний режим дуже стійкий, якщо має показникиплюс за всіма чинниками у таблиці вище (1а + 1б + 2 + 3+). Прикладом такого політичного режиму є Норвегія чиШвейцарія.

Другий варіант стабільного режиму, коли він має нега-тивну внутрішню, але позитивну зовнішню легітимність,але при цьому в нього є потужні компенсатори у формі

великих ресурсів та зовнішньої підтримки. Прикладом та-кого політичного режиму є Україна за часів Ющенка з2006 по 2008 роки.

Третій варіант стабільного режиму, коли в нього є високавнутрішня легітимність, при низькій зовнішній за наявно-сті великої ресурсної бази та відсутності зовнішньої під-тримки. Це СРСР у 20-ті роки минулого століття абосьогоднішня Росія за Путіна.

Четвертий варіант стабільного режиму, наявність пози-тивної внутрішньої і зовнішньої легітимності за відсутно-сті ресурсів, але потужної зовнішньої підтримки. Цеваріант Південної Кореї під час війни 1950-1953 років і ві-дразу після неї або Сінгапуру відразу після здобуття не-залежності.

Сценарій керованої дестабілізації: Внутрішня легітим-ність низька. Зовнішня слабко позитивна з тенденцією допадіння або взагалі негативна з рядом геополітичнихпартнерів. Ресурсів недостатньо, тому різко збільшуєтьсязалежність від зовнішньої підтримки. Тому зовнішні гравціотримують можливість диктувати умови допомоги. Від-сутність зовнішньої підтримки або її недостатність при-зводить до колапсу держави й переходу ситуації досценарію 3 (некерована дестабілізація). Таким шляхомпішла царська Росія у 1917 році. Однак за наявності зов-нішньої підтримки внутрішні гравці з правлячого класузберігають можливості для маневру та нав'язування своєїволі слабшим соціальним групам. Такий політичнийрежим вигідний зовнішнім акторам, оскільки він змуше-ний враховувати їхні інтереси на шкоду національним. Якприклад можна привести латиноамериканські режими у60-80-ті роки.

Внутрішні гравці можуть зменшити зовнішню залежністьшляхом реформ, щоб розширити внутрішню легітимністьі ресурсну базу. Це робить політичний режим більш стій-ким і створює передумови для переходу до сценарію 1.Сценарій некерованої дестабілізації: Всі фактори маютьнегативні показники. Такий політичний режим нелегітим-ний в очах народу та зовнішніх гравців, він вичерпав своїресурсні можливості і не має зовнішньої підтримки. Зафактом відбувається колапс держави через внутрішній абозовнішній конфлікт, або внаслідок їх поєднання. Амери-канський макросоціолог Рендал Коллінз описує колапс якнаслідок поєднання фіскальної кризи, коли держава не-здатна виконувати базові функції. Він збігається з геополі-тичним тертям, за яким розпочинається повстання мас. ЦеАвстро-Угорщина у 1918 році, сучасна Сомалі, Оттоманськаімперія у 1918 році, Гетьманат Павла Скоропадського вУкраїні в 1918 році, Директорія в Україні у 1919 р.

Тепер, давши визначення сценаріїв, перейдімо до розг-ляду їх імовірності в 2017 році в Україні.

24

Сценарій №1. Стабільний

Для реалізації стабільного сценарію у 2017 році в Українівідсутні кілька ключових факторів.

По-перше, ми бачимо низьку довіру до всіх ключовихдержавних інституцій з боку мас, яка продовжує знижу-ватися. Ніхто з політичних гравців не має рейтингів вище12-15%, а більшість коливаються на рівні 4-7%. Рейтингиправлячих партій або вже впали до нуля (Народнийфронт), або знизилися до 10% у БПП. Рейтинги опозицій-них партій ростуть разом із зацікавленістю змінити ба-ланс на свою користь за допомогою перевиборів у ВРУ,що штовхає Україну в бік другого сценарію.

По-друге, ми бачимо зниження легітимності правлячоїкоаліції в особі західних партнерів України, які втомилисявід корупційних скандалів і незначних успіхів у реформу-ванні державної системи. Зараз воно наближається докритичної межі і може бути розхитане новою хвилею ко-рупційних скандалів і економічних проблем України.

По-третє, у наявності вичерпаність ресурсної бази ДругоїУкраїнської Республіки, коли Україна за три роки об'єк-тивних чинників втратила половину експортних надход-жень (падіння цін на сировинні товари українськогоекспорту), а суб'єктивні (війна з Росією, що спричинилаобвал у торгівлі та зростання витрат на силовий блок, якідосягли 5% ВВП) витрати тільки посилили розхитаністьекономіки. Вона поглиблюється популізмом, який змушуєдекларувати збільшення мінімальних зарплат удвічі, щоне відповідає реальним можливостям економіки. У 2016році Україні вдалося досягти позитивного сальдо платіж-ного балансу тільки завдяки кредитам МВФ і кредитним

гарантіям США. Однак у 2017 році можливості отриманнякредитних ресурсів будуть іще менші через результативиборів у США, Франції та Німеччині.

По-четверте, як ми сказали вище, через зміни адміні-страцій у ключових країнах Заходу ймовірність зовнішн-ьої підтримки з боку США та Європи зменшуватиметься.При цьому ця підтримка буде безпосередньо зав'язанана здатність України йти у фарватері домовленостей міжновим президентом США Дональдом Трампом і Володи-миром Путіним. Однак спроба реалізації Мінська-2 вруслі пропозицій Путіна обернеться проблемами дляПетра Порошенка у внутрішній політиці, тому він мане-вруватиме, відтягуючи прийняття рішення. Це ставить підпитання отримання допомоги, що зменшує стійкістьукраїнської економіки.

Президент України може зробити ставку на те, щоб спро-бувати провести ліквідацію однієї-двох ФПГ, щоб отри-мати доступ до їхніх ресурсів під гаслами відновленнясправедливості. Це, без сумніву, може привести до зро-стання внутрішньої легітимності в очах мас, але прицьому порушить хиткий постмайданний олігархічний кон-сенсус14, який привів Петра Порошенка в президентськекрісло15. Олігархи отримають мотивацію почати боротьбуз президентом, що в умовах відсутності зовнішньої під-тримки Петра Порошенка, може швидко звалити країнув хаос дестабілізації.

Тому стабілізаційний сценарій виглядає малоймовірниму 2017 році. Для цього немає ні внутрішніх, ні зовнішніх пе-редумов. Тому оцінимо його ймовірність у 5-10%.

25

14. Сергій Дацюк. “Суть нинішьї політичної кризи” http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/56b9c58c2ec90/15. Виталий Кулик «Олигархический консенсус и картельная партия»http://glavred.info/avtorskie_kolonki/oligarhicheskiy-konsensus-i-kartelnaya-partiya-373091.html

Сценарій№2. Керована нестабільність

Цей сценарій передбачає активний пошук зовнішніми івнутрішніми гравцями такої конфігурації, яка найбільшоюмірою захистить їхній інтерес. При цьому на вході в цейсценарій більшість гравців впевнені, що мають контрольнад ситуацію або отримають його на виході з неї. Цей сце-нарій передбачає наявність мотивацій на зміни в умовах

вичерпаності ресурсної бази політичного режиму. Томуцей сценарій має найбільші шанси на реалізацію у 2017році.

Для початку необхідно подивитися на мотивації ключовихполітичних сил. Ми взяли всі парламентські та непарла-ментські партії, які мають гіпотетичні шанси потрапити впарламент у разі можливих перевиборів.

26

Ці політичні сили легко розподілити за двома ключовимиознаками – представництво в парламенті та зро-

стання/падіння рейтингу, і відразу прояснюється, чомувони мають такі мотивації.

Політичні сили в лівому стовпчику втрачають рейтингиабо бояться втратити, але мають контроль над інститу-тами влади або задоволені поточними позиціями,оскільки побоюються, що зміна балансу виявиться не наїхню користь.

Політичні сили в правому стовпчику набирають рейтингабо сподіваються, що зміна балансу розширить їхнійвплив.

Тому формуються ситуативні альянси, що виходять з мо-тивації утримати/змінити баланс.

При цьому політичні сили в лівому стовпчику можуть змі-нювати позицію і перетікати в правий. Наприклад, якщо у2017 році Петро Порошенко під тиском США, Європи і

Росії спробує провести зміни до Конституції України від-носно Мінська-2, то «Самопоміч» може піти в більшжорстку опозицію. Радикальна партія Ляшка також чуйностежитиме за мінливим балансом, щоб не опинитися втаборі тих, хто програв. Сьогодні РПЛ грає у зв'язці з БППпроти Тимошенко, завтра ситуація може змінитися напротилежну.

Таким чином, на розвиток процесів у тому чи іншому на-прямку впливають три групи суб'єктів зі своїми мотива-ціями: зовнішні, внутрішні і маси. Останні діють підвпливом політичних організацій, але в умовах кризи, колими бачимо падіння легітимності державних інститутів і по-літичних партій, маси можуть діяти спонтанно і вноситидодатковий хаос у гру політичних суб'єктів.

27

28

тинги БПП і Порошенка поступово знижуються, а післятого, як народний депутат-утікач і газовий олігарх Олек-сандр Онищенко заявив про наявність записів розмов зпрезидентом Порошенком, де нібито є факти корупції, де-факто запущений «чорний лебідь», який при умові роз-крутки по своїм масштабами може зрівнятися з касетнимскандалом часів Кучми 2000-2001 років. Ми не знаємо, щоє в записах Олександра Онищенка, які не обов'язково бу-дуть відразу оприлюднені та чи існують вони взагалі, алевін уже заявив про те, що передав записи правоохорон-ним органам США. Крім того, не можна виключати, що за-писи були передані і російським спецслужбам, якщоврахувати, що Онищенко бував і в Москві. У будь-якомувипадку, якщо Онищенко справді передав якісь записитретій стороні, то Порошенка шантажуватимуть, щоб зму-сити виконувати глобальні домовленості між США і Ро-сією в межах сценарію G1, описані вище.

Але президент чудово усвідомлює, що якщо він викону-ватиме Мінськ-2, то зіткнеться з жорсткою критикою збоку опонентів всередині країни, і ця ситуація може при-звести до втрати керованості. При цьому він може апе-лювати до Вашингтона і Берліна, що Мінськ-2 неможливовиконати через відсутність конфігурації в парламенті підзміни Конституції. Тоді зовнішні партнери змушуватимутьПетра Порошенка піти на дострокові перевибори парла-менту, щоб провести в нову Верховну Раду коаліцію, якавізьме за себе відповідальність за Мінськ-2.

Шанси на дострокові перевибори Верховної Ради збіль-шують також різного роду «чорні лебеді» на кшталт тра-гічного інциденту в Княжичах 4 грудня, коли черезпомилку під час перестрілки між різними підрозділамиполіції загинули п'ятеро осіб. Відразу після цього з бокуопозиції залунали заклики відправити у відставку головуМВС Арсена Авакова. Але президенту важко зробититакий крок, оскільки відставка Авакова фактично при-зведе до розвалу парламентської коаліції. Порошенко незможе замінити Авакова рівноцінним гравцем з «Народ-

Виходячи з цього, у межах сценарію керованої дестабілі-зації ми бачимо три базових варіанти розвитку ситуації,які, у свою чергу, включають свої підваріанти розвиткупроцесів:

Варіант А: Дострокові парламентські вибориВаріант B: Масові протестиВаріант С: Силовий переворот

Варіант А: Дострокові парламентські вибори

Соціологічне дослідження Українського Інституту Май-бутнього, проведене 21-28 листопада 2016 р., показало,що 23,9% українців переконані, що у 2017 році відбудутьсядострокові вибори в парламент. У дострокових виборахПрезидента України впевнені 17,2% опитаних респонден-тів. При цьому в насильницьке усунення Петра Поро-шенка від влади вірять тільки 7,2% українців.

Цікаво, що при цьому тільки 37,7% українців вважають, щоУкраїні потрібні дострокові вибори у Верховну Раду, а45,4% вважають, що такі вибори не потрібні. Ще 16,9% невизначилися з позицією.

Дострокові парламентські вибори не вигідні чинному пре-зиденту Петру Порошенку та правлячій коаліції. Прези-дент чудово розуміє, що в разі перевиборів він неотримає такої ж керованої Верховної Ради, як сьогодні.Усі соціологічні опитування показують, що в разі достро-кових перевиборів парламенту в нього пройдуть 7-9 по-літичних партій. При цьому президент розуміє, що такийпарламент, скоріше за все, буде до нього більш антагоні-стичним. Тому президент зволікатиме з ухваленням рі-шення щодо перевиборів у ВРУ настільки, наскільки цеможливо.

Однак Петро Порошенко, що є на сьогодні найсильнішимгравцем української політики, починає відчувати дедалібільший тиск з боку зовнішніх і внутрішніх гравців. Рей-

29

Петра Олексійовича, наприклад, буде вигідна поява наопозиційному полі Міхеіла Саакашвілі, який буде відку-шувати сегменти протестного електорату, який міг би пітидо Тимошенко та інших гравців, які намагаються мобілі-зувати цей сегмент під себе. При цьому немає значення,грає Саакашвілі самостійно або у змові з Порошенком.

Якщо ця стратегія спрацює, то Україна отримає кволийпарламент, де буде багато дрібних фракцій. Як наслідок,ми отримаємо нестійкий уряд, який буде не здатнийприймати швидкі стратегічні й тактичні рішення. У під-сумку ми спостерігатимемо постійні торги, які посилю-ватимуть патову ситуацію.

Через 3-4 місяці для зовнішніх і внутрішніх гравців будеочевидно, що система не працює, і в другій половині 2017року ми приходимо до нового витка політичної кризи, девже постане питання не тільки з приводу недієздатностіпарламенту, але і з приводу «токсичності» президента. Цяситуація нагадуватиме події в Україні 1993-1994 років. Далівиникне чергова розвилка:

1. Проводити дострокові вибори у Верховну Раду та (або)президента на початку 2018 року.

2. Спроба силового перевороту з того чи іншого боку. На-приклад, президент може ввести воєнний стан, викори-стовуючи як привід ескалацію на сході. Детальніше – даліу варіантах С1 і С2.

3. Сформуються умови для укладання нового суспільногодоговору через пакт між елітами, як це сталося в Тунісі2013 року. У цьому випадку будуть оголошені Конститу-ційні збори (Конституційний конвент), створено технічнийуряд на перехідний період.

ного фронту». Крім того, навіть якщо б таке рішення булоприйняте, то його було б украй складно провести черезпарламент, оскільки інші фракції і депутатські групи по-чали б торгуватися з приводу преференцій для себе.Якщо така кризова ситуація накладається на касетнийскандал з Онищенком чи іншною подію з корупційно-скандальним сюжетом, то президент опиняється в слаб-кій позиції. Якщо він поступиться один раз з приводуАвакова, то буде змушений поступатися і з інших питаньі, як наслідок, втратить контроль на парламентом. Що,знову ж таки, робить перспективи дострокових переви-борів Верховної Ради реальними.

Цей приклад демонструє, що в умовах, коли державна си-стема України вкрай розбалансована, одна непередба-чувана подія сприяє тому, що крихкий баланс міжключовими політичними групами впливу перекидається іборотьба за владу загострюється.Тому в ситуації зростаючого тиску з боку зовнішніх і вну-трішніх гравців, а також незадоволених мас (не скидаймоз рахунків народ), Петро Олексійович може прийти до рі-шення, що перевибори парламенту є меншим злом, ніжподальше затягування ситуації.Цей варіант можливий уже навесні 2017 року. Достроковівибори в парламент запустять вилку, яка може привестидо двох результатів перевиборів у Верховну Раду. Позна-чимо їх як варіанти А1 і А2.

А1. Гра на пониження

Петро Порошенко, розуміючи, що йому буде важко отри-мати більшість у новій Верховній Раді, грає на пониженняпозицій усіх ключових опонентів. Як приклад можна на-вести ситуацію з рейтингом мера Львова Андрія Садо-вого, який обвалили через сміттєвий скандал влітку 2016року.У цьому сценарії президент намагатиметься максимальнознизити рейтинг Юлії Тимошенко та інших антагоністів,використовуючи партії-спойлери. За цією логікою для

30

такого сценарію. 21,0% респондентів впевнені, що такийваріант подій в Україні сьогодні неможливий, а ще 10,1%вагаються.

Варто відзначити, що відбулося істотне збільшення кіль-кості тих, хто вважає, що в Україні існує висока ймовір-ність соціального вибуху, якщо порівняти результатитравневого опитування Українського Інституту Майбутн-ього з листопадовим опитуванням 2016 року.Так, наприкінці травня 2016 року тільки 22,4% респонден-тів бачили велику загрозу соціального вибуху, а 41,5%були впевнені, що вона має низьку ймовірність. 30% буливпевнені, що загрози соціального вибуху в Україні немає,а тих, хто вагається, було тільки 5,9%.

Таким чином, кількість українців, які бачать загрозу со-ціального вибуху в країні збільшилася майже удвічі, абона 17%.

Таким чином, передумови для соціальних протестів ре-ально існують.

Цей варіант може здійснитися у випадку, якщо:

1. Порошенко не дасть ходу достроковим перевиборам уВерховну Раду в умовах загострення внутрішньопо-літичної ситуації і посилення зовнішнього тиску в межахглобальних сценаріїв G1 або G2.

2. Внаслідок патової ситуації у варіантах А1-А2, коли пре-зидент блокуватиме дії опозиції, що набирає вагу, або ан-тагоністичної парламентської коаліції.В межах такого сценарію передбачається повторення си-туації зими 2013-2014 року, коли вуличні протести на Май-дані привели до повалення президента ВіктораЯнуковича.

Хоча на третю річницю Майдану владі вдалося успішнолокалізувати протести, які намагалися запустити Юлія Ти-

А2. Парламент і уряд проти президента

В результаті дострокових перевиборів у Верховну Радуформується антипрезидентська більшість, яка формуєвласний уряд. Тут ми побачимо повторення ситуації 2007року, коли Юлія Тимошенко очолила уряд. У цьому ви-падку існує ймовірність, що уряд може очолити вона ж.Правда, навряд чи ця коаліція буде дуже стійкою, оскількисумнівно, що дві політичні сили могли б набрати понад20% голосів. Якщо це якимось дивом станеться, топрем'єр і уряд почуватимуться більш упевнено. Якщо ні, тоїм буде важко проводити свої рішення. Оскільки Тимо-шенко, або іншій фігурі, доведеться залучати більш дріб-них партнерів з усіма наслідками для стійкості, щовипливають з такої конструкції.

Припустимо, якщо Тимошенко очолить уряд, то вона на-певно спробує реалізувати Мінськ-2, оскільки їй буде не-обхідна зовнішня підтримка. Однак вона відразу жзіткнеться з позицією президента, який гратиме на тому,що Україна не повинна цього робити на умовах, запро-понованих Заходом і Росією. І це тільки одне з ключовихпитань.

Тому можна впевнено сказати, що у варіанті А2 ми по-бачимо жорсткий конфлікт президента з КМУ і ВРУ. Якнаслідок, ми побачимо падіння залишків рейтингу пре-зидента, як це сталося з Ющенком у 2007-2009 рр. Патоваситуація призведе до такої ж розвилки, як і у варіанті А1.

Варіант В. Масові протести

Як показали дані соціологічного опитування УкраїнськогоІнституту Майбутнього 21-28 листопада 2016 року, у країнізбільшується соціальна напруга, що загрожує соціаль-ним вибухом. Так, 39,2% українців вважають, що в Українііснує висока частка ймовірності, що в країні відбудетьсясоціальний вибух. Ще 29,1% респондентів, опитанихнашим Інститутом, сказали, що бачать низьку ймовірність

31

чання може різко загострити ситуацію в контексті прези-дентських виборів на тлі глобальних сценаріїв G2 і G3.Зростання напруги може привести ситуацію до варіантівС1 і С2, тобто спроби силового перевороту на тлі новоїхвилі соціальних протестів або ескалації на сході України.

З іншого боку, якщо вони досягнуть консенсусу щодогеополітичного статусу України в сценарії G1, то можутьпідтримати консолідовану фігуру.

Ключове питання в цій ситуації – на яку фігуру зроблятьставку зовнішні гравці і внутрішня еліта.

На перший погляд, хороші шанси має Юлія Тимошенко,яку напевно підтримають Росія і Німеччина за непротив-лення США. Однак Тимошенко викликає величезні по-боювання в українських еліт, які не з чуток знаютьнеприборканий характер Юлії Володимирівни. Її фігураможе виплисти у форматі великої елітної змови, напри-клад, у тій формі, яку БЮТ і Партія регіонів намагалисяреалізувати навесні-влітку 2009 року, коли домовилисяпро широку коаліцію і розподілили зони впливу на 25років уперед. У такій схемі прем'єром-міністром міг бистати Сергій Льовочкін або Сергій Тарута (як більш ком-промісний варіант), а Тимошенко могла б претендуватина пост президента. Або навпаки.

Проблема Тимошенко, крім значних побоювань з бокуеліти, у її (і решти ключових українських політиків) низь-кій легітимності в очах народу. Наприклад, наше опиту-вання 21-28 листопада показує, що сьогодні їїпідтримують лише 8,4% українців, тоді як Порошенко –9,4%, тобто вони знаходяться на плюс-мінус одному рівні.Якщо брати відсоток від тих респондентів, що б прийшлина вибори, то Тимошенко і Порошенко набрали близько15-17%. При цьому не визначилися з відповіддю 23% рес-пондентів, а 34,2% респондентів заявили, що не взяли бучасті в президентських виборах! Ще один цікавий мо-мент з листопадового опитування УІМ: 84,9% українців не

мошенко, партія Рабиновича-Мураєва «За життя» та іншіполітичні сили, чиї інтереси ситуативно збігаються, пере-думови для вуличних протестів в Україні не зникли.

А з урахуванням «чорних лебедів» (нещасні випадки, ко-рупційні скандали, підривна діяльність з боку Росії), які миописували вище, ймовірність того, що мотивовані гравціна кшталт «Батьківщини», «Опозиційного блоку» тощоспробують каналізувати соціальну незадоволеність, різкозбільшується.

Алгоритм дій у межах такого сценарію має приблизнотакий вигляд.

Після якогось Події (вбивство публічної особи, факт бру-тального насильства по відношенню до невинних, коруп-ційний скандал, інфраструктурний колапс, поразка насході в разі загострення ситуації в межах глобальних сце-наріїв G2 і G3) починаються вуличні протести, які перехо-дять у фазу жорсткого протистояння з МВС і СБУ. Якщоситуація не перейде відразу в силовий варіант С1-С2,який ми розглянемо далі, то далі президент втрачає владучерез те, що учасники протесту захоплюють столицю, а уВерховній Раді відбувається переформатування парла-ментської більшості, яке вибирає новий уряд і позбавляєпрезидента контролю над силовим блоком. Це буде мож-ливо у випадку, якщо чинний президент залишитьУкраїну, або буде арештований, або піде у відставку підтиском зовнішніх гравців. Останній варіант буде повто-ренням ситуації, що мала місце в Україні 2004 року підчас першого Майдану, коли Леонід Кучма відмовився відподальшої боротьби за владу під тиском Заходу, отри-мавши гарантії недоторканності для себе і своєї сім'ї.Інший приклад – відхід Бориса Єльцина 31 грудня 1999року під тиском оточення через проблеми зі здоров'ям.

Після цього призначаються президентські вибори, якіпроходять під великим впливом з боку зовнішніх гравців– США, Росії, Європи (насамперед Німеччини). Їх втру-

32

чому напевно будуть наполягати зовнішні гравці для того,щоб довести до кінця угоду по Україні в межах сценаріюG1), як це зробив Петро Порошенко восени 2014 року. Прицьому сильний президент, можливо, ще спробує провестина парламентських перевиборах референдум щодо новоїКонституції України. При цьому, якщо до того моменту від-носини між основними гравцями залишатимуться вмежах сценарію G1, то порядок змін Конституції Українибуде прописаний згідно з домовленостями, досягнутимиміж США, Росією і Європою.

Таким чином, цей варіант іде в тісному зв'язку зі сцена-ріями G1 (Миротворець) або G2 (Прагматичний).

Варіант С. Силовий переворот.

Сьогодні багато хто в Україні говорить, що в повітрі но-ситься відчуття того, що державний порядок може бутизнесений насильницьким шляхом і в країні буде вста-новлена диктатура. Радикалізація настроїв мас призво-дить до запиту на авторитарні дії.

Наше соціологічне дослідження 21-28 листопада 2016року показало, що запит на диктатуру справді існує, алебільшість українців, як і раніше, дотримуються думки, щоУкраїна повинна розвиватися як демократична держава.

Зокрема, тільки 17,9% українців вважають, що велика ча-стина населення підтримала б силовий переворот, а ще22,6%, що такий варіант підтримала б половина насе-лення. 36,5% респондентів вважають, що силовий пере-ворот підтримала б меншість українців; 8,6% - ніхто б непідтримав «путчистів», ще 14,4% вагалися з відповідями.

Ці показники корелюють і з відповідями на інше питання– чи згодні ви з тим, що сьогодні Україні потрібна дикта-тура з жорстким лідером на чолі держави. Підтримали цюідею 34,5%, виступили проти 48,8% респондентів, вагалисяз відповіддю 16,6%.

вірять, що Тимошенко живе на депутатську зарплату, яквона вказала у своїй е-декларації. Тому подолання не-довіри з боку мас і еліт може стати «Ахіллесовоюп'ятою» Юлії Володимирівни.

Однак, якщо українські стейкхолдери навіть під нати-ском зовнішніх гравців не зможуть досягти консенсусущодо Тимошенко і схеми виходу з кризи, зав'язаної нанеї, може бути реалізована ставка на іншу фігуру.

Цю фігуру, умовно кажучи, можна назвати NoName, тобтона сьогодні вона невідома широкій більшості і вискочить,немов чортеня з табакерки. Вона повинна буде мати ха-ризму і потенціал отримання високої легітимності на ви-борах за негласної підтримки еліт і зовнішніх гравців абочастини еліт і частини зовнішніх гравців. Якщо дивитисяна новітню історію, то таку схему розіграв Леонід Кучма,який з маловідомого директора «Південмашу» перетво-рився на фігуру першого порядку в 1992-1993 роках. Нанаш погляд, це варіант буде найбільш логічний в цій си-туації, причому і з точки зору зовнішніх гравцій і з точкизору внутрішніх.

Нарешті, третьою альтернативою на дострокових прези-дентських виборах у варіанті B може бути відома фігура,що виступає компромісним варіантом в умовах нестій-кого балансу сил. Це варіант Юрія Єханурова на посадіпрем'єра у 2005-2006 роках. При такому варіанті прези-дент не матиме підтримки в парламенті, а отже сильнозалежатиме від розстановки сил у ньому. Однак це не оз-начає, що президентське крісло обов'язково дістанетьсяслабкій фігурі, оскільки, здобувши реальні повноваження,новий президент може виявити амбіції. Як говорив полі-толог Дмитро Видрін, президентська посада – це бок-серська рукавичка, яку може розтягнути рука того, хто їїнадягає.

За цією логікою, хто б не опинився в президентськомукріслі, він спробує провести перевибори в парламент (на

33

Розглянемо, за яких умов в Україні може бути реалізова-ний силовий сценарій і якими силами, а також які йогоперспективи у 2017 році.

Відразу обмовимося, що, на наш погляд, в Україні сьогоднінемає передумов для перевороту за єгипетським сцена-рієм 2013 року або перевороту в Чилі 1973 року. Для цьогонеобхідна наявність армії як інституту, який відтворює самсебе через кастовість. Ця умова в Україні на сьогодні від-сутня. Українська армія суб'єктивізується, тобто військовіпочинають усвідомлювати свою особливу місію і роль уфункціонуванні держави, але цей процес потребуватимеще, як мінімум, кількох років. При цьому ВСУ мають одинз найвищих рівнів довіри з боку українців. Як показалолистопадове опитування Українського Інституту Май-бутнього українській армії довіряють 39,9% респонден-тів, «настільки довіряють, наскільки ні» – 35,1%. Недовіряють ВСУ – 20,1%. Для порівняння, ПрезидентуУкраїни довіряють лише 9,7% українців, не довіряють –56,7%. Верховній Раді не довіряють 66,6%, довіряють лише5,2%. Кабінету Міністрів України не довіряють – 58,1%, до-віряють – 6,6%.

Однак армія залишається під політичними контролем збоку Президента України, і сьогодні немає підстав гово-рити про те, що він може його втратити. Петро Поро-шенко має безпосередній контакт з командирамибагатьох армійських бригад. Насамперед найбільш боєз-датних, що дозволяє підтримувати їхню лояльність. Прицьому не секрет, що на передовій є певна втома від за-надто тривалого конфлікту на Донбасі і скепсис щодоцентральної влади, але наявність бойових зіткнень зЛДНР і російською армією – той фактор, який утримує ВСУу фокусі конфлікту із зовнішнім ворогом.

Добровольчі батальйони як можливий фактор силовоїдестабілізації значною мірою нівельовані за допомогою їхвключення до складу ЗСУ або Нацгвардії. Тому сьогоднівони перебувають на значно більшому рівні підконтроль-

Не менш цікаво, що українці не змінюють цієї точки зору,навіть коли їм намагаються показати, що диктатура можепринести добробут. Зокрема, їм було поставлено питанняпро те, «чи підтримали б ви військову диктатуру, якщовона забезпечить реальне зростання рівня життя, бо-ротьбу з корупцією і стабільність». Ствердно відповілитільки 32,4% українців, а негативно – 50,7%, ще 16,9% невизначилися.

Такі результати можуть викликати обережний оптимізм,незважаючи на те, що більше третини українців підтри-мують варіант встановлення диктатури в Україні, більшістьусе ж підтримує демократичний шлях розвитку країни.

Однак якщо ми подивимося на ситуацію в динаміці, то по-бачимо тривожні тенденції. У травневому опитуванніУкраїнського Інституту Майбутнього кількість респонден-тів, які вважали, що більшість українців підтримає сило-вий переворот, була майже удвічі меншою – 9,8%. Ще19,4% (22,6% в листопаді 2016 р.) українців були навеснівпевнені, що силовий переворот підтримає половина на-селення, 39,1% вважали, що переворот підтримає мен-шість (36,5% у листопаді). Нарешті, у травні були впевнені,що ніхто не підтримає путчистів, 21,5% (8,6% у листопаді).Не могли визначитися з відповіддю 10,2% в травні і 14,4%у листопаді.

Таким чином, за півроку відбулося різке скорочення тих,хто був налаштований найбільш мирно, і так само різкозросла кількість українців, які сприймають силовий пе-реворот як прийнятний форсований вихід із ситуації, щосклалася. Це є ще одним доказом того, що революційнаситуація, тобто запит на кардинальне оновлення держав-ної системи і зміни соціальних відносин нікуди не зник, атільки пішов углиб і тліє в надрах соціуму, готовий вибух-нути в будь-який момент.

16. Рада прийняла новий закон про режим воєнного стануhttp://www.unian.net/politics/1077004-vr-prinyala-zakon-o-pravovom-rejime-voennogo-polojeniya.html

34

такий радикальний захід. В іншому випадку такий крокрозглядатиметься як узурпація влади, що в умовах низь-кої легітимності інституту президента і обмеженої ре-сурсної бази швидко призведе до провалу.

2. На силовий переворот у сценарії керованої дестабілі-зації може піти гравець або коаліція гравців, здатна: а)сконцентрувати достатню кількість силовиків для взяттяпід контроль ключових інститутів держави в умовах низь-кої легітимності влади; б) ресурси для утримання владина першому етапі; с) впевнена у зовнішній підтримці.Тепер розглянемо два можливих варіанти силового пе-ревороту в Україні у 2017 році:

1. Варіант С1: Успішний переворот2. Варіант С2: Неуспішний переворот

С1. Успішний переворот

Президент вводить військовий стан в умовах або загрозиособистої втрати влади через протести, або загрозивтрати керованості процесами в країні в ситуаціях, опи-саних у варіантах А1-А2-B. Цьому може передувати еска-лація конфлікту на Донбасі, реальна або спровокована вмежах сценаріїв G2-G3.

Навпаки, конкуруючий з нинішньою владою суб'єктможе спробувати взяти владу силовим шляхом.

Президент або будь-який інший суб'єкт, що піде на си-ловий переворот, може успішно реалізувати свої задуми,якщо відбудеться збіг кількох базових умов:

1. Ефективний контроль над силовим блоком, який вико-нуватиме накази. Лояльність або непротидія армії.

2. Швидке встановлення контролю над регіонами, зо-крема шляхом залучення в схему регіональних еліт.

ності, ніж це було 2014 року. Такі харизматичні командиридобробатів, як екс-командир «Правого сектора» ДмитроЯрош та командир полку «Азов» Андрій Білецький чіткодали зрозуміти, що обрали політичний шлях змін держави,а не насильницький. Риторика обох вказує, що вони вва-жають спробу державного перевороту в поточних умовахяк загрозу державній безпеці.

Звідси виникає питання – хто ж тоді має реальні мож-ливості піти на силовий варіант керованої дестабіліза-ції?

На наш погляд, таких суб'єктів небагато:

1. Насамперед це Президент України, який має конститу-ційні повноваження для введення воєнного стану. Зо-крема, статтею 10 Закону про воєнний стан, прийнятогоВРУ 12 травня 2015 року, передбачено, що в період воєн-ного стану повноваження Президента України не можутьбути припинені. Більше того, зазначений Закон визначає,що повноваження Президента в цей період не можутьбути обмежені. Зокрема, згідно з новим законом, вій-ськова й цивільна влади зможуть забороняти мирні зіб-рання, вводити комендантську годину, обмежуватипересування громадян і порушувати питання про забо-рону політичних партій. Неможливо буде відправити у від-ставку прем'єра разом з Кабміном, а також розігнатиВерховну Раду16

Це означає, що глава держави отримує реальні важеліутримання влади в разі загрози його усунення з посади.Тут слід зробити застереження, що введення Президен-том воєнного стану повинна протягом двох днів схвалитиВерховна Рада. Це означає, що глава держави повиненмати більшість у парламенті, яка погодиться підтримати

35

при невтручанні Вашингтона, Путін отримує можливістьсразу виходити в позицію пакетних домовленностей зСША, даючи тим самим Трампу розпочати своє прези-дентство з триумфальної перемоги, тобто розрубання“гордійова вузла” Близького сходу та української кризи,щоб вийти у формат “перезавантаження” 2.0.

У разі успішної реалізації цього варіанту політичнийрежим стає більш авторитарним, на період у кількароків має карт-бланш на більш радикальну політику (ре-форм чи контрреформ залежить від цілей того, хто до-сягне успіху).

Як приклад можна навести дії Реджепа Ердогана в Ту-реччині влітку цього року, який на контр-ході зумів зміц-нити свої позиції після невдалого військового перевороту.

С2. Неуспішний переворот

Цей варіант, по суті, - антипод попереднього. Відповідно,чинний президент або інший суб'єкт, що здійснює спробисилового перевороту в умовах, коли у нього немає скла-дових факторів успіху:

1. Немає контролю над силовиками, як наслідок –інші гравці мають можливість опору, як наслідок – факторчасу, критично важливий на старті, швидко втрачається,як наслідок – боротьба починає затягуватися, і сценарійпочинає переходити в некеровану дестабілізацію.

2. Услід за цим відбувається втрата контролю надрегіонами, оскільки регіональні еліти починають бачитидля себе загрозу в такому розвитку ситуації і починаютьзакриватися від ризиків. Висока ймовірність, що цю си-туацію використовуватиме зацікавлена зовнішня сторона.Наприклад, та ж Росія.

3. Як наслідок, відбувається швидке падіння залиш-ків легітимності держави, вона дуже швидко колапсує.

3. Швидкі посадки одіозних представників режиму Яну-ковича або постмайданної влади.

4. Зміцнення внутрішньої легітимності з боку мас, якісприймуть покарання як акт справедливості.

5. Прийняття таких дій зовнішніми гравцями, отриманняїхньої підтримки. Ключовою в цій ситуації буде позиціяСША. Без легітимності з боку зовнішніх гравців політич-ному режиму буде вкрай важко отримати допомогу, якабуде вкрай необхідна на початковому етапі. Проведенняж силового перевороту в зв'язці з Росією, по суті, пере-веде ситуацію в сценарій некерованої дестабілізації,оскільки перемога проросійськи орієнтованих путчистівпри мовчащній згоді США призведе до розколу Україну іпереведе ситуацію в режим некерованої дестабілізації,який ми розглянемо далі

Успішність такого варіанту для чинного президента збіль-шується в разі загрози конфронтації з Росією в межахсценарію G3. У разі відсутності конфронтації чинний пре-зидент має обмежений період часу, коли можна реалізу-вати такий варіант, оскільки в міру падіння підтримки збоку суспільства та еліт, йому буде важче забезпечитилегітимність таких дій. Логічно, що ймовірність реалізаціїтакого варіанту буде вищою на кінець 2017 року, коли бу-дуть вичерпані інші формати дій у форматі А1-А2-B. Абоякщо не виникне ситуація «чорного лебедя», як це булоу випадку з Майданом чи знищенням російськими вій-ськами малайзійського Боїнга влітку 2014 року.

Але є один варіант, коли спроба силового переворотумає сенс вже в лютому-березні 2017 року. Цей варіантможе бути прийнятний для росіян в той момент, коли До-нальд Трамп офіційно тільки стане президентом США. Вцей момент буде цілком логічно через інструментарій ва-ріанту B (масові протести), які перейдуть у силові су-тички спробувати швидко повалити політичний режимПетра Порошенка. При умові що це відбудеться швидко

36

А1-А2, а до кінця другої половини року збільшуються перс-пективи варіанту B з виходом на зазначені розвилки. Ва-ріант B з переходом у варіанти С1-С2 можливий в лютому— березні 2017 р., якщо Путін спробує увійти в форсова-ний бліцкриг - режим пакетних домовленостей з США,щоб розв'язати одним махом ключові проблеми в рамкахсценарію G1.

Загальна ймовірність сценарію керованої дестабіліза-ції – 80%.

Сценарій №3. Некерована дестабілізація

Цей сценарій передбачає втрату контролю над проце-сами в країні з боку керуючого центру, що призводить дозростання впливу маргінальних, регіональних суб'єктівполітичного процесу, які діють, керуючись мотивацієюруйнування існуючого статус-кво. Цей сценарій такожвключає варіант широкомасштабної агресії ззовні, якаруйнує її стару державну організацію.

У цьому сценарії, на наш погляд, існує три можливих ва-ріанти:

Варіант 1. Геополітичний, або зовнішня агресія.Варіант 2. Регіональний.Варіант 3. Повстання мас.

Варіант 1. Геополітичний, або зовнішня агресія

Цей варіант є крайнім розвитком глобального конфрон-таційного сценарію G3, коли Росія починає широкомас-штабну ескалацію на Донбасі з паралельними ударами вПрибалтиці або на Близькому Сході. Кремль піде на такийваріант у випадку, якщо йому не вдасться досягти до-мовленостей із США та Європою, а вичерпання внутріш-ніх ресурсів поставить перед загрозою економічного

4. Зовнішньої підтримки немає, оскільки немаєкого підтримувати.

5. По факту, ситуація або швидко переходить у ва-ріант B (у кращому випадку) або у сценарій некерованоїдестабілізації.

Найкращою ілюстрацією цього варіанту є падіння ре-жиму гетьмана Павла Скоропадського в Україні у листо-паді-грудні 1918 року:

Як відомо, Павло Скоропадський прийшов до влади внас-лідок перевороту, який був підтриманий німцями напри-кінці квітня 1918 року. Скоропадський зробив ставку напомірних і велику буржуазію, намагаючись практично знуля створити українську державу під протекторатом Ні-мецької імперії згідно з умовами Брестського миру на по-чатку березня 1918 року. Ставка Скоропадського напомірних і великий капітал відштовхнула від нього маси,серед яких переважали ліві настрої. Хоча гетьману вда-лося досягти певних успіхів у налагодженні роботи дер-жавного апарату, як тільки впала зовнішня підтримка збоку німців після поразки в Першій світовій війні, Скоро-падський залишився один на один з розлюченими ма-сами, яких підняла на повстання Директорія на чолі зСимоном Петлюрою та Володимиром Винниченком. Про-тягом місяця гетьман Скоропадський втратив владу і втікдо Німеччини. Однак Директорія, яка тріумфально увій-шла в Київ 14 грудня 1918 року, за трохи більше ніж місяцьвтратила контроль над ситуацією. Зовнішня агресії з бокубільшовиків і Добровольчої армії на чолі з генерал-лей-тенантом Антоном Денікіним привела до колапсу україн-ської державності в 1919 році, оскільки вона виявиласябез ресурсів, внутрішньої та зовнішньої легітимності, атакож без зовнішньої підтримки.

Сценарій керованої дестабілізації з тими чи іншими ва-ріаціями, на наш погляд,є найбільш вірогідним у 2017 році.При цьому найбільш високу ймовірність мають варіанти

37

3А2 або «Південна Корея 1953»: Ескалація конфлікту насході може привести до того, що Україна може втратитичастину території, як це сталося з Південною Кореєю 1950року, коли КНДР мало не перекинула Південну Корею вморе. Це викликає мобілізацію української держави абопід керівництвом чинного президента у форматі С1, опи-саному в сценарії 2, або внаслідок перевороту, який при-водить більш адекватну і жорстку команду. АдміністраціяТрампа надає допомогу зброєю і фінансами, як це булоописано в глобальному сценарії G3, з одночасним вве-денням жорстких санкцій проти Росії. За якийсь час си-туація стабілізується і фіксується новий статус-кво.Україна закріплюється на орбіті Заходу, можливо, ціноювтрати частини територій на сході. Однак тотальне пере-форматування держави в ході конфронтаційного сцена-рію G3 дозволяє сформувати більш адаптивну модель, якадозволяє почати модернізацію суспільних відносин і еко-номіки.

Варіант 2. Регіональний

Фіскальна криза в Україні створила передумови дляпояви напруги між центром і регіонами, що створюєумови для втрати керованості при прискоренні кризовихпроцесів.

Модель взаємодії між центром і регіонами, яка працю-вала досі, полягала в тому, що центр через держбюджетзабезпечував потреби бюджетників на місцях. У своючергу, регіональні еліти, які контролювали чорну коруп-ційну економіку (контрабанда, нелегальний видобутокрізної сировини (бурштин, вугілля тощо), вирубка лісу таін.), були зобов'язані ділитися корупційною рентою з цен-тром або його намісниками.

Сьогодні така модель починається змінюватися, оскількицентр під тим або іншим приводом відмовляється відсвоїх зобов'язань фінансувати потреби бюджетниківвнаслідок фіскальної кризи. Київ говорить, що необхідно

колапсу. Тоді ескалація буде формою перемикання увагимас та еліти на зовнішні майданчики. У цьому випадкуРосія буде ставити завдання швидкого обвалення Україниза допомогою турборежиму розкачки, поєднуючи ком-плекс заходів силового тиску на Донбасі з дестабіліза-цією ситуації всередині країни через своїх агентів впливу.

Цей варіант також може бути похідним від другого сце-нарію у варіанті С2, коли невдала спроба силового пе-ревороту з боку Росії призводе до того, що заколотникине зможуть втримати контроль над усією країною і тодіде-факто розпочнеться громадянська війна з елементамизовнішньої інтервенції, як це було у Лівії в 201 році.

У цьому випадку перед Україною вимальовуються два під-варіанти, які ми умовно назвемо «Польща 1939» - 3А1 і«Південна Корея 1953» - 3А2:

3А1 або «Польща 1939»: Швидкий колапс державності підзовнішніми ударами РФ. Розподіл української державизовнішніми гравцями на сфери впливу. Росія за такогоперебігу подій спробує відрізати Україну від моря, взявшипід контроль південний схід і забезпечивши собі вихід накордон з Молдовою і Румунією. Кремль навряд чи нама-гатиметься взяти під контроль усю Україну, йому, скоріше,буде вигідно підштовхнути європейських сусідів до роз-поділу України, щоб легітимізувати свої дії під вивіскоюгуманітарної кризи, яка вимагає негайного втручання.Якщо Угорщина, Румунія або Польща погодяться на цюстратегію, то запуститься потужна криза всередині ЄС,оскільки актуалізуються старі історичні образи між євро-пейськими країнами. Україна в цьому випадку може збе-регтися у форматі куцого огризка з обмеженимиресурсами і населенням та відрізаного від моря. Однак, нанаш погляд, такі дії будуть настільки потужним викликомдля США, що Вашингтон не зможе проігнорувати такийрозвиток ситуації, тому з'являються підстави для наступ-ного підваріанта.

17. Правительство готовится скинуть соцрасходы на местные бюд-жеты, где денег нет//http://strana.ua/articles/analysis/43816-zrada-byudzhetoo-brazuyushaya.html

38

Варіант 3. Спонтанне повстання мас

Це варіант соціального вибуху через перенапруження,коли людям на місцях нема до кого звернутися, щоб за-хистити свої права. Періодично в Україні трапляються ін-циденти конфліктів з міліцією-поліцією, як це було уВрадіївці або Кривому Озері. Владі вдавалося локалізу-вати такі мікроконфлікти після величезного медійногорозголосу, але якщо фіскальна криза не буде подолана,напруга збільшуватиметься. Оскільки мікроконфліктирозростатимуться, а на затикання дірок у влади можепросто забракнути ресурсів. При цьому опозиційні силибудуть швидко сідати на такі теми, щоб отримати регіо-нальну підтримку. Цей варіант теж не є базовим, але, на-кладаючись на варіант 3B2, може підірвати ситуацію, якпідірвала гетьманат Скоропадського Директорія.

На наш погляд, ймовірність сценарію некерованою де-стабілізації у 2017 році можна оцінити 5-10%.Висновки:

1. У 2017 році кардинальна зміна зовнішньополітичної си-туації несе для України цілий букет ризиків, до яких вонав поточному стані де-факто не готова.

2. Владі доведеться вирішувати кілька ключових зав-дань: а) як покрити негативне сальдо платіжного балансу;б) як уникнути нав'язування кабальних умов Мінська-2 іповернення в зону впливу Росії; в) як уникнути соціаль-ного вибуху в умовах поляризації настроїв і обмеженихресурсів.

здійснювати децентралізацію і готовий передати частинуповноважень і збір податків на місця. Однак у реальностіце закінчується тим, що Київ припиняє фінансування бюд-жетних установ, що викликає протести на місцях. Центрговорить, що це не його головний біль, оскільки він немає до цих проблем жодного відношення після старту де-централізації.

Теоретично з конфлікту центр-регіони досить легко вийти,якщо центр віддасть 60-70% податків у регіони (виводячипри цьому тіньову економіку на яв), залишивши собі ба-зові функції: безпеку, арбітраж, стратегування, стратегічнуінфраструктуру. Але це порушило базовий принцип дер-жавної моделі в Україні – перерозподіл. Той, хто перероз-поділяє бюджетні потоки, визначає, кому скільки ресурсудістанеться, а оскільки ресурси зменшуються через масуобмежувачів і заборон, то конкурентна боротьба за нихзагострюється. Тому центр намагається не віддавати най-важливіші потоки ресурсів, а всі витрати (і відповідаль-ність) намагається перекласти на регіони. При цьому Київвимагає від регіональної еліти, щоб та з ним ділилася ко-рупційною рентою.

Фактично виходить, що регіональні еліти опинилися зпроблемами бюджетників і необхідністю знаходитикошти. Безперечно, це не проблема для великих міст, девже накопичилися мільярди надлишків на казначейськихрахунках. Однак для дотаційних регіонів ця проблема на-буває дедалі виразнішого характеру (17).Це створює передумови для бунту регіональних еліт у мо-мент, коли вони побачать слабкість центральної влади. Іна цих мотиваціях можуть зіграти зовнішні гравці, при-чому не тільки Росія. Ці тези стосуються, насамперед,таких регіонів, як Закарпаття. У зоні ризику можуть опи-нитися Одеська, Чернівецька, Херсонська області. Цей ва-ріант не є базовим, але він несе ризики вибуху в моментнайбільшої слабкості внаслідок поєднання інших чинни-ків під час дестабілізації.

39

Рекомендації:

Україна має не так багато прийнятних варіантів виходу з ситуації з мінімальними для себе втратами.

З точки зору реалізації сценарію «Миротворець» як най-більш ймовірного у 2017 році Україна повинна бути готовазапропонувати свій варіант виходу з ситуації, інакше клю-чові гравці можуть поставити її перед фактом, як Чехо-словаччину в 1938 році.

Як міг би виглядати такий варіант?

Україна могла би погодитись на статус нейтральної дер-жави з відповідними гарантіями у формі міжнародногодоговору з боку США, Європи і Росії. Цей договір мав би включити наступний пакет:

1. Зняття Криму з порядку денного і негласне виз-нання де-факто його російським. Де-юре Крим повиненбути за Україною.

2. Україна готова повернути ЛДНР на умовах безМінська-2. Або ОРДіЛО повертаються на загальних умо-вах, або нехай Росія сама їх забезпечує.

Тристороння угода Україні з гарантіями безпеки від США,Європи і Росії. Надання нейтрального статусу.

3. Відкриття доступу на ринок Росії та Європипісля укладання домовленостей.

4 Введення безвізового режиму з ЄС.

5. Технічна і фінансова допомога на відновленняпостраждалих територій з боку Заходу.

3. Укладання пакетних домовленостей між США і Росієюне повинно шокувати Україну. Це різко зменшить про-стір для маневру, але Україні потрібно пам'ятати, що їй по-трібно вигравати час. Румунія в 1917 році фактичнокапітулювала перед Австро-Угорщиною і Німеччиною, алезволікала з офіційною капітуляцією до останнього дняПершої світової війни. А в останній день виступила протиНімеччини і за Тріанонським мирним договором як со-юзник Антанти удвічі розширила свої території. Цей при-клад показує, що ми не повинні впадати у відчай відкожної зміни балансів на глобальному рівні.

4. Постмайданному режиму Петра Порошенка буде вкрайскладно зберегти стабільність у 2017 році, якщо не будевирішена проблема внутрішньої легітимності або зов-нішньої підтримки.

5. Сценарій керованого хаосу буде базовим у 2017 році вУкраїні та призведе до дострокових парламентських ви-борів. Виборів у Верховну Раду буде важко уникнутичерез тиск зовнішніх гравців і зростання «чорних лебе-дів» у формі корупційних скандалів і інших неприємно-стей, які наростають через дедалі глибшерозбалансування держави.

6. Серйозна ескалація з Росією навряд чи буде можливадо кінця 2017 року, поки Кремль намагатиметься задіятивесь арсенал дипломатичних засобів з новою адміні-страцією США. Але з точки зору любові Путіна до рішу-чих радикальних дій, Україні не слід скидувати з рахунківспробу путінського бліцкригу у лютому-березені 2017через організацію варіанту силового перевороту під при-криттям вуличних протестів в другому внутрішньму сце-нарі у варіанті B.

7. Перехід ставлення Вашингтона зі сценарію «Миротво-рець» у сценарій «Прагматичний» збільшуватиме тиск наУкраїну з боку Росії. Сценарії «G1 Миротворець» і G2«Прагматичний» будуть базовими у 2017 році.

В принципі саме про такий варіант говорили Збігнєв Бже-зинський18 і Генрі Кіссінджер19. Це так званий австрій-ський варіант, який був реалізований в 1955 році, колиСРСР та США прийшли до згоди відносно нейтралітету Ав-стрії, як необхідної умови для досягенння парітету в умо-вах конфлікту інтересів великих гравців20.

Ключовою проблемою при реалізації такого варіанту є те,як його подати українцям з боку влади. Не зрозуміло, якця проблема може бути вирішена без переформатуванняпарламенту, але це загрожує зростанням впливу проро-сійських сил.

Інший прийнятний варіант для України прив'язаний допротилежного сценарію – G3 "Конфронтаційний», він бувописаний у формі варіанту «Південна Корея 1953». Йогобезсумнівний мінус – величезні втрати, зокрема людські,внаслідок ескалації з Росією.

Третій варіант – туніський, тобто домовленості між клю-човими гравцями і соціальними групами про нові правилагри, прийняття нової Конституції, формування технічногоуряду і запуск політичної системи. Туніс пішов таким шля-хом у 2013 році. Однак для цього доведеться докласти зу-силь представникам міського середнього класу. Олігархине можуть домовитися між собою. Їм потрібен арбітр, аним зможе стати тільки той, хто зможе піднятися до усві-домлення інтересів усіх соціальних груп від пенсіонерівдо олігархів. Через організацію середнього класу до по-зиції арбітра і нового суспільного договору – ось шлях,який має вигляд значно довшого і складнішого, але фак-тично є найменш витратним з погляду витрат і жертв. Цейваріант може спрацювати у зв'язці з австрійською мо-делю розв'язання конфлікту з Росією. Але проти ньогопрацюють брак часу та волі зі сторони діючіх політичнихгравців в Україні.

40

18. Zbigniew Brzezinski 'We Are Already In a Cold War' http://www.spiegel.de/international/world/interview-with-zbigniew-brzezinski-on-russia-and-ukraine-a-1041795.html19. Kissinger’s Vision for U.S.-Russia Relations //http://nationalinterest.org/feature/kissingers-vision-us-russia-relations-1511120. Нейтралитет Австрии - дитя холодной войны // http://www.ng.ru/courier/2002-11-18/13_austria.html

ської влади на короткострокову перспективу. А в більшглобальному варіанті є проблема «наступника».

Таким чином, можна виділити три ризикових сценарії на2017 рік, кожен із яких буде розглянуто нижче. Перший пе-редбачає «оновлення» легітимності через дострокові ви-бори та внутрішньоелітні чистки. Другий розглядаєзовнішньополітичний аспект легітимності — і проблемупотенційної військової поразки в Сирії. Нарешті третій інайважливіший ризик — перманентний, і може з’явитисяв будь-який момент. Здоров'я президента і його здатністьвиконувати свої обов'язки. Базова проблема побудованоївладної структури полягає в тому, що відхід президентавід влади в нинішніх умовах, за відсутності елітного кон-сенсусу й повної дискредитації державних інститутів,може привести до непрогнозованих наслідків.

Сценарій 1. Домашній порядок денний: перевибори, перетасовки і посадки.

Виходячи з описаної вище загальної характеристики си-стеми влади в сучасній Росії, я розгляну в цій частині,яким чином російський президент може використовуватимеханізми внутрішньої політики для підтримки особистоїлегітимності. Перший варіант — проведення достроковихвиборів. Чутки про це рішення стали активно обговорю-ватися незадовго до парламентських виборів. Розгляньморизики і переваги цієї стратегії.

Метою дострокових виборів у недемократичному сус-пільстві є підвищення легітимності владного органу чиотримання умовного мандата на проведення непопуляр-них заходів. Саме цей сценарій був розіграний, напри-клад, у березні 2016 року в Казахстані. Напередодніекономічних реформ президент Казахстану НурсултанНазарбаєв отримав додаткову легітимність, перемігши на

Ризикові сценарії кожної з країн безпосередньо залежатьвід характеру політичної системи, яка встановилася в них.Тому для частини доповіді, присвяченої ризиковим сце-наріям російського розвитку, була обрана така послідов-ність: у першій частині буде дана характеристикавнутрішньополітичного устрою Російської Федерації, а внаступних, на основі описаної структури влади, будутьрозглянуті окремі ризикові сценарії.

Поточний момент

У рамках цієї частини прогнозу режим влади у нинішнійРосійській Федерації буде описаний як режим персо-нальної влади конкретної людини. На сьогодні вся си-стема управління зав'язана на президенті. Бюрократія,позбавлена контролю з боку суспільства, може ефек-тивно вирішувати тільки завдання особистого збагачення,захисту видобутого від конкуруючих груп. Тому всі зна-чущі для країни рішення може приймати тільки прези-дент, більше того, якщо судити по «прямих лініях» — безсанкції Путіна неможливо провести дорогу в село. З цьоговипливає друга характеристика російської влади — всялегітимність держави зав'язана на президенті. Інші ор-гани влади не легітимні в плані суспільної довіри та інте-ресу, особливо яскраво це продемонструвала низькаявка на останніх парламентських виборах. «Немає Путіна— немає Росії» — вислів, що став мемом, досить близькийдо правди, якщо під Росією розуміти сформовану системувладно-економічних відносин. Відповідно, головним зав-данням Путіна стає збереження влади, але методи, дояких він може вдатися, визначаються тільки ним самим —його уявленнями про світ і про Росію. Допоки Путіну вда-ватиметься підтримувати в суспільстві свою легітимність,немає причин очікувати будь-яких соціальних ризиків збоку населення. Тому саме питання підтримки легітимно-сті стає головним ризиком для нинішньої системи росій-

41

Ризикові сценарії в Росії Павел Щелін

Експерт з політики східноєвропейського простору

42

депутатів багатьох дрібних бізнесменів. Після Криму ди-скурс «націоналізації» посилився — так з 1 січня 2015-говласники компаній – громадяни Росії зобов'язані роз-кривати інформацію про закордонні активи й платити по-датки з прибутку, отриманого за кордоном. Знову-таки,на практиці закон обходиться, але сигнал для еліти, яказвикла заробляти в Росії, а жити в Європі та США, три-вожний. Нарешті, найсвіжіша ініціатива — пропозиція де-путата від КПРФ Валерія Рашкіна заборонити дітямчиновників і менеджерів держкомпаній навчання за кор-доном.

Таким чином, в умовах, коли головною метою олігархів тавідомств стає боротьба за отримання додаткових ресур-сів з бюджету, а на державному рівні дедалі голоснішечути риторику «націоналізації», у влади в особі прези-дента з’являється зручний механізм тиску на еліту. Це те,що буде підтримано й схвалено населенням, зміцнившиімідж «доброго царя». Що важливо, логіка внутрішньое-літних чисток — не запобігти «повстанню олігархів».Останні навіть не розглядають такий варіант, сконцен-трувавши всі зусилля на розподілі ресурсів, що скоро-чуються. Однак у цій боротьбі Путін виявляється єдинимпосередником і арбітром, що зміцнює його владу. Проте,щоб тримати еліту в напрузі, він швидше за все продо-вжуватиме реалізовувати сценарій зіткнення елітних груп,аби придушити можливість консолідації навіть на теоре-тичному рівні.

До цього сценарію відносяться показові арешти міністраекономічного розвитку Олексія Улюкаєва, гучні справищодо російських губернаторів (В'ячеслав Гайзер, НікітаБєлих), мерів і розслідування, що призвели до відставкиЄвгена Мурова та Андрія Бельянінова, кримінальні справищодо високопоставлених співробітників Слідчого Комі-тету й відставка Олександра Бастрикіна. По-перше, ціарешти дадуть змогу переділити зменшувані ресурси«годування» на користь найближчих соратників Путіна —тих людей, яким він особисто довіряє (головна фігура —

виборах із абсолютною більшістю голосів. Однак у ви-падку Російської Федерації мета подібних виборів зали-шається неясною. По-перше, для поновленнялегітимності потрібна висока явка, а останні вибори в ро-сійський парламент продемонстрували, що населеннювибори не цікаві, воно аполітичне. По-друге, якщо під еко-номічними реформами розуміти непопулярні заходисеред населення, то вони вживаються вже зараз: скоро-чення витрат на освіту, медицину і соціальне забезпе-чення. На такі цілі в уряду «грошей немає».

Другим різновидом внутрішньої політики, спрямованої напідвищення легітимності, може стати чистка серед іс-нуючої владної еліти. Є кілька причин, які можуть спону-кати президента до цього сценарію.

По-перше, еліта несе збитки від санкцій, що як мінімумстворює серед олігархів роздратування. Уже в 2014 роцінизка найбільших російських компаній («Роснєфть»,«Газпром нєфть», «Транснєфть», «Черноморнєфтєгаз»,«Сургутнєфтєгаз», «Новатек»), що потрапили під санкції йбули відрізані від західних кредитів, були змушені про-сити фінансову підтримку з Фонду Національного Добро-буту. Зокрема, компанія «Роснєфть» (голова компанії ІгорСєчин) у 2014 році попросила 1,5 трильйона рублів. На-прикінці 2015 року на межі дефолту опинився Внєшеко-номбанк. Також через санкції «Газпром» і «Роснєфть» неодержали обладнання, необхідне для освоєння нових ро-довищ. Це часткові приклади, але в цілому тренд оче-видний — в умовах відсутності дешевого західногокредиту серед фінансової еліти починається боротьба заєдине джерело коштів — федеральний бюджет.

По-друге, одним із елементів внутрішнього порядку ден-ного президента є «націоналізація еліт». У Росії вже з 2013 року діє закон про заборону посадовим особаммати рахунки й активи за кордоном — це не заважає най-більшим чиновникам мати офшори, але на практиці при-звело до відходу з посад муніципальних та обласних

43

кризи. По-друге, маніпулювання елітними угрупованнямипризведе до ще більшої безініціативності та погіршеннякерованості країни. В умовах ризику арештів бюрократіяне почне працювати ефективніше, а перестане викону-вати свою функцію повністю в надії залишитися непомі-ченою, що також поглибить загальну кризу політичноїсистеми. По-третє, в умовах відсутності ресурсів на якіснізміни спроба провести авторитарну консолідацію елітможе стати каталізатором економічного і соціальногорозпаду.

Сценарій 2. Порядок денний зовнішній: «show must go on»

Війна — не тільки інструмент зовнішньої політики. За до-помогою збройного конфлікту політики можуть вирішу-вати і внутрішньополітичні завдання. У контексті нашогоаналізу — проблему «оновлення» легітимності. Росія невиняток із цього правила. Кілька цифр, про які мало зга-дують у контексті «86% більшості». Після протестів зими2011–2012 року рейтинг Володимира Путіна падав. У серпнідо 48% — навіть нижче, ніж у період «монетизації пільг»2005 року (55%). На цей момент були доступні два сцена-рії — реальні реформи і подальший відхід від влади абомобілізація через зовнішню політику. Обрано було другийшлях — Крим і Донбас. І це спрацювало. Як показали опи-тування березня 2015 року, 47% росіянам важливіший ста-тус великої держави, яку «всі поважають і бояться», аніжекономічний розвиток. Наскільки ефективний цей шляхіз точки зору мобілізації легітимності говорить те, що всічні 2016 року 36% вважали РФ великою державою, проти27% у 2015-му. Коротко «з точки зору 30% росіян, те, щоРосія сприймається як ворог розвиненими країнами, незменшує гордості за країну, а збільшує її. Навіть конста-туючи економічне відставання від Заходу, люди горді тим,що принаймні у сфері зовнішньої політики Росія на рівнихіз Заходом. І ця гордість трансформується в рейтинги».

Ігор Сєчин). По-друге, це спосіб для Путіна як для полі-тика підтримувати постійний страх серед забезпеченогопрошарку російських еліт. Замість людей, які побудуваликар'єру і бізнес разом з Путіним, останній може привестидо влади молодих технократів, що зобов'язані всім йомуособисто і не збираються йому заперечувати в принципі(Антон Вайно).

Роблячи короткий прогноз на 2017 рік, можна вдатися дотаких припущень. Після арешту міністра економічногорозвитку Олексія Улюкаєва найсильнішим кланом сталагрупа Ігоря Івановича Сєчина і пов'язаних з ним силови-ків: Бастрикіна — Олега Феоктистова (після відставки зФСБ — начальник служби безпеки «Роснефти») — ІванаТкачова (управління «К» ФСБ). У програші системні лібе-рали (Олексій Кудрін, Євген Ясін, Аркадій Дворкович, Андрій Бєлоусов) та управління «М» ФСБ (голова — Сер-гій Алпатов), що їм симпатизує. Поточним призом сталакомпанія «Башнєфть». У 2017 році є сенс очікувати вякійсь короткостроковій перспективі подальшого поси-лення групи Сєчина, проте в середньостроковій — самедеякі з її представників можуть стати новими об'єктами«публічної прочуханки». Головна стратегія особисто пре-зидента залишиться незмінною — не допустити поси-лення жодного клану до того рівня, щоб він зміг відчутисебе самостійним і здатним вирішувати проблеми без Пу-тіна. Тому з точки зору внутрішньоелітних перестановокрік 2017 буде роком «гойдалок» — групи впливу бороти-муться один з одним, а Путін вибиратиме ту чи іншу жер-тву по черзі для підтримки балансу й роздробленості.

Висновки:

Наслідків варіанту оновлення легітимності через вну-трішні ресурси декілька. По-перше, на мій погляд, по-треба в дострокових виборах президента перебільшенааналітиками. Путіну не потрібно оновлювати владу осо-бисту, а довіри до інших інститутів перевибори прези-дента не підвищать, так само як і не згладять економічної

44

Тим не менше, в цій стратегії є один принциповий недо-лік: «лідер не може програти», навіть тимчасово. Так яквійни вирішують внутрішні, а не зовнішньополітичні цілі,вони — не інструмент зовнішньої політики, але різновидтб-шоу (з цільових причин). Тому після поразки у війні зУкраїною, яка завершилася Мінськом, а не «Новоросією»,знадобилося нове відволікання — ним стала війна в Сирії.Однак війну в Сирії Росія виграти не зможе з об'єктивнихпричин.

По-перше, перемогти в Сирії неможливо «дистанційноювійною» за допомогою авіації (це не виходить і в амери-канців в Іраку) — для цього потрібна хіба що повноціннасухопутна фронтова операція російських солдат (якістьсирійських незадовільна). Але це має вже внутрішньопо-літичні ризики «афганського сценарію».

По-друге, володіючи сильними сухопутними військами,Російська Федерація позбавлена засобів їх доставки дотеатру військових дій, розташованого поза лінією кор-дону. Так, для сирійської операції російський ВМФ купиввісім старих турецьких (!) та українських (!!) кораблів. Го-резвісні Містралі мали трохи заповнити цю прогалину —але через санкції Росія їх не отримала.

По-третє, навіть у разі військової перемоги — в Сирії не-минуча партизанська війна, для придушення якої потрібнабуквально вся російська армія (для досягнення 20-крат-ної переваги над противником — єдиної умови успішноїантипартизанської війни). При цьому покласти завданняпідтримки порядку на режим Асада також неможливо,його підтримують не більше ніж 20% населення. Такимчином, з технічних причин завдання, поставлені росій-ським президентом, нездійсненні при збереженні поточ-ної моделі «дистанційної» війни.

Найрозумнішим сценарієм було б припинення операції.Однак тут знову вступає проблема внутрішньої легітим-ності. Життя росіян і далі погіршується: 79% вистачає кош-

тів тільки на їжу, а 9% голодують. У такій ситуації Путін «неможе програти». Тому продовження де-факто поразки вСирії провокує два сценарії за логікою війни як засобупідтримки внутрішньої легітимності.

Сценарій перший: фронтова операція в Сирії у спробі«одним ударом» виграти війну. Це згубний сценарій длякраїни і для президента. Так як виграти війну в Сирії невийде, а «другий Афган» у перспективі спровокує соці-альний вибух — і доведеться йти. Проте варіант не можнавиключати: російське планування операції в Сирії відріз-няється повним нерозумінням місцевої специфіки, плюсстрах всередині армійської бюрократії може призвестидо спотворення інформації до переможних реляцій, і пре-зидент прийме фатальне рішення.

Сценарій другий: новий конфлікт у прикордонному з Ро-сією просторі. Для внутрішньої легітимності необхідні новіточки напруженості для телевізора, на такі цілі може невистачити ресурсів. У зв'язку з цим існує висока ймовір-ність нового удару по Україні, якщо не військового, то вій-ськово-політичного: приведення до влади проросійськогоуряду.

Висновки:

Підсумовуючи: спосіб підтримки внутрішньої легітимно-сті через зовнішню агресію й далі залишатиметься ос-новною стратегією російського президента. Однакоб'єктивна нездатність виграти будь-який конфлікт при-зведе до зростання нестабільності та непередбачувано-сті поведінки президента по експоненті. Дляприховування попередніх невдач знадобляться нові аван-тюри. І способів розірвати цей цикл поки не видно. У най-небезпечнішому сценарії ця логіка може дійти до великоївійни з блоком НАТО в країнах Балтії.

45

Сценарій 3. Перебудова-2

Описані вище два глобальні сценарії — основні на 2017рік. Проте є окреме велике питання, пов'язане з перма-нентним ризиком режиму особистої влади: позаземнезникнення цієї особистості. Ніхто не знає справжньогостану здоров'я російського президента, тому не можнавиключати й різкого погіршення здоров'я останнього, якене дозволить йому виконувати обов'язки. Що ж станетьсяу цьому випадку?

Найбільшим ризиком сформованої системи особистоївлади Володимира Путіна є її залежність від здоров'я пре-зидента та його здатності виконувати обов'язки. Цейризик перманентний і непередбачуваний, проте його неможна скидати з рахунків при складанні прогнозу на 2017рік, так само, як і на будь-який наступний. З точки зорутермінів неможливо передбачити точний час цієї фунда-ментальної кризи системи російської влади, проте ос-новні контури цієї кризи й найвірогідніший сценарійвиходу з неї піддаються прогнозу. Умовно цей сценарій япозначаю як «Перебудова-2».

Імовірність сценарію визначається базовим соціальнимконтекстом, у рамках якого протікають усі політичні про-цеси в Росії. Росія — країна з дуже атомізованим суспіль-ством (головна відмінність від України). Рівень довіри одиндо одного в Москві 1%, в Росії трохи кращий — 20%. До-віра — основа будь-якої соціальної групи, включаючи по-літичну силу. Якщо її немає, то й політичний актор невиникає. Тому 66% населення живе «покладаючись тількина себе й уникаючи контакту з владою», а 78% не розра-ховує на підтримку з боку держави або суспільства у разітруднощів. Російське суспільство деполітизоване, і в масісвоїй не бажає мати з державою нічого спільного. В ро-сійському середовищі вкрай малоймовірне, таким чином,виникнення інституціоналізованої політичної сили. Задвома традиційними винятками. Виняток перший —

системні ліберали (Кудрін, Ясін як яскраві представники).Виняток другий: співробітники спецслужб.

Таким чином, швидше за все в разі початку сценарію«Перебудова-2» до влади прийде зв'язка ФСБ + Сисліби(скороч. системні ліберали). Сутність проведеної політикиможна описати як косметичну лібералізацію й усуненнязовнішньої напруженості задля збереження елітою акти-вів. Це еліті швидше за все вдасться. Однак те, наскількиїй вдасться впоратися з двома головними ризиками піс-ляпутінської Росії, залишається під питанням.

Ризик перший — відносини з регіонами. Як і при Перебу-дові-1, різко загостриться питання принципів федератив-ного устрою РФ. Альтернативи в принципі всього дві —або новий договір із глибиною децентралізації, порівнян-ною з німецькою, або доля СРСР у 1991-му. Головне зав-дання — перерозподіл грошових та інших ресурснихпотоків на користь регіональних еліт — місцевих «царь-ків». Чи піде на утиск своїх інтересів московська еліта —відкрите питання. На сьогодні бюджет більшості регіонів(77 у 2015 році) дефіцитний. Винятки два: Москва, Санкт-Петербург; старі нафтові регіони (Тюмень і ХМАО) і новийнафтогаз (Сахалін, Чукотка, Ямало-Ненецький округ). Ці регіони виживають навіть у кризу. Також варто заува-жити ще дві групи, які, як і раніше, в дефіциті, але все жвідчувають промислове зростання на тлі санкцій. Це ті ре-гіони, де розвинені підприємства військово-промисло-вого комплексу, так як витрати на оборону в останнікілька років у Росії не зменшувалися, а зростали. І аграрнірегіони Півдня Росії, попит на продукцію яких природнимчином зріс на тлі продовольчих санкцій проти країн ЄС іСША, введених російським урядом. Найгірше й потенційносоціально напружене становище в неконкурентоспро-можних регіонах машинобудівної та текстильної спеціа-лізації (частина Центральної Росії та Поволжя) й тих, кудив докризовий період залучалися іноземні інвестиції (Ка-лузька, Калінінградська, Білгородська області) та кредити— зараз нічим розплачуватися.

46

Отже, «регіональний виклик» для Перебудови-2 будетаким: нафтогазові регіони вимагатимуть більшої само-стійності й контролю над доходами з експорту природнихресурсів, регіони, які вже зараз у дефіциті, виявлятьсяпросто нездатними висунути запит на політичну само-стійність. Однак вони будуть постійним джерелом про-блем, вимагаючи більше дотацій із Центру длястримування соціального протесту. Нарешті, в найгіршомустановищі опиняться регіони, які виграли від агресивноїзовнішньої політики Кремля — їхнє падіння буде найбіль-шим. У перспективі вони можуть стати центром реван-шистського руху (головними осередками підтримкиідеології «Кримнаш»).

Ризик другий — чеченське питання. Врегулювання кон-флікту в Чечні повністю зав'язане на особистих відноси-нах Путін – Кадиров, останній не раз заявляв: «я — людинаПутіна». Чи залишиться Кадиров людиною Росії, коли фе-деральний центр виявиться нездатним виплачувати да-нину у вигляді дотацій з федерального бюджету —

відкрите питання. На сьогодні де-факто особливий пра-вовий статус Чечні (пріоритет у республіці має право Рам-зана Кадирова, а не формальний закон) та особливийрежим фінансування пригнічують можливість виникненняруху за незалежність. Але в умовах скорочення ресурсівфедерального центру, варіант чергового загострення аждо військового конфлікту не можна виключити.

Незважаючи на ці ризики, варіант Перебудови-2 відкри-ває принципові перспективи на зовнішньополітичнійарені, а саме зняття зовнішньополітичної напруженості,припинення війни на Донбасі та в Сирії, винесення на пе-реговори питання Криму як предмета торгу заради зняття

санкцій. Відповідно, Україні варіант Пере-будови-2 однозначно вигідний, але розра-ховувати на нього немає сенсу черезонтологічну непередбачуваність.

Висновки:

Підбиваючи підсумки цього сценарію,можна зробити такі висновки. «Перебу-дова-2» — найімовірніший розвиток ситуа-ції в Росії після завершення режимуособистої влади Володимира Путіна. Йогоголовною рисою буде спроба збереженняіснуючою елітою свого становища, прицьому питання справжньої модернізації

або демократизації будуть вторинними. Водночас ризикиі диспропорції, накопичені за час перебування при владіВолодимира Путіна, можуть привести до непередбачува-них наслідків, перш за все по лінії «центр-регіони».

Будьмо ж дуже чесними у нашому діагнозі. Наш Європейський союз, принаймні частково, перебуває в екзистенційній кризі.

Жан-Клод Юнкер, 14 вересня 2016 року 1

У березні 2017 року Європейський союз святкуватиме 60років з часу підписання Римських договорів, які заклалипочаток Європейських співтовариств. Європейська Комі-сія до річниці планує видати Білу книгу і сама ситуаціянатякає, що вартувало б досягти якихось значних про-ривів під круглу дату.Однак в поточномустановищі більшважливо, аби цейювілей не зафіксувавостаточний занепадпроекту, глибинукризи якого виз-нають самі йогоочільники.

Розуміння викликівта загроз, які стоятьперед Європейськимсоюзом на даномуетапі допоможеУкраїні відійти від ма-лореалістичних очікувань, зрозуміти реальний простірдля маневру та скоригувати стратегію європейської інте-грації таким чином, аби досягнути максимально можливихв даних умовах результатів.

1. Основні проблеми ЄС – ренаціоналізація та послаблення інституційної спроможності

Найбільш видимою проблемою ЄС, яка продовжуватимебезпосередньо впливати на його функціонування і роз-виток у 2017 році, став Брекзіт, тобто голосування на кон-сультативному референдумі щодо членства в ЄСмешканців Сполученого Королівства. Воно запустило

процес виходу з ЄСпершої держави-члена в його історії.

Брекзіт частково бувнаслідком внутрішніхпроблем ЄС – Вели-кобританія вже пев-ний час булаізольована в євро-пейському прийняттірішень, а ЄС втрачавпідтримку на домаш-ній арені, зокремачерез проблемипов’язані з трудовоюміграцією. Відтак по-

літичні маніпуляції навколо цих чутливих питань призвелидо втілення найрадикальнішого сценарію.

З іншого боку, Брекзіт став джерелом пришвидшенихтрансформацій, посиливши відцентрові дезінтеграційнітенденції на усьому континенті. Втрата ключового фіна-нсового, військового центру, орієнтира проатлантичноїполітики, стовпа підтримки політики розширення та од-нієї з великих країн, яка в контексті конфлікту з Росією

47

Карикатура Бена Ґаррісона (Ben Garrison) на тему Брекзіту: збірний образ європейськихнегараздів, від яких рятується Британія

1 STATE OF THE UNION 2016. TOWARDS A BETTER EUROPE — A EUROPE THAT PROTECTS,EMPOWERS AND DEFENDS. Authorised version, С. 6. Доступна за посиланням http://ec.europa.eu/priorities/state-union-2016_en

Наростання дисбалансів в ЄС та наслідки для України Надія Коваль

Експерт програми національної безпеки та оборони Українськогоінституту майбутнього

забезпечувала додатковий тиск щодо санкцій, матимесуттєві наслідки для внутрішньополітичного балансу тазовнішньополітичного позиціонування ЄС.

Хоча переговори щодо Брекзіту формально ще не роз-почалися, держави-члени ЄС уже починають поводитисятак, наче вихід став фактом (проведення саміту в Брати-славі без участі Лондона, відмова Великобританії від го-ловування в Раді ЄС у 2017 році). Прем’єр-міністр ТерезаМей обіцяла, що активує статтю 50 про вихід з ЄС до кінцяберезня 2017 року і таким чином запустить два відведеніна переговори роки, аби у 2019 завершити процес. На-разі обидві сторони націлені на жорсткий сценарій («hardBrexit»), тобто повний вихід Великобританії з єдиногоринку та митного союзу, що дозволить уникнути виплатдо бюджету ЄС чи дотримання домовленостей з питаньтрудової міграції.

Також інші держави-члени вважають, що економічнівтрати Великобританії від жорсткого сценарію відляку-ватимуть від подібних ініціатив інші держави. Однак за-лякуванням можна досягти діаметрально протилежногоефекту, заохотивши до популістського голосування су-проти «тиранії ЄС» на виборах, а потім і ініціювання ре-ферендумів щодо членства в ЄС (наприклад вНідерландах).

Початок переговорів у 2017 році буде забирати значну ча-стину сил і ресурсів як ЄС, так і самої Великобританії.Однак він з часом дозволить досягти прогресу у сферах,які традиційно ветувалися Великобританією, наприкладспільна європейська політика безпеки і оборони позаНАТО. Також інші країни, в першу чергу Франція та Ні-меччина, почнуть приміряти на себе роль нових фінансо-вих центрів ЄС.

Однак Брекзіт – це лише один з найгостріших проявів за-гальної хвороби, пов’язаної зі зростаючою дисфункціо-нальністю ЄС. Останніми роками Європейська комісія

стає все менш важливою інституцією, основні рішенняприймаються в Раді, а між двома інституціями наростаєантагонізм. Все більш і більш важливими стають голосинаціональних урядів, які з власних міркувань підважуютьта ускладнюють європейські рішення, не в останню чергуз огляду на електоральні перспективи. Це очевидно зо-крема на прикладі нещодавньої підкилимної боротьби на-вколо безвізового режиму з Україною, Грузією та Косово.Водночас, посилення національних урядів як таке не оз-начало їхнього рівномірного посилення в межах Ради: зпоступовим занепадом економічного та політичноговпливу Франції та Італії, а також ізоляцією Великобрита-нії, єдність утримувалася завдяки домінуванню Німеччини.Це в свою чергу викликало незадоволення на Півдні (вконтексті підтримки та безапеляційного нав’язування по-літики ощадності) та на Сході (прагнення до відновленнясуверенітету). Посилення національних урядів та викликинімецькому домінуванню залишаться фактором розба-лансування ЄС у 2017 році.

В деяких випадках спостерігаються прямі конфлікти міжінституціями ЄС та національними урядами, зокрема важ-ливим прикладом у 2016 році стала конфронтація Євро-пейської Комісії та Польщі: антидемократичні реформиКонституційного суду та медіа зумовили критику з бокуКомісії та погрози застосувати санкції аж до позбавленняправа голосу в Раді. Ігнорування цієї критики самоюПольщею в руслі риторики неприпустимості втручання усправи суверенної держави та обіцянка угорськогопрем’єра Віктора Орбана заветувати будь-які пропозиціїсанкцій щодо Польщі роблять актуальним цей конфлікт іу 2017 році, вказуючи на проблемні місця стосунків євро-пейських та національних інституцій. Ця тенденція підси-люватиме консервативні та сувереністські тенденції вкраїнах Центральної Європи. Менш гострими завдякиукладенню договору з Туреччиною щодо біженців сталиконфлікти Європейської комісії з центральноєвропей-ськими державами навколо браку солідарності в питаннірозселення біженців. Неефективність механізму пере-

48

розподілу та можливий вихід Туреччини з цієї угоди у 2017році загрожують відновленням відповідного конфлікту.

Більше того, сама Єврокомісія намагається не стількипротистояти тенденції ренаціоналізації, скільки присто-суватися до неї. Останнім часом вона дотримується стра-тегії «менше Європи» навіть в суто економічних питаннях.Так, угода про вільну торгівлю з Канадою (CETA) моглабути укладена на рівні ЄС, проте Президент Комісії Жан-Клод Юнкер дозволив, аби ця угода була змішаною, тобторатифікувалася усіма парламентами держав ЄС, а не під-писувалася представниками урядів з подальшою ратифі-кацією Європейським парламентом.

Відтак регіональний парламент бельгійськоїВаллонії виступив проти, поставивши під пи-тання майбутнє угоди, переговори про укла-дення якої тривали 7 років. Аналогічноформально консультативний референдум вНідерландах досі ставить під загрозу Угодупро Асоціацію та Зону вільної торгівлі зУкраїною. В обох випадках фрустрація елек-торату щодо ЄС загалом призвела до про-тестного голосування, що в свою чергупідважило вірогідність ЄС як суб’єкта укла-дення угод та міжнародної політики.

Наступним виміром інституційних проблемЄС, перш за все у вирішенні кризових пи-тань, є тенденція до створення ad hoc інституцій, накшталт «трійки» кредиторів у випадку грецької кризи, чи«нормандського формату» в українському випадку, де ЄСприсутній доволі умовно. Щодо першого, то у 2017 роцізберігатиметься напруга між інституціями, що приймаютьрішення в бюджетній, фіскальній, фінансовій політиках такраїнами периферії – Португалією, Іспанією, Італією, Гре-цією, – які досі потерпають від політики ощадності. Так, у2016 році на рівні ручного управління вирішувалося пи-тання, чи накладати суттєві штрафи на Іспанію та Порту-

галію, які попри впровадження політики ощадності ніякне можуть досягти бажаного рівня заборгованості до 3%ВВП. Якщо Комісія вже була готова накладати пеню, товтручання міністра фінансів ФРН Вольфганга Шойбле зполітичних мотивів зупинило цей процес. Це ставить пи-тання, чи здатен ЄС змушувати дотримуватися правилокремі країни, та чи не потрібно переглянути негнучку ін-ституційну систему, щоб уникнути ручного управління.

Останнім виміром послаблення ЄС та поступу популізму,що живиться антиєвропейськими настроями, стало по-ширення в окремих країнах референдумів, формально

консультативних, а по суті – зобов’язуючих, в першу чергуз питань пов’язаних з ЄС. Першими гальмуючими для єв-ропейської інтеграції стали референдуми щодо консти-туції ЄС у Франції та Нідерландах ще у 2005 році, проте заостанній рік референдуми і погрози їхнім проведеннямстали звичним явищем. Фактично проблема демокра-тичного дефіциту в ЄС вирішується демократичним над-лишком, що переходить в банальний популізм. Вжепроведено (консультативні) референдуми щодо Брекзіту(червень 2016) і української Угоди про Асоціацію (квітень

49

«Тріо президентів»: Жан-Клод Юнкер, президент Європейської Комісії, Дональд Туск, пре-зидент Європейської Ради та Мартін Шульц, президент Європейського парламенту. Зустріч5 травня 2015 року. Джерело: europa.eu

2016), теоретично зобов’язуючий, але безрезультативнийреферендум щодо плану кредиторів для Греції (липень2015), референдум в Угорщині щодо європейської полі-тики розміщення біженців (жовтень 2016). На найближчемайбутнє ряд референдумів обіцяє провести чільний кан-дидат у президенти Франції Франсуа Фійон, популістичнікандидати Геерт Вілдерс і Норберт Гофер анонсували ор-ганізацію референдумів щодо виходу з ЄС в Нідерландахта Австрії відповідно, а Марін ле Пен у Франції та Рух«П’ять зірок» в Італії обіцяють референдуми щодо участісвоїх країн в зоні євро. Наразі серед ідей популістів у Єв-ропі недвозначно переважає бажання використовуватиреферендуми в якості інструменту руйнування засад єв-ропейської інтеграції.

Підсумовуючи, зазначимо, що ренаціоналізація європей-ської політики поступово набуває ознак незворотності. Втакій ситуації ЄС не намагається пропонувати великих ін-новаційних рішень і виходить з пропозиціями лише в тихсферах, де є хоча б якась згода між державами-членами– оборона, безпека, боротьба з тероризмом, спільнийринок – або ж з неконфліктними пропозиціями на кшталтрозвитку вай-фай мережі чи скасування плати за роумінг.Пропозиції щодо посиленої інтеграції заповільнилися вбюджетній та фіскальній сферах, однак посилилися всферах зовнішньої та безпекової політики («стратегічнаавтономія»), посиленого захисту зовнішніх кордонів.Юнкер і Туск обрали стратегію в ленінському стилі«краще менше, але краще», що передбачає менш інтен-сивне залучення і публічну присутність ЄС. Бажання«менше Європи» віддзеркалюється і окремими країнами:останнім часом з німецької подачі підтримки набуває ідея,щоб Єврокомісія не наглядала за національними бюдже-тами чи за правилами конкуренції, а це робив спеціаль-ний незалежний орган.

Відтак подальша інтеграція ЄС сповільнюється не лишев контексті розширення (за частковим винятком ЗахіднихБалкан), про що говорилося ще кілька років тому, а й

щодо поглиблення, попри те що початкова відповідь наБрекзіт нерідко формулювалася як «більше інтеграції».Однак опір поглибленню інтеграції за протофедеральноюмоделлю наразі відклав ці плани. Так, країни Више-градської групи – і не тільки вони – вимагають ще біль-шого повернення владних повноважень з Брюсселя донаціональних столиць, більшого контролю над прийнят-тям рішень ЄС та затвердження таких рішень національ-ними парламентами. Посилення інтеграції можливенаразі лише кластерно в точкових питаннях співпраці міжсуверенними урядами. Тому друге дихання вже у 2017 роціможе отримати стара ідея ЄС кількох швидкостей, якменш радикальний варіант, порівняно з британським рі-шенням про вихід з європейського проекту..

До позитивів такого розвитку ситуації можна зарахуватите, що з одного боку це дозволить утримати ЄС від по-дальшої дезінтеграції, а з іншого може вдовольнити ча-стину популістів і сувереністів, які побоюютьсяфедерального ЄС і надають перевагу співпраці суверен-них держав в окремих сферах. Варіанти посиленої спів-праці традиційно включають поглиблення інтеграції середдержав зони євро (хоча ця ідея зараз менш популярна,ніж коли монетарна криза була в найгострішій фазі), іншіваріанти – обмеження зони вільного пересування до не-великого кола країн («малий Шенген») та посиленняструктурної співпраці (PESCO) між частиною держав-чле-нів в галузі безпеки та оборони («оборонний Шенген»).Однак небезпекою є те, що може закріпитися перехід відможливості виняткового opt out окремих держав ЄС зпевних політик до фактичного розділення на «перший» і«другий» ешелони, що не сприятиме єдності і солідарно-сті.

Загальні інституційні проблеми зможе вирішити хіба щопідписання нового договору. Такий договір, на відміну відпопередніх, які поступово поглиблювали інтеграцію, можезакріпити нову модель Європейського союзу, яка відзер-калюватиме прагнення посилення національного суве-

50

ренітету. Однак в найближчі місяці інтенсивної роботи надновим договором очікувати не варто, зусилля ЄС будутьнаправлені на намагання максимально захистити наявніздобутки, а не зафіксувати крок назад.

2. Вплив виборів 2017 року на баланс сил та порядок денний в ЄС

Зважаючи на посилення індивідуального впливу держав,першочергове значення для подальшого розвитку ЄС у2017 році та відповіді на основні виклики матимуть вибори,які проходять наприкінці 2016 та у 2017 р. По-пулізм, який може охопити ще більше країн,матиме вплив не лише на стабільність са-мого ЄС, його спроможність до спільної дії, ай на спільні позиції з нагальних питань таможливості їх досягнення, з яких дляУкраїни найважливішими є питання санкційта підтримки в широкому сенсі. Поступовенарощування політичної ваги популістичнихта євроскептичних сил навіть у середніх тамаленьких державах може мати значний ку-мулятивний ефект.

Станом на 2016 рік популістичні сили лівогота правого ґатунку мали важливі позиції впарламентах Греції, Словаччини, Нідерлан-дів, Франції, Польщі та ін. В деяких країнахсуспільна поляризація зумовила нестабіль-ність влади – епопея з затвердженням уряду МаріаноРахоя в Іспанії затягнулася ледь не на цілий рік, зі склад-нощами поновлювався мандат уряду Едри Кенні в Ірлан-дії, а в Австрії призначили переголосування на виборахпрезидента. Вразливість системи зумовлює ефект доміно:обрання Румена Радєва президентом Болгарії в листо-паді 2016 потягло за собою відставку уряду та призна-чення виборів парламенту на весну 2017 року.Аналогічним чином до нових парламентських виборів мо-жуть призвести референдум щодо значних змін до кон-

ституції Італії та повторні вибори президента Австрії 4грудня 2016 року. В усіх трьох випадках цілком реальноює загроза перемоги популістичних та проросійських сил(соціалістів в Болгарії, Партії Свободи в Австрії та Руху«П’ять зірок» в Італії) вже у 2017 році. Вибори 11 грудня вРумунії також можуть повернути до влади соціалістичнийуряд. Винятком стала перемога правоцентристів на ви-борах в Хорватії (вересень 2016) та перемога представ-ника Зелених Александра Ван Дер Беллена надправорадикальним Норбертом Гофером на останніх ви-борах президента Австрії.

Попри важливі тенденції в середніх та малих країнах, чине найбільше значення для функціонування ЄС матимутьнеуникненні трансформації німецько-французького тан-дему. Парламентські вибори в Німеччині відбудутьсялише восени 2017 року, тому безпосередній вплив їхньогорезультату відчуватиметься аж у 2018 році. Якщо кампа-нія ХДС уже фактично почалася, то СДПН планує розпо-чати кампанію, опублікувати програму і назвати свогокандидата в канцлери наприкінці січня 2017. Однак не-проста передвиборча ситуація змусить канцлерку

51

Карта європейських виборів 2016-2017: більшість країн проходить через перезавантаження.Позачергові парламентські вибори також можливі в Болгарії, Австрії та Італії.91

На даному етапі передвиборчої кампанії виборів прези-дента Франції квітня-травня 2017 року домінують правісили – праворадикальна популістка Марін Ле Пен («На-ціональний фронт») та правий консерватор ФрансуаФійон (Республіканці). Ці два чільних кандидати хоча сут-тєво відрізняються у своїй економічній платформі – збе-реження соціальної держави для французів у Ле Пен таультраліберальні реформи у Фійона, однак в зовнішнійполітиці більш схожі. Кандидати відстоюють ідею про від-новлення сили і впливу Франції на міжнародній арені, бо-ротьби з ісламізмом, балансу сил та співпраці з Росією.

Однак якщо Ле Пен налаштована антиєв-ропейськи, то Фійон радше виступає за ре-формування ЄС з посиленням співпраці вокремих питаннях. Центристські сили змо-жуть щось протиставити, якщо Соціалі-стична партія знайде спільну мову зсамовисуванцем Емманюелем Макроном,однак успіх такого сценарію потребуватимезначних зусиль. Наразі Франція рухаєтьсяшляхом несприятливого сценарію, зва-жаючи на принципові проросійські наста-нови обох чільних кандидатів.

Треті по важливості парламентські виборивідбудуться 15 березня в Нідерландах. По-перше, поведінка прем’єра Марка Рютте і в2016 році до великої міри визначалася пе-редвиборчою логікою та падінням популяр-ності власної партії, що призвело дозначних ускладнень на євроінтеграційному

шляху України. По друге, його основний конкурент з «Пар-тії свободи» Герт Вілдерс (рейтинг якого за різними опи-туваннями складає 31-33% супроти 26-28% у Рютте) єодним з найбільш активних євроскептиків на континенті,збирається проводити референдум щодо членства в ЄСна кшталт британського і не вагатиметься щодо остаточ-ного провалу Угоди про Асоціацію з Україною.

більше концентруватися на передвиборчій боротьбі, ніжна європейських проблемах, тому її впливи можуть по-слабитися значно раніше. Ключове питання полягає втому, чи вдасться Ангелі Меркель – яку вже проголосилиостаннім охоронцем ліберальних цінностей – утриматипосаду канцлерки та надалі підтримувати європейськуєдність. На фоні посилення праворадикальної Альтерна-тиви для Німеччини, яка у 2016 році здобула ряд важливихперемог на місцевих виборах і цілком може наступноїосені увійти до Бундестагу, а також повернення в ні-мецьку політику голови Європейського парламенту Мар-

тіна Шульца четвертий термін канцлерки не виглядаєнеуникненним. Хоча СДПН в опитуваннях наразі значновідстає від ХДС (22% проти 35 %), вона може або залиши-тися важливим членом коаліції, або створити «червоно-червоно-зелену» коаліцію з Зеленими та Лівими. Вближчій часовій перспективі важливо, хто стане міністромзакордонних справ Німеччини в лютому 2017 року, післятого як Франк-Вальтер Штайнмаєр найімовірніше обіймепосаду президента.

Карта лідерів та аутсайдерів підтримки України відповідно до дослідження Густава Гресселя «Зображаючи прогрес: як ЄС підтримує трансформацію України», жовтень 2016 (Gustav Gressel, Keeping up appearances: How Europe is supporting Ukraine’s transformation, ECFR, October 2016)

52

53

ністського консерватизму та подальше послаблення ЄС.Критично важливими для України в такому контекстістають перші три місяці 2017 року, протягом яких конченеобхідно владнати питання ратифікації УА та безвізовогорежиму.

3. Внутрішні та зовнішні виклики для ЄС у 2017 році

А) Економіка та фінанси. Економічні проблеми ЄС на фонібезпекових викликів частково відійшли на другий план,але значна їхня частина так і не була остаточно вирішена.Ідеї структурного довгострокового вирішення економіч-них та фінансових проблем шляхом посилення економіч-ної, монетарної та фіскальної інтеграції втратилипопулярність перед обличчям зростаючого євроскепти-цизму. Актуальними залишаються потреба економічноговідновлення, зменшення безробіття серед молоді, лікві-дації соціальної нерівності та нестабільності єврозони(невиконання бюджетних правил країнами Півдня). Над-звичайно нестабільною залишається банківська системаІталії, яка теж може постраждати від провалу конститу-ційного референдуму Ренці і запустити новий виток еко-номічної кризи.

Паралельно з наростанням євроскептицизму та безро-біття, різко впала підтримка для міжнародної вільної тор-гівлі. В тому числі і за рахунок негативного ставленнявсередині ЄС було поховане Трансатлантичне торгівельнеі інвестиційне партнерство зі США, та під великим питан-ням перебуває договір про вільну торгівлю з Канадою.Остаточна відмова від обох проектів протягом 2017 рокуздатна поставити під питання ідентичність ЄС як в першучергу економічного утворення.

Б) Безпека та зовнішня політика. Характерним для ЄС у2016 році є те, що попри наростання важливості безпе-кових питань протягом 2015-2016 років, зберігався при-нциповий дуалізм в оцінюванні актуальних загроз та

У самому ЄС у 2017 році також пройдуть вибори головиПарламенту та – можливо – призначення нового ГоловиРади. За угодою, підписаною у 2014 році між двома най-більшими групами Європейського парламенту, Соціалі-стами та демократами та Європейською народноюпартією, Мартін Шульц мав поступитися своєю посадою всічні 2017 на користь кандидата від ЄНП. Попри всі ста-рання протягом цього року, Шульцу не вдалося здобутипідтримки європарламентарів, тож він був змушений вті-лювати план «Б», повертаючись в німецьку політику.Однак ймовірне обрання кандидата від ЄНП зумовить, щопредставники партії акумулюють владу в усіх трьох клю-чових інституціях ЄС, що може викликати невдоволенняінших політичних сил Європарламенту.

Попри певну ймовірність обрання головою Європарла-менту представника іншої партії – соціаліста чи ліберала,все вірогіднішим виглядає варіант, що свою посаду втра-тить Дональд Туск. Посеред року спливає його першийтермін в Брюсселі – 2,5 роки, і Туск може стати жертвоюяк ворожості польської правлячої партії Право і Справед-ливість, так і боротьби за владу між європейськими ін-ституціями. Окрім втрати прихильного до України Туска,такі пертурбації загрожують системі прийняття рішень вЄС, яка останніми роками сильно залежала від тісної спів-праці та дружніх стосунків трьох президентів.

Варто зазначити, що раніше праворадикали і популістибули аберрацією, яка зустрічалася зі стіною несприйняття– казус Йорга Гайдера в 1999 р. викликав дипломатичнісанкції. Сьогодні ж вони перетворюються на норму полі-тичного життя, з радикалами співпрацюють або висло-влюють готовність співпрацювати мейнстрімні партії, абож вони самі все далі відходять від центру та радикалі-зують власні позиції (перемога консервативної плат-форми на праймеріз французьких правих в листопаді).Жодні з виборів не заповідають ліберального розвороту,позитивні сценарії передбачають передовсім збереженнястатусу кво, а решта – укріплення популізму, ізоляціо-

54

тиме безвізовому режиму, а ймовірно навпаки усклад-нить перетини кордону для громадян третіх країн.

Незгода з зовнішньополітичних та безпекових питань під-важує внутрішню когерентність ЄС. Так, в контексті мі-граційної кризи загострилися стосунки між країнами«старої» та «нової Європи». А після того, як внаслідокукладення угоди з Туреччиною Італія перетворилася накраїну, куди прибуває найбільше біженців, відібравшипальму першості в цьому питанні у Греції, прем’єр-міністрМаттео Ренці погрожував заветувати бюджет ЄС, якщоінші країни не будуть брати біженців відповідно до планурелокації. Різне розуміння безпекових загроз блокує рі-шучі дії ЄС, які наразі зосереджені на збереженні хиткогостатусу кво. Навіть потужні бомбардування Росії в Алеппоне призвели до жодних санкцій, а посилення санкцій вконтексті війни в Україні не розглядалося в принципі.

В) Політика сусідства і розширення. Перегляд Східногопартнерства у 2015-2016 рр. паралельно з розробкоюнової Глобальної стратегії ЄС теоретично мав дати новийімпульс малоефективному формату, який не відповідавочікуванням держав-партнерок, зокрема тієї групи, як під-писала угоди про асоціацію та візову лібералізацію.Однак обіцяна диференціація ставлення до різних дер-жав мала своїм наслідком відхід від логіки розширеннядо вибіркової співпраці в окремих сферах, що відобра-жає загальну тенденцію розвитку ЄС. Глобальна стратегіяЄС підкреслила, що в розрізі безпеки регіон Східногопартнерства навіть не розглядається, а основною фор-мою залучення буде підтримка стійкості в дуже широковизначених регіонах сусідства, що простягаються на східдо Центральної Азії та на Південь до Центральної Африки.Уникнення будь-яких безпекових і значних політичних зо-бов’язань щодо держав Східного партнерства визна-чаються не лише наростанням ізоляціонізму та відмовивід розширення, а й небажанням провокувати Росію таімпліцитним визнанням її інтересів в регіоні як способузменшення напруги. На фоні невизначеності щодо оста-

шляхів їх подолання. Фактично, всі держави ЄС ділятьсяна дві групи: перша вбачає головну небезпеку у Росії таїї агресивних діях на Сході Європи, в Сирії та розбудовімереж впливу та пропаганди в самому ЄС, а інша – у Іс-ламській державі та сирійському конфлікті, з якимипов’язуються криза біженців та наростання кількості те-рактів на території ЄС. І перші, і другі схильні розвиватибезпекову регіональну кооперацію та посилювати зов-нішньополітичну та безпекову складові ЄС. Однак перші(Британія, держави Північної та Центральної Європи) на-голошують на необхідності посилення НАТО, зокрема вцентрально- та східноєвропейському регіоні, та стриму-вання Росії. Другі ж (передовсім Франція та країни Півдня)підкреслюють необхідність «стратегічної автономії», по-силення спільної зовнішньої та безпекової політик запринципом Шенгену, захисту зовнішніх кордонів ЄС, пріо-ритетність Близького Сходу та необхідність діалогу з Ро-сією заради ліквідації близькосхідних загроз, якийвиключає суттєве посилення НАТО в Центральній і СхіднійЄвропі. Німеччина займає серединну позицію.

У розрізі цієї базової незгоди з питань безпеки варто всеж підкреслити, що у 2017 р. позиції НАТО і політика стри-мування підсиляться, оскільки до травня в Польщу та Бал-тійські країни мають зайти батальйони, про які булодомовлено на Варшавському саміті. Однак в довгостро-ковій перспективі з огляду на обрання президентом СШАДональда Трампа та на ймовірне посилення популістич-них, в т. ч. відверто антиамериканських політичних сил нанаціональних виборах, послаблення позицій НАТО в ре-гіоні виглядає більш ймовірним, ніж посилення. В своючергу, операціоналізація Глобальної стратегії, яка пере-дбачає закладення принципового курсу на стратегічнуавтономію і посилення безпекової співпраці (створенняспільного штабу, оборонного фонду та ін.) запланованавже на грудень 2016 з тим щоб прийняти основні рішеннящодо посилення безпекової та оборонної складової ЄСдо березневого ювілею. Точкою згоди є втім зміцненняохорони зовнішніх кордонів, що жодним чином не сприя-

55

інституцій, зокрема відставка Мартіна Шульца та по-слаблення позицій Дональда Туска додатково зменшуютьможливості впливу інституцій ЄС на все більш хаотичнуполітику держав-членів. Розрахунок на власні сили тра-диційно вважається оптимальною стратегією, однак сьо-годні вона актуальніша, аніж будь-коли.

Фактично з прийняттям нової Глобальної стратегії у червні2016 року фіксується перехід від «м’якої» сили ЄС, засно-ваної на поширенні цінностей та принципів до посиленнякомпоненту жорсткої сили та «базованого на принципахпрагматизму». Такий прагматизм передбачає низькі пріо-ритети ЄС щодо залучення в країнах Східного партнер-ства, що накладається на внутрішній антагонізм в ЄСщодо інтерпретації безпекових проблем. Головною не-безпекою трансформаційних процесів в Європейськомусоюзі є досягнення основної мети сучасної російськоїзовнішньої політики, а саме – нейтралізація Європи як по-літичного гравця, перевизначення міжнародних нормщодо визнання сфер привілейованих інтересів, та фікса-ція нейтрально-буферного статусу колишніх радянськихреспублік Східного партнерства. Ймовірне збільшеннячисла популістських та консервативних урядів у 2017 роцідодатково сприяють реалізації таких сценаріїв.

Європейський виборчий календар ставить перед Украї-ною дуже обмежені часові рамки, аби не втратити основнідосягнення європейської політики за останні роки. Всіпроцедури навколо досягнення безвізового режиму не-обхідно фіналізувати до квітневих виборів у Франції, аджеїхній вірогідний несприятливий результат остаточно за-криє вікно можливостей для України в найближчому май-бутньому. Схожим чином, варто вирішити проблемне«голландське питання», яке блокує ратифікацію Угоди проАсоціацію до березневих виборів у цій країні.

Зниження залученості ЄС в процеси реформування вУкраїні та мала ймовірність фінансової підтримки вима-гатиме більш активного пошуку і залучення зовнішньо-

точної ратифікації Угоди про асоціацію та безвізового ре-жиму, це загрожує буферизацією регіону в безпековомута політичному плані в риторичній обгортці наведення мо-стів між Сходом і Заходом та досягнення взаємовигіднихрішень. Це в свою чергу може призвести до падінняпроєвропейських настроїв та реваншу проросійських силв регіоні загалом та Україні зокрема. Останні вибори вМолдові засвідчують реалістичність такого сценарію в до-волі близькій перспективі.

В глухий кут зайшли також стосунки між ЄС та Туреччи-ною, яка має потужний важіль впливу на ЄС у вигляді важ-ливої угоди щодо стримування потоків біженців,підписаної у березні 2016 року. Однак угода містить в собіпункти, виконання яких для держав ЄС є дуже чутливим звнутрішньополітичної точки зору – в першу чергу віднов-лення переговорів щодо вступу Туреччини до ЄС та візо-вої лібералізації з цією країною. Жорстке придушенняневдалого перевороту липня 2016 року, відновлення кон-флікту з курдами та курс на суттєвє укріплення прези-дентської влади в Конституції ставлять питання міждотриманням цінностей як основного елементу «м’якоїсили ЄС» та необхідністю утримання партнерства з Ту-реччиною з стратегічних мотивів. Наслідком є непослі-довна та хитка політика та реальна загроза закріпленняконфронтаційного модусу європейсько-турецьких сто-сунків у 2017 році.

4. Ризики і можливості у стосунках України та ЄС у 2017 році

Екзистенційна криза ЄС накладає суттєві обмеження наможливості співпраці України з ЄС та стратегії європей-ської інтеграції України. Фактично завданням на най-ближчий рік має стати втілення попередньо досягнутихдомовленостей і недопущення відкату, оскільки суттєвіпрориви у ситуації, коли ЄС все більше замикається насобі та на вирішенні численних внутрішніх проблем не єможливими. Розбалансування керівництва європейських

політичної підтримки на двосторонній основі з держа-вами, які поділяють схоже сприйняття безпекових викли-ків (Великобританія, центральноєвропейські та балтійськідержави). Однак в цьому контексті важливо також ма-ксимально використати можливості нового спрямуванняна розбудову т. зв. стійкості в сусідніх з ЄС регіонах, аджесаме в рамках цієї парадигми відбуватиметься співпрацяв найближчі роки. Більше того, популісти та євроскептикив ЄС заморозять роззгортання європейської інтеграціїУкраїни і як наслідок, кількість прихильників проєвро-пейського курсу в Україні буде знижуватися, натомістьрозширятиметься частка тих, хто не визначився, якимшляхом країні необхідно рухатися.

Найбільш драматичний сценарій 2017 року буде ґрунту-ватися на перемозі на виборах у Франції Франсуа Фій-она або Марін ле Пен та програшу, або ж формуваннянестабільної коаліції в Німеччині, за якої Ангелі Меркельбракуватиме ресурсів, щоб визначати та контролювативиконання європейського порядку денного. Паралельноза такого сценарію в Нідерландах, можливо в Італії та щекількох країнах владу отримають популісти чи радикали.Поглиблюватиметься розкол "старої" та "нової" Європичерез незгоди щодо пріоритетності безпекових питань.Наслідками такої констеляції гравців і їхніх преференційбуде зміна балансу сил не на користь України, зокремаскасування санкційстосовно РФ. Це як мінімум загрожуємаксимальним тиском Росії щодо втілення Мінських до-мовленостей у російській інтерпретації та внутрішньоюдестабілізацією, як максимум – відновленням відкритогоконфлікту на Сході України.

Пом’якшення цього критичного сценарію може означатизбереження наявних тенденцій і повільної динаміки збли-ження ЄС та України і прямо залежатиме від того, на-скільки багато влади в Європі здобудуть популістичні,євроскептичні, ізоляціоністські сили. Найбільш оптимі-стичний варіант здатне забезпечити утримання франко-німецького тандему, необхідною передумовою чого будеперемога Меркель на виборах і небанальний хід відфранцузьких центристських сил, який наразі виглядаємалоймовірним. Навіть за умовно оптимістичного сцена-рію ЄС концентруватиметься на основних ризиках і ви-кликах, розглянутих вище, однак діятиме більш-меншзлагодженим ансамблем і не висуватиме різких і не-прийнятних для Києва ініціатив. Тим не менше, до йогоголовних позитивних рис належатиме збереження сан-кцій, особливо за умови прийняття Україною ще кількохзаконів чи змін до Конституції спрямованих на втіленняМінська.

З огляду на те, що жоден з описаних сценаріїв не можнавважати позитивним для України, політикам, урядовцям іширокому загалу необхідно чітко це усвідомити і готува-тися до «європейської зими», котра насувається. Необ-хідно переглянути чинну стратегію європейської таєвроатлантичної інтеграції в напрямку закріплення та по-дальшого захисту наявних досягнень, розвитку двосто-ронніх та регіональних механізмів співпраці та розглянутиможливості максимізації розбудови стійкості, закладеноїв Глобальній стратегії для внутрішнього реформування тапосилення держави.

56

Головоломка для Дональда Трампа

Після повалення Саддама Хусейна в 2003 році, президентДжордж Буш-молодший розгорнув боротьбу з країнами,що становлять, на його думку, «вісь зла», яка простягну-лася від Тегерана, через Дамаск до ліванської Хезболлита палестинського ХАМАСу. Боротьба не тільки не прине-сла йому очікуваних результатів, а й парадоксальним

чином привела допосилення позиційІрану, який отримаввеличезні важелівпливу на охопленийзаколотами постсад-дамівський Ірак. Урегіон також зайшовКитай, який різкозбільшив купівлюнафти у країн Персь-кої затоки.

За Барака Обами си-туація погіршилася«арабською весною»в 2011 році, яка при-вела Близький Схід у

стан хаосу.

Тому Дональд Трамп отримує нестабільний регіон, пере-повнений конфліктами і проблемами. Новий президентСША може продовжити політику свого попередника і від-городитися від Близького Сходу, але він не зможе ігнору-вати таких питань:

Близький Схід у 2017 році в контексті відносин між США та Росією після перемоги Дональда Трампа

Ситуація на Близькому Сході матиме дуже важливе зна-чення з точки зору впливу на сценарії, які можуть розви-нутися в Україні в 2017 році.

Вище ми виділилитри ключових сцена-рії на глобальномурівні в 2017 році: G1(Миротворець), G2(Прагматичний), G3(Конфронтаційний).

У нашому дослід-женні ми зупинимосяна двох ключових ва-ріантах розвитку си-туації на БлизькомуСході і в Північній Аф-риці в контексті від-носин між Росією таСША: компромісний іконфронтаційний.

Ми докладніше вивчимо компромісний сценарій, позаяквін розкриває більше можливостей, але він буде недо-вговічним через об'єктивні причини, пов'язані з антагоні-стичною природою відносин Кремля з американськимиреспубліканцями. У той час як конфронтаційний сцена-рій – більш лаконічний.

57

Дестабілізація на Близькому Сході Алі Абу Хассен

Експерт з питань Близького Сходу

Території, що контролюються різними учасниками громадянської війни у СиріїДжерело: ISW

58

нентів Асада логістичними та розвідувальними даними.Цим американці мимоволі сприятимуть реалізації іран-ських планів зі зміцнення контролю над територією Сиріїта Іраком.

Адже раніше Трамп засудив політику Обами в Сирії,назвавши її «божевільною і дурною». У липні 2016 рокув інтерв'ю газеті «Нью-Йорк таймз» він заявив: «Я вва-жаю, що нам необхідно спочатку покінчити з ДАІШ, ніж ізрежимом Асада».

У рамках цього сценарію передбачається початок полі-тичного процесу в Сирії, де на якийсь період буде збере-жена влада Башара Асада. Міністр закордонних справРосії Сергій Лавров продовжить переговори щодо врегу-лювання сирійської кризи вже з новим своїм американ-ським колегою, імені якого ми поки що не знаємо.Женевський формат набуде більш узгодженої форми дляостаточного вирішення сирійського питання в контекстіреалізації резолюції РБ ООН.

Сирійські курди також будуть прагнути до створеннявласної автономії на території Сирії, що ймовірно відоб-разиться в новій сирійській конституції, аналогічнійіракській конституції, сформульованій ще в 2005 році.

В Іраку продовжиться зачистка територій від терористівІДІЛ і буде спостерігатися посилення шиїтського компо-ненту в уряді країни. Чіткіше визначиться доля іракськогоКурдистану та його суверенітету.

У рамках компромісного сценарію Туреччина буде відсу-нута на другий план, так як прихильник політичного іс-ламу президент Реджеп Ердоган при адміністрації Трампане буде для США тим же партнером і союзником, яким вінбув при Обамі. Поле для маневрів у Туреччини буде сер-йозно обмежене, особливо в тому, що стосується її кон-флікту з курдами.

По-перше, якими є наслідки слабкості, проявленої Ва-шингтоном на Близькому Сході, особливо, перед лицемРосії?

Друге, чи врятує політика невтручання ні за яких обставинжиття американських солдатів і жителів регіону? Або на-впаки? Чи є надмірно агресивна політика відповіддю навиклики, з якими зіштовхуються американці? Виникає пи-тання, чи зможе політика підтримки нестабільного спо-кою за всяку ціну гарантувати стабільність і спокій натривалий період? Чи проблеми регіону слід вирішуватинегайно, не відкладаючи на потім, коли може статисявибух?

Компромісний сценарій Middle East (ME1)

Компромісний сценарій на Близькому Сході включає всебе розвиток взаємодії між Росією і США. Після переїздуДональда Трампа в Білий дім у січні 2017 року, не виклю-чено, що він частково спробує імплементувати ті перед-виборні тези, з якими він виступав у ході виборчоїкампанії. Оскільки більш ніж 20% виборців у США турбу-вала проблема безпеки і дві третини цих виборців про-голосували за Трампа.

Як ми вже писали вище, сценарій G1 передбачає зни-ження градуса напруженості у відносинах із Кремлем. Тутможна очікувати, що санкційний тиск на російську еко-номіку з боку Америки не тільки не зростатиме, але й,можливо, буде знижений.

У рамках компромісного сценарію можна очікувати, щоБілий дім сформулює міжнародний порядок таким чином,що не стане заважати уряду Башара Асада за прямої під-тримки Російської Федерації продовжувати зачистку си-рійської території від бойовиків Ісламської держави і такзваної помірної опозиції. Спочатку буде «звільнений»Алеппо, потім провінція Ідліб, Ракка і Дейр аз-Зор. Аме-риканці, швидше за все, перестануть підтримувати опо-

59

обранням на цю посаду, назвавши його «справжнім дру-гом держави Ізраїль».

Цікаво, що Натаньяху, чиї відносини з президентом Оба-мою на багатьох етапах відрізнялися прохолодою, особ-ливо на тлі реалізації Ізраїлем проекту будівництвапоселень на палестинських територіях, сказав: «Ми разомз новообраним президентом Трампом продовжимо пра-цювати над зміцненням унікального в своєму роді союзу,який існує між Ізраїлем і Сполученими Штатами, і пове-демо його до нових висот». Дійшло до того, що міністросвіти Ізраїлю Нафталі Бенет охарактеризував перемогуТрампа як шанс для того, щоб покінчити з ідеєю про ство-рення Палестинської держави. Це незважаючи на заявиТрампа про те, що Сполучені Штати повинні дотримува-тися більш нейтральної позиції, якщо хочуть грати рольпосередника між Ізраїлем і палестинцями, що викликалообурення у Тель-Авіві.

Загалом, хто по-справжньому повинен боятися нової ре-альності в сценарії ME1, то це палестинці. На американо-ізраїльських відносинах завжди була печать особливихзв'язків, але з урахуванням гуманітарних міркувань і сві-тової громадської думки. Нове американське керівниц-тво буде більш прагматичним у цьому плані.

Що стосується Ірану, то в рамках компромісного варіантуТегеран отримає частковий контроль над Сирією та Іра-ком, а також буде прагнути до збереження угоди з ядер-ного питання, укладеної раніше з великими державами, іперш за все зі США. Білий дім буде використовувати Те-геран у грі проти Туреччини, таким чином, на Туреччинубуде чинитися тиск не тільки з боку «звільненої» Сирії,але і з боку Тегерана, який стримуватиме апетити зміцні-лої Туреччини у регіоні. Для цього Іран гратиме на поси-лення ролі курдів як у Сирії, так і в сусідньому Іраку.

У сценарії ME1 монархії Перської затоки опиняться у меншвигідному становищі, тому підуть на поступки, які дикту-

Єгипет дедалі більше потраплятиме під вплив Кремля,оскільки Дональд Трамп дозволить Росії посилити впливна утворену зв'язку Єгипту й Ізраїлю, який є стримуючимфактором для зростання впливу ісламістів у палестино-ізраїльському питанні.

Це позначиться й на сусідній із Єгиптом Лівії, яка є дужеважливою ланкою в близькосхідній проблематиці. Гене-рал Ас-Сісі отримає можливість відкрито надавати під-тримку генералу Халіфі Хафтару для витіснення і знищення ісламістів та ІДІЛ із подальшим отриманнямкворуму в новому політичному устрої Лівії. Після цьогослід очікувати створення нового компромісного уряду Лівіїна базі двох нині існуючих. При цьому всі силові струк-тури будуть перебувати під керівництвом генерала Хаф-тара, що дасть можливість контролювати потік біженців ізпівнічного узбережжя Африки в Європу. Як наслідок,з'являється додатковий інструмент впливу на Європу.

В Алжирі місцевий генералітет продовжить отримуватипідтримку з боку Заходу і Москви, придушувати проіс-ламські настрої під виглядом боротьби з тероризмом, па-ралельно посилюючи свою авторитарну владу.

Палестино-ізраїльський конфлікт. Відомо, що Кремль маєдуже близькі до Ізраїлю позиції в сирійському питанні, які щодо інших країн, а саме Йорданії, Палестини і Лівану. У цьому сценарії ні Кремль, ні Трамп не заважатимутьТель-Авіву продовжувати політику розширення своїх по-селень на палестинських територіях. Для того, щоб зачи-стити ці території від проісламськи налаштованихполітичних сил, буде підключений Єгипет. Очевидно, щоперспективи створення Палестинської держави за такихумов залишаться примарними.

Незважаючи на публікації, які підтверджували, що в Із-раїлі надавали перевагу перемозі на виборах кандидатаКлінтон, прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Натаньяху по-спішив привітати нового американського президента з

60

арабського світу. Незважаючи на твердження про те, щозовнішня політика Сполучених Штатів не відповідатимепередвиборній риториці Трампа, деякі арабські країни пе-ребувають у стані вичікування і певної стурбованості зприводу майбутніх відносин із найсильнішою країною всвіті на тлі перемоги Трампа.Найбільш очевидною на сьогоднішній момент є позиціяЄгипту, який є важливою державою в системі арабськихвідносин. Президент Єгипту Абдель Фаттах Ас-Сісі ставпершим державним керівником, який подзвонив Трампупо телефону, щоб привітати його з перемогою.

Ас-Сісі в телефонній розмові з Трампом висловив надіюна зміцнення відносин із Вашингтоном на майбутньомуетапі в усіх сферах і на всіх рівнях. Він сподівається нате, що у відносини між США і Єгиптом вдасться вдихнутинові сили після періоду спаду, що почався з моменту по-валення президента-ісламіста Мухаммеда Мурсі в 2013році. Президент Ас-Сісі, якого адміністрація Обами неод-норазово засуджувала за порушення прав людини, у ве-ресні 2016 року в інтерв'ю телеканалу CNN сказав, що, найого думку, Трамп буде сильним керівником.

Ас-Сісі справді стане одним із тих, хто найбільше виграєвід перемоги Трампа. Свою думку він пояснив в інтерв'юодному з арабських телеканалів: «Відносини Ас-Сісі зОбамою не були хорошими, так як Обама визнав «Братів-мусульман», коли ті прийшли до влади, і підтримував зними зв'язок. Все це викликало занепокоєння у єги-петських військових, яких очолював Ас-Сісі. У той же часТрамп не приховує своєї ворожості до ісламських рухів іполітичного ісламу, і це сприятиме його зближенню з Ас-Сісі. Ми побачимо відносини, побудовані на новій основі».Перемога Трампа означає для Ас-Сісі кінець колишньоготиску з боку Вашингтона через питання про порушенняправ людини і демократії, і концентрацію на питаннях, щостосуються взаємних інтересів. Однак у Ас-Сісі немаєжодних гарантій з цього приводу, адже поки що не по-вністю прояснилися інтереси Трампа щодо Єгипту.

ватиме Білий дім. Щоб не повторити долю тих країн, якимипрокотилася «арабська весна», вони намагатимутьсяобережно переформатувати свої моделі державногоустрою в умовах, коли частина з них опинилася під за-грозою фіскальної кризи через падіння цін на нафту. Мо-нархіям Затоки буде проблемніше відкуповуватися відзростаючих запитів – не буде коштів, тому доведетьсярозширювати свободи своїх громадян. Це створюватимепередумови для встановлення конституційної монархії вцих країнах у доступній для огляду перспективі, але зізбереженням впливу транснаціональних компаній та ін-тересів США.

При прогнозуванні відносин Трампа з Путіним щодо країн,більшість громадян яких в основному сповідують іслам,необхідно зрозуміти ставлення Путіна до ісламу в цьомуконтексті. Слід при цьому не забувати, що в Росії 14% на-селення становлять мусульмани (в основному суніти), якізаслуговують на те, щоб він враховував їхні почуття. АджеПутін вступив у внутрішньоісламський конфлікт у Сирії,підтримуючи один компонент (шиїтів) проти іншого ком-понента – сунітів. Це дуже серйозний прорахунок, і Трампобов'язково скористається цим у своїх зовнішньополі-тичних схемах, спрямованих проти Кремля як при ком-промісному, так і при конфронтаційному сценаріях. СШАна чолі з Трампом не можуть переступати окреслені сто-літтями червоні лінії, і будуть використовувати Путіна всвоїй стратегії у боротьбі проти ісламських фундамента-лістів в арабському регіоні, посилюючи роль Ізраїлю. Цевідповідає логіці оптимізації зовнішньої політики, яку зая-вив Трамп під час виборчої кампанії. Цей підхід характе-ризує використання своїх союзників і конкурентів дляформування такого балансу сил, де останнє слово будезалишатися за США, тобто буде вирішальним. При цьомувитрати на підтримку таких геополітичних балансів в ос-новній масі перекладаються на регіональних гравців.

Варто відзначити, що перемога Дональда Трампа на пре-зидентських виборах у США стала несподіванкою для

61

ших, а сунітів підтримує коаліція монархій Затоки при тіс-ній координації зі США. Масштаб зіткнень такий, що ху-сити-шиїти час від часу завдають ракетних ударів потериторії Саудівської Аравії, а та відповідає авіаударами,в ході яких часто страждають мирні жителі. Проблема по-лягає в тому, що в самій Саудівській Аравії існує шиїтськаменшість, що була в конфліктних відносинах із монархією,яка до того ж після падіння цін на нафту відчуває сер-йозну фіскальну кризу. Дефіцит бюджету Саудівської Ара-вії сягнув понад 87 млрд. доларів (понад 13% номінальногоВВП країни), що ставить під питання стійкість сформова-ної моделі держави, де монархія вела активну економічнупідтримку соціальних низів за рахунок нафтодоларів. І осьу момент, коли економіка Саудівської Аравії відчуває такіскладнощі, на саудитів ще ляжуть усі витрати, пов'язані зучастю в декількох конфліктах на Близькому Сході.

Крім того, проблема полягає в тому, що Трамп є переко-наним прихильником закону Юста, що стосується країн,які спонсорують тероризм. Цей закон дозволяє сім'ямжертв терактів 11 вересня висунути судовий позов до Сау-дівської Аравії. Слід зазначити, що прийняття цього за-кону вже створило серйозну кризу між адміністрацієюОбами і саудитами. Тому від того, яку Трамп вибере лініющодо Саудівської Аравії та інших сунітських монархійПерської затоки, залежить дуже багато чого.

Утім, з того безпрецедентного рівня, до якого опустилисяСполучені Штати на Близькому Сході, можливий вжетільки підйом. Це стане, мабуть, єдиним позитивним мо-ментом для новообраного американського президентаДональда Трампа на старті його першої президентськоїкаденції.

Як ми вже говорили вище, Дональд Трамп може дозво-лити Росії та Ірану розбити Ісламську державу і сирій-ських повстанців і закріпити свій вплив у Сирії, Іраку,Ємені та Лівані. Він може також знехтувати закликами продопомогу з боку Саудівської Аравії та Єгипту, тим самим

Головне питання полягає в тому, чи стане передбачуванезближення між Ас-Сісі й Трампом за рахунок ущемленняправ людини і демократії благом для Єгипту і його на-роду? Саме відповідь на це питання повністю розкриєтьсяв компромісному сценарії між Путіним і Трампом.

Країни Перської затоки

Перемога Трампа матиме серйозний вплив на сирійськупроблему і виключає, що Росія дасть мовчазну згоду нарозв'язання цієї кризи. Трамп виступає проти ідеї відкри-того втручання в інші країни, а доля Башара Асада не єдля нього пріоритетною, звідси, як ми говорили вище,можна зробити висновок, що режим Асада отримає пе-репочинок, принаймні, на кілька місяців. Але ніхто не знає,як усе піде далі через його тісні зв'язки з Іраном. Трампвиступив із різким засудженням історичної угоди з ядер-ного питання, заявивши, що питання про її скасуваннябуде його пріоритетом, коли він стане президентом. По-дібна заява не більше, ніж «передвиборне гасло», зва-жаючи на те, що скасування угоди з Іраном буде справоюне простою, тому що вона підписана спільно зі ще п'ятьмасвітовими державами і за підтримки з боку ООН і Кон-гресу.

Країни Перської затоки з настороженістю спостерігаютьза тим, якого підходу дотримуватиметься новий президентСША щодо регіону. Адже він раніше виступав з різкоюкритикою на їхню адресу і вимагав від Саудівської Аравіїоплачувати витрати США на її захист. Очевидно, що приреалізації такого сценарію Трамп дистанціюватиметьсявід цих країн, беручи до уваги перш за все інтереси влас-ної країни.

Тим часом, США при Обамі надавали важливу підтримкусунітським монархіям Затоки, які були залучені у війну водній із найбільш густонаселених країн регіону – Ємені. УЄмені йде боротьба між шиїтськими угрупованнями хуси-тів із сунітськими кланами. Іран і Росія підтримують пер-

підштовхнувши їх в обійми Москви і Тегерана. У цьомуплані зустріч 27 листопада 2016 року керівника Чечні Рам-зана Кадирова з міністром оборони Саудівської Аравії Му-хаммедом Бен Салманом Аль Саудом і міністром торгівліта інвестицій Маджед аль-Кассабі може бути тривожнимдзвіночком для США, оскільки це демонстрація того, щоПутін намагається знайти точки дотику з державою, якадовгі десятиліття займала антагоністичні позиції щодоРосії, виступаючи союзником Вашингтона.

Однак логіка підказує, що США не можуть просто таквзяти і піти з Близького Сходу. Візьмемо тільки один ізключових аспектів. Наприклад, під час президентськихвиборів Трамп назвав Китай однією з ключових проблемАмерики. Якщо США підуть із регіону, то Китай розширитьсвою присутність тут, а отже, отримає необмежений до-ступ до ресурсів регіону, які важливі для модернізації КНР.Втрата інтересу США до Близького Сходу призведе на на-ступних етапах до втрати контролю над морськими кому-нікаціями в Індійському океані і в Середземному морі, щоматиме далекосяжні стратегічні наслідки для Європи якключового союзника США і всієї їхньої інфраструктуриглобального домінування. Важко уявити, що в Вашингтоніцього не розуміють і будуть покладатися на добру волюРосії та Європи, навіть якщо підуть на формування з ними

глобального союзу (для стримування Китаю або іслам-ських держав) у формі союзу найбільших християнськихблоків, який може вирости з домовленостей, описаних усценарії G1.Як бізнесмен, Трамп за натурою прагматик, а прагматизмявно не буде підштовхувати його до «ідеалістичного»формату зовнішньої політики США в дусі заповітів ВудроВільсона. Тому перехід компромісного сценарію в праг-матичний G2 – питання часу, а далі виникнуть передумови

для переходу до конфронтаційного G3, якийми опишемо нижче.

Конфронтаційний сценарій MiddleEast (ME2)

Конфронтаційний сценарій на БлизькомуСході буде розвиватися в міру того, як по-чаткові спроби США і Росії прийти до яки-хось домовленостей щодо ключовихконфліктних позицій перестануть працю-вати через в'язкість ситуацій на регіональ-них майданчиках, коли неможливо або дужеважко змусити виконати умови глобальнихгравців на локальному рівні. Це потребує

часу, тому реалізація такого сценарію стає реалістичноюне раніше кінця 2017 року, а швидше за все, навіть пізніше.

Входження в конфронтаційний сценарій призведе до того,що Білий дім почне протидіяти Кремлю з сирійського пи-тання, допомагаючи повстанцям реалізувати контрнаступі витіснення регулярних частин сирійського уряду навколоАлеппо. Вашингтон не тільки повернеться до підтримкиповстанців зброєю, а, швидше за все, навіть розширить її.

Сьогодні сирійський режим Башара Асада й Ісламськадержава контролюють по 30% території країни. Завдякипідтримці з боку Росії і збройних загонів, підтримуванихІраном, уряду Асада вдалося встановити контроль наджиттєво важливою частиною Сирії – це розвинені райони

62

Джерело: NBC News

на півночі і півдні країни, які пов'язують Дамаск із най-більшим сирійським містом Алеппо, звільнення армієюАсада якого наближається до завершення. Навіть якщоАсад виграє битву за Алеппо вже в грудні 2016 року, товажко уявити, звідки він візьме людські ресурси для за-хоплення районів, які поки ще контролюються сунітамина північному заході і на південному сході країни – цевразливе місце в розрахунках Путіна.

Повернення контролю над цими регіонамиАсаду не вдасться, якщо він не залучить надопомогу бойовиків-шиїтів з-за кордону,що викличе невдоволення сунітських сусі-дів Сирії, що далі поглибить внутрішній кон-флікт і невдоволення сунітської частининаселення. Цей фактор використовувати-муть США, нагадуючи Москві та їхнім сате-літам уроки з недавньої історії регіону.

Протягом останніх двох років контроль надсхідною частиною країни (Сирії) поділяли Іс-ламська держава і сили народної самообо-рони, які є сирійським відділеннямКурдської робітничої партії, оголошеної в Ту-реччині терористичною організацією. Сирійські демо-кратичні сили, що в основному складаються з загонівнародної самооборони, арабських бойовиків і представ-ників меншин, були єдиною силою, що перебуває в роз-порядженні Вашингтона для боротьби з ІДІЛ.

У серпні 2016 року арабські бойовики, туркомани-суніти,підтримувані Анкарою, в супроводі підрозділів турецькоїармії увійшли на територію Сирії, її північно-східну частинув рамках операції «Щит Євфрату». Ці підрозділи швидкозайняли райони, які перебували під контролем Ісламськоїдержави поблизу турецького кордону. Ця обставина будеслужити серйозним активом Вашингтона в протистоянніМоскві.

Туреччина також посилить свою присутність у північнихрайонах Сирії, використовуючи приблизно таку ж тактику,як Росія на Донбасі в Україні, тобто використовуючи ре-гулярні військові частини армії під брендом місцевих по-встанських угруповань.Анкарі потрібен буде доступ у північні райони Сирії, щобвирішити два завдання: посилювати позиції повстанців,виснажених боротьбою з Асадом, і обмежувати розши-рення впливу сирійських курдів. Турки дуже не хочуть,

щоб курди зайняли спустошені війною села арабів-суні-тів, оскільки це розширить їхній життєвий простір. Плюсстворить у довгостроковій перспективі загрозу просу-вання курдів до Середземного моря, що може різко зміц-нити їхні позиції. Анкара не буде допомагати Путіну задопомогою курдів створювати собі додатковий головнийбіль.

Тому Туреччина буде діяти, а, отже, ризикує зіткнутися зпротидією з боку Росії, що покладе край тактичному «пе-ремир'ю» між Путіним і Ердоганом. У всякому разі, Мо-сква вже вимагає пояснень після того, як Ердоган заявив29 листопада 2016 року, що Туреччина увійшла до Сиріїповалити Башара Асада.

63

Джерело: NBC News

64

що складаються з арабів-сунітів, їх підтримує НАТО. Разомз тим представник Обами в міжнародній коаліції БритМакгірк не покладає особливих надій на цю різношерстукоаліцію.

Найгіршим сценарієм для США буде, якщо через супере-чності між сирійською опозицією і Туреччиною ІДІЛ захо-пить східні райони Сирії, а режим Асада – західні регіоникраїни. Зараз західна частина Сирії є частково роздроб-леною і розділеною між силами Асада і збройними фор-муваннями не джихадистського штибу, опозиціяконтролює провінцію Ідліб і деякі райони в провінціїАлеппо і невеликі території в провінціях Дераа і Кунейтра.У кожному районі, контрольованому опозицією, існує ціламозаїка збройних загонів: місцеві бойовики і джихадисти,салафіти не джихадистського штибу, і одним із основнихсеред них є угруповання «Фатх аш-Шам» (сирійське від-ділення Аль-Каїди) і відоме раніше під назвою Ан-Нусра.У момент, коли збройні угруповання, які борються за по-валення сирійського режиму, засумнівалися в тому, щоамериканська адміністрація, як і раніше, виступає за по-валення Асада, більшість із них вважали за краще при-єднатися до Фронту Фатх аш-Шам.

Очевидно, що в конфронтаційному сценарії інтенсифіка-ція бойових дій у Сирії сприятиме продовженню притокубіженців у сусідні країни, а противників Асада буде під-штовхувати в обійми Ан-Нусра та інших екстремістськихформувань. Це посилюватиме тиск на ЄС, який буде зму-шений або посилювати тиск на Росію і підтримувати по-встанців, або шукати шляхи компромісу з Путіним, в томучислі жертвуючи Україною, переводячи ситуацію з кон-фронтаційного сценарію G3 в компромісний варіант G1або прагматичний сценарій G2.

У конфліктному сценарії Сирію чекатиме доля Югославії –розпад. Асад повторить долю Слободана Мілошевича абоМуаммара Каддафі, якщо Кремль не піде на більш «ек-зотичний» сценарій. Наприклад, на оголошення про ство-

Втручання Туреччини у війну в Сирії стало найважливі-шою подією з моменту утворення Ісламської держави в2014 році. Цей крок спрямований на те, щоб одним ударомрозгромити двох супротивників – Асада й ІДІЛ. Трамп будепрацювати над посиленням цього військово-політичногоманевру з боку Анкари. Перш за все, Туреччина прагнеперешкодити курдським збройним загонам, яких вважаєвідділенням Курдської робітничої партії, об'єднати райони,що перебувають під їхнім контролем на сході поблизуміста Манбаж із курдським кантоном у західній частиніСирії поблизу міста Афрін.

По-друге, турки розраховують використовувати цей районяк плацдарм для боротьби з Ісламською державою. Дехтонамагається спекулювати, виступаючи з припущеннямипро те, що Туреччина готує напад з півночі на місто Тель-Аб’яд, що перебуває під контролем сирійських демокра-тичних сил і є воротами на шляху до Ракку, якавважається столицею ІДІЛ у Сирії. У зв'язку з цим Анкараі сирійські демократичні сили виступили з заявами, в якихкожна зі сторін заявила, що саме вона збирається звіль-нити Ракку.

Так що цілком складаються умови, що Вашингтон зіграєна випереджальних нотах проти Кремля, заводячи його всирійське болото. Адже Путіну потрібна перемога, а нетліючий конфлікт, як це було в Афганістані за часів совє-тів.

Кращим сценарієм було б звільнення міста Ракка сирій-ськими повстанцями або Туреччиною від терористів ІДІЛтак, щоб це стало важким ударом для «псевдохаліфату»і Кремля. Курди відрізняються тим, що підтримуються нетільки росіянами, але й американцями (що вже призво-дило до прикрих інцидентів у відносинах Туреччини зіСША). Курди не горять бажанням займати Ракку, більшістьнаселення якого становлять араби, які ставляться до кур-дів із недовірою. Сили, що беруть участь в операції «ЩитЄвфрату», мають достатню кількість людських ресурсів,

65

Росії, яке призведе до стрибка цін на нафту. Нафтовийшок спрацює на користь США, Ірану, Саудівської Аравії таінших нафтовидобувних країн, оскільки вони зможутьдобре заробити на стрибку цін, а ось Росія залишитьсябез ресурсів, що поставить під сумнів стійкість її еконо-міки і політичного режиму.

Ізраїль тим часом наведе порядок в окупованих терито-ріях, витісняючи всі проісламські сили аж до ведення спе-цоперацій і локальних військових кампаній із ліквідаціївогнищ екстремістських організацій.

При цьому сценарії Дональд Трамп посилить позиції урядув Тріполі, в Лівії на противагу прокремлівському генералуХафтару. Лівійський козир, швидше за все, буде спрямо-ваний проти Європи, щоб змусити ослаблений Брюссельзнову прийняти умови Білого дому, спрямовані на змен-шення впливу Кремля. Контроль США над точками еска-лації (Сирія, Лівія) дає Вашингтону такий самий батіг щодоЄвропи, як і Кремлю. Більше того, збереження впливу наЄвропу прямо визначає долю глобальних позицій США.

У цій логіці Єгипет повернеться повернеться до стануамериканського протекторату, граючи роль політичного«дерегулятора» як у палестинському питанні, так і в лі-війському у бік посилення позиції прозахідного табору,включно з Ізраїлем у загальному арабському порядкуденному.

Висновок: Розвиток ситуації на Близькому Сході будемати дуже важливе значення для України, оскільки вонавпливатиме на характер відносин між США і Росією. Фак-тично для Києва ситуація на БС буде виступати індикато-ром, у якому напрямку повертатиметься ситуація дляУкраїни.

У логіці інтересів України важливо, щоб Вашингтон і Мо-сква не досягли домовленостей, які дозволять їм розді-лити зони впливу. Однак навіть якщо такі домовленості

рення алавитської держави (побережного анклаву), якийу результаті «народного референдуму» стане союзникомРосії і отримає гарантії безпеки від Кремля. Таким чином,Росія збереже свою базу і вплив у цьому регіоні, отри-мавши свого роду «близькосхідний Калінінград». Не ви-ключено, що цю гібридну практику Кремль спробуєвтілити в ряді проблемних арабських країн, де у нього єінтерес. Так що такий же сепаратистський анклав можез'явитися і в східній частині Лівії, свого роду «лівійськеПридністров'я». Однак, для Сирії такий сценарій означа-тиме, що замість однієї держави з'явиться кілька, які бу-дуть прив'язані до своїх «геополітичних покровителів».

У конфліктному сценарії у країн Перської затоки різко по-силиться мотивація підключатися як до військових, так іполітичних переговорних процесів. Саудівська Аравія ско-ристається цим сценарієм для протидії експансивним ви-лазкам Тегерана в регіоні, що, до речі, вписується в логікуВашингтона з вибудовування трикутників США-СаудівськаАравія-Тегеран, США-Туреччина-Асад, США-Єгипет-Ізраїль і т. д., де вони грають роль модератора. І це сильнапозиція.

Крім того, якщо Дональд Трамп, незважаючи на передви-борчі гасла, збереже курс Обами на нормалізацію відно-син з Іраном, то це посилить позицію Тегерана в Іраку, щобуде служити важелем тиску на монархії Перської затоки.При цьому США також не допустять ескалації конфліктуміж Ізраїлем та Іраном. Аж до укладення мирного дого-вору між ними в форматі «кемп-девідських угод» міжЄгиптом і Ізраїлем, що стали переломними в історіїарабського Сходу. Це здається парадоксальним, але ін-шого виходу не буде, в іншому разі – масштабна руйнівнавійна, в яку втягнуться всі ключові гравці Близького Сходу.

Іран і США, до речі, мають усі шанси виграти від такогосценарію, оскільки ескалація на Близькому Сході, в Україніта, можливо, в Прибалтиці, як було описано в сценарії G3,підштовхне США до введення нафтового ембарго проти

будуть укладені, то їх виконання буде пов'язане з вели-кими труднощами через суперечності між локальнимикланами, групами бойовиків, геополітичними гравцями,зав'язані на глобальних акторів. Тому Києву не потрібнопанікувати у разі, якщо Трамп і Путін вийдуть на новий

пакет домовленостей щодо Сирії. Для України принципововажливо буде зберегти внутрішню стійкість в умовах по-гіршення зовнішньої ситуації. Збереження стійкості дастьможливість відіграти ситуацію на краще, коли події наБлизькому Сході увійдуть у нову фазу загострення.

66

Як і на багатьох інших аренах, 2016 рік в Туреччині ставроком зламу, який провіщає цілком новий етап у вну-трішній та зовнішній політиці цієї ключової близькосхід-ної держави. 2017 рік може увійти в історію як рікнародження нової посткемалістської Туреччини. На роз-виток політичної ситуації всередині Туреччини та на її ак-тивність в зовнішній політиці у 2017 році впливатимутьвнутрішня дестабілізація та поляризація, сповільненняекономічного зростання, наростання авторитаризму, за-лученість до регіональних конфліктів та переоцінка по-зиціонування на міжнародній арені.

1. Внутрішня дестабілізація та економічні негаразди

У 2016 році максимально загострилися два внутрішньо-політичні розколи в Туреччині. По-перше, кульмінацієюнапруги між прихильниками Партії справедливості та роз-витку (ПСР) та прихильниками Фетхуллаха Гюлена, якатривала з 2013 року, став невдалий військовий переворот15 липня. Хоча організація його саме Гюленом – попри на-полягання турецької влади – поки не є визнаною на між-народному рівні, точно можна сказати, що саме вінзапочаткував масові чистки гюленістів і підозрюваних узв’язках з рухом Гюлена з основних державних та соці-альних інститутів. До 2013 року, ПСР і рух Гюлена тісноспівпрацювали, щоб послабити прокемалістські сили, впершу чергу армію та так звану «глибинну державу» се-кулярних націоналістів. До великої міри їм це вдалося –армія перестала бути ключовим політичним гравцем, акемалістська Республіканська народна партія не може ні-чого протиставити політичній монополії Ердогана. Наразі,Ердоган перейшов до ліквідації другої «глибинної дер-жави» - гюленістів. З липня було заарештовано понад 37

тисяч осіб, в т.ч. понад 100 журналістів, понад 120 000 булозвільнено чи призупинено їхні повноваження на посадах.

По-друге, попри попередні ініціативи з примирення і діа-логу з курдами, і навіть проходження прокурдської На-родно-демократичної партії до турецького парламенту у2015 році, з наростанням терористичних актів Курдськоїробітничої партії (КРП) та негативним ставленням Ердо-гана до успіхів курдських повстанців в Сирії та Іраку, по-чали посилюватися антикурдські настрої та політика,включно з відновленням активних дій силових органів ту-рецької держави на південному сході країни. Їх кульміна-цією восени 2016 року став арешт 11 депутатівНародно-демократичної партії включно з її очільниками,внаслідок чого партія призупинила свою діяльність в пар-ламенті. Тактичне зближення партії Ердогана з націоналі-стами Девлета Бахчелі тільки закріпило цей тренд.

Перед лицем цих двох розколів1, Туреччина 21 жовтня про-довжила надзвичайний стан, вперше введений 21 липня2016 року, на 3 додаткові місяці, до 21 січня 2017 року.Швидше за все, у січні надзвичайний стан буде ще разподовжено, але востаннє, аби мати змогу провести за-планований на початок літа референдум щодо зміни Кон-ституції в частині суттєвого розширення повноваженьпрезидента. Назагал, Ердоган проводить передбачувануідеологічну лінію відповідно до якої він є єдиним політи-ком, здатним утримати єдність країни.

67

1 Варто зазначити, що попри масову присутність в Туреччині сирійських біженців(до 3 млн. осіб) та певну напругу на ринку праці, викликану надлишком робочої силив певних регіонах, сам фактор біженців в Туреччині не належить до найбільшдестабілізуючих.

Авторитарна модернізація Ердогана та зростаннявпливу Туреччини в регіоні

Надія КовальЕксперт програми національної безпеки та оборони Українського

інституту майбутнього

Додатковим приводом для хвилювання є сповільненняекономічного зростання до 3,2% на рік та значна деваль-вація ліри. Конфіскація великої частки бізнесів (до тисячікомпаній вартістю до 10 млрд. дол), начебто пов’язаних зГюленом, разом з загальною політичною нестабільністю,стала причиною відтоку іноземних інвестицій та заморо-жування інвестиційної активності. Суверенний борг, но-мінований в американських доларах, має доволі низькіоцінки в кредитних аґенціях. Також впали доходи від екс-порту (в першу чергу, пов’язані з нестабільністю на рин-

ках і у державах Близького Сходу та з піврічнимросійським ембарго) та туризму (в туризмі зайняті 8% на-селення Туреччини). Тому економічні аргументи такожмають велику вагу в риториці посилення політичної ста-більності в державі та необхідності покращення стосун-ків з регіональними державами. В економічному розрізіЕрдоган позиціонує себе як політика, який може прине-сти стабільність, необхідну для сприятливого інвестицій-ного клімату та економічного розвитку, зокрема втіленняінфраструктурних проектів (мости, дороги, залізничні ту-нелі тощо). Окремо в цьому контексті стоять енергетичніпроекти, спрямовані на закріплення Туреччини в ролі ре-

гіонального енергетичного хаба, які після суттєвого за-непаду у 2015-2016 рр. можуть отримати новий поштовх у2017 році. Ратифікація турецьким парламентом домовле-ності по Турецькому потоку стала першим кроком нацьому напрямку.

2. Наростання авторитаризму

Намагання Ердогана зробити Туреччину президентськоюреспублікою були досить активними протягом останніх

років, однак йому не вистачало ані голосіввласної партії у парламенті, ані згоди рештиполітичних гравців для втілення цього сце-нарію. Лише повторні парламентські виборилистопада 2015 року дозволили йому наро-стити кількість депутатів ПСР до 316, ажорстка реакція на спробу перевороту таперехід до однозначно антикурдської полі-тики надали підтримку лідера Партії націо-налістичного руху (40 голосів у парламенті)Девлета Бахчелі в жовтні 2016 року. Прове-дення референдуму, анонсованого на по-чаток літа 2017 року, потребує як мінімум 330голосів у Великих національних зборах.(Прийняття відповідних рішень у парламентібез референдуму вимагає 367 голосів «за»,наразі цих голосів Ердогану взяти ніде).

Нейтралізація Конституційного суду (звідки було усунутодвох суддів), приборкання незалежних медіа та слабкістьполітичної опозиції спростили Ердогану шлях до концен-трації влади.

Якщо у 2013-липні 2016 років авторитарні тенденції булиточковими, а період з липня 2016 досьогодні можна оха-рактеризувати як реакцію, то в разі успіху референдумуу 2017 році можна прогнозувати інституціоналізацію таформалізацію нової турецької моделі авторитарного пра-вління. Хоча система повинна почати діяти лише з 2019року, вже з 2017 певні права президента Ердогана будуть

68

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган виголошує промову, згадуючи вбитих та поранених під час спроби військового перевороту 15 липня. (29 липня 2016, AP Photo/Kayhan Ozer Presidential Press Service)

розширені в тимчасовому режимі, а парламент перегляненаявне законодавство щодо виборів та політичних партій.За деякими даними, проект передбачає, що Ердоганзможе правити до 2029 року.

Основним нововведенням, як повідомляють різні джерела(станом на 4 грудня текст неопублікований, тож можливіпевні розходження і неточності), стане заміна принципурозподілу влад принципом концентрації влади в особіпрезидента. Це передбачатиме:

А) контроль над правосуддям: президент матиме повно-важення призначати половину суддів Конституційногосуду та значні повноваження щодо формування іншихчільних органів правосуддя, наприклад призначення Го-ловного прокурора Апеляційного суду.

Б) розширення повноважень у сфері виконавчої влади,внутрішньої та зовнішньої політики (деталі поки не роз-криваються, але відповідно до загальних принципів пре-зидентських моделей на противагу теперішньомуформально невпливовому статусу).

В) суттєве розширення законодавчих повноважень: пре-зидент зможе сам видавати законодавчі акти та розпу-скати парламент. Основним і принциповим питанням вцьому розрізі є те, що президент зможе очолювати полі-тичну партію, визначаючи списки кандидатів на всіх ви-борах, і відповідно отримає значний контроль надпарламентом. Для подальшого посилення зв’язки прези-дент-парламент пропонується також проводити прези-дентські та парламентські вибори одночасно. Наразізалишаються певні пункти, щодо яких ще тривають пе-реговори з націоналістами – наприклад щодо кількостіголосів депутатів, необхідної для імпічмента президента,чи обмеження законодавчих прав президента в областіосновоположних прав і свобод, однак вже в грудні маєбути опублікований і переданий до парламенту остаточ-ний узгоджений проект.

Таким чином, у 2017 році в Туреччині може бути впровад-жена система, яка дозволить повну концентрацію владив руках виконавчо-законодавчої вертикалі на чолі з пре-зидентом, представником партії-монополіста, єдинимджерелом легітимності якої буде загальнонаціональне го-лосування (концепція мажоритарної демократії, варіантиякої можемо бачити зокрема в Росії чи Угорщині). Призу-пинити цей сценарій зможе хіба що мобілізація секуля-ристських кемалістських сил та громадянського спротивузадля негативного голосування на референдумі. Попере-дньо, до публікації самого плану, голоси «за» і «проти»розділилися приблизно навпіл2. Тому в разі позитивногоголосування можливі масові акції громадянської непо-кори.

3. Участь в регіональних конфліктах.

Туреччина знаходиться в епіцентрі близькосхідних кон-фліктів і її залученість до них поступово зростає. До липня2015 року позиція Туреччини була доволі пасивною іжорстко критикувалася коаліцією проти Ісламської дер-жави. З того часу вона дозволила використовувати базуІнджирлік для бомбардування позицій ІД, проводила тре-нування та підтримку локальних сил, а з серпня 2016 рокупочала наземну операцію «Щит Євфрата» для вибиваннятерористів Ісламської держави з території в 5000 ква-дратних кілометрів та встановлення безпечної зони длябіженців. Однак не менш, якщо не більш важливою метою«Щита Євфрата» є мета ізолювати окремі курдські осе-редки (перш за все, цьому має сприяти захоплення містаАль-Баб), аби перешкодити сирійським курдам об’єдна-тися в єдине автономне утворення.

Нова активна політика Туреччини з безпосереднім вій-ськовим залученням в Сирії провіщає нову еру в її став-ленні до політики в регіоні з фокусом на колишніх

69

2 Опитування MetroPoll 30 листопада: 39% «за», 51% «проти», 10% «не визначився»;опитування A&G 26-27 листопада: 45,7% «за», 41,6% «проти», 12,7% «не визначився»;опитування Andy-AR 15-17 листопада: 47,1% «за», 41,3% «проти», 8,5% «не визначився»

таким чином реконцептуалізується від розуміння його якзасобу налагодження стосунків та впливів в арабськомусвіті з наголосом на м’яку силу в напрямку іредентистсь-кої ідеології. Зокрема, Ердоган та його прихильники зосені 2016 року почали публічно критикувати Лозан-нський договір 1923 року, який став наріжним каменемнової Туреччини та визначив її сучасні кордони. В новій ін-терпретації, підписання Лозаннського договору, за якимТуреччина втрачала частину територій визначену в На-

ціональному пакті 1920 року, в тому числісирійську, іракський Мосул та островиЕгейського моря, що відійшли до Греції,було нав’язаним рішенням і ледь не зрадоюнаціональних інтересів. Також підкреслю-ється інтерес до долі турецьких меншин, щозалишилися за межами цих кордонів. Ста-ном на сьогодні, цей дискурс в основномувикористовується для внутрішньополітичноїмобілізації та для обґрунтування залученняТуреччини в регіональні конфлікти, однакдеякі оглядачі починають вбачати в ньомунотки майбутнього політичного ірреден-тизму. Принаймні, перехід до ірреден-тистської риторики фактично уне-можливлює вирішення Кіпрського кон-

флікту шляхом одночасного референдуму, запланованогов першій половині 2017 року, попри значний прогрес, до-сягнутий протягом 2016 року. Домовленість по Кіпрумайже напевно включатиме перевизначення кордону міжгрецькою та турецькою частинами в напрямку змен-шення турецької, а також поступового виведення 30 000турецьких військ, розташованих на острові. Наразі, такірішення виглядають нереальними, хоча переговори бу-дуть відновлені 9 січня.

Складнощі послідовного впровадження нової політики Ту-реччини в регіоні у 2017 році традиційно визначатимутьсярозбіжностями інтересів в чотирикутнику США-Росія-Туреччина-Іран. Зокрема, Туреччина розходиться з Ро-

територіях Османської імперії. Спостерігається явний від-хід від дефензивної політики кемалізму, з її ізоляціоніз-мом і підкресленим невтручанням в регіональні справидо активності, яка межує з намаганнями встановитивласні сфери впливу в регіоні. Перш за все, йдеться пропозиціоювання Туреччини як захисника сунітів регіону(замість Саудівської Аравії та інших держав Затоки) напротивагу Ірану, що підтримує шиїтів, з чого слідують на-магання посилити позиції сунітів в Сирії, Іраку, Лівані,

Ємені. В зовнішній політиці Туреччини активно зменшу-ється наголос на м’яку силу (раніше її активно забезпе-чувала розвинута мережа руху Гюлена) на користьпрямих втручань: вперше в історії Турецька республікапідтримує групи повстанців поза власними кордонами(зокрема, тренування туркменських бригад султана Му-рада в Сирії). Також, політичним нововведенням остан-нього року стали превентивні удари за межами власнихкордонів по сирійських та іракських курдах.

Новий підхід поступово починає оформлюватися ідеоло-гічно – наразі у численних політичних заявах, які перео-цінюють базові для посткемалістської держави поняттята загальноприйняті історичні інтерпретації. Неоосманізм

Важливість Османської імперії для ідеологічного підґрунтя гової політики підкреслилипишні святкування 563 річниці взяття турками Константинополя (29 травня 2016)

70

71

таких чутливих питаннях як переговори щодо членства.Подвійність європейської політики щодо Туреччини під-силюється наростанням популізму та ісламофобії, зо-крема перед виборами 2017 року у Франції, Німеччині,Нідерландах. Наразі сторони вдаються до взаємних зви-нувачень та навіть шантажу (погрози Туреччини вийти зугоди щодо біженців в односторонньому порядку і від-правити на Європу 3 мільйони людей, провести у 2017 роціреферендум щодо членства в ЄС або ж переорієнтува-тися на Шанхайську організацію співробітництва). Однаку візовому питанні, яке бажано закрити до нідерланд-ських виборів в середині березня, спостерігається пев-ний поступ, зокрема є сигнали, що Туреччина готовачастково модифікувати власне антитерористичне зако-нодавство (хоча навряд чи пригальмує антитерористичнудіяльність) та послабити риторику щодо необхідності від-новлення смертної кари.

Однак в питанні переговорів про членство обидві сторонизайшли в глухий кут. Ні Європейський союз не готовийприйняти Туреччину навіть у випадку виконання усіх зо-бов’язань з політичних мотивів, ані Туреччина, націленана консолідацію влади за авторитарними зразками, неготова дотримуватися демократичних та інших критеріївщодо членства. Політична неможливість відновити по-вноцінні, з відкриттям нових глав, переговори щодо член-ства, може сприяти поверненню до ідеї форматупривілейованого партнерства з Туреччиною, яке ранішепропонувала Ангела Меркель, а Туреччина різко відки-дала. З курсом на поступову суверенізацію і кластериза-цію інтеграції в межах ЄС, надання доступу Туреччині дододаткових вимірів інтеграції, зокрема економічної (впершу чергу розширення Митного союзу між Туреччиноюта ЄС, економічна інтеграція Північного Кіпру) може від-бутися вже у 2017 році в якості альтернативи до перего-ворів щодо членства за умови дотримання підписаноїугоди.

сією в питанні ставлення до сунітської сирійської опози-ції, режиму Асада та його майбутнього та ролі курдськихповстанців. Розходження зі Сполученими Штатами впершу чергу визначалися нерішучою політикою Обами таозброєнням курдських повстанців, однак підкреслене ба-жання обраного президента Трампа залишити регіон навідкуп регіональним гравцям сприймається в Туреччиніяк позитивний сигнал для більш асертивної присутності вблизькосхідному регіоні. Також можемо побачити певнуемуляцію російської моделі регіонального домінування -авторитарна влада всередині країни, захист самостійновизначених сфер привілейованих інтересів та небажаннявписуватися в інтеграційні схеми інших гравців.

4. Позиціонування на міжнародній арені

Нова регіональне позиціювання Туреччини прямопов’язане з оновленням її бачення свого місця в системіміжнародних відносин загалом. Після ідеологічного по-вороту в зовнішній політиці після Арабської весни, якийвиявився катастрофічним і призвів до фактичної ізоляціїТуреччини як в регіоні, так і в стосунках з основними со-юзниками, з червня 2016 року спостерігається перехід дореалістичної та прагматичної політики, першими ластів-ками якого стали зближення з Росією та Ізраїлем.

Паралельно, наприкінці 2016 року стосунки Туреччини таЄвропейського союзу сягли однієї з найнижчих точок завсю їхню історію. 24 листопада Європейський парламентпроголосував за припинення переговорів про вступ Ту-реччини до ЄС, що тривають з 2005 року, засуджуючи ма-сові чистки після спроби перевороту в липні та загальнескорочення демократії в країні. Однак з міркувань стра-тегічної важливості Туреччини та необхідності дотриманнядоговору щодо біженців, підписаного 18 березня 2016року, навряд чи лідери ЄС прислухаються до цієї пропо-зиції на саміті 15 грудня. У 2017 році ЄС шукатиме певнийсерединний шлях для продовження дії договору щодо бі-женців, однак уникаючи суттєвих поступок Туреччині в

Стосунки з Росією традиційно будуть вестися відповіднодо засади компартменталізації, з максимальним залу-ченням в економічне та енергетичне співробітництво і закуратним окресленням границь у більш спірних питан-нях. Суперечності між Туреччиною та Росією включаютьпитання кримських татар, посилення військової присут-ності Росії в Чорному морі, конфлікт в Нагорному Кара-басі та підтримка курдів росіянами. Анонсована 20листопада потенційна можливість приєднання Туреччинидо Шанхайської організації співробітництва є більшеемоційною реакцією, аніж проробленою стратегією. На-разі Туреччина не розглядає альтернативні інтеграційніпроекти.

Відкритим залишається питання формату стосунків Туреччини з новою адміністрацією США. Після доволі про-холодних стосунків з адміністрацією Обами (нерішучапротидія Асаду та підтримка курдів в Сирії в попередніроки та відносно повільна реакція на переворот і неви-дача Гюлена в останні місяці), ще більш ізоляціоністськепозиціювання Трампа та позитивні вислови про Туреч-чину як ключового союзника проти ісламістського теро-ризму його радника з національної безпеки МайклаФлінна, турецька еліта не приховує свого оптимізму.Також, очікується, що адміністрація Трампа не буде втру-

чатися у внутрішні справи Туреччини та критикувати її заавторитарні тенденції. З іншого боку – зберігається цілийряд приниципових розбіжностей: Трамп вважає Братів-мусульман терористичною організацією, є противникомядерної угоди з Іраном та поки не відмовлявся від продо-вження озброювання сирійських курдів.

Висновки:

14 років правління Реджепа Ердогана в Туреччині, чис-ленні регіональні кризи та внутрішні розколи, привелийого до ідеї необхідності кардинального оновлення вну-трішньополітичних засад функціонування Туреччини, їїролі, місця та допустимих інструментів на зовнішньополі-тичній арені, включно з закликами щодо несправедли-вості наявних кордонів. 2017 рік стане роком, колиЕрдоган поставить все на карту, аби стати новим Ата-тюрком та перезаснувати Турецьку республіку. Така новаТуреччина, принаймні в планах її потенційного фундатора,виглядає як держава поміркованого сунітського ісламізмуз жорстко консолідованим режимом президента-партій-ного лідера, яка веде активну політику в регіоні приві-лейованих інтересів, визначених історичним спадкомОсманської імперії.

72

Азербайджан перейшли до відкритих воєнних дій у Ка-рабасі, а Грузія й далі зіштовхується з фактами повзучоїанексії вглиб своєї території з боку Росії.

Щодо південно-кавказького напряму перед офіційнимКиєвом стоять два важливих питання:

- загроза віднов-лення великомас-штабних збройнихконфліктів у регіоні,особливо навколоНагірного Карабаху, і можливі наслідкидля України;- вплив анексії Кримута війни на Донбасіна коригування зов-нішньої політики Гру-зії, Вірменії та Азер-байджану щодоУкраїни.

Фактори дестабілізації на Південному Кавказі

У ніч із 31 березня на 1 квітня 2016 року вірменська таазербайджанська сторони звинуватили одна одну в ар-тобстрілі своєї території. Уже 2 квітня на лінії зіткнення вНагірному Карабасі почалися повномасштабні бойові діїіз застосуванням важкої артилерії та авіації. Події, названісьогодні «чотириденною війною», наочно продемонстру-вали неефективність існуючих інструментів для запобі-гання конфлікту, який вважався «замороженим» ізмоменту підписання Бішкекського протоколу про припи-нення вогню в 1994 році.

При аналізі різних сценаріїв геополітичної ситуації на-вколо України традиційно розглядаються зовнішні чин-ники в уже звичному трикутнику Росія–США–Євросоюз.Уся увага Києва зараз прикута до очікування наступнихкроків новообраного президента Сполучених Штатів До-нальда Трампа, а також до майбутніх президентських іпарламентських виборів у Франції та Німеччині. Ці події єважливими в контек-сті майбутнього вре-гулювання конфліктуна Донбасі та, взв'язку з цим, перс-пектив продовженнясанкцій щодо Росії.Однак будь-який ана-ліз не дасть розу-міння всіх можливихваріантів без ураху-вання ситуації в су-сідніх регіонах, детрадиційно перети-наються інтересипровідних геополітичних гравців, а Україна є лише части-ною цих інтересів. В цьому контексті прогнозувати будь-які сценарії для України неможливо без урахуванняпоточних тенденцій у такому ключовому регіоні як Пів-денний Кавказ.

Сьогодні Грузію, Вірменію та Азербайджан пов'язують зУкраїною не тільки спільний пострадянський спадок, а йспільні проблеми – анексія територій, збройні конфлікти,енергетична безпека та нестійка внутрішньополітичнаситуація. Як і Україна, всі три країни регіону входять усферу геополітичних інтересів Росії, США та Євросоюзу.А поточний рік показав, наскільки хитким може бути ста-новище цих держав, коли на початку квітня Вірменія та

73

Україна-Південний Кавказ: нові реалії Карен Мадоян

Експерт з питань Південного Кавказу

Впродовж останнього десятиріччя Азербайджан активномодернізував збройні сили завдяки доходам від продажунафтогазових ресурсів. За даними Стокгольмського інсти-туту з досліджень проблем миру, за період із 2005 по 2015рік на купівлю озброєнь, включаючи танки, літаки та БПЛ,було витрачено близько $ 22,7 млн, що зробило Азербай-джан найбільшим імпортером військової техніки в Європі.Тільки в України до 2014 року було закуплено 2 винищувачіМіГ – 29 і 12 ударних вертольотів Мі-24. Під час «чотири-денної війни» вперше в регіоні азербайджанські ВС за-стосували дрони-камікадзе, придбані в Ізраїлі. Прикметноте, що 80% закупівель припадає на Росію звідки Баку й досіотримує широкий спектр військової техніки –від комплексів ППО С-300 до систем залпо-вого вогню «Смерч».

Раніше напруга по лінії зіткнення в зоні ка-рабаського конфлікту була пов'язана з пе-рестрілками снайперів або спробамипрориву диверсійних груп. Але з літа 2014року почастішали відкриті бойові зіткнення.Ця фаза збіглася з активізацією військовихдій на Донбасі в аналогічний період. Як і вситуації з Україною, основним міжнародниммайданчиком для врегулювання щодо Кара-баху виступає ОБСЄ в форматі Мінської групи(співголови – Франція, РФ і США). Однакостанні три роки Росія активно усуває між-народних посередників із цього процесу.Фактично всі недавні зустрічі з припинення вогню за уча-сті Ільхама Алієва та Сержа Саргсяна модерує особистоВолодимир Путін. Останні переговори після квітневої війни,які відбулися 20 червня в Санкт-Петербурзі, також були іні-ційовані російською стороною. Зовнішньополітичні відом-ства США та Франції жодним чином не були залучені навітьдо їхньої підготовки. Такою активізацією Москва чітко даєзрозуміти Заходу, хто тепер грає вирішальну роль у мир-ному процесі навколо Нагірного Карабаху.

Нещодавно в ЗМІ з'явилася інформація про запланованувідставку голови Мінської групи ОБСЄ Джеймса Ворліка.Американський дипломат повідомив, що планує продо-вжити роботу як партнер російського юридичного бюро«Єгоров, Пугинський, Афанасьєв і Партнери». Ця російськаюридична фірма представлена за кордоном офісами у Ва-шингтоні й Лондоні, а також у Києві. Українська версія веб-сайту бюро доступна донині.

Вже зараз можна констатувати, що основну вигоду від квіт-невого протистояння між Вірменією та Азербайджаномодержує саме Росія. Незважаючи на протести офіційного

Єревану в зв'язку з продажем військової техніки Азербай-джану, ситуація, коли Москва є єдиним гарантом безпеки,не залишає Вірменії шансу для маневру. Обережні спробивірменської сторони активізувати тему залучення міжна-родних спостерігачів тепер не стоять на порядку денному.Росії вдалося закріпити свій вплив шляхом посилення вій-ськових методів стримування карабахського конфлікту.У вересні цього року в Міністерстві оборони Вірменії під-твердили інформацію про придбання російських опера-тивно-тактичних комплексів «Іскандер». Слід зазначити,

74

Оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер» під час військового параду в Єревані Джерело: http://newsarmenia.am/news/armenia/voennyy-parad-v-erevane-vyzval-isteriku-v-baku-politolog/

що це перший випадок експортної поставки новітньогоросійського комплексу. Як зазначають аналітики амери-канського центру Stratfor, Росія вже має батарею «Іскан-дерів» на своїй 102-й базі у вірменському місті Гюмрі. Алетепер, коли система офіційно перебуває під контролемВірменії, вірменський уряд має право вирішувати, якимчином її використовувати. Угода щодо «Іскандера» допо-могла відновити паритет між сторонами конфлікту. У Єре-вані вже відкрито попереджають азербайджанськусторону про те, що в разі початку повномасштабних бой-ових дій удари у відповідь можуть бути нанесені по такихключових об'єктах як нафтопровід «Баку-Тбілісі-

Джейхан» і газопровід «Баку-Тбілісі-Ерзерум».

Оборонне співробітництво Росії та Вірменії не обмежу-ється поставками озброєнь. 14 листопада було оприлюд-нено розпорядження російського президента проформування спільного російсько-вірменського угрупо-вання військ. При цьому Вірменія вже є членом ОДКБ, дофункцій якої також входить підтримка збереження тери-торіальної цілісності й суверенітету держав-членів орга-нізації. Тоді навіщо Кремлю знадобилося розширювати

вже існуючий формат військового співробітництва з Вір-менією? Відповідь на це питання лежить у спробах СШАта частково НАТО зберегти свій вплив на Південному Кав-казі. І ключовою ланкою на цьому напрямку традиційнозалишається сусідня Грузія.

27 серпня 2015 року неподалік від Тбілісі було відкритоновий спільний тренувальний та оцінний центр НАТО-Гру-зія. У презентації тоді взяв участь Генсек Північноатлан-тичного альянсу Єнс Столтенберг. Відкриття центру булочастиною так званого «суттєвого» пакету заходів, обіця-ного Грузії на Вельському саміті НАТО в 2014 році. Незва-

жаючи на відсутність єдності щодоперспектив членства для Грузії, збройнісили країни вже давно беруть активнуучасть у різних операціях НАТО. Новийцентр відкриває можливості регулярно про-водити навчання за участю інструкторів таофіцерів із країн Північноатлантичногоальянсу. МЗС РФ передбачувано висловивстурбованість щодо планів Грузії щодо по-дальшої інтеграції в НАТО, зазначивши, що«рух у цьому напрямку становить загрозубезпеці на Південному Кавказі».

Місяць тому в низці ЗМІ з'явилася інформа-ція з посиланням на Міністерство оборониСША про тендер на зведення в Грузії жит-лової інфраструктури. Згідно з оприлюдне-

ною інформацією, корпус інженерів армії США замовиврозробку бізнес-плану щодо залучення приватних кон-такторів для зведення на території Грузії та інших при-леглих регіонів Південного Кавказу споруд в інтересахМіноборони Сполучених Штатів. У замовленні вказується,що на зазначеній території необхідно побудувати адміні-стративні будівлі та інфраструктуру, в тому числі трену-вальні центри, ангари для літаків, пожежні станції, офіси,лабораторії, їдальні та споруди для ремонту й зберіганнятехніки. Контракт на роботи планується укладати термі-

75

Спільні навчання збройних сіл Грузії, США та Великобританії “Noble Partner” на грузинськійвійськовій базі Вазіані Джерело: http://agenda.ge/news/57814/eng

76

Для розгону демонстрантів влада кинула не тільки силиправопорядку, але й уперше використовували вже обка-тану в Україні практику «тітушок». Після двотижневої об-логи збройні опозиціонери прийняли рішення здатисявладі.

Навчені досвідом київського Євромайдану, Ільхам Алієв іСерж Саргсян вирішили зміцнити свої позиції шляхомвнесення конституційних змін щодо президентськоївлади. 26 вересня в Азербайджані відбувся референдум,де громадянам пропонувалося проголосувати за збіль-шення президентського терміну з п'яти до семи років, зазняття вікових обмежень для кандидатів у президенти тазниження мінімального порогу для обрання до парла-менту країни з 25 до 18 років. Крім того, президенту пе-редається право розпускати Міллі Меджліс (парламент) іпризначати дострокові президентські вибори. Поправки,які набудуть чинності після президентських виборів у 2018році, підтримали близько 70% тих, хто голосував. Тут слідзвернути увагу на зняття вікового цензу для кандидатів упрезиденти. Очевидно, Ільхам Алієв піде на четвертийпрезидентський термін, під час якого почнеться реаліза-ція традиційної для клану Алієвих операції «наступник».Єдиному синові лідера Азербайджану Гейдара 2018 рокувиповниться 28 років. Цілком можливо, що Алієв-молод-ший після президентських виборів отримає одну з клю-чових посад у законодавчій або виконавчій владі, післячого буде оголошений офіційним наступником батька.

На відміну від Азербайджану, режим у Вірменії базуєтьсяна консенсусі різних олігархічних груп, де на сьогодні лі-дирує «карабаський клан», до якого належить президенткраїни Серж Саргсян. У грудні 2015 року відбувся ініцій-ований правлячою Республіканською партією референ-дум, у рамках якого пропонувався проект конституційнихзмін від змішаної форми правління до парламентської,значне звуження повноважень президента і велика рольпарламенту, уряду й прем'єр-міністра. Ці поправки під-тримали 63,3% громадян. Таким чином, формуватиме уряд

ном на три роки з можливим продовженням до п'ятироків. Сума контракту визначена в розмірі $ 30 млн на рік.На момент написання матеріалу офіційні представники уВашингтоні й Тбілісі поки ніяк не прокоментували цю ін-формацію. Але, можливо, це пояснює форсовані дії Мо-скви щодо зміцнення військово-політичного плацдармуна Південному Кавказі.

Внутрішньополітичні фактори: найближча перспектива

Для Грузії, Вірменії та Азербайджану 2016 рік став періо-дом триваючого соціально-економічного спаду, що від-билося на добробуті й настроях громадян. У випадкуАзербайджану та Вірменії останній фактор почав ство-рювати серйозні проблеми для стійкості правлячих ре-жимів.

Для Азербайджану падіння цін на нафту, що почалося в2015 році, спричинило дві хвилі знецінення національноївалюти. Країною прокотилася хвиля акцій протесту, на якувлада відреагувала силовими розгонами. Можливо, си-туація могла б розвиватися за сценарієм громадянськогопротистояння, але квітнева «чотириденна війна» і по-дальша беззастережна підтримка дій влади зіграла ря-тівну роль для режиму Ільхама Алієва.

У Вірменії каталізатором народного протесту сталозначне підвищення тарифів на електроенергію для на-селення. Влітку 2015 року Єреван охопили протести, щоотримали назву «Електромайдан». Відсутність політич-ного досвіду і брак спільної координації серед мітингу-вальників дали змогу владі розколоти і звести до нуляпротестний рух. Рік по тому два десятки озброєних при-хильників опозиції захопили в Єревані будівлю полку па-трульно-постової служби і взяли в заручники спів-робітників поліції, вимагаючи відставки президентакраїни Сержа Саргсяна і уряду, а також звільнення полі-тичних ув'язнених. Ці вимоги підтримали тисячі жителіввірменської столиці, які вийшли на антиурядові мітинги.

77

мувати новий уряд. 13 з 18 міністрів змогли зберегти своїпосади, включаючи прем'єр-міністра Георгія Квірікашвілі.Прем'єр уже встиг підтвердити прихильність збереженнязовнішньополітичного курсу на зміцнення зв'язків із Єв-росоюзом та НАТО.

Перемога «Грузинської мрії» змушує «Єдиний національ-ний рух» провести ще чотири роки в ролі парламентськоїопозиції. «Націонали» сьогодні відчувають кризу лідер-ства і намагаються сформувати для себе новий порядок.Для Міхеїла Саакашвілі поразка ЄНР ставить великийхрест на першій-ліпшій можливості повернутися на Бать-ківщину, де його чекає кримінальне переслідування. Оче-видно, що в екс-голови Одеської області та представниківйого команди, що залишили разом із ним Грузію, є тількиодна можливість збереження місця у великій політиці –це запуск нового політичного проекту на електоральномуполі України. Як показують останні події, Саакашвілі вирі-шив піти звичним ще з часів грузинської політики длянього шляхом жорсткого опонента чинної влади.

Висновки для України

Події останніх трьох років в Україні – Євромайдан, анексіяКриму та війна на Донбасі – суттєво впливають і далі накоригування як зовнішньої, так і внутрішньої політики Гру-зії, Вірменії та Азербайджану. Для України ж на сьогод-нішній день Південний Кавказ представляє інтерес якрегіон, де територіальні конфлікти переплітаються з кон-куренцією провідних зовнішніх гравців. Але при цьому вКиєві практично перестали брати до уваги південно-кав-казький вектор як важливий елемент зовнішньої політики.

Подібна позиція вже призводить до серйозних помилок,які можна спостерігати на прикладі теперішнього станутрадиційно дружніх українсько-грузинських відносин. Наміжнародній арені обидві сторони завжди надавали однаодній підтримку в питаннях територіальної цілісності та ін-теграції в євроатлантичні структури. Однак за останні три

із ширшими прем'єрськими повноваженнями нова біль-шість за підсумками парламентських виборів у 2018 році.

Однак останні події в Єревані вказують на те, що шансина подальше перебування при владі у «карабаськогоклану» не такі вже й очевидні. Ключову роль тут знову жзіграв Кремль, який зацікавлений у тому, щоб поставитина чолі Вірменії зручнішу для себе постать. 13 вересняновим прем'єр-міністром Вірменії став колишній мер Єре-вана Карен Карапетян. У крісло голови уряду він потрапивпросто з Москви, де з 2011 року працював на ключовихпосадах у структурах «Газпрому», а останнім часом бувпершим віце-президентом «Газпромбанку». Рідний братнового прем'єр-міністра Самвел Карапетян – один із про-відних російських бізнесменів. До складу його групи«Ташир» входить понад 200 компаній у різних галузях еко-номіки РФ. Станом на вересень 2016 року Самвел Кара-петян посідає 28-е місце в рейтингу найбагатшихбізнесменів Росії за версією журналу Forbes зі статком $3.8 млрд. Про зростаючу роль нового голови уряду Вір-менії говорить факт його вступу до лав правлячої Рес-публіканської партії, де найближчим часом він можеобійняти посаду керівника партійної ради. Очевидно, щоостанні перестановки в правлячій команді в Єревані вка-зують на те, що в Кремлі вже прийняли рішення, з якимСерж Саргсян не міг не погодитися.

На тлі сусідів по регіону, Грузія демонструє певну ста-більність за наявності схожих проблем. 2016 рік пройшовпід знаком запеклої передвиборчої кампанії, яка, незва-жаючи на участь великої кількості політичних об'єднань,усе ж більше скидалася на боротьбу між партією влади«Грузинська мрія» та опозиційним «Єдиним національнимрухом» колишнього президента Грузії та колишнього го-лови Одеської ОДА Міхаїла Саакашвілі. Але підсумки пер-шого туру, що відбувся 8 жовтня, дозволили правлячійпартії поліпшити свої показники порівняно з 2012-м рокомі дозволили команді, тіньовим лідером якої вважаєтьсягрузинський олігарх Бідзіна Іванішвілі, самостійно сфор-

роки двосторонні відносини перебувають не в найкращійформі. Річ тут не тільки у факторі Саакашвілі та його ко-манди, які осіли в Україні й, будучи українськими громадя-нами, впливають і далі на внутрішньополітичні процеси наісторичній Батьківщині, що дратує офіційний Тбілісі.Україна і Грузія перестали виступати єдиним фронтом ізнизки найважливіших питань на міжнародних майданчи-ках. Це вже вилилося в небажання грузинської диплома-тії координувати свої дії з українськими колегами з такогопитання як отримання безвізового режиму з країнами Єв-росоюзу. У грузинської сторони викликає роздратуваннятой факт, що в Брюсселі вирішили синхронізувати цейпроцес «у пакеті», в той час як Грузія на тлі України ус-пішніше рухалася шляхом реалізації дорожньої карти побезвізу. Більше того, грузинське керівництво не ставитьУкраїну в один ряд із провідними партнерами, якими в Тбі-лісі вважають США, ЄС і сусідню Туреччину. До цього пе-реліку в найближчому майбутньому може потрапити іКитай з його бажанням інвестувати в розвиток транзитноїінфраструктури на Південному Кавказі.

Знову ж таки, немає сумнівів у тому, що Тбілісі й далі по-слідовно підтримуватиме Україну в питаннях неподільностіїї кордонів та суверенітету. Але в Києві нікому не варто очі-кувати подальшої готовності грузинського керівництва йтина конфронтацію з Росією щодо українського питання.Влада Грузії сьогодні налаштована не дратувати Москву, аз низки питань навіть знаходити можливості для співпраці,як-от у торгівлі, будівництві, туризмі й культурі.

Що стосується Вірменії, то її зовнішня політика щодоУкраїни йтиме суворо в рамках взаємодії з Москвою. УЄревані вже не приховують своєї позиції, за якою анексіяКриму розцінюється як приклад реалізації права терито-рії на самовизначення. Останнім прикладом стала пози-ція вірменської сторони на засіданні Генеральної асамблеїООН 15 листопада. Представник Вірменії відмовився під-тримати проект резолюції по Криму, де Росія названа краї-ною-окупантом.

Але тут слід зазначити, що на тому ж засіданні Азербай-джан прийняв рішення утриматися від голосування щодозазначеного проекту резолюції. Таким чином, впершедала збій і традиційна кооперація Києва і Баку в рамкахміжнародних організацій. Україна завжди надавала під-тримку Азербайджану в питаннях невизнання НагірногоКарабаху. Але цього разу азербайджанські дипломативважали за краще залишитися в стороні, лише висло-вивши відданість принципам суверенітету та непоруш-ності міжнародно-визнаних кордонів. За подібнимкоригуванням позиції Азербайджану, швидше за все,стоїть оцінка можливих втрат у разі голосування за анти-російську резолюцію. У Баку дивляться в майбутнє. Тамрозуміють, що ключ до врегулювання карабаської про-блеми, з урахуванням російського впливу на Вірменію, пе-ребуває у Москві. Хороші відносини з Кремлем недопоможуть повернути Карабах, але можуть сприяти від-новленню контролю над прилеглими районами, що ниніконтрольовані вірменськими силами та становлять поясбезпеки навколо невизнаної республіки. Такий сценарійможе реалізуватися в короткостроковій перспективі, вра-ховуючи зближення Туреччини і Росії, що почалося. Уцьому разі поступки щодо Баку дадуть змогу Москві за-кріпити довіру Туреччини як стратегічного партнера Азер-байджану в регіоні. Президент Туреччини Реджеп ТаїпЕрдоган і далі йтиме на зближення з Володимиром Путі-ним після повного згортання відносин із західними парт-нерами. А на тлі зміни президентських адміністрацій уСША Москва та Анкара в короткостроковій перспективій далі форсуватимуть події для посилення свого впливу наПівденному Кавказі.

Грузія, Вірменія та Азербайджан вступають у період новихреалій, які можуть вже в найближчому майбутньому змі-нити регіон. Для України настав час не просто відстежу-вати ці процеси, але й визначити свої цілі та інтереси напівденно-кавказькому напрямі.

78

• Для Російської Федерації Мінськ-2 став хорошим при-водом виходу з активної фази військових дій і створеннямайданчика обговорення формату зняття санкцій. Росіяз одного боку намагалася загрожувати новою ескалацієюконфлікту. З іншого у Кремлі зрозуміли, що навіть зне-кровлені Збройні сили України в змозі ефективно оборо-нятися – а отже, силовий варіант «примусу до миру»пов'язаний з колосальними втратами, що продемонстру-вала Дебальцевська операція. При цьому дія санкцій де-далі сильніше відчувалася в самій РФ, а падіння цін на

вуглеводні сталосерйозною пробле-мою для російськоїекономіки. Кремлюбула необхідна паузадля формуваннянових планів, аналізуекономічної ситуації,започаткування діа-логу щодо ослаб-лення санкційнихобмежень. Війнастворила непередба-чені ризики для від-

носин між Росією та Європою в сфері поставокенергоресурсів, що критично важливо для обох сторін.

• Партнери з країн ЄС, у першу чергу Німеччина і Франція,прагнули якомога швидшого припинення війни на Дон-басі, щоб зменшити власні ризики. Крім того, європейцічудово розуміли, що в умовах війни проведення реформв Україні ускладнене. Нарешті, лідери Франції та Німеч-чини були не проти отримати політичні дивіденди як лі-дери-миротворці, що було важливо в контексті майбутніхвиборів у цих країнах.

У 2017 році тема «Мінськ-2» матиме величезний, якщо неключовий вплив на внутрішньополітичні процеси, пози-ціонування України на зовнішньополітичному полі і, при-родно, на економічну ситуацію в країні. Як відомо,масштаби зовнішньої допомоги та санкції проти РФпов'язані саме з планами мирного врегулювання. Томуцілком логічно, кажучи про прогноз на 2017 рік, проаналі-зувати можливості реалізації документів, підписаних устолиці Білорусі.

Базові сценарії розвитку

Мінські домовленостіне є ідеальним іприйнятним для всіхзалучених сторін до-кументом. Це був,якщо можна так ви-словитися, компро-міс між бажаним іреальним.

• Для України необ-хідна була пауза і більш-менш адекватний план врегу-лювання, який можна представити суспільству. Булоочевидно, що країна не має ресурсів вирішення про-блеми військовим шляхом, ескалація навколо ДАП і, піз-ніше, Дебальцеве нагнітали внутрішньополітичнуобстановку. Ресурси ВСУ після надзвичайно важкого 2014року були на межі. Пауза так само дозволяла відкластивирішення питання «війни на Донбасі» і зосередитися напроведенні реформ.

79

Реалізація Мінськ-2 і війна на Донбасі Ігор Тишкевич

Експерт програми міжнародної і внутрішньої політики Українського інституту майбутнього

Мінські перемовиниДжерело: Retuers

80

Спільним інтересом для всіх учасників переговорів булоодне – призупинення активної фази бойових дій, перепо-чинок. Сам договір не задовольняв ні Київ, ні Москву.Більше того, послідовність реалізації одних і тих же пун-ктів давала змогу отримати абсолютно різні результати«мирного процесу»: від повного відновлення Україною су-веренітету над територіями і завершення кризи сепара-тизму до повного розвалу української політичної системиі початку процесів розпаду держави.

Єдине, де збігаються інтереси всіх чотирьох сторін – як-найшвидше врегулювання кризи, де під «врегулюван-ням», на жаль, кожен учасник процесу розуміє своє. Ценаочно демонструють відмінності за наступними пун-ктами – сценаріями розвитку ситуації:

• Захоплення України Російською Федерацією – сценарій,який не вигідний нікому. Навіть Кремль чудово розуміє всівитрати контролю над 40-мільйонною державою. Ресур-сів у Росії на це нині немає. Силовий варіант «об'єдна-ння», без перехідного етапу у вигляді прокремлівськоївлади в Києві схоже на самогубство.

• Розпад України на зони контролю. Негативний для всіх,крім РФ, сценарій, якщо мова йде про повну дезоргані-зацію країни та розширення конфлікту на всю її терито-

рію. У такому разі Росія може претендувати на гарантастабільності та сторону, яка пропонує порядок денний усфері регіональної безпеки. Однак м'якший сценарій –«керований розпад» із утворенням досить потужних і ке-рованих територій – допустимий і для Німеччини з Фран-цією. Принаймні саме в такому руслі йшло обговоренняукраїнського питання між Москвою та Берліном до Май-дану. Та й нині, за певного збігу обставин, відсікання про-блемних областей і передача їх в орбіту Москви дає змогуФранції та Німеччині з одного боку відновити відносини зРосією, а з іншого – мати справу з меншим за масштабомі більш монолітним утворенням із проєвропейськи на-лаштованим населенням.

Криза та її врегулювання: інтереси сторінГоворячи про агресію РФ проти України та можливостіврегулювання кризи, варто зупинитися на мотиваційнійчастині – як мінімум розглянути інтереси сторін у декіль-кох базових сценаріях. Без цього будь-який аналіз, будь-які прогнози – не більше ніж ворожіння на кавовій гущі.Нижче представлена сильно спрощена таблиця інтере-сів України, РФ, країн ЄС (або, точніше Німеччини та Фран-ції як представників союзу), США.

• Відновлення українського суверенітету над Кримом іДонбасом за сценарієм Києва не влаштовує повноюмірою нікого, крім самої України. Поразка (саме так цебуде сприйнято всередині РФ) Росії в справі розширеннясвоїх кордонів спричинить внутрішньополітичну кризу.Дестабілізація РФ, що є постачальником вуглеводнів, рин-ком збуту продукції і державою зі значним ядерним ар-сеналом – занадто серйозна проблема для ЄС та США,коли на іншій чаші терезів усього лише «порятунокУкраїни».

• Розділення питань Донбасу і Криму цікаве всім учасни-кам процесу, крім України (єдиною прийнятною альтер-нативою може бути пакетний обмін, який розглянув ЮрійРоманенко в своємурозділі щодо про-гнозу на 2016 рік).Такий розвиток подійдає змогу виходитина наступні можливіваріанти сценаріїв(що вже фактичновідбувається – маємо«нормандського че-твірку» і не маємоаналогічного май-данчика обговоренняпитань Криму) і, «вийшовши на вирішення питання Дон-басу», лідери ЄС можуть пред'явити «успіх» своїм вибор-цям із подальшою політикою нормалізації відносин із РФ.Виведення Кремля з-під санкцій як мінімум прийнятне (адля бізнесу та частини політиків Німеччини і Франції – ба-жане) і реальне. У традиціях європейської дипломатії кон-статувати «прогрес», а не тільки «досягнення результату».

Виходячи з описаного вище, можна позначити основні сце-нарії розвитку ситуації на 2017 рік у контексті Мінська-2.

Перше, що варто зауважити – зменшення рівня зовнішньої підтримки України і, можливо, навіть поси-лення тиску на Київ з метою односторонніх поступок. Цюситуацію ми вже спостерігали в червні-вересні 2016 року.Доповідь по МН-17 та активність Росії в Сирії дещо змі-нили стан речей і дозволили Україні не тільки відстоятисвої позиції, але й зміцнити їх документами ПАРЄ та під-готовкою резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Однакподії майбутнього року в ЄС, США і, можливо, Росії, не все-ляють оптимізму:

• Прихід до влади Трампа й опублікована програма йогоперших 100 днів однозначно свідчать про зменшення за-лученості Сполучених Штатів в українську кризу. Ситуа-

ція, звичайно, невічна, але як мінімумдо осені 2017 прори-вів української дип-ломатії наамериканському на-прямку чекати неварто. Радше на-впаки – спостеріга-тиметься певнезниження інтенсив-ності контактів: рито-рика «підтримки»

збережеться, але конкретики буде небагато.

• Вибори в Німеччині і тиск, який чиниться на Ангелу Мер-кель німецьким бізнесом та частиною політиків, вимагаєдемонстрації успіху політики. А отже, Берлін тиснутиме наКиїв для отримання «прогресу в мирному врегулюванні»– тобто поступок. Така ситуація спостерігатиметься як мі-німум до осені 2017, коли в Німеччині пройдуть вибори впарламент.

• Вибори у Франції, де до влади можуть прийти політики злояльним ставленням до Росії, ще більше ускладнить по-

81

Photo: Reuters/Mykola Lazarenko/Ukrainian Presidential Press Service/Handout

зиції України в рамках Нормандської четвірки. Але в будь-якому разі Париж зацікавлений у якнайшвидшому досяг-ненні «прогресу» – в нинішніх умовах це означаєпоступки з боку Києва. Олланду необхідно продемон-струвати успіх своєї позиції. У разі перемоги ФрансуаФійона або Марін Ле Пен тиск лише посилиться.

• Проблеми в самому Євросоюзі. Це як мінімум Brexit, не-рівне економічне зростання країн-учасників, криза бі-женців, ініціативи щодо переформатування ЄС і, нарешті,загрози військового характеру на тлі політичного по-слаблення НАТО.

• І, що природно, з огляду на сказане вище, обсяг допо-моги, яку теоретично може залучити Україна, суттєвозменшується: початок нових програм сумнівний без де-монстрації «прогресу» в реформах та мирного врегулю-вання з боку Києва, а щодо старих – кредитори всенаполегливіше питатимуть про ефективність викори-стання коштів.

• Росія демонструватиме бажання йти на контакт і дося-гати компромісних рішень. Західні «партнери» України зі

82

свого боку так само прагнутимуть вирішити конфлікти,поступаючись РФ. В українському питанні поступки мож-ливі лише ціною відмови від частини претензій Києва –ні Франція, ні Німеччина, ні США безпосередньо не єучасниками конфлікту.

До факторів, що впливають на розвиток подій навколоДонбасу та Криму, безсумнівно, варто віднести політичнунестабільність усередині самої України. З одного боку єРосія, якій вигідний параліч влади, з іншого – наявні вну-трішні гравці, зацікавлені в переформатуванні влади вКиєві. Це посилюється поглиблюванню соціально-еконо-мічною кризою, що радикалізує настрої мас.З урахуванням викладеного вище, розглянемо деталь-ніше кілька основних сценаріїв «реалізації мінських угод»у 2017 році.

Варіант 1. Реалізація мирних угод у тому вигляді, як їх уя-вляє собі П. Порошенко (або, принаймні, як він їх презен-тує суспільству): контроль над кордоном – місцеві виборив ОРДЛО, відновлення суверенітету України над цими те-риторіями і подальший тиск у питанні Криму. Для наочно-сті тут і далі користуватимуся простими таблицями.

Для України такий сценарій бажаний і вигідний. Але Київсам не має ресурсів для його реалізації (без зовнішньоїдопомоги) і позбавлений можливості тиску на учасниківпереговорів. Радше навпаки – «партнери» з ЄС та СШАтиснуть на українську владу з метою «виконання Мінських

угод» випереджаючими темпами. В такому форматіУкраїна позбавлена і можливості виставлення додатко-вих умов, не може самостійно вимагати зміни форматудіалогу (зі своїми питаннями). Єдиний козир, який ефек-тивно використовується – загроза дестабілізації самої

себе. Тобто, якщо, наприклад, будуть вибори «без кор-дону» – виникне політична криза і, можливо, дезінтегра-ція країни за некерованим сценарієм.

Для ЄС і США такий сценарій цілком прийнятний – вонийого розглядають як один із варіантів успіху. Вони маютьресурси для його реалізації, можуть управляти дискусією.Але для РФ подібний розвиток подій категорично не-прийнятний. При цьому Кремль має вже апробовані ва-желі зміни формату і тиску на учасників процесу –ескалація воєнних дій або загрози застосування сили вінших регіонах. Хай би там як, Мінськ-2 – результат якразтакої комбінації після Мінська-1.

Виходячи з цього, варіант може бути реалізований тількив разі чудесного збігу обставин: невдачі Росії на іншихнапрямках (не пов'язаних з Україною), зміни влади вКремлі та подальшої «Перебудови-2» і вигідних для Києварезультатів виборів у Франції та Німеччині. У світі мож-ливо все, тому близько 5% ймовірності успіху «плану По-рошенка» в чистому вигляді зберігаються.

Варіант 2. Реалізація мирних «за планом Путіна» – ви-бори, умови, автономія Донбасу та введення бойовиків уполітичне поле України. Розділення питань Донбасу таКриму.

83

е один малоймовірний у його теперішньому вигляді сце-нарій. Для Кремля було б ідеально провести вибори в ДНРі ЛНР якомога швидше, домогтися змін до КонституціїУкраїни і ввести бойовиків у політичне поле країни. Росіядля цього має бажання, можливості тиску на учасниківпереговорів, може активно додавати нові пункти до по-рядку денного. Але Кремль не має ресурсів для само-стійної реалізації сценарію: впливу на внутрішню політикуможе вистачити для створення нестабільності, але можене вистачити для приведення до влади проросійськихсил. Спроби силового тиску на Київ ескалацією на Дон-басі можуть консолідувати правлячу коаліцію і викликатинегативну реакцію з боку США та Європи.

З точки зору США та ЄС сценарій сприймається прак-тично так само, як і «план Порошенка» – він можливий, і

учасники процесу мають ресурси для його реалізації. Алев цьому разі противником виступає сама Україна. Точнішекажучи, президент і правляча коаліція розуміють, що приреалізації такого варіанту вони ризикують втратити за-лишки легітимності. Подібний розвиток ситуації з вели-кою часткою ймовірності закінчиться глибокоюполітичною кризою з ризиком ескалації збройного кон-флікту на сході. Це розуміє офіційний Київ, це розуміютьпартнери з ЄС та США.

Варіант так само є малоймовірним – з огляду на неодно-рідність української влади, його ймовірність вища, ніж«плану Порошенка». Але його ймовірність не перевищує10%.

Група варіантів 3. Через ескалацію конфлікту до нового формату угод

Реалізація «Мінських угод» у 2017 році в їх первісному виг-ляді, як у прочитанні Путіна, так і в інтерпретації Поро-шенка, схожа радше на фантастику. Але дозволити собіконстатацію «відсутності прогресу» протягом 12 місяцівне може жодна зі сторін, залучених у конфлікт. У такомуразі цілком логічним виглядає внесення коректив або втекст договору або в його «прочитання». Що, в принципі,вже відбувається. Той же Петро Дорошенко, заявляючипро «непорушність Мінська-2», активно просуває тезупро поліцейську місію ОБСЄ – формат, не передбаченийтекстом угоди.Зміна плану мирного врегулювання дарує всім сторонамдодаткові можливості та створює спокуси переформату-вати угоду з найбільшим урахуванням своїх інтересів. За-класти їх можна в разі різкої зміни ситуації в самих

країнах (успіх реформ в Україні або, навпаки, глибока по-літична криза, «перебудова-2» в РФ або конфронтація зНАТО, наприклад, у країнах Балтії, криза в ЄС та США і такдалі). Але найбільш імовірний і простий шлях – черезескалацію конфлікту на сході України. Цей шлях можебути прийнятний як для Києва, так і для Москви. Різницялише в формі ескалації та часі активізації бойових дій –для кожного гравця в 2017 році будуть свої «ідеальні мо-менти» і кожен звинувачуватиме в порушенні Мінська-2іншу сторону. Тобто сторони, що домовилися про мирневрегулювання, воюватимуть за те, щоб реалізувати планмирного врегулювання.

Нижче розгляну два варіанти інтенсифікації бойових дійна сході України.

Варіант 3.1 «Маленька переможна війна РФ» – захопленнячастини територій України

84

Цей формат можна, користуючись термінологією РФ 2008року, назвати «примусом України до миру». Наприклад,оточення російськими військами Маріуполя та вихід наоперативний простір по кількох стратегічних напрямахтеоретично може змусити Київ піти на серйозні поступки.

Але те, що було реальним у 2014 році, в 2017-му є малой-мовірним. Питання в ресурсній базі. Росія, хай би там якбуло, не має достатніх ресурсів для широкомасштабнихвійськових дій проти України в форматі «гібридної війни».

Навіть перекидання на Донбас декількох БТГ не вирішитьпроблеми. Крім того, при всій критиці процесу будівниц-тва ЗСУ, український силовий блок являє собою серйоз-нішу силу, ніж у 2014 році. Звичайно, Україна поки не маєресурсів для широкомасштабного наступу і «вирішенняпроблеми ОРДЛО» силовим методом, але вести успішніоборонні операції може і вміє.

Тому ймовірність цього сценарію так само досить неве-лика – не більше ніж 10%.

Варіант 3.2 Активізація бойових дій з виходом по результату на новий формат домовленостей

сться провести перевибори Ради (Президента), створитьнову політичну комбінацію в Києві.

3. На тлі локальних бойових зіткнень (які висвітлюютьсяросійськими ЗМІ) прояв сили позитивно сприйметься ро-сійським суспільством. Цей факт можна використовуватина внутрішній арені або як противагу падінню рівня життяабо для проведення дострокових виборів президента.

4. У разі успіху операції можливе схиляння Києва до нової,вигіднішої для Росії угоди щодо Донбасу, швидке вико-нання якої може стати основою для скасування або, як

мінімум, ослабленнясанкцій з боку ЄС таСША.

Чому ескалація можебути вигідна Україні:

1. Перебування вели-кої кількості особо-вого складу і техніки вумовах зіткнення зпротивником, але безактивних бойових дійтягне за собою безлічпроблем: від дисцип-

85

Цей варіант цікавий тим, що він до певної міри бажаний іможе бути вигідний для обох сторін. При цьому партнеризі США та країн ЄС, природно, можуть виступати проти, за-кликати до миру, але готові прийняти (або розробити) новірамки, які складуться, виходячи зі сформованого балансусил.

Чому ескалація може бути вигідна РФ:

1. Перебування великої кількості особового складу і тех-ніки в умовах зіткнення з противником, але без активнихбойових дій, тягне за собою безліч проблем: від дисцип-ліни в частинах довідносин із місце-вим населеннямі/або можливостінесанкціонованоїескалації.

2. Вдала військоваоперація з великоюкількістю жертв зукраїнської сторониможе спричинитизагострення полі-тичної кризи вУкраїні і, якщо вда-

Еastern Copyright Stratfort 2015

86

кілька «вигідних часових вікон» у 2017 році. Таким, на-приклад, може стати весна-початок літа наступного року.Дональд Трамп у США з новою адміністрацією ще будезайнятий формуванням політики, вибори у Франції та Ні-меччині займуть політиків цих країн. А в Росії на той часбуде прийнятий у другому читанні та підписаний закон,що дозволяє відправляти на війну солдатів строковоїслужби (норма про короткострокові контракти).Сигналом може стати і чергова політична криза в Україні:залежно від її проявів ескалація конфлікту може бути ви-гідна як Банковій, так і Кремлю.

На жаль, імовірність відновлення масштабних бойовихдій принаймні на окремих ділянках фронту досить ве-лика і становить як мінімум 50%. Занадто це вигіднообом сторонам конфлікту.

Варіант 3.3 Політична ескалація – створення Києвом аб-солютно нового порядку.

Україна може піти і «несиловим» шляхом. Наприклад,через проведення референдуму, прийняття відповідногозакону про окуповані території і так далі. Суть методу –відмова від прагнення в найкоротші строки повернути су-веренітет над підконтрольними РФ територіями і одно-часна відмова від зобов'язань перед жителямиокупованих територій.

ліни в частинах до відносин із місцевим населенням і/абоможливості несанкціонованої ескалації.

2. Будь-яка військова операція (інтенсифікація бойовихдій) може спричинити мобілізацію суспільства. І при адек-ватній політиці президента збільшити його електоральнупідтримку. Тобто силова операція на сході (відповідь нанаступ росіян) може стати механізмом виходу з черговоїгострої фази політичної кризи для Порошенка і правлячоїкоаліції.

3. У разі успіху операції (явної невдачі Росії у випадку обо-ронної операції) можлива зміна формату угод і створеннянових, вигідніших Києву рамок.

4. Загострення бойових дій з боку РФ за ефективної про-тидії українських силовиків і грамотної політики дипло-матів може стати аргументом на користь продовженнясанкцій щодо Росії.

5. Гостра фаза військового конфлікту може бути викори-стана Києвом як аргумент для отримання додаткової до-помоги з боку ЄС і США з «відстрочкою питань» проефективність використання коштів.

Таким чином обидві сторони конфлікту можуть бути заці-кавлені в «локальній переможній війні». Різниця лише встроках її початку та форматі – і для України, і для РФ буде

87

Можливість такого розвитку подій невелика, але все жбільша, ніж у «плану Порошенка» щодо реалізації Мін-ська-2 без змін – близько 10%.

Варіант 4. Відсутність будь-якого прогресу в реалізаціїМінських угод. Практично це повторення того, що ми спо-стерігали в 2016 році. Затягування часу, в принципі, ви-гідне Києву, але вічно так тривати не може: така політикадає перепочинок і можливість говорити про «непоруш-ність угод». Але це тягне за собою поступове накопи-чення невдоволення всередині України – втрати на фронтіє, сенсу в цих смертях суспільство не бачить. Відсутністьпрогресу буде використана й опонентами чинної владивсередині країни, і російськими дипломатами на зовніш-ніх ринках.

Крім того, в такому розвитку ситуації не зацікавлені ніСША, ні Німеччина, ні Франція – при мерехтливому кон-флікті широкомасштабні бойові дії можуть розпочатисяв будь-яку хвилину, що несе додаткові ризики США та єв-ропейським країнам.

Тому, хоча політика «затягування» зрозуміла і звична дляКиєва, але вона пов'язана з наростанням зовнішньоготиску і рано чи пізно приведе до ситуації літа-2016. Тодічастина «союзників» вже майже відкрито звинувачувалаКиїв, а не Москву в зриві «Мінська-2»і вимагала односто-ронніх поступок. Тому подібний сценарій скочується абодо п.2 – реалізація «мирного плану Путіна», або по 3-муваріанту через ескалацію до нового формату. «Пропет-ляти» у Петра Олексійовича не вийде, але він намагати-меться.

Імовірність «затягування часу» можна оцінити принай-мні в 15%

Цей варіант можна віднести до групи конфронтаційних –в його реалізації точно зацікавлена РФ і радше не заці-кавлені ЄС, ні США. Більше того, початковий етап реалі-зації плану буде пов'язаний із найпотужнішим тиском збоку згаданих країн. Німеччина, Франція та СполученіШтати, безсумнівно, погрожуватимуть зменшенням обся-гів допомоги та іншими «карами небесними». Росія дія-тиме через міжнародні структури, українські «патріотичніпартії» з гаслами «ні п'яді землі окупанту», а так само(якщо це буде вигідно) за допомогою ескалації конфліктуабо створення в Україні нових точок напруги.

Якщо подивитися схему, стає очевидно, що це єдиний ва-ріант (причому не силовий), при якому Україна диктує своїумови, а інші учасники процесу обмежені в можливостяхвпливати на формування порядку.

Але реалізація такого плану має низку суттєвих пере-шкод. Це небажання самого Петра Порошенка розгля-дати можливості «поза Мінськом-» і обмеженістьресурсної бази української влади. До мінусів можна від-нести і можливі протести під гаслами патріотизму та за-хисту територіальної цілісності країни.

Проте план може бути реалізований відразу в декількохвипадках:

• З доброї волі президента і парламентської більшості –коли вони остаточно переконаються у безвихідності Мін-ська-2.

• Як крайній захід у разі початку масштабних бойових дій,поразки на фронті (або великих жертв) і вимог поступокз боку РФ, Німеччини та Франції.

• У разі політичної кризи в самій Україні і (хоч це малой-мовірно) формуванні в Раді більшості без популістів і за-лишків ПР.

Що потім.

Очевидно, що текст Мінських угод і план їх реалізації в2017 році будуть змінюватися. Як – залежить від безлічіфакторів. Але оскільки повної «перемоги» однієї зі сто-рін не буде, то дуже ймовірним видається:

• подальше закріплення принципу окремого розглядупроблем Донбасу та проблеми Криму;

• узгодження формату поліцейської місії в ОРДЛО;

• Поступове зняття санкцій з Російської Федерації.

Перший пункт – констатація факту. Якщо не брати доуваги політичних заяв, реального обговорення повер-нення українського суверенітету над усіма територіямине відбувається. Сумнівно, що в умовах зміни влади в клю-чових країнах-партнерах, українські дипломати зможутьдомогтися такого прогресу в 2017 році.

Суть другого пункту безпосередньо залежить від розвиткуподій (ескалація або зміна порядку денного). Це можебути, в невдалому для України випадку, та ж місія ОБСЄ,що наполовину складається з громадян РФ, або миро-творці країн СНД, що не набагато краще. Якщо ж вда-сться досягти успіху у військовій галузі й завершитьсядипломатична комбінація в ПАРЄ-ООН, яка однією з цілеймає представити РФ учасником конфлікту, місія можебути створена з представників «третіх країн». У такомуразі згадуваний намарне Лукашенком «білоруський кон-тингент» – максимум, на який може розраховуватиКремль.

Що стосується санкцій, то частина з них буде знята не-залежно від розвитку подій на Донбасі. Якщо будуть вій-ськові дії, що закінчаться новим договором – підставоюпослужить «прогрес у русі РФ з пошуку миру». Якщо по-літичне «буцання» навколо виконання одного з пунктівплану – спрацює зміна влади США, Німеччини, Франції та

88

Наявність ГТС і її важливість для країн Європейськогосоюзу було однією з причин активної участі ЄС у вирі-шенні україно-російських газових суперечок.

Однак ситуація на ринку транспортування газу не є ста-тичною. Зміни останніх десяти років докорінно змінюютьлогістику забезпечення Європи.

У 2014 році після анексіїКриму ГТС втратила однезі сховищ, що належалиЧорноморськнафтогазу.Загальна місткість си-стеми, що залишилася врозпорядженні Києва,зменшилася як мінімумна 1–1,5 млрд кубометрів.

З магістральними трубо-проводами ситуація (зточки зору України) щегірша. Проекти, що обго-ворювалися, «в обхід»

української території – Південний і Північний потоки, Бла-китний потік і «Nabucco», і це не повний список. Дляцього досить поглянути на перелік газопроводів і термі-налів, призначених для поставок газу європейським спо-живачам. Нижче наводиться список вже існуючихоб'єктів, які виходять на проектну потужність протягом2017 року. Не всі з цих проектів безпосередньо зачіпаютьінтереси України, але це прекрасна ілюстрація того, якзмінюється баланс сил в енергетичній сфері за останніроки.

Для українського суспільства цілком звично розглядатиУкраїну як своєрідний міст або посередника між багатоювуглеводнями Росією та основним її ринком збуту – краї-нами Європейського союзу. 2017 рік може стати періодомруйнування цього міфу, оскільки зміна географії поста-вок нафти і газу, цінової політики вже навіть не перспек-тива, а реальність. Це, з одного боку, зменшує доходиросійського бюджету, зіншого – різко зменшуєцінність української ГТС.Зміна ринку несе додат-кові ризики і в політичнійсфері – Росія буде захи-щати джерела своїх до-ходів усіма доступними їйметодами.

Ринок газу

Газотранспортна систе-ма України станом на2010 рік могла забезпе-чити транзит до країн Західної і Центральної Європи 142,5млрд кубометрів природного газу з Російської Федераціїі, за певних умов (згоди Кремля), Казахстану і Туркмені-стану.

Варто зауважити безсумнівну перевагу української ГТС увигляді 13 підземних сховищ газу загальною активноюмісткістю близько 31 млрд кубометрів.

89

Газ і нафта в 2017 році. Ключові тенденції для України Ігор Тишкевич

Експерт програми міжнародної і внутрішньої політики Українського інституту майбутнього

southfront.org

90

Україна вже відчула на собі ефект конкуренції: на тлі зро-стання споживання вуглеводнів, обсяги прокачуваннячерез систему знижуються вже який рік поспіль. У 2010році прокачування становило близько 110 млрд кубічнихметрів. У 2013 вже всього лише близько 80-ти. За резуль-татами 2015 року уточнені НАК «Нафтогаз» дані свідчатьпро транзит 67,5 мільярда кубометрів, що більш ніж у 2рази менше номінальної потужності української ГТС.

Стовпчик «обсяги» в таблиці – це сьогоднішні потужності:поставки «за фактом». «Можливі обсяги» – потужності,які будуть доступні вже в кінці 2017 року.

Сьогодні доступний обсяг альтернативних поставок ста-новить 89,5 млрд кубометрів на рік. Це те, що законтрак-товано. Якщо відняти чисте споживання Туреччини, тоотримуємо «конкурентні потужності», що на противагуукраїнській ГТС становлять 65-69 млрд кубометрів при-родного газу в рік.

91

реччина прагне перетворитися на великий газовий хаб,щоб виходити на європейський ринок з усередненоюціною, яка мало схильна до різких коливань на світовомуринку.

Для України це принципово нова ситуація, яка, втім готу-валася роками. Тепер Києву доведеться вести конкурен-тну боротьбу з іншими гравцями – в першу чергуТуреччиною.

Тут дасть про себе знати ще один аспект – стан інфра-структури. Згадані в таблиці газопроводи і термінали по-будовані за останні 12 років. І, на відміну від українськоїГТС, є в прекрасному технічному стані. Що дозволяє ви-ставляти низькі (порівняно з Україною) ціни на транзит.

Україна поки зберігає конкурентну перевагу у вигляді ве-личезного потенціалу підземних газосховищ, а й тут перс-пективи далеко не райдужні.

За останні 10 років сусідні держави провели реконструк-цію або створили нові ПСГ. Польща довела місткість схо-вищ до 2,75 млрд кубометрів, Угорщина і Австрія до 4-х.Найдалі просунулася Німеччина, яка вже в цьому роціможе закачати в сховища 20 млрд кубометрів газу.

Розвивається мережа трубопроводів і всередині Європи:Польща, маючи LNG-термінал і законтрактовані обсягигазу, починає модернізацію своєї системи.

Туреччина прагне посісти місце важливого постачаль-ника газу в ЄС, і їй вдалося досягти чималих успіхів уцьому напрямі:

• Уже в другій половині 2017 року, можливо, будуть завер-шені гілки газопроводів із Азербайджану на Балкани і,через Грецію, в Італію. У гіршому для Туреччини і кращомудля України випадку це відбудеться на 6 місяців пізніше –влітку 2018.

2017 рік суттєво змінить ситуацію. Загальні потужності ім-порту перерахованими в таблиці країнами становитимутьвід 172 до 180 мільярдів кубометрів. При цьому «чисті» по-ставки на ринки ЄС (за винятком споживання Туреччи-ною, країнами Балтії та Білоруссю) – від 145 до 155мільярдів кубометрів.

Крім простого нарощування обсягів, маємо ще кількаключових особливостей:

• На ринок виходять нові гравці: Катар, Саудівська Аравія,ОАЕ, які, завдяки інфраструктурі прийому скрапленогогазу в Туреччині та можливості подальшого перекачу-вання трубопроводами, отримують зручну, сучасну і від-носно дешеву логістику.

• США, після приходу Трампа, швидше за все, продовжатьпоступове розгортання LNG-інфраструктури для експортусвого газу в Європі.

• Створивши інфраструктуру прийому та відвантаженняскрапленого газу (2 термінали на півночі і на півдні), Ту-реччина може відмовитися від блокування будівництвааналогічних об'єктів у Румунії та Болгарії і, можливо, вУкраїні.

Цінова політика

Ціни на природний газ залежать від коливань цін нанафту і вартість доставки споживачеві. 2017 рік внесе щеодин суттєвий фактор – демпінг нових постачальників.Вихід на ринок Катару, Єгипту, Саудівської Аравії, ОАЕ таСША (з істотними обсягами), безсумнівно, вплине на цінита обсяги можливого імпорту з РФ.

Крім того, якщо звернути увагу на турецьку ГТС, вона маєбезсумнівну конкурентну перевагу – можливість виборукраїни-постачальника. Це означає, що Анкара вимага-тиме від партнерів вигідної для себе цінової політики. Ту-

• Туреччина вже має 4 країни-постачальника і має намірдовести їхню кількість до 7-ми. Це дозволить Анкарі ви-ходити на ринок з унікальною ціновою пропозицією – се-редньозваженою вартістю газу, яка не залежить відполітичних або локальних економічних криз. Стратегічнамета Анкари – перетворити Туреччину в газовий хаб, якийбуде впливати на формування ціни на газ для Європи.

• Туреччина відновила з Росією переговори про будів-ництво «Турецького потоку». Спочатку передбачаласяпрокладка чотирьох гілок загальною потужністю 63 млрдкубометрів, причому одна гілка (14-15 млрд кубів) повиннабула забезпечуватиспоживання Туреч-чини, а решта – слу-жити постачаннюгазу в Європу. Однакці проекти викли-кали масу питань уЄС, тому поки обго-ворюється проектдвох гілок на 32 млрдкубів. Тим не менше,Анкара активно ведепереговори з Іраном,який також дуже зацікавлений у виході на ринок ЄС. Посуті Туреччина грає з Іраном та Росією таким чином, щоботримати найкращі умови для себе.

Виходячи зі сказаного вище, можна позначити три ос-новні тренди розвитку ринку газу в Європі в кінці 2017року:

• Нові можливості поставок газу і вихід нових продавців наєвропейський ринок чинитиме тиск на ціни.• На ринку країн-транзитерів чітко проявиться конкурен-ція за обсяги перекачування, що так само може привестидо зниження цін для кінцевих споживачів усередині самоїЄвропи.

• Можливе суттєве зниження споживання російськогогазу. Це змусить Кремль активно захищати свої інтереси:система видобутку в Росії на більшості родовищ не пе-редбачає консервації свердловин. Або РФ газ продає,або просто спалює.

• Ці процеси сприятимуть подальшому зменшенню зна-чущості української ГТС і, як наслідок, зміні ставлення доУкраїни з боку ЄС у контексті енергетичної безпеки.

Сценарії розвитку ситуації в газовій сфері у 2017 році

Потужності з поста-вок газу в Європузбільшаться до кінця2017 року. Проте по-вної відмови відукраїнської ГТС якзасобу транзиту внаступному році щене відбудеться –Україна має «запас»у вигляді чинних до-говорів.

2017 рік ще не буде катастрофічним для України, але докінця року вже буде помітно, що на 2018 рік прокачуваннячерез Україну може бути знижене ще більшою мірою.

Звідси два основні варіанти сценаріїв розвитку ситуації.

Негативний: Пряме заміщення транспортування черезУкраїну альтернативними маршрутами.Україна втрачала в обсягах транзиту ще за Януковича: у2010 вони становили 111 млрд кубометрів, у 2013 – 81. 2015рік країна закінчила з показниками 67 млрд. З 2016 рівеньпрокачування ще зменшився (за перше півріччя – на 30%до рівня 2015). Таким чином приріст можливостей імпортугазу в обхід України на 70-80 млрд. кубометрів на рік

92

93

Імовірність такого сценарію все ж невелика. Україна покимає незаперечну перевагу – сховища газу, обсяги якихпоки необхідні для забезпечення безперебійних поста-вок до ЄС взимку. Тому найбільш вірогідним видаєтьсяінший сценарій:

«Позитивний» або, скоріше, «помірно негативний» сце-нарій

Суть сценарію – значне (можливо, навіть критичне) змен-шення обсягів прокачування. Приблизно до 30-50 млрдкубометрів на рік із подальшим зменшенням (у 2018-му)до 20-22 млрд.

Кажучи простіше, покупці з країн ЄС будуть використову-вати ГТС України рівно в тому обсязі, який є вільним у під-земних газосховищах після закачування туди газу дляукраїнських споживачів.

Наслідки:

• Можливість з боку Росії «качати» рівні тиску: від міні-мальних до близьких до критичних. Маємо повторенняісторії з вибухом Туркменського газопроводу на початкунульових. Найменша аварія на українській ГТС дозволяєРосії активізувати дискусії або про свою участь у роботі(модернізації) системи, або будівництво нових газопро-водів. Що веде в перспективі 2 років до найгіршого сце-нарію. Правда, Росія піде на такі дії тільки тоді, колиматиме гарантії прокачування свого газу в Європу черезальтернативні газопроводи.

• Залишається і зазначена вище проблема – необхідністьзакачування в систему більшої кількості технічного газу.

• Роль України як одного з ключових газових хабів на сходіЄвропи при таких тенденціях поступово перейде до Ту-реччини. Як результат – зменшення інтересу західнихпартнерів до України.

може створювати загрозу ще більшого зниження обся-гів прокачування газу через нашу країну.

Наслідки:

• Такий варіант створює проблеми для Укртрансгазу – якмінімум, необхідно підтримувати тиск у системі, що з ог-ляду на протяжність системи спричинить додаткові вит-рати.

• Це, безсумнівно буде використано для розкачки полі-тичної ситуації опозицією. ГТС сприймається жителямиУкраїни як «щось священне». Але коли це перетворю-ється в порожні труби, за які потрібно платити – вини-кають питання до уряду.

• Роль України як газового хабу поступово переходить доТуреччини. Як результат – зменшення інтересу західнихпартнерів до політичних і як мінімум енергетичних проек-тів самої України. Правда, тут варто не забувати про по-гіршення відносин Європи з Ердоганом. Якщо Туреччиназанадто повертатиметься в сторону Росії, то для Європимотивація підв'язуватися під газові проекти Анкари будесумнівною. Тому геополітичний фактор відіграватиме важ-ливу роль у здатності Туреччини досягти поставленоїмети. Однак з точки зору Європи все одно мати доступ додвох великих ринків газу краще, ніж до одного.

• Утім, такий варіант, коли Росія залишається без часткигазового ринку на півдні Європи, викликає протидіюКремля. Звідси спроби Росії створення вогнищ напругина Балканах (наприклад, невдалий переворот у Чорного-рії за участю російських спецслужб). До речі, на Близь-кому Сході Росія однозначно не зацікавлена в тому, щобситуація в Сирії стабілізувалася настільки, що Катарзможе качати газ у Середземне море через територію цієїнещасної країни.

Однозначним плюсом для України в такій ситуації будеподальше зниження цін на газ.

• Залишається актуальною протидія Кремля виходу новихгравців на газовий ринок ЄС. А отже, Україна ризикуєотримати «пояс нестабільності» і біля своїх південно-за-хідних кордонів.

• Ціна на газ у Європі може знизитися, що позитивно по-значиться для платіжного балансу України.

• Зменшення залежності від газової труби буде підштов-хувати українську еліту до пошуку нових джерел збага-чення. Це, можливо, змусить звернути увагу нанеобхідність збіль-шення внутрішньоговидобутку енергоре-сурсів і переформа-тування існуючоїмоделі економіки вбільш сучасну. Такимчином, це можесприяти оздоров-ленню українськоїекономіки і суспіль-них відносин.

Перспективи на ринку нафти у 2017 році

Якою буде ціна на нафту в 2017 році, важливо не тільки зточки зору впливу на українську економіку, а й, перш завсе, які ресурси отримає Російська Федерація в 2017 році.Від цього безпосередньо залежить, яку політику воназможе проводити щодо України.

Зараз Росія є одним із найбільших експортерів нафти –середні обсяги продажу на зовнішні ринки становлять від240 до 260 мільйонів тонн на рік. Більше того, саме нафтає основним джерелом доходів від торгівлі вуглеводнями.Так, наприклад, у 2012 році (на піку цін) доходи Росії відпродажу газу становили 58,47 млрд доларів, від нафти180,91 млрд, ще 103,3 млрд приніс продаж нафтопродуктів.

Російська Федерація у 2012-13 роках займала нішу при-близно в 35-40% імпорту сирої нафти в країни ЄС (26-27%ринку споживання). На цей регіон припадає 74% експорт-них поставок з Росії. При цьому значна частина нафти інафтопродуктів поставляється магістральними трубопро-водами.Але, аналогічно з ситуацією з українською ГТС, у країнахЄС з'явилася альтернатива у вигляді Туреччини.

• Зданий у 2006 році трубопровід Баку-Тбілісі-Джейхан за-безпечує перекачку 1 мільйона барелів на день. У річному

вираженні це 51,1мільйона тонн.

• У 2013 році віднови-лося прокачуваннянафти по трубопро-воду Кіркук (Ірак) –Джейхан. Її обсяги насьогодні становлятьвід 5 до 7 мільйонівтонн на рік. Причинималого заванта-ження лежали в

сфері безпеки – північ Іраку частково контролювався ІГІЛ.Сьогодні вся територія пролягання трубопроводу перебу-ває під контролем офіційного уряду, або курдів. Віднови-лися роботи з реконструкції трубопроводу. Планованадата завершення – травень 2018 року. Ці два фактори до-зволяють збільшити обсяги прокачування до 40-45 міль-йонів тонн на рік.

Ще один фактор – розвиток танкерного флоту країнамиЄС і Перської затоки, що сприяє витісненню російськоїнафти поставками з Саудівської Аравії. Так, за результа-тами 2015 року, частка РФ на ринку ЄС скоротилася до 23-24%.

94

95

Спочатку кілька тенденцій:

• Країни ОПЕК на початку грудня 2016 р. вперше з 2008 р.домовилися знизити видобуток нафти і закликали не-чле-нів ОПЕК зменшити видобуток на 600 тис. барелів. ТількиСаудівська Аравія, Ірак, Кувейт і ОАЕ знизять видобуток на966 тис. барелів на добу. Росія заявила, що готова під-тримати такий захід і знизить у першому півріччі свій ви-добуток на 300 тис. барелів на добу.

• США за Дональда Трампа має намір істотно збільшитивидобуток нафти і вийти на світовий ринок. Це означає,що в разі збільшення темпів зростання економіки в 2017році США закриють зростання попиту своїми потужно-стями.

• Іран у 2017 році вийде на ринок сирої нафти з досить ве-ликими обсягами. На початку грудня 2016 року ОПЕК даладобро на збільшення частки Ірану на 100 тис. барелів надень.

• Економіка євро зони, згідно з прогнозом Єврокомісії на2017 рік, виросте на 1,6%. У 2016 році зростання становило1,8%. Це явно не стимулюватиме попиту на нафту.

• Уповільнення темпів зростання демонструє і Китай, якийбув одним із головних драйверів зростання цін на енер-горесурси. Організація економічного співробітництва ірозвитку (ОЕСР) вважає, що зростання ВВП Китаю в 2016році становитиме 6,5%, а 2017 році – 6,2%. Ця оцінка збіга-ється з прогнозом МВФ. У S & P GR вказують на те, що"нинішня траєкторія руху економіки Китаю нестабільна".

• Естафету Китаю частково підхоплює Індія, яка буде ростив 2017 році на 7,5%, але в Індії ще немає такої споживчоїмаси, як у КНР. Тому вона не може компенсувати зниженняспоживання в Китаї.

За оцінками російських експертів, тільки через демпінгсаудитів (які забезпечують дисконт у розмірі $ 0,5-1 накожному барелі) РФ може втратити за найближчі роки дотретини своєї частки європейського ринку.

Перераховане вище – лише частина проблем, з якимиможе зіштовхнутися Росія.

Логістика нафтових поставок менш залежна від наявно-сті трубопроводів, враховуючи розвиненість нафтоналив-ного флоту. Тому практично будь-яка країна може доситьоперативно вибрати альтернативного постачальника.

Починаючи з 2014 року, на ринку спостерігається падінняцін на нафту. Саме цей фактор найбільш болючий для Ро-сійської Федерації. Простий приклад: згідно з данимиРосстату, доходи від продажу нафти в 2015 році становили87,1 мільярд доларів. За 9 місяців 2016 на «транзитні ра-хунки» російських компаній надійшов 41,52 мільярда до-ларів (9 місяців 2015 – 71 млрд). Це при зростаннівидобутку й експорту на 6%.

У 2015 році бюджет РФ верстався виходячи із середньо-річної ціни в розмірі 96 доларів за барель. Середньорічнаціна становила 55 $. Бюджет Російської Федерації не до-рахувався як мінімум 69 мільярдів доларів (тільки понафті). Це ні багато ні мало, а близько 17% його дохідної.

Бюджет на 2016 рік верстався з розрахунку ціни на нафтув 50 доларів за барель. Реальна середньорічна ціна стан-воить поки (рік не закінчився) 37 $. Бюджет РФ знову не-доотримає від 12 до 15% дохідної частини.

Бюджет РФ 2017 року вираховується виходячи із середн-ьорічної ціни в 40 доларів за барель.Наскільки ймовірне подальше падіння цін на нафту в 2017році?

96

очікуваних у другому кварталі 5-6 млн тонн було отриманотрохи більше двох.

З огляду на це Олексадр Лукашенко за останні 2 місяцівідвідав із візитами Катар, ОАЕ, Азербайджан, Туреччину.Урядові делегації Білорусі були в Ірані та Саудівській Ара-вії. Певний прогрес було досягнуто – в жовтні в Одесі роз-вантажувалися танкери з азербайджанською нафтою дляМозирського НПЗ.

Уряд України під час засідання робочої групи з торго-вельно-економічного співробітництва з Республікою Бі-лорусь виступив із пропозицією здійснювати поставки потрубопроводу Одеса-Броди. Завантаження планували за-безпечити «білоруською» нафтою і нафтою, що відпра-вляється на переробку в Білорусь за «давальницькоюсхемою».

Це надзвичайно сильний крок Києва з таких причин:

1. Білорусь споживає до 10% (24-26 млн тонн) російськогоекспорту нафти. Економіка країни критично залежить віддоходів із переробки.

2. При цьому станом на вересень 2016 року 55% бензинуі 48% дизельного палива на українському роздрібномуринку мають білоруське походження.

3. Перехід на «давальницьку схему» (переробка «україн-ської нафти») дозволить зменшити відтік валюти зУкраїни. Білорусь у такій схемі отримує збереження рівнядоходів від переробки.

4. Наявність прийнятних за цінами та обсягами поставокзменшує політичну залежність Білорусі від РФ, що над-звичайно вигідно для України.

5. Якщо Україна забезпечить стале завантаження трубо-проводу «Одеса-Броди», це дозволяє в перспективі вести

Більшість факторів вказують на те, що світова економікав 2017 році буде нестабільною. У зоні турбулентності пе-ребувають усі ключові економічні центри планети – США,Європа, Китай, Японія. Тому попит на нафту навряд чирізко зросте. Нафтовидобувні країни це розуміють, томуми бачимо спроби ОПЕК через зменшення видобуткунафти підняти ціни на вуглеводні. Нафтовидобувні країнигостро потребують ресурсів, оскільки для більшості з нихпродаж нафти є ключовим джерелом доходів. СаудівськаАравія, як і Росія, вже використовує свій Резервний фонд,щоб закрити величезний дефіцит бюджету в $ 87 млрд у2016 році, або 13,5% від номінального ВВП.

Тому ігри у видавлювання конкурентів з ринку за рахунокдемпінгу мають загрозу для саудитів переграти самі себе.З цієї точки зору, рішення ОПЕК свідчить, що Ель-Ріяд по-чинає грати на підвищення світової ціни на нафту, щобзменшити фіскальний тиск. Не випадково рішенням ОПЕКпередували переговори керівництва Саудівської Аравії зпрезидентом Чечні Рамзаном Кадировим 27 листопада2016 року, який виконував функцію посланця президентаРосії Володимира Путіна.

Тому найбільш імовірним сценарієм бачиться коливанняцін на нафту в діапазоні 40-60 доларів. У цьому разіспроби нафтовидобувальників підвищити ціни на сиро-вину будуть компенсуватися зростанням пропозиції збоку США, Ірану та інших великих гравців.

Однак конфліктні ситуації на Близькому Сході і з Росієюможуть призвести до спекулятивних стрибків цін на нафтупри конфронтаційному сценарії G3, який був розглянутийЮрієм Романенком.

Регіональний аспект

Друга половина 2016 року проходить під знаком «нафто-газової війни» Білорусі та РФ. Кремль до мінімуму обме-жив поставки сирої нафти на білоруські НПЗ – замість

97

Для Росії буде критично важливо домовитися з США і ЄСу наступному році, оскільки у неї закінчується ресурснаподушка в Резервного фонду. У липні 2016 року першийзаступник міністра фінансів РФ Тетяна Нестеренко зая-вила, що резерви Росії закінчаться до кінця 2017 року,якщо нічого не зміниться. Цей фактор буде змушуватиРосію знаходити спільну мову з ключовими гравцями, абойти на поступки, або підвищувати ставки за допомогоюстворення конфліктних ситуацій у точках перетину інте-ресів.

діалог про постачання нафти далі – у країни східної Єв-ропи: Польщу і через систему білоруських нафтопроводівосі північ-південь на литовські НПЗ, завантажені сьогоднібільш ніж на 50% переробкою нафти з Росії. Адже спо-чатку нафтопровід Одеса-Броди повинен був бути дотяг-нутий до польського Гданська. Однак ключовим будепитання фінансування такого проекту з Європи, яка сьо-годні перебуває в нестабільній ситуації. Навряд чиПольща зможе самостійно профінансувати такий проект,а гравці із Західної Європи бояться нестабільності в Україні і не готові вкладатися в ризикові проекти.

Висновки: Російська Федерація й далі втрачатиме доходивід торгівлі нафтою і нафтопродуктами через слабкийпопит і зростання конкуренції на світовому ринку.

Маючи обмежені можливості впливати на ціни на нафту,РФ буде всіма силами боротися за «свої» ринки та нор-малізацію відносин із країнами Євросоюзу. При цьомупрацюючи (як і в «газовій сфері») на протидію появі новихгравців на ринку та зміні географії поставок.

98

ція на валютному ринку стабілізувалася, показники ін-фляції знаходяться в рамках цільових орієнтирів НБУ.

Реформи проходили недостатньо інтенсивно, але є рядпозитивних моментів. Окрему увагу варто приділити ре-формі енергетичного ринку, оскільки її проведення є не-обхідною умовою для досягнення енергетичноїнезалежності України.

Мета цієї роботи – оцінка поточної економічної ситуації вУкраїні, підбиття попередніх підсумків 2016 р. і прогнозирозвитку економіки в 2017 р.

У 2016 р. в економіці України відбулася низка позитив-них змін.

Ми бачимо пожвавлення ділової активності, позитивнітенденції на ринку праці, відновлення споживчого креди-тування. Економіка демонструє помірний підйом, ситуа-

Економіка України: підсумки та прогноз Анатолій Амелін

Директор економічних програм Українського інституту майбутнього

Яна Лаврик, Ольга ХоменкоЕксперти економічних програм Українського інституту майбутнього

99

Зростання тарифів на газ для населення до економічнообґрунтованого рівня дозволило ліквідувати прихованесубсидування галузі. За оцінками НАК «Нафтогаз», обсягфінансування схем з «дешевим» газом для населення за10 років склав майже $60 млрд. У той же час, за оцінкамиІнституту Майбутнього, при інвестиціях до $5 млрд.Україна могла повністю забезпечити себе газом протя-гом 5 років.

Підвищення тарифів дозволило збільшити ціну реаліза-ції газу ПАТ «Укргазвидобування» в 3 рази. В результатізростання ціни і зниження ставок ренти у компаніїз'явився інвестиційний ресурс. Укргазвидобування анон-сує про двократне збільшення буріння для забезпеченняшвидкого нарощування видобутку (з 14,5 млрд. куб. м до20 млрд. куб. м у 2020 р). Проте, питання подальшого зни-ження рентних ставок як і раніше актуальне. Податковийтиск залишається високим: ставки ренти для приватнихгазодобувних компаній - 29%/14%, для держкомпа-ній - 50%. Вважаємо, що до виходу на повну енергетичнунезалежність ставки ренти повинні бути знижені принай-мні до 20% (для усіх форм власності, за умови реінвесту-вання). По-перше, це забезпечить зростання оборотного

капіталу для формування інвестресурсу видобувних ком-паній, по-друге, створить рівні умови для державних і при-ватних компаній.

У вересні Україна отримала кредит від МВФ у розмірі $1 млрд. Це дозволило поповнити міжнародні резерви НБУ(далі ЗВР) і надало психологічну підтримку курсу гривні.Хоча сума виявилася істотно менше планованих на по-чатку року $6-7 млрд. Слідом за траншем МВФ пішов ви-пуск єврооблігацій під гарантії США також на суму $1 млрд. Кошти були спрямовані на соціальну підтримку.

Цього року Україна піднялася на 3 позиції в рейтингу ве-дення бізнесу Doing Business і зайняла 80-е місце серед190 країн.

Восени був оприлюднений проект Бюджету - 2017, пере-дбачено підвищення мінімальної заробітної платив 2 рази. З одного боку, це інструмент детінізації еконо-міки, з іншого - потенційне зростання соціальних витратБюджету, витрат бізнесу на фонд оплати праці, приско-рювання інфляційних процесів.

100

Ключові проблеми української економіки в 2016 р. зали-шилися незмінними. Перш за все, це висока залежністьвід сировинних циклів (кореляція між ВВП і CommodityPrice Index 87%). Україна продовжує експортувати пере-важно продукцію АПК і металургії з низьким ступенем пе-реробки, зберігаючи за собою статус сировинногопридатка світової економіки. Українські товари програютьконкуренцію на зовнішніх ринках.

Турбулентність на сировинних ринках ще більше поси-лила залежність України від зовнішніх донорів. КоштиМВФ і ЄС - головні джерела поповнення ЗВР і покриттядефіциту Бюджету. Зовнішні позики збільшують борговенавантаження. Зовнішній державний і гарантований дер-жавою борг виріс на $3 млрд. до $46 млрд. Кредити йдуть

головним чином на «проїдання» і не стимулюють зро-стання економіки.

Інвестиційний клімат в країні залишається несприятли-вим. Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) за 9 міс.склав $3,8 млрд. Більша частина з них припадає на до-капіталізацію банків. В реальний сектор було направленоблизько $1,5 млрд. Для порівняння, обсяг ПІІ в економікуКазахстану за 1 пів. 2016 р. склав $9,3 млрд. Негативна зовнішня кон'юнктура, зростання дефіциту тор-гового балансу і недостатній обсяг іноземних інвестиційстворюють високі валютні ризики. Платіжний баланс запідсумками 10 міс. вдалося зберегти в плюсі, однак низькіобсяги міжнародних резервів НБУ створюють загрозукурсової стабільності в майбутньому.

101

Отже формально українська економіка вийшла з рецесії.У 3-х кварталах ВВП демонстрував позитивну динаміку. Запідсумками 2016 р. очікується підвищення реального ВВПна 1,1%. Зростання здебільше обумовлено низькою базоюпорівняння: за попередні 2 роки українська економікавпала на 16%, доларовий ВВП скоротився в 2 рази і по-вернувся до значень 2005 р. (максимальний ВВП був за-фіксований у 2008 р - $188 млрд.)

Підвищення номінальної та реальної заробітної плати сти-мулює зростання споживання домогосподарств, але вну-трішній попит все ще залишається слабким. Споживчекредитування відновлюється низькими темпами. Незва-жаючи на зниження облікової ставки НБУ, середні ставкиза споживчими кредитами істотно зросли в порівнянні зминулим роком. Без державного стимулювання зростанняспоживання домогосподарств буде знаходиться під ти-

ском. Фактором, стримуючим приватний попит, є зріст та-рифів на комунальні послуги.

Експорт, на частку якого припадає близько 50% ВВП, стаг-нує на тлі відносно низьких цін на метали, залізорудну си-ровину (ЗРС) і зернові культури. Питома вага цих товарнихпозицій в загальному товарному експорті України дося-гає 40-50%.

Інвестиційна активність поступово відновлюється. За 9 міс. 2016 р. обсяг капітальних інвестицій в порів-няльних цінах підвищився на 16,4% до 204,5 млрд. грн. ($8 млрд.). Обсяг ПІІ в Україну за 9 міс. виріс на 49% і склав$3,8 млрд., але як було зазначено раніше, в реальний сек-тор надійшло не більше $1,5 млрд. Частка сукупних ін-вестицій в ВВП все ще залишається низькою (12-15%),пікові значення - 25% -28% (2006-2008 рр.)

102

Інфляційний тиск ослаб. Індекс споживчих цін (ІСЦ) за під-сумками 2016 р. очікується на рівні 12% проти 43,3%в 2015 р. Зниження темпів зростання ІСЦ зумовлено ста-білізацією валютного курсу гривні, уповільненням імпор-тованої інфляції, низькими темпами зростання цін на сиріпродовольчі товари. Поліпшення інфляційних очікувань іпередбачуваність створюють більш комфортні умови длябізнесу, позитивно відбиваються на споживчих настроях.Стрімке падіння курсу гривні призупинилося, проте ри-зики девальвації зберігаються зважаючи на низькі об-сяги міжнародних резервів НБУ - $15,5 млрд. (01.11.2016 р).Для збереження макроекономічної стабільності, за оцін-ками МВФ, ЗВР НБУ до кінця 2017 р. повинні вирости до$23,7 млрд., що малоймовірно без кредиту МВФ та/абозначного поліпшення зовнішньої кон'юнктури на сиро-винних ринках.

Зниження інфляційного тиску дозволило НБУ проводитим'якшу монетарну політику. З квітня регулятор поетапнознижував облікову ставку (з 22% до 14% в жовтні).

Пом'якшення монетарної політики сприяло помірномузниженню вартості кредитних ресурсів для бізнесу. Однаквідновлення кредитування реального сектора економікине відбулося, профіцит банківської ліквідності сконцен-трувався на фінансових ринках, зокрема вільні кошти пе-ретекли в депозитарні сертифікати НБУ.

Наступним кроком має стати подальше пом'якшення мо-нетарної політики НБУ, зниження ставок до 8-10%, стиму-лювання внутрішнього попиту через доступнекредитування на продукцію українського походження,включаючи нерухомість, збільшення кредитування ма-лого і середнього бізнесу до $3,5-4 млрд. на рік.

103

У 2016 р. Україна зробила крок уперед до скороченняенергоспоживання.

Споживання та імпорт природного газу падають. Частковоце обумовлено підвищенням енергоефективності. Про-мислові підприємства активно впроваджують енергозбе-рігаючі технології. Наприклад, ПАТ «Запоріжсталь»завдяки модернізації та оптимізації виробничих процесівзнизило щомісячне споживання газу в 7 разів.

Зростання тарифів стимулює скорочення споживаннягазу населенням. За 10 міс. 2016 р зниження склало 4%.

Водночас відносно низьке споживання газу зберігаєтьсячерез слабкі темпи відновлення української промисло-

вості. Тренд може змінитися, як тільки Україна вийде натраєкторію стійкого економічного зростання.

В цілому енергоефективність української економіки за-лишається низькою, порівняно з нашими західними сусі-дами. Україна як і раніше критично залежить від імпортуенергоресурсів. Його частка в загальному імпорті стано-вить 18%. Ми продовжуємо імпортувати нафтопродукти,газ і навіть вугілля, маючи власні колосальні запаси. За 6 років імпорт енергоресурсів перевищив $100 млрд.,що більше річного ВВП країни. При цьому обсяг інвести-цій, необхідний для повного самозабезпечення Українинафтопродуктами та газом, еквівалентний 3-5 рокамімпорту цих ресурсів.

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

2011 2012 2013 2014 2015 9 міс.2016

Імпо

рт г

азу,

млр

д. к

уб. м

.

Інші РФ

Підсумки 2016 р.: енергоспоживання

Імпорт природного газу падає. Більше року Україна не імпортує газ із РФ Споживання газу в Україні продовжує скорочуватися. За 9 міс. 2016 р..зниження становило 10% р/р

Джерело: Держкомстат України і Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Енергетичний імпорт створює тиск на торговельний баланс і курс гривні Тим не менше, сукупний імпорт енергоресурсів (газ, вугілля, нафтопродукти)залишається високим. Частка в загальному імпорті товарів - 18%

44,8

32,928,0

19,516,5

6,3

� Обсяг імпорту енергоресурсів за 9 міс. 2016 року становив $ 5 млрд (дефіцит торговельного балансу - $ 4,2 млрд)

За 6 років імпорт енергоресурсів перевищив $ 100 млрд.

80% потреби України в нафтопродуктах покривається за рахунок імпорту

Частка імпорту на ринку скрапленого газу - 70%

Частка імпорту в споживанні природного газу - 30%

35,3%31,5%

27,9% 27,8% 29,0%

18,3%

0%

10%

20%

30%

40%

2011 2012 2013 2014 2015 9 міс.2016

Час

тка

енер

горе

сурс

ів у

імпо

рті

0

10

20

30

40

50

60

2011 2012 2013 2014 2015 9 міс.2016

Спо

жив

ання

газ

у, м

лрд.

куб

. м.

Власний ресурс Імпорт

104

2016 рік ще не завершився, але вже можна підбивати по-передні підсумки.

Українська економіка відновлюється, але зростання до-сить слабке, враховуючи падіння минулих років. Інвести-ційна активність залишається низькою.Інфляція сповільнилася. Підвищення тарифів і очікуванезростання цін на продовольчі товари на світових ринкахстворюють нові фактори ризику. Але плановане зро-стання врожаю повинно стати стримуючим фактором ін-фляції.

Падіння експорту товарів сповільнилося завдяки віднос-ному поліпшенню цінової кон'юнктури порівняноз 2015 р., а також високому врожаю зернових.Імпорт товарів і далі скорочується, енергетичний імпортпадав протягом 9 міс. поспіль, водночас інвестиційний ім-порт (обладнання, продукція машинобудування) де-монстрував приріст. Це позитивні сигнали.

Проте експорт знижувався швидше, ніж імпорт, зовнішньо-торговельний баланс залишається негативним, за під-сумками року очікується зростання торгового дефіцитудо $4,9 млрд. або 5% ВВП.

Від'ємне сальдо торгового балансу частково компенсу-ється припливом прямих іноземних інвестицій. Чисті над-ходження за фінансовим рахунком забезпечуютьпозитивне сальдо Платіжного балансу. Це фундамен-тальний фактор підтримки курсу гривні.

Профіцит Платіжного балансу і транш МВФ дали змогузбільшити ЗВР НБУ на $2,2 млрд. до $15,5 млрд. (на 01.11.2016 р.). У цілому це відповідає світовому бен-чмарку достатності резервів (більше 3 міс. імпорту).Однак чисті резерви НБУ (сукупні резерви мінус кредитиМВФ) складають усього $3,9 млрд., що критично мало. Резерви НБУ - головний фактор ризику для курсової ста-більності гривні на найближчий період.

105

У 2017 р. очікується прискорення зростання світової еко-номіки, про це свідчать прогнози міжнародних організа-цій і більшості інвестиційних банків. За даними МВФ, унаступному році зростання світової економіки приско-риться до 3,4% порівняно з 3,1% у 2016 р. Темпи зростаннясвітової торгівлі і світового імпорту товарів, згідно з про-гнозами МВФ, підвищаться з 2,4% до 4,0% на тлі загаль-ного підвищення попиту і ослаблення протекціонізму.

Пожвавлення попиту, як очікується, стимулюватиме по-мірне підвищення вартості сировинних товарів. Однакцикл низьких цін на сировину, вочевидь, не завершений.Головний негативний фактор для коммодітіз – сильнийдолар. МВФ прогнозує зростання Commodity Price Indexусього на кілька пунктів. Світовий банк очікує збереженнянизьких цін на с/г продукцію, ЗРС в наступному році, щозберігає ризики для українського експорту і Платіжногобалансу України.

106

Поєднання одночасно двох чинників (1 и 2) малоймовірне,оскільки уповільнення економічного зростання сприя-тиме збереженню низьких ставок. Проте це може бутинайгірший сценарій для економіки України, який при-зведе до різкого падіння зовнішнього попиту на україн-ські товари, скорочення експорту, зниження реальногоВВП України (-0,8%) і доларового номінального ВВП.

3. Заморожування співпраці з МВФ. Імовірність – середня.Кошти МВФ – головне джерело поповнення ЗВР НБУ. Не-зважаючи на те, що кошти фонду йдуть в основному напогашення вже існуючих боргів перед МВФ, а не на роз-виток економіки, і навіть не на валютний ринок, вони ви-ступають одним із ключових психологічних чинниківкурсової стабільності гривні. Без кредиту МВФ при збе-реженні тенденцій на сировинних ринках ризик зниженняЗВР до критичного мінімуму вкрай високий. Реалізація да-ного сценарію може привести до девальвації гривні до

Які зовнішні загрози для економічного зростання Українив 2017 р.?

1. Підвищення процентних ставок ФРС, зміцнення долара,зниження цін на сировинні товари. Падіння котирувань насировинних ринках відбудеться тільки в тому разі, якщозростання ставок у 2017 р. буде суттєвішим, ніж очікуютьаналітики. Помірне підвищення ставок вже враховано врусі ринків.

2. Уповільнення темпів зростання світової економіки всу-переч прогнозу:• циклічне уповільнення темпів зростання країн, щорозвиваються на тлі скорочення внутрішнього попиту,зниження сировинного експорту і високого боргового на-вантаження;• слабші, ніж очікується, темпи зростання розви-нених країн на тлі уповільнення темпів зростання про-дуктивності праці.

107

35 грн/дол., посиленню валютних обмежень, зростаннюризиків країни, відсутності доступу до зовнішніх позик,відсутності макроекономічної допомоги на покриття де-фіциту Бюджету.

4. Інші зовнішні фактори. Наслідки Брексіт, вибориу Франції, турецька політика, політика нової адміністрації

США можуть негативно вплинути на економіку Україничерез посилення коливань на сировинних ринках, зни-ження інтересу міжнародних інвесторів до високоризи-кових активів, до яких належить Україна, згортанняпрограм макроекономічної допомоги традиційних країн-донорів.

Які внутрішні ризики для економічного зростання Українив 2017 р.?

1. Повільне проведення реформ. Поки в Україні не будегарантований захист права власності, не будуть зняті ва-лютні обмеження, а податкова система буде залишатисяскладною і виконувати виключно фіскальну функцію, при-пливу інвестицій не буде. Інвестиційний клімат в країнібуде залишатися несприятливим, обсяг зовнішніх інвес-тицій буде критично малий.

2. Невиконання дохідної частини Бюджету несе в собі ри-зики покриття дефіциту за рахунок емісії, що призведедо інфляції, девальвації гривні. Найбільш негативним фак-тором для економіки може стати підвищення податковихставок, збереження високих ставок ренти для нафтога-зовидобувних компаній. А це в свою чергу віддалитьУкраїну від досягнення енергетичної незалежності.

108

3. Ескалація військового конфлікту на Сході країни. Імо-вірність реалізації такого сценарію невисока, проте йогозначимість для української економіки критична. У разі по-ширення військового конфлікту подальше відновленняекономіки малоймовірне.

4. Державний переворот, розвал країни. Ми допускаєморозвиток такого сценарію в 2017 р., з огляду на наро-стаючу політичну кризу, зростання соціальної напруже-ності і протестні настрої серед населення. Подіїлистопада вказують на бажання окремих політичних елітдестабілізувати ситуацію в країні, що в сукупності з іні-ціативами зовнішніх опонентів України може поставитипід сумнів подальше збереження цілісності територіїкраїни.

Можливості для розвитку економіки України в 2017 р.1. Завершення реформ: концентрація політичних зусильна забезпеченні гарантії приватної власності, в т.ч. за-вершенні судової реформи; створення умов для припливуінвестицій, скасування валютних обмежень, переорієнта-ція функції податків з фіскальної на стимулюючу. В ре-зультаті успішного завершення ключових реформ вже в2017 р. частка сукупних інвестицій у ВВП може підвищи-тися до 17-18% ($16-17 млрд.). В перспективі 2-3 років ві-рогідне зростання до цільових 30-40% ($35-45 млрд.).

2. Стимулювання імпортозаміщення. Щорічно ми імпор-туємо товари на суму понад $20 млрд., які могли б ви-робляти самостійно: в першу чергу, це паливо (18% взагальному імпорті), продукція легкої промисловості тамашинобудування, продукти харчування, ліки, побутоватехніка та електроніка. Тільки в наступному році при реа-лізації ефективної стратегії імпортозаміщення економіяна імпорті цих товарів може скласти $3-5 млрд., що до-зволить вирівняти торговий баланс і знизити ризики де-вальвації гривні.

109

3. Завершення реформи енергетичного ринку - головнийінструмент зниження залежності України від імпорту таподальшого виходу на енергетичну незалежність. По-перше, це потенційні інвестиції (близько $0,8 млрд. у 2017 р., з перспективою зростання до $2-3 млрд. на рік),які дадуть поштовх розвитку всієї економіки. По-друге, цезбільшення видобутку газу і нафти, які приведуть до зни-ження імпорту енергоресурсів тільки в наступному роціна $1,0-1,5 млрд.

4. Державне сприяння притоку іноземних інвестицій і роз-ширенню ринків збуту через дипломатичні представниц-тва, торговельні місії, участь перших осіб держави впросуванні економічних інтересів України. Саме зро-стання зовнішніх інвестицій і експансія експорту можутьзначною мірою нівелювати ризики, пов'язані з несприят-ливою зовнішньою кон'юнктурою на сировинних ринках,зростанням імпорту, дисбалансами Платіжного балансу.

МОЖЛИВОСТІ Ефект для економіки України та бізнесу

Розвиток транспортноїінфраструктури (закон про концесію)

Підвищення конкурентоспроможності продукції

Стимулювання розвитку підприємництва

Пенсійна реформа

2017 р.: можливості

Концесія об’єктів транспортної інфраструктури

Нові ринки збуту

Поява нових підприємців Формування середнього класу

10-30 тис.

Вартість ресурсів $2,3-2,9 млрд

у перспективі 5 років

Зростання приватного споживання

+12% р/р

Зростання експорту, ВВП

Інвестиції

$500 млн

Експорт товарівіз високою ДВ

Інвестиції Імпульс розвитку економіки

5. Підвищення конкурентоспроможності української про-дукції. В умовах втрати частини експорту (російськийринок) українським експортерам необхідно переорієнту-ватися на нові ринки, виходити в нові товарні сегменти. Цеможливо за рахунок підвищення якості продукції, що ви-пускається, ступеня її переробки, створення принципово

нових інноваційних продуктів. Якщо ми хочемо конкуру-вати на світових ринках, нам необхідно експортувати го-тову продукцію, а не сировину, борошно і макарони, а незерно. І в цьому важлива роль держави, політика якої по-винна бути спрямована на зниження вартості ресурсівдля модернізації виробництва.

110

6. Розвиток підприємництва. В умовах скорочення еко-номіки і переходу до більш високої автоматизації проце-сів вкрай важливо створювати умови для розвиткуприватного підприємництва. Необхідна реалізація про-грам навчання підприємництву, створення Агентства роз-витку підприємництва. Це забезпечить зайнятість,зростання і вирівнювання доходів населення, формуваннясереднього класу і створення потужного внутрішньогопопиту.

7. Розвиток транспортної інфраструктури. Реалізація ін-вестиційних проектів у транспортному секторі призводитьдо зростання споживання в суміжних галузях, створеннянових робочих місць, підвищення доходів населення і вкінцевому підсумку зростання всієї економіки. Згідно здослідженнями, створення 1-го робочого місця в тран-спортному секторі призводить до створення 6 робочихмісць в інших секторах економіки, $1, інвестований в ін-фраструктуру, дає $2-3 зростання ВВП.

Кейс Китаю. У 2009 р. в КНР в якості заходів щодо виходуз кризи була реалізована програма розвитку транспорт-ного сектора. Інвестиції в галузь збільшилися на 76% в

порівнянні з 2007 р і склали 7,3% ВВП. Були реалізованіпроекти, спрямовані на поліпшення дорожнього полотна,створено 12 швидкісних автомобільних доріг, 12 морськихпортів перетворені в портові хаби. Як відомо, китайськаекономіка впоралася з економічною кризою, зростанняВВП в 2009 р. сповільнилося всього до 9,2% з 14% в 2007р.,а в 2010 р перевищило 10%.

Таким чином, розвиток транспортної галузі - головнийфактор стимулювання внутрішнього споживання в Україні,що є критично важливим, з огляду на високі ризики зни-ження зовнішнього попиту на українську продукцію.

8. Пенсійна реформа. Можливий запуск накопичувальноїпенсійної системи в 2017 р. дозволить створити базу дляподальшого акумулювання інвестресурсу в недержавнихпенсійних фондах (НПФ). У перспективі 5 років його обсягоцінюється до $3 млрд., з яких не менше 40% будуть спря-мовані в реальний сектор економіки.

111

112

Сценарії розвитку української економіки в 2017 р. Ключовий вплив на стан економіки України в наступномуроці надаватимуть темпи зростання світової економіки,динаміка цін на сировинних ринках, політична ситуація таінвестиційний клімат у країні, ефективність проведенихреформ.

1. Найбільш несприятливий сценарій для України (песи-містичний) передбачає погіршення зовнішньої кон'юн-ктури, зниження зовнішнього попиту і падіння цін насировинних ринках. Крім того, в цьому сценарії врахова-ний ризик уповільнення або навіть зупинки реформ на тліполітичної кризи в країні, і внаслідок цього заморожу-вання співпраці з МВФ. В результаті зазначених чинни-ків, очікується скорочення ділової активності, зниження

експорту і виробництва в експортоорієнтованих галузях,відтік інвестицій, падіння реальних зарплат і доходів на-селення. Зростання торгового дефіциту, який не буде по-критий припливом зовнішніх інвестицій, поряд звідсутністю коштів МВФ, як очікується, призведуть до де-вальвації гривні до 35-40 грн./дол. до кінця 2017 р., поси-лення інфляційних процесів.

Згідно з песимістичним сценарієм, реальний ВВП Українив 2017 р знизиться на 0,8% і складе $84 млрд. Імовірністьреалізації такого сценарію, за нашими оцінками, небільше 20%.

Вважаємо, що навіть в разі різкого погіршення зовнішн-ьої кон'юнктури, падіння ВВП можна буде уникнути за ра-

1180

1132

990 887 93 9684

00

20

40

60

80

100

120

140

160

180

200

22013 2014 2015 2016Е 2017Е 2017Е 2017Е

00,0%

--6,6%

--9,9%

11,1%

3,6%2,3%

-0,8%

--12%

-10%

-8%

-6%

-4%

-2%

0%

2%

4%

6%

22013 2014 2015 2016Е 2017Е 2017Е 2017Е

Прогноз ВВП України на 2017 р.

Номінальний ВВП, млрд $

Джерело: Держкомстат України, НБУ, прогнози Institute for the Future

Зміна реального ВВП, %

93 9684

2017Е 2017Е 2017Е

3,6%2,3%

-0,8%

2017Е 2017Е 2017Е

Песимістичний сценарій:� Подальше падіння цін на сировинних ринках

(СIIP Index – 113, 2005 = 100)

� Скорочення експорту (-1,2% р/р)

� Девальвація ( середньорічний курс UAH/USD = 30,5)

� Інфляція - 13%

� Низька інвестиційна активність, відтік ПІІ

(зниження частки загальних інвестицій у ВВП до

14,5%)

� Зниження реальних доходів населення

� Зміна ставлення до України з боку Європи й

Америки

� Замороження траншів МВФ

Реалістичний сценарій:� Помірне підвищення цін на сировинних ринках

(СIIP Index – 116, 2005 = 100)

� Зростання експорту (+8% р/р)

� Помірна девальвація (

� Інфляція - 8,5%

� Продовження реформ

� Підвищення інвестиційної активності (зростання

частки інвестицій у ВВП до 16%)

� Підтримка України з боку Європи та США,

співпраця з МВФ

Оптимістичний сценарій:� Зростання цін на сировинних ринках

(СIIP Index – 120, 2005 = 100)

� Зростання експорту (+12% р/р)

� Стабільний курс (

� Інфляція - 9,5%

� Зростання інвестиційної активності

(зростання частки інвестицій у ВВП до 17-

18%)

� Зростання реальних з/п і внутрішнього

попиту

� Відновлення банківського сектора,

кредитування

середньорічний курс UAH/USD = 30,5 середньорічний курс UAH/USD = 27,6) середньорічний курс UAH/USD = 27,2)

113

хунок максимальної концентрації зусиль на реалізації за-ходів щодо стимулювання внутрішнього попиту та інвес-тицій. Це можливо за рахунок стимулювання внутрішніхінвестицій через податкову реформу, розвиток імпорто-заміщення через надання пільг і преференцій виробни-кам імпортозамінної продукції, стимулюваннявнутрішнього попиту через зниження процентних ставокі доступне кредитування на продукцію українського по-ходження, включаючи нерухомість. Критично важливимтакож буде залучення інвестицій в транспортну інфра-структуру, в тому числі в рамках державно-приватногопартнерства. Сукупний комплекс зазначених заходівможе дати близько $8 млрд. додаткового ВВП в наступ-ному році, навіть при скороченні експорту.

2. Оптимістичний сценарій передбачає істотне поліп-шення зовнішньої кон'юнктури, зростання цін на сиро-винних ринках на тлі більш активного, ніж очікується,зростання світової економіки і світової торгівлі. При реа-лізації даного сценарію дефіцит торгового балансу, за на-шими оцінками, скоротиться, обсяг зовнішніх інвестиційзбільшиться до $7 млрд., позитивне сальдо платіжного ба-лансу дозволить наростити резерви НБУ та дасть можли-вість зберегти стабільність на валютному ринку безкоштів МВФ.Безумовно, зростання експорту при реалізації даногосценарію буде стимулювати виробництво, інвестиційнийпопит всередині країни, підвищення реальних доходів іспоживчого попиту.

В оптимістичному сценарії ми очікуємо зростання реаль-ного ВВП на 3,6%, номінальний ВВП на рівні $96 млрд., курсUAH/USD на рівні 27,2 грн/дол., що відповідає курсу, за-кладеному в Бюджет - 2017. Імовірність реалізації даногосценарію, на нашу думку, не більше 20-30%.

3. Базовий або найбільш реалістичний, на нашу думку,сценарій, передбачає компіляцію зазначених факторів,реальне зростання економіки на 2,3%, зростання номі-нального ВВП до $93 млрд.

Найбільш ймовірно, що кон'юнктура на зовнішніх ринкахв наступному році істотно не зміниться. Світова економікаувійшла в тривалий цикл низьких сировинних цін, хоча миі чекаємо помірне підвищення вартості більшості груп си-ровинних товарів. Це сприятиме відновленню зростанняукраїнського експорту (на 8% р/р), притоку валютної ви-ручки, підвищенню ділової активності в цілому, помірномузростанню реальних доходів населення.

Уряд, згідно з базовим сценарієм, продовжить проводитиреформи, багато в чому слідуючи вимогам МВФ. У на-ступному році Україна отримає частину запланованихтраншів фонду, а також прив'язану до них макроеконо-мічну допомогу на покриття дефіциту Бюджету. Це до-зволить зберегти резерви НБУ вище критичних3-х місяців імпорту і дотримуватися цільових орієнтирівінфляції на рівні 8-9%. Ми очікуємо помірну девальваціюнаціональної валюти, за базовим сценарієм, до 27,6 грн./дол.

114

Структура ВВП, за нашими оцінками, у наступному роцісуттєво не зміниться.

В умовах, коли внутрішній попит достатньо слабкий та по-требує стимулювання, тільки інвестиції можуть статидрайвером зростання економіки. Їхня частка у ВВП будеваріюватися у межах 16-18% ($16-17 млрд. в залежностівід реалізації сценарію).

Щоб вийти на рівень стійкого економічного розвитку,частка інвестицій у ВВП, за нашими оцінками, повинна уперспективі 2-3 років зрости до 40%, в економіку Українинеобхідно залучити $20-25 млрд. зовнішніх інвестицій,

без врахування внутрішніх. Без притоку інвестицій еко-номічне зростання наступні 10-15 років буде знаходитисяу межах 2,5-3,0%. Вийти на рівень пікового значення до-ларового номінального ВВП (2008 г.) при таких темпахзростання Україна зможе тільки в 2025 г.

115

Сукупний державний борг України наближається до по-значки 80% ВВП. При цьому критично важливим є зов-нішній державний борг, оскільки він номінований віноземній валюті та створює ризики дефолту.

Зовнішній державний борг України також є високим –53% ВВП. Це навіть вище, аніж в країнах, які мають високеборгове навантаження – Білорусі (30%), Колумбії (20%),Мексиці (21%), Туреччини (15%).

Всього обсяг виплат за заборгованістю у іноземній ва-люті у 2017 р. становитиме близько $3,6 млрд.

В цілому, навіть якщо Україна не зможе отримати зов-нішнє фінансування, обсяг ЗВР ($15,5 млрд.) дозволяєздійснити виплати за валютними боргами в 2017 р. З цієїточки зору ризик дефолту мінімальний.

Однак без кредиту МВФ, у наступному році висока віро-гідність зниження ЗВР до критичного мінімумі (нижче3 міс. імпорту) та девальвації гривні. Очікуваний траншдопомоги МВФ у 2017 р. - $5,4 млрд. – знаходиться під пи-танням.

Висока вірогідність того, що Україна не зможе виконативимоги МВФ з нарощення резервів до кінця 2017 р. до23,7 млрд. Враховуючи стан чистих резервів НБУ (менше$4 млрд.), ризики дефолту у перспективі 2-3 років стрімкозростають.

Критично важливо стимулювати притік зовнішніх інвес-тицій в Україну, які будуть покривати дефіцит поточногорахунку і одночасно створювати базу для стійкого довго-строкового зростання економіки. Це дозволить звести домінімуму залежність від МВФ, сформувати інституціо-нальну незалежність Україні і нарешті приймати само-стійно геополітичні рішення у регіоні.

0

5

10

15

20

25

На 31.12.2016

$15,5

2017 рік: зовнішній держборг і ЗВР

Прогноз зміни ЗВР НБУ в 2017 р., млрд $

Виплати по боргах у

валюті 2017Е

Покриття дефіциту поточного рахунку ПБ у 2017Е

- $3,0

- $3,6

$8,9

2017Е

$14,8Кредити МВФ

($5,4) Інвестиції Валюта

населення

Вимога МВФ -$23,7

?

Зовнішній Держборг* України i ЗВР НБУ, млрд $

* Державний і гарантований державою зовнішній борг

** Резерви 2017Е - прогноз МВФ

Джерело: Міністерство фінансів України, НБУ, МВФ, оцінки і прогнози Institute for the Future

Чисті резерви

38,7 37,6 38,8

43,446,4

48,3 51% ВВП

0

10

20

30

40

50

2012 2013 2014 2015 2016Е 2017Е**

млрд. $

ЗВР** Зовнішній Держборг* України i З

116

Сьогодні Україна має шанс повернути іноземних інвесторів.

Українська економіка впала у понад 2 рази та має знач-ний потенціал відновлення у перспективі 3-5 років. Україн-ська гривня значно девальвувала до багатьох валют заостанні роки, вартість робочої сили в Україні у разинижча, аніж у сусідніх країнах. Водночас в Україні відбу-

ваються реформи, які при успішному завершені сфор-мують базу для отримання максимального ефекту від тра-диційний базових галузей, дадуть імпульс до появисекторів нової економіки, розвитку внутрішнього потен-ціалу України, що у кінцевому рахунку буде стимулюватистійке економічне зростання у довгостроковій перспективі.

нянню з нормами вищої юридичної сили (в першу чергу,нормами Конституції). Фігурально висловлюючись, в кон-ституційних судах судять не людей, а закони. А по-друге,в нашій країні Конституційний Суд із перших днів своєїроботи замислювався як «державницький» суд, тобтотакий, який створюється спеціально для вирішення кон-фліктів між владними структурами (наприклад, супере-чок про компетенцію), в той час як інші суб'єкти(громадяни, іноземці та юридичні особи приватногоправа) мали вкрай обмежені можливості звернення донього. Так ось, першим трендом, який визначатиме об-личчя конституційного правосуддя в наступному році,стане його поступова трансформація з «державниць-кого» в правозахисний механізм.

З чим може бути пов'язаний такий оптимістичний про-гноз? Перш за все з очікуваним впровадженням інсти-туту конституційної скарги. Нормативні параметриостанньої, як відомо, закладені в поправках до Конститу-ції України, які набули чинності 30 вересня цього року. Так,відповідно до ст. 151 Конституції України, КонституційнийСуд вирішує питання про відповідність Конституції (кон-ституційність) закону України за конституційною скаргоюособи, яка вважає, що застосований в остаточному су-довому рішенні по її справі закон суперечить Конституції.Станом на 17 листопада 2016 року, на розгляді в Секрета-ріаті Конституційного Суду перебуває вже 21 така скарга.З великою часткою ймовірності можна припустити, що,незважаючи на низку об'єктивно існуючих організацій-них труднощів (відсутність напрацьованої судової прак-тики, зволікання з прийняттям нового Закону проКонституційний Суд, покликаного деталізувати критеріїприйнятності і допустимості конституційних скарг та ін.),в 2017 р. Конституційний Суд винесе своє перше рішенняпо конституційній скарзі.

Сценарне дослідження судової системи взагалі, а надто –судової системи сьогоднішньої України, являє собоюособливу складність, оскільки в цій сфері важко визна-чити, яка тенденція – охоронна чи ліберальна – зрештоювізьме гору в наступному році. Іншими словами, надзви-чайно складно, якщо взагалі можливо, передбачити, чибуде судова реформа здійснена для досягнення будь-яких тимчасових цілей, наприклад, посилення впливу Пре-зидента України на судові структури, як це вже було у 2010році, чи, навпаки, буде здійснений справжній прорив у ре-формуванні судової влади. Поки ж поруч уживаються тен-денції, що свідчать на користь як першого, так і другоговаріантів.

Хай би там як було, з великою часткою ймовірності можнапередбачити у прийдешньому році наростання таких тен-денцій:

∙ реформа в Конституційному суді та зміна кадрового складу;∙ формування нового складу Верховного суду України;∙ ухвалення закону «Про Вищу раду правосуддя»;∙ справи України в Міжнародному кримінальному суді.

1. Конституційний Суд: нові інститути й виклики персонального складу

Конституційний Суд традиційно грає в нашій країні особ-ливу роль, яка закономірно випливає з самої природиконституційного судового контролю. По-перше, слід вра-ховувати, що це – не суд фактів, а суд права. Вказана об-ставина полягає в тому, що в юрисдикційній діяльності,здійснюваній цим судом, співвіднесенню з нормамиправа підлягають не конкретні життєві обставини, з якимисторони прийшли в зал судового засідання, а самі нормиправа, що оскаржуються заявником і підлягають порів-

117

Розвиток судової системи в 2017 році Олександр Євсєєв

Експерт програми реформування правоохоронної і судової систем Українського інституту майбутнього

Не секрет, що на сьогоднішній день існують кілька варі-антів нового Закону про Конституційний Суд. Перший –народжений у надрах Адміністрації Президента Україниза безпосередньої участі заступника керівника Адміні-страції О. Філатова, надійшов на ознайомлення до Кон-ституційного Суду в кінці літа 2016 року. Другий,нещодавно внесений до Верховної Ради України народ-ним депутатом від «Батьківщини» Ю. В. Одарченком (за-

конопроект № 5336), суттєво поступаєтьсяза якістю «Філатовому». Крім того, зовсімнедавно у Верховній Раді був зареєстрова-ний альтернативний законопроект № 5336-1, розроблений групою депутатів і вчених підкерівництвом С. О. Алексєєва. Швидше завсе, переможцем вийде перший із зазна-чених законопроектів.

Можна припустити, що найбільші розбіж-ності, як і в випадку з комплектуваннямсудів загальної юрисдикції, викличе кон-курсний відбір конституційних суддів, пере-

дбачений цими законопроектами. Наприклад, «яблукомрозбрату» може служити питання про силу співбесіди зкомісією з відбору, а точніше те, чи зможе успішне про-ходження співбесіди претендентом «підважити» інші ви-пробування і критерії, передбачені законодавством,зокрема, думку структур громадянського суспільства,тести, якщо такі будуть, і т. д.

У будь-якому разі, вже сьогодні можна передбачити ви-никнення можливих ризиків.

Зокрема, в зазначених вище законопроектах передба-чається інститут судових наказів, раніше невідомийукраїнському конституційному судочинству. Його сутністьполягає в тому, що Конституційний Суд за клопотаннямзаявника або з власної ініціативи може видати наказ провжиття заходів із забезпечення конституційної скарги абопро заборону вчиняти певні дії. Ця норма відверто запо-

А ось наскільки цей інститут буде надалі затребуванийсуспільною практикою, передбачити дещо складніше. Од-наче, як свідчить досвід країн СНД і Східної Європи, післявідомого сплеску уваги до цієї процедури протягом пер-ших років її функціонування, інтерес до неї з часом слаб-шає. Ризикнемо припустити, що Україна також не станевинятком у цьому відношенні.

Найважливішим очікуванням 2017 р., мабуть, навіть межі2016/2017 рр., пов'язаним із Конституційним Судом, єприйняття нового Закону, що регулює його статус. Чин-ний Закон був прийнятий 16 жовтня 1996 р., і на сьогод-нішній день є одним із найбільш довгограючих актівепохи президента Л. Кучми. Разом з тим переформату-вання діяльності Конституційного Суду, здійснене по-правками до Конституції 2016 р., об'єктивно вимагає змінинормативної моделі його діяльності, яка не може бутирозв'язаною косметичним коригуванням старого Закону.Скажімо, введення тієї ж конституційної скарги, що є, без-сумнівно, демократичним заходом, вимагає серйознихзмін в організаційному каркасі самого Суду (поділ йогоскладу на сенати, щоб впоратися з очікуваним валомзвернень після впровадження згаданого інституту), аотже, відповідні зміни повинні бути передбачені на зако-нодавчому рівні.

(с) ccu.gov.ua

118

119

гляд більшість конституційних судів на європейськомуконтиненті працює саме в режимі письмових слухань. На-приклад, фахівці підрахували, що Федеральний Консти-туційний Суд ФРН у режимі усних слухань розглядаєменше ніж 1% справ. Разом з тим слід враховувати, як мі-німум, дві обставини. По-перше, протягом майже п'ятироків (2010–2015 рр.) Конституційний Суд працював ви-ключно в режимі письмових слухань, що не сприялозбільшенню довіри до нього, об'єктивно обмежувало до-ступ публіки і журналістів у Зал судових засідань, не да-вало можливості сторонам довести свою позицію досуддів. А по-друге, якщо українські реформатори вже нераз демонстрували свою прихильність англо-саксон-ським зразкам, то в такому разі їм слід бути до кінця по-слідовними. Адже Верховні Суди США, Великої Британії танизки інших країн «загального права» взагалі не знаютьписьмових слухань, оскільки виразною рисою судочин-ства в цих країнах є саме усна форма.

Дуже цікава сценарна розвилка пов'язана з персональ-ним складом Конституційного Суду. У зв'язку з цим слідвраховувати, що в 2017 р. завершується дев'ятирічний тер-мін повноважень його голови Ю. В. Бауліна та судді С. Л.Вдовиченка. Обидва вони свого часу були призначені заквотою Президента, який зберіг своє право делегуватидо Конституційного Суду шість із вісімнадцяти суддів. Тутможливі такі варіанти подальшого розвитку подій:

∙ вакансії не будуть заповнені протягом певного, доситьтривалого часу. Це неминуче створить невизначеність утому сенсі, що на сьогоднішній день, після раптової кон-чини судді О. А. Сергійчука 5 листопада цього року, в Кон-ституційному Суді працює 15 суддів. Після виходу увідставку Бауліна і Вдовиченка їхня кількість відповідноскоротиться до 13. Мінімально допустимим кворумом упленарному засіданні Суду є, як відомо, 12 суддів. Якщоврахувати, що більшість «гучних» справ (перш за всесправа про люстрацію), швидше за все, «перекочує» внаступний рік, то досить буде банальної неявки на засі-

зичена з англо-саксонського судочинства, де справдіпрактика так званих судових наказів (order) є досить по-ширеною. Однак слід враховувати, що в англо-саксон-ської моделі конституційні, а точніше Верховні суди, якімають конституційну компетенцію, діють як суди загаль-ної юрисдикції вищої інстанції, розглядаючи переважнокримінальні, цивільні та адміністративні суперечки, в якихпорушується будь-який конституційний аспект. Україн-ський же Конституційний Суд «вбудований» у європей-ську, «кельзенівську» модель, відповідно до якої він дієне як суд факту, а суд права. Тому його діяльність зазви-чай зводиться не до необхідності застосування, висло-влюючись юридичною мовою, «засобів забезпеченняпозову» (наказ про арешт спірного літака, щоб останнійне полетів у Африку), одним з яких є судовий наказ, а дологічного порівняння двох правових текстів – тексту Кон-ституції з текстом того нормативного акту, конституцій-ність якого оскаржує заявник.

Ще небезпечніший вигляд має можливість видання Кон-ституційним Судом зазначених наказів за власною ініціа-тивою. Не варто забувати, що подібна норма містилася впершій редакції Закону про Конституційний Суд РРФСР1991 р. Але як переконливо довели події жовтня 1993 року,надана Суду можливість припиняти дію оскаржуваногоакта і тим більше відкривати провадження за власноюініціативою поставила країну на межу громадянськоївійни і сприяла його втручанню в політичний процес,адже сам факт застосування судом подібних заходів ізвласної ініціативи відкрито свідчить про його позиції усправі, причому задовго до прийняття підсумкового рі-шення. Допустити подібне в Україні не можна.

Викликає також занепокоєння загальний законодавчийтренд, який зводився до того, що основною формою розг-ляду справ у Конституційному Суді проголошуються пись-мові слухання. В такому випадку усні слухання можутьбути проведені тільки з окремих питань справи, визначе-них постановою сенату, Палати. Справді, на перший по-

дання двох суддів, у тому числі з поважних причин, щобзірвати процес прийняття підсумкового рішення;

∙ Президент скористається відкритою йому можливістюі заповнить наявні вакансії своїми людьми. Тут можна ви-ділити кілька «підваріантів». Зокрема, це можуть бутилюди як з-поміж юристів-практиків, передусім суддівсудів загальної юрисдикції (наприклад, із Вінниці), так і з-поміж теоретиків права. У зв'язку з цим прикметно, що впоправках до Конституції граничний вік перебування напосаді конституційного судді піднятий із 65-ти до 70-тироків, що, в свою чергу, дає можливість призначення тихнауковців, які, наблизившись до 65-річного рубежу, вжевтратили надію зайняти місце в Суді;

∙ Президент призначає на звільнені посади іноземців.Річ у тім, що в новому конституційному регулюванні від-сутній передбачений раніше 20-річний ценз осілості длякандидатів на посаду судді Конституційного Суду. Теоре-тично це відкриває можливість для іноземних юристів, якіотримали в екстреному порядку українське громадянство(вимога наявності громадянства України зберігається),претендувати на представництво в органі конституційноїюрисдикції. Така практика, наприклад, поширена в Кон-ституційному Суді Боснії і Герцеговини, в якому з 9 суддівтроє – іноземці, відібрані за погодженням з головою Єв-ропейського Суду з прав людини. Тим часом ми оцінюємоймовірність такого сценарію не дуже високо, оскільки пікпопулярності призначень іноземців на провідні посади вУкраїні вже пройдено, і навряд чи Президент захоче від-давати настільки хлібні місця юристам із інших, хоча б ідружніх, країн.

Щодо кадрового ресурсу Суду можна з упевненістю пе-редбачити, що в наступному році збережеться поділ суд-дів на лібералів, консерваторів і «тих, що вагаються», якийвже став класичним для нашої країни. Правда, в станіконсерваторів можливе перегрупування у зв'язку із за-кінченням повноважень двох суддів.

Крім того, як ми вже вказували, майбутня відставка Бау-ліна означатиме нові вибори Голови Суду, що обираєтьсяз числа суддів на один 3-річний термін. На сьогоднішнійдень, за нашою інформацією, найбільші шанси очолитиСуд у В. В. Кривенка, В. Р. Мойсика і С. В. Саса. Надзви-чайно привабливою в інтелектуальному відношенні є кан-дидатура Н. І. Мельника.

Правова політика Конституційного Суду в цілому, швидшеза все, не зазнає суттєвих змін. Вочевидь, вона, як і ра-ніше, характеризуватиметься такими тенденціями:

∙ широким використанням доктрини «політичного питання»і, як наслідок, винесенням відмовних ухвал щодо тих справ,які мають яскраво виражений політичний характер, що буде,до речі, радше благом для Суду;

∙ триваючою концентрацією на тих справах, предметом якихвиступають політично нейтральні й найбільш важливі длянаших громадян соціально-економічні права;

∙ при розгляді політично чутливих справ (як, наприклад, вжезгадувана нами справа про люстрацію) можливе формуваннябільшості, що намагається вловлювати політичну кон'юн-ктуру, і неслухняної меншини, яка прагне заявляти своїокремі думки, як це вже мало місце при перевірці на консти-туційність законопроектів про внесення змін до КонституціїУкраїни.

Щодо перспектив справи про люстрацію в Конституцій-ному Суді України, то слід враховувати, що відповідно доРегламенту Конституційного Суду України, для прийняттякінцевого рішення по справі необхідно мінімум 10 голосівсуддів при не менше 12 присутніх. На сьогоднішній день,хоча й існує проект рішення, підготовлений суддями-до-повідачами О. М. Литвиновим і Н. К. Шапталою, проте10 голосів суддів поки не набираються, чим і пояснюється,поряд із тиском на Суд активістів Майдану (так зване «ме-гафонне право»), неможливість прийняття рішення у цій

120

справі протягом ось вже півтора року. У наступному роціможливі такі сценарні розвилки:

∙ збереження наміченого глухого кута й перенесення справина пізніший термін (2018 року і далі), що може призвести довтрати цією справою практичної необхідності;

∙ нерозгляд справи про люстрацію аж до заповнення вакан-сій, що відкриють внаслідок відставок суддів Бауліна і Вдо-виченка, а також до заповнення вакансій заквотою з'їзду суддів. Повернення до розглядуцієї справи після прийняття присяги новимисуддями;

∙ перехід частини суддів, що вагаються, насторону консервативної більшості і, як наслі-док, прийняття рішення про неконституційністьЗакону «Про очищення влади» з неминучимсуспільним резонансом;

∙ прийняття компромісного варіанту, відпо-відно до якого неконституційними будуть виз-нані лише ті норми, які вже не актуальні длянароду України (наприклад, щодо колишніх функціонерівКомпартії, які й так давно зійшли з політичної сцени), при збе-реженні в Законі норм, що стосуються «заборони на профе-сію» прислужників режиму Януковича.

Такими є, на нашу думку, основні тенденції, які визнача-тимуть профіль конституційного судочинства України в2017 р.

2. Верховний суд України: новий склад і запуск роботи

На відміну від Конституційного Суду, що врятувався в по-літичних бурях і парадоксальним чином тільки укріпивсвої позиції в судовій системі, робити будь-які прогнозищодо Верховного Суду України, що фактично формується

заново, – заняття вкрай невдячне. Проте з сьогоднішнього дня нескладно припустити, що чисельність суддів у но-вому Верховному Суді становитиме 120 осіб. Саме такуцифру «застовпила» Державна судова адміністрація запогодженням з Вищою радою юстиції. Відповідно, по 30суддів працюватиме в Касаційному адміністративному,Касаційному господарському, Касаційному криміналь-ному та Касаційному цивільному судах в рамках єдиногоВерховного Суду України.

днак проблемним залишається питання, коли саме Вер-ховний Суд почне свою роботу. Згідно з «Прикінцевимита перехідними положеннями» Закону «Про судоустрій істатус суддів», Верховний Суд повинен бути створенийпротягом шести місяців з дня набуття чинності зазначе-ним Законом, тобто до кінця березня 2017 року. На нашпогляд, існує велика ймовірність того, що якщо процесформування нового Верховного Суду і затягнеться, то не-критично. До такого висновку нас приводить аналіз кро-ків, які робить влада заради досягнення визначеної мети.Йдеться про вже згадуване визначення чисельності суд-дівського корпусу майбутнього Верховного Суду, реко-мендації комітету Верховної Ради України з питаньправової політики і правосуддя прийняти законопроект«Про Вищу раду правосуддя» (який і передає Президентукандидатури майбутніх суддів для затвердження), закін-

121

(с) discred.ru

122

Передбачити цю сценарну розвилку вкрай непросто,однак можна припустити, що нові судді, особливо вихідціз академічного середовища, зіштовхнуться з низкоютруднощів, головними з яких будуть:

∙ відсутність практичних навичок написання судових рішень(тим більше від імені вищого суду України, покликаного за-давати еталонні стандарти всій судовій системі країни);

∙ відсутність інституційної пам'яті й так званого «невидимогоколеджу». Судді-ветерани не зможуть надати підтримкусвоїм молодшим колегам через неучасть у конкурсному від-борі та, як наслідок, виходу на пенсію;

∙ відсутність кваліфікованого апарату Верховного Суду або,інакше кажучи, судових клерків, які після набуття чинностіновим Законом «Про державну службу» від 10.12.2015 р. булизмушені перейти з державної в патронатну службу, що озна-чає їхню залежність від терміну повноважень «свого »судді.Взагалі, як показує досвід інших країн, недооцінка фактору«судового клерка» часто призводить до дуже негативних на-слідків;

∙ безпрецедентне суддівське навантаження, яка ляже на ниху перший рік роботи, адже необхідно враховувати, що тількиу Вищому адміністративному суді України через брак кадрівна сьогоднішній день зібралося близько 100 тис. нерозгля-нутих справ. Але вирішувати по суті ці справи будуть вжесудді-новачки. В іншому випадку, з перших же місяців своєїроботи судді нового Верховного Суду ризикують опинитисяпід вогнем запеклої критики розчарованого суспільства.

Політичні діячі, що стоять біля керма Української держави,мають ясно усвідомлювати, що формування нового Вер-ховного Суду повинна супроводжувати їхня послідовнаполітична воля і щире бажання створити незалежний,вільний від корисливих інтересів, політичних симпатій таідеологічних упереджень Верховний Суд, який виступає

чення розробки Вищою кваліфікаційною комісією суддівкритеріїв оцінювання майбутніх суддів, включаючи вер-ховних. Та й у виконавчої влади немає сенсу гальмуватицю реформу, ініціатором і головним «двигуном» якої єглава держави. Таким чином, у 2017 р. Верховний Суд,швидше за все, буде сформований і почне свою роботу.

Окрему проблему для прогностичного аналізу предста-вляє людський субстрат Верховного Суду. За нашою ін-формацією, половину кандидатів до нового ВерховногоСуду становлять судді судів загальної юрисдикції різнихрівнів, включаючи нинішні Верховний і вищі спеціалізо-вані суди. Друге місце посідають практикуючі адвокати талише незначна частина (по 15% від загальної кількостікандидатів) «закріплена» за науковцями та особами, якімають сукупний юридичний стаж не менше ніж 10 років.Разом з тим слід враховувати, що частина з решти суддівВерховного Суду, що заслужили право на почесну від-ставку, не балотуватиметься в новий Верховний Суд, і внаступному році, як видно, складе з себе суддівські по-вноваження. Це пов'язано, по-перше, з певною образою,яку вони відчувають до постмайданної влади, а по-друге,страхом не пройти відповідний конкурсний відбір і в ре-зультаті бути зганьбленими в очах громадської думки вразі демонстрації слабкої підготовки в справді конкурен-тному середовищі (в середньому 10 осіб на місце).

Разом з тим невизначеною видається відповідь на пи-тання, які ж люди пройдуть в оновлений склад Верхов-ного Суду. Згідно ст. 38 Закону України «Про судоустрій істатус суддів», такими можуть бути особи, що відпові-дають хоча б одній із зазначених нижче вимог: а) особи,які мають стаж роботи на посаді судді не менше 10 років;б) особи, які мають вчений ступінь у сфері права та стажнаукової роботи в сфері права не менше 10 років; в)особи, які мають досвід професійної діяльності адвокатане менше 10 років; г) особи, які мають сукупний стаж (до-свід) роботи (професійної діяльності) за перерахованимитрьома пунктами не менше 10 років.

123

рені випадки, коли з 20 членів Вищої ради юстиції лише3 були професійними суддями, обраними самими суд-дями. Інші ж юристи, хоча і могли бути в минулому но-сіями судової влади, але потрапляли до Вищої радиюстиції вже як представники президента або парламенту.

Також суттєвим досягненням законопроекту є виклю-чення зі складу Ради правосуддя міністра юстиції і Гене-рального прокурора. Як зазначав Європейський Суд ізправ людини, «включення Генерального прокурора якчлена Ради за посадою викликає питання, так як це моженадавати охолоджуючий вплив на суддів і сприйматисяяк потенційна загроза» »(п. 114 постанови у справі «Олек-сандр Волков проти України»). Отже, можна спрогнозу-вати, що відсутність в оновленій Раді правосуддязазначених посадових осіб дещо розкріпачить її членіві сприятиме поступовому зниженню пресингу на судовувладу.

Значне занепокоєння викликає нова підстава для при-пинення повноважень членів Вищої ради правосуддя, асаме "грубе чи систематичне нехтування обов'язками, не-сумісне зі статусом члена Ради", запозичене, у своючергу, з підстав дисциплінарної відповідальності суддів.

Іншими словами, існує відчутний ризик того, що зазна-чене вище положення законопроекту, що не має чіткихправових параметрів і зловживає оціночними катего-ріями типу «підриває авторитет»/«несумісне з високимзванням», буде використовуватися для розправи з не-угодними членами Вищої ради правосуддя і суддями-дисидентами.

Законопроект – і в цьому його сила – передбачає гнучкусистему оскарження дисциплінарної практики Ради. Рі-шення Дисциплінарної палати можна оскаржити у Раді вцілому, а рішення останньої – у Верховному Суді. Проте,наскільки можна судити з положень законопроекту, суддіВерховного Суду самі підпадають під дисциплінарну

гарантом законності і справедливості, покликаний вико-нувати в державі ту ж роль, що совість у людини. Томунова влада повинна зробити мужній акт самозапере-чення, перетворившись із політичної в правову. В іншомуразі, нове покоління реформаторів спіткає та ж доля, якаспіткала їхніх невдалих попередників.

3. Вища рада правосуддя: новий закон і вплив на судову систему

Як було зазначено вище, 3 листопада цього року комітетВерховної Ради України з питань правової політики і пра-восуддя рекомендував прийняти президентський зако-нопроект «Про Вищу раду правосуддя», який повиненприйти на зміну Закону України «Про Вищу раду юстиції»від 15.01.1998 р. Експерти оцінюють його шанси на оста-точне прийняття наприкінці цього – початку наступногороку і подальше набуття чинності як надзвичайно високі.Тому будь-які прогнози щодо Вищої ради правосуддя слідробити, ґрунтуючись у першу чергу на тексті цього зако-нопроекту.

Так, згідно зі ст. 5 законопроекту, Вища рада правосуддяскладається з 21 члена, 10 із яких обирає з'їзд суддів ізчисла суддів або суддів у відставці, 2 – Верховна Рада, 2– з'їзд адвокатів, 2 – всеукраїнська конференція проку-рорів, 2 – з'їзд представників юридичних вищих навчаль-них закладів та наукових установ, 2 – призначаєПрезидент України. Голова Верховного Суду входить доскладу Вищої ради правосуддя за посадою.

Очевидно, що в цьому випадку новий закон передбачаєсуттєве поліпшення та приведення української моделіРади правосуддя у відповідність до міжнародно-право-вих стандартів. Наголосимо, що принципово важливою єте обставина, що професійні судді не тільки становити-муть більшість у Раді правосуддя, а й обиратимутьсясвоїми колегами за процедурою голосування на з'їзді.Це важливо ще й тому, що в попередні роки були поши-

юрисдикцію Ради. Це означає, що з часом ці судді мо-жуть бути піддані дисциплінарному розгляду в Раді. Бе-ручи до уваги досить широкі повноваження останньоїщодо кар'єри суддів, ніхто не зможе гарантувати, що вер-ховні судді будуть незалежними і неупередженими, розг-лядаючи скаргу, подану проти їх же контролера. Незовсім зрозуміле питання, пов'язане з термінами давно-сті притягнення суддів до дисциплінарної відповідаль-ності. Якщо ця проблема спочатку не стоятиме гостро для«нової крові», яка увіллється в реформовані суди, то, вусякому разі, вона буде актуальною для тих суддів, які,пропрацювавши певну кількість років у судовій системі,вирішать взяти участь у конкурсі.

У «Перехідних положеннях» до Конституції (пункт 16-1) пе-редбачено, що до створення Вищої ради правосуддя їїповноваження здійснює Вища рада юстиції. До призна-чення нових членів до Ради остання діє у складі членівВищої ради юстиції, здійснення якими своїх повноваженьне може тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 р. Такимчином, обрання (призначення) членів Ради має бути здій-снено не пізніше 30 квітня 2019 р.

Як бачимо, в поправках до Конституції закладені правовіприписи, що дозволяють чинним членам Вищої радиюстиції продовжувати виконання своїх повноваженьу 2017 р. без особливих для себе втрат. Тим часом, порядіз очікуваним прийняттям повноцінного Закону проВищу раду правосуддя, можливі такі тенденції, які виз-начать профіль цього органу суддівського самовряду-вання в наступному році:

∙ передача Раді нових повноважень, раніше закріплених заВищою кваліфікаційною комісією суддів (зокрема, близько10 тис. дисциплінарних проваджень, повноважень щодо ви-рішення бюджетних проблем судової влади), об'єктивно при-зведе до збільшення службового навантаження на її членів;

∙ створення дисциплінарних палат Ради, як це передбаченозаконопроектом про Вищу раду правосуддя, стане одним із

пріоритетів інституційного будівництва в самій Раді;

∙ швидше за все, продовжиться негласний конфлікт між го-ловою Ради І. Бенедисюком та її членом О. Маловацьким, щопоки що призводить до неможливості обрання заступникаголови Ради.Також не виключено проведення в наступному році з'їздусуддів, покликаного заповнити вакансії в Раді та Консти-туційному Суді України.

4. Міжнародний кримінальний суд: справа «Небесної сотні» та війна на Донбасі

У кінці поточного року різко активізувалася взаємодія Ге-нерального прокурора України з Офісом Прокурора Між-народного кримінального суду (далі – МКС) в Гаазі(Нідерланди). Це дає підставу стверджувати, що в на-ступному році ми ще не раз почуємо про виїзні місії МКСв Україну в контексті справи «Небесної сотні» та подаль-ших трагічних подій на Донбасі.

Нагадаємо читачеві, що статут МКС (так званий «Рим-ський статут»), підписаний у столиці Італії 18 липня 1998року, на підставі якого Суд здійснює свою юрисдикцію,вже був предметом розгляду Конституційного СудуУкраїни на початку «нульових». Виносячи Висновок від 11липня 2001 року, Конституційний Суд був збентеженийфактично єдиним аспектом функціонування МКС, а саме– доповнювальним характером його юрисдикції, що ви-никає, в свою чергу, з принципу комплементарності. Самета обставина, що МКС «доповнює національні органикримінальної юстиції», послужила головним аргументомдля визнання Римського статуту неконституційним. На-справді підготовка до ратифікації статуту в парламентізбіглася за часом із «касетним скандалом», у ході якогобули оприлюднені аудіозаписи розмов тодішнього пре-зидента Л. Кучми зі своїм найближчим оточенням, із якихнедвозначно випливало, що опозиційного журналістаГ.Гонгадзе було ліквідовано за його наказом. Помилково

124

побоюючись, що МКС займеться цією справою після за-кінчення терміну його президентських повноважень,Кучма дав вказівку Конституційному Суду під будь-якимприводом заблокувати ратифікацію цього статуту на ста-дії попереднього нормоконтролю. А згідно з ч. 2 ст. 9 Кон-ституції, укладення міжнародних договорів, які невідповідають Конституції України, можливе лише післявнесення відповідних змін до Основного Закону.

У поправках до Конституції, що набули чин-ності 30 вересня цього року, сказано, що«Україна може визнати юрисдикцію МКС наумовах, передбачених Римським статутомМКС» (ч. 6 ст. 124 Конституції України). Тимсамим на конституційному рівні вперше вісторії нашої країни була проголошена мож-ливість визнання юрисдикції МКС. Цікаво,що саме формулювання цієї норми запози-чене з французьких зразків. Так, конститу-ція П'ятої республіки була доповнена 8липня 1999 р. статтею 53-2, згідно з якою«Республіка визнає юрисдикцію МКС, яквона передбачена положеннями договору, підписаного 18 липня 1998 р.».

Водночас у п. 1 «прикінцевих та перехідних положень»оновленої редакції Конституції наголошується, що ч. 6 ст.124 набирає чинності через три роки з дня, наступного заднем опублікування конституційних поправок, тобто нераніше літа 2019 р. Тому в наступному році ратифікаціяРимського статуту України неможлива навіть із сутоформальних підстав.

Тим часом ще до прийняття поправок до Конституції 4 лю-того 2015 року Верховна Рада України прийняла поста-нову, за якою в односторонньому порядку визналаюрисдикцію МКС щодо вчинення злочинів проти людстваі військових злочинів посадовими особами РФ, що при-звели до особливо тяжких наслідків і масового вбивства

українських громадян . Якщо відмовитися від деяких фор-мальних моментів, то в принципі Римський статут дозво-ляв це зробити. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 12 згаданогодокумента, у разі, якщо потрібно визнання юрисдикціїМКС державою, яка не є учасницею цього Статуту, ця дер-жава може за допомогою заяви, представленої Секре-тарю, визнати здійснення Судом юрисдикції щодо цьогозлочину, що й було зроблено нашою країною 8 вересня2015 р. Ще раніше, 17 квітня 2014 р., Україна аналогічним

чином визнала юрисдикцію МКС щодо подій на Майдані.Як наслідок, Прокурор МКС почав попереднє вивченняобох ситуацій.

Для цілей цього прогнозу, таким чином, необхідно чіткорозділяти ставлення МКС до вбивств на Майдані з од-ного боку, і до війни на Донбасі – з іншого.Що стосується перспектив справи «Небесної сотні» упрактиці МКС, то, на нашу думку, можлива така сценарнарозвилка:

∙ Прокурор МКС продовжить, діючи на підставі ч. 2 ст. 15 Римського

статуту, неспішно оцінювати серйозність отриманої інформації, по

можливості намагаючись уникати докорів у політизації Суду. З цією

метою Прокурор буде запитувати додаткову інформацію в України,

її державних органів, можливо, у будь-яких неурядових організацій

і, як сказано в Статуті, «з інших надійних джерел, які він або вона (в

125

(с) discred.ru(с) discred.ru

цьому випадку якраз вона – Фату Бенсуда.– О. Є.) вважатиме по-

трібними». Тим самим ні рішучих проривів, ні віроломних «зрад» у

цьому відношенні чекати не доводиться. На нашу думку, саме у

цього сценарію найбільші шанси в наступному році;

- Прокурор прийде до висновків про відсутність достатніх підстав

для порушення розслідування МКС. На користь цього сумного сце-

нарію свідчать такі обставини, які в будь-якому разі будуть прий-

няті до уваги Палатою попереднього провадження МКС, навіть якщо

Прокурор займе сторону України і наполягатиме на відкритті про-

вадження у справі:

1. В пункті d) ч. 2 ст. 8 Римського статуту наголошується,що Римський статут «не застосовується до випадків по-рушення внутрішнього порядку і виникнення напружено-сті, таких як заворушення, окремі спорадичні актинасильства або інші акти аналогічного характеру». На-впаки, Римський статут актуальний там, де «має місцетривалий збройний конфлікт між урядовою владою та ор-ганізованими збройними групами або між самими такимигрупами». З цієї точки зору перспективи входження в ор-біту міжнародного кримінального правосуддя у подій наДонбасі незрівнянно вищі, ніж у подій на Майдані.

2. Відсутність у практиці МКС прецедентів оцінки насиль-ства, допущеного владою не в ході міжнародного або неміжнародного збройного конфлікту, а саме під час соці-альної революції і, як наслідок, вкрай обережна позиціяСуду стосовно подібного роду подій. Єдиним винятком ізцього правила може слугувати хіба що справа лівійськогодиктатора Каддафі та двох його синів (так звана «трійкаТріполі» – theTripoliThree), що розбомбили своїх по-встанців. Однак при накладенні лівійської матриці на події

в Україні слід враховувати, як мінімум, дві обставини:а) «поріг серйозності» (протистоячи «Арабській весні»,Каддафі вдався до використання військової авіації та ар-тилерії проти повстанців, на що, на щастя, Янукович незважився, та, крім того, кількість жертв – у ході приду-шення революції загинуло близько 10 тис. осіб, тобто при-близно стільки, скільки за весь час проведення АТО, алеаж ніяк не подій на Майдані); б) принцип комплементар-ності. За загальним правилом, МКС бере на себе розслі-дування в тих випадках, коли в країні не було виявленожодного справжнього розслідування або судового пе-реслідування стосовно тих, хто несе найбільшу відпові-дальність за найбільш тяжкі злочини, що входять уюрисдикцію Суду, однак українська влада й особисто Ге-неральний прокурор постійно заявляють про те, що нарозкриття цього злочину кинуті кращі сили правоохо-ронців України.

Що ж стосується подій на Донбасі, то шанси того, що МКСвідкриє щодо них провадження, трохи вищі. Особливоякщо взяти до уваги нещодавнє відкриття провадженнящодо «війни 08.08.08».

На завершення наголосимо, що позначені альтернативимайже напевно не можуть і не будуть реалізовані в тому«граничному» вигляді, в якому вони описані в нашомусценарному прогнозі. Але вони фокусують увагу на мно-жинності трендів, що реально існують і так чи інакшесебе виявляють. Тому ці сценарії – не абстрактно-умог-лядні й довільно побудовані «фантазії про майбутнє», аобґрунтовані й аргументовані коридори можливостей длястратегій, здійснюваних політичними лідерами.

126

України «Про Національне бюро розслідувань України»від 24.04.1997). Проте, Конституційний суд України у своємурішенні у 1998 році визнав більшу частину Указу Прези-дента неконституційною на підставі того, що бюро нама-гались створити підзаконним актом, а не законом.Фактично, створення Національного бюро розслідуваньтоді стало заручником політичного конфлікту, колипроекти законів щодо функціонування Національногобюро розслідувань, ініційовані Президентом УкраїниЛ.Кучмою, були провалені Верховною Радою України.Сьогодні існує спеціальний закон «Про Державне бюророзслідувань». За ним, ДБР є центральним органом ви-

конавчої влади, щоздійснює правоохо-ронну діяльність длязапобігання, вияв-лення, припинення,розкриття та розслі-дування злочинів,

віднесених до його компетенції. А займатись бюро маєдосудовим розслідуванням військових злочинів та злочи-нів, вчинених службовими особами, які посідають особ-ливо відповідальне становище в державі(Прем’єр-міністром України, міністром або його заступни-ком, народним депутатом України, Директором Націо-нального антикорупційного бюро України, Генеральнимпрокурором України та його заступниками тощо), а такожсуддею, працівником правоохоронного органу, крім ви-падків, коли досудове розслідування цих злочинів відне-сено до підслідності Національного антикорупційногобюро України. Крім цього, ДБР займатиметься також розс-лідуванням корупційних злочинів, коли вони будуть вчи-нені не високопосадовцями та розмір предмета злочинуабо завданої ним шкоди менше, ніж п’ятсот розмірів міні-мальної заробітної плати.

З огляду на складну внутрішньополітичну ситуацію у 2017році, багато залежатиме від функціонування правоохо-ронної сфери. Серед важливих викликів наступного рокуслід особливо звернути увагу на формування нового ор-гану Державного бюро розслідувань та реформу Гене-ральної прокуратори та МВС. Спробуємо детальнішепоглянути на розгортання цих викликів та їх наслідків дляУкраїни.

ПРОБЛЕМИ ТА ЗАГРОЗИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГОБЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ - 2017:

Створення Держав-ного бюро розсліду-вань має (може)стати подією року вп р а в о о х о р о н н і йсфері у 2017-му. Запотенційною потуж-ністю цей орган можна порівнювати з Генеральною про-куратурою. За впливом на захист прав і свобод громадяну резонансних злочинах за участі поліцейських – зі своїміноземним прототипом ФБР. Проте його створення можестати і гучним провалом 2017-го.

Спроби створити Державне бюро розслідувань (далі –ДБР) почались в Україні ще у 1997 році. Тоді була простаідея створення аналога американського ФБР – Націо-нального бюро розслідувань України – державного пра-воохоронного органу спеціального призначенняборотьби з організованою злочинністю і корупцією. Зав-данням бюро було визначено «проведення досудовогослідства та оперативно-розшукових заходів у особливоскладних кримінальних справах про злочини, які стано-влять підвищену суспільну небезпеку» (Указ Президента

127

Нові органи правоохоронної системи та ризики для ГПУ Денис Монастирський

Експерт програми реформування правоохоронної і судової систем Українського інституту майбутнього

128

виходить, що ДБР має запрацювати не пізніше цієї дати у2017 році. Початок діяльності означає, за аналогією із «за-пуском» роботи НАБУ, внесення першої справи до Єди-ного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) таоголошення про початок діяльності на офіційному сайті.Для початку здійснення працівниками ДБР досудовогорозслідування кримінальних проваджень очевидно, щомають бути вирішені питання: а) призначення ДиректораДБР та його заступників; б) призначення керівників тери-торіальних органів та центрального апарату ДБР; в) при-значення на посади працівників слідчих таоперативно-розшукових підрозділів у кількості, достатнійдля здійснення досудового розслідування; г) призначенняна посади працівників підрозділів внутрішнього кон-тролю; д) питання щодо надання та облаштування примі-щення для роботи ДБР як у м. Києві, так і в регіонах тощо.Бюджет ДБР на 2017 рік – 640 млн грн. Крім цього, міжна-родні організації готові надавати обладнання, тренінговіпослуги для «запуску» роботи ДБР.

Як швидко зможуть бути виконані умови для початку ді-яльності ДБР? Згідно чинного на момент прогнозу зако-нодавства, на Конкурсну комісію з формування ДБРпокладено обов’язок обрати від 70 до 120 посад (це за-лежить від організаційної структури та штатної чисель-ності, яку має затвердити майбутній Директор ДБР). ОкрімДиректора ДБР та його заступників, Конкурсна комісія щемає обрати керівників територіальних управлінь та пі-дрозділів центрального апарату, керівників та працівни-ків підрозділів внутрішнього контролю центральногоапарату та територіальних органів Державного бюророзслідувань. Обрання Директора ДБР та його заступни-ків буде, вірогідно, здійснено у 2017 році. Таким чином,конкурс на перших трьох посадових осіб ДБР триватимеблизько року. Конкурси на зайняття інших посад осіб на-чальницького складу ДБР, ймовірно, триватимуть швидше.За досвідом конкурсів на подібні посади в НАБУ кількістькандидатів на одну посаду була від 15 до 90 осіб. А вра-ховуючи кількість посад, на які мають бути обрані канди-

Виключна важливість цього нового органу длястановлення та розвитку української державно-сті полягає хоча б у тому, що:

∙ по-перше, злочини, вчинені поліцейськими та суддями, тра-диційно стають найбільш резонансними подіями, які спро-можні створити революційну ситуацію в окремо взятомурегіоні чи навіть у державі загалом;∙ по-друге, якість розслідування злочинів, вчинених високо-посадовцями, формують ставлення (позитивне або нега-тивне) суспільства до держави і державних органів;∙ по-третє, ефективність досудового розслідування військо-вих злочинів впливає на формування боєздатної українськоїармії, а в умовах АТО без перебільшення є однією із умов ус-пішного її завершення;∙ по-четверте, корупція низового рівня серед правоохоронцівє найбільш девальвуючою силою довіри до правоохороннихорганів, адже з нею зіштовхується більшість населеннякраїни.

Прогноз на 2017 рік щодо створення ДБР, безумовно, ус-кладнений відсутністю плану роботи Конкурсної комісії зформування ДБР, а також наявністю цілої низки загроз ді-яльності Конкурсної комісії. Саме тому в 2017 році є ймо-вірними такі сценарії.

Сценарій 1. Початок діяльності Державного бюро розсліду-вань до 20 листопада 2017 року та здійсненнядосудового розслідування злочинів, віднесенихдо підслідності ДБР.

У прикінцевих положеннях Кримінального процесуаль-ного кодексу України визначено, що моментом, коли слідчіорганів державного бюро розслідувань зможуть здій-снювати досудове розслідування злочинів, є день «по-чатку діяльності Державного бюро розслідувань України,але не пізніше п’яти років з дня набрання чинності цимКодексом». КПК набрав чинності 20 листопада 2012, отже,

129

розслідувань», згідно якого була б здійснена передачаповноважень з обрання працівників підрозділів вну-трішнього контролю ДБР внутрішнім комісіям ДБР, якімають бути сформовані керівником Бюро згідно законо-давства. У такому разі формування ДБР відбувалось бипаралельно: так званою «зовнішньою» Конкурсною ко-місією (сформованою КМУ, ВРУ та Президентом) і вну-трішніми конкурсними комісіями (сформованимиДиректором ДБР). І результат – початок діяльності ДБР –міг би бути досягнутий швидше.

Сценарій 2. Зрив конкурсу на посади Директора, першого заступ-ника та заступника Директора Державного бюророзслідувань та відтермінування строків вве-дення в дію норм щодо підслідності ДБР

Одним із вірогідних варіантів розвитку подій навколо ДБРє намагання окремих кандидатів на адміністративні по-сади в ДБР або інших осіб через судові оскарження виз-нати результати конкурсу на посаду Директора ДБР нелегітимними.

Такий сценарій можливий щодо абсолютно всіх відкри-тих кадрових конкурсів, які відбувалися в Україні заостанні 2 роки. В деяких випадках суб’єктам оскарженнярішень конкурсних комісій (в інших конкурсах) вдавалосьв порядку адміністративного судочинства визнати проти-правним та скасувати рішення конкурсних комісій з про-ведення відкритих конкурсів на зайняття посад керівниківпідрозділів державних органів (наприклад, за результа-тами конкурсу на зайняття посад керівників місцевихпрокуратур у 2015 році).

Причин до реалізації такого сценаріюможе бути декілька:

∙ невдоволеність окремих кандидатів результатами конкурсуна посади Директора ДБР та його заступників;

дати Комісією, можна прогнозувати щонайменше 1000кандидатів, які можуть подати заяву на ці конкурси. Крімцього, мають бути проведені ще внутрішні конкурси, ор-ганізовані Директором ДБР, на посади слідчих та праців-ників оперативно-розшукових підрозділів.

Отже, перед Конкурсною комісією та новообраним Ди-ректором ДБР стоятиме надскладне завдання – протягом6-10 місяців сформувати первинну організаційну струк-туру ДБР, достатню для початку його діяльності. Чи реально це здійснити до 20 листопада наступногороку? Приклад НАБУ показав, що для початку діяльностінового правоохоронного органу Директору НАБУ знадо-билось близько 10 місяців (з квітня по грудень 2015 р).Проте абсолютна більшість посад заповнювалася черезвнутрішні конкурси, організовані Директором НАБУ. У ви-падку ДБР, більшість посад начальницького складу маютьбути обрані Конкурсною комісією, яка обере самого Ди-ректора ДБР. Відповідно, визначати для Комісії певністроки (дедлайн) обрання всіх передбачених закономпосад Директор не зможе. Таким чином, лише надзви-чайна самоорганізація і мобілізація самої Конкурсної ко-місії у тісній співпраці з новобраним Директором можезробити можливим початок діяльності ДБР до вказаноїдати.

За реалізації такого сценарію можна прогнозувати поча-ток роботи ДБР у вересні 2017 року. В такому разі 2017 рікбуде роком формування «кістяка» ДБР, початком нала-годжування співпраці з іншими правоохоронними орга-нами (ГПУ, Національна поліція, НАБУ, СБУ).Прогнозувати до кінця 2017 року завершення досудовогорозслідування по перших справах ДБР і передачу до судуматеріалів кримінального провадження можна лише внайоптимістичнішому варіанті і лише щодо злочинів не-великої тяжкості.

Збільшити шанси на реалізацію цього сценарію можевнесення змін до Закону України «Про Державне бюро

відбору без внесення змін до Закону України «Про Державнебюро розслідувань»;∙ блокування роботи Конкурсної комісії з формування ДБРокремими її членами;∙неможливість або неспроможність Конкурсної комісії з фор-мування ДБР до кінця 2017 року організувати ефективний кон-курсний відбір на зайняття адміністративних посад у ДБР;∙ невнесення подання від Прем’єр-міністра України Прези-денту України щодо призначення кандидатів, обраних Кон-курсною комісією з формування ДБР на посади Директората заступників Директора ДБР.

Будь-який із означених варіантів цього сценарію при-зведе до об’єктивної необхідності у відтермінуванні стро-ків введення в дію норм КПК щодо підслідності ДБР.

Очевидно, що в такому разі Генеральна прокуратураУкраїни буде лобіювати залишення за нею слідчих по-вноважень (можливості проводити досудове розсліду-вання) мінімум до 2019 року.

Криза реформи Генеральної прокуратури

Загалом, органи прокуратури завжди намагались бути ібули дещо більшим, ніж звичайний правоохороннийорган. У далекому 1996 році за основним текстом, Кон-ституцією України, прокуратура втратила функцію так зва-

130

∙ невдоволеність певних політичних сил особами-перемож-цями конкурсу на посади Директора ДБР та його заступни-ків;∙ намагання дискредитувати процес формування нового пра-воохоронного органу;∙ намагання затримати початок діяльності ДБР з метою про-лонгації слідчих повноважень інших органів.

Можливі підстави для реалізації такого сцена-рію:

∙ порушення з боку Конкурсної комісії з формування ДБРвстановленого законом порядку організації та проведенняконкурсу на зайняття посади Директора ДБР;∙ наявність обґрунтованого сумніву щодо наявності юридич-ної освіти у деяких членів Конкурсної комісії з формуванняДБР, як цього вимагає Закон України «Про Державне бюророзслідувань»;∙ відсутність кворуму на засіданнях Конкурсної комісії з фор-мування ДБР.

Можливі наслідки реалізації такого сценарію:

∙ скасування рішення Конкурсної комісії щодо обрання кан-дидатури Директора ДБР;∙ переобрання членів Конкурсної комісії з формування ДБР;∙ відтермінування початку діяльності ДБР на невизначенийтермін.

Як менш радикальний варіант цього ж сценарію можебути затягування конкурсу з формування ДБР до кінця2017 року.

Можливими підставами для реалізації такоговаріанту є:

∙ недосягнення консенсусу між членами Конкурсної комісії зформування ДБР щодо можливості продовження конкурсного

131

∙ бажанням показати швидкий результат по резонанснихсправах, які розслідує Генеральна прокуратура;∙ новим етапом у функціонуванні Генеральної інспекції (пі-дрозділу внутрішнього контролю у прокуратурі);∙ наближенням створення Державного бюро розслідувань,яке з часом «забере» все слідство у Генеральної прокура-тури.

Виклик 1. Призначення на адміністративніпосади в прокуратурі та запуск органівпрокурорського самоуправління

Згідно концепції нового закону «Про прокуратуру», самеоргани прокурорського самоврядування наділені повно-важеннями визначати кадрову політику в органах проку-ратури стосовно керівних посад. Так, Рада прокурорівУкраїни має вносити рекомендації Генеральному проку-рору України про призначення та звільнення прокурорівіз адміністративних посад. Мова йде про призначення тазвільнення ключових посадових осіб у прокуратурі: за-ступників Генерального прокурора України, керівників тазаступників керівників регіональних (колишніх обласних)прокуратур, керівників місцевих прокуратур.Таким чином, закон перервав практику одноосібного виз-начення керівників прокуратури Генеральним прокуро-ром України і визначив роль Генерального прокурора якменеджера, який не матиме визначального впливу на ка-дрову політику в цьому органі. Рада прокурорів Українибула успішно сформована на всеукраїнській конферен-ції працівників прокуратури 28 квітня цього року (було об-рано 11 з 13 членів) і почала свою роботу.

Проте, як відомо, однією з умов призначення на посадуГенерального прокурора Юрія Луценка стало тимчасовеприпинення повноважень Ради прокурорів України. Цебуло здійснено спеціальним законом, прийнятим парла-ментом у травні, який побив усі рекорди набрання чин-ності, адже був підписаний Президентом і оприлюдненийу день прийняття. Згідно цього спеціального закону, було,

ного загального нагляду. Проте протягом майже 20 роківпотому прокуратура ще реалізовувала цю функцію (донабуття чинності нового закону «Про прокуратуру» улипні 2015 року). Це свідчить про зацікавленість владнихеліт різних часів у саме цих повноваженнях прокуратурита в ефективному використанні прокуратурою функції за-гального нагляду.

У 2013 році відбувся перший потужний удар по органахпрокуратури: втеча в РФ Генерального прокурора ВіктораПшонки. А в перший рік дії нового закону «Про прокура-туру» (2015) відбувся ще один потужний удар по структуріпрокуратури: вперше проводився конкурс на адміністра-тивні посади керівників місцевих прокуратур; була змі-нена географія прокуратур; різко скорочена кількістькерівних посад у нових місцевих прокуратурах. Протемайже всі суттєві структурні та кадрові зміни торкнулисялише низової ланки прокуратури (місцеві прокуратури), імайже не торкнулись регіонального рівня та рівня Гене-ральної прокуратури. Тому замість реформи прокуратуривийшла її реструктуризація. Все це відбувалося на фонісуттєвого погіршення матеріального забезпечення про-куратури та дедалі зростаючої кількості проваджень, якімали одночасно вести (здійснювати процесуальне керів-ництво) прокурори.

ГПУ при Генеральному прокурорі Юрії Луценко – держор-ган, який претендує на відновлення колишньої славипісля знецінення-2013 та реструктуризації-2015.

Нові ініціативи Генерального прокурорапов’язані, зокрема, з:

∙ необхідністю внесення суттєвих змін до профільного законуу зв’язку із внесенням змін до Конституції України (щодо пра-восуддя);∙ бажанням посилити вплив на прийняття кадрових рішень умісцевих прокуратурах;

зокрема, визначено, що тимчасово, до 15 квітня 2017 року,призначення прокурорів на вищезгадані адміністративніпосади здійснюється Генеральним прокурором України.Для заспокоєння громадськості відбір кращих кандидатівна вакантні адміністративні посади (по 3 на кожну посаду)здійснюватимуть реанімовані конкурсні комісії, які про-водили цей відбір у 2015 році, але у зміненому складі (деквоту від ГПУ віддали представникам громадськості таЗМІ).

Саме тому однією з подій 2017 року буде поновлення ро-боти органів прокурорського самоврядування, які фунда-ментально вплинуть на діяльність прокуратури й озна-чатимуть припинення надзвичайних кадрових повнова-жень Генерального прокурора Ю.Луценка. Очевидно, всіосновні кадрові зміни серед вищого керівного складупрокуратури мають бути здійснені Генеральним прокуро-ром саме до середини квітня 2017. Проте запуск роботиосновного повноважного кадрового органу – Ради про-курорів – має декілька сценарних варіантів.

Сценарій 1: Поновлення повноважень «старої»Ради прокурорів після 15 квітня 2017 року та до-обрання членів

Обрання повноважного складу Ради прокурорів Українивже здійснено 28.04.2016.

Згідно ч.3 статті 71 Закону «Про прокуратуру», Рада про-курорів України є повноважною за умови обрання неменше дев’яти членів. Наразі повноважними членамиРади є 11 членів. Таким чином, обрана Рада прокурорівУкраїни має продовжити свою роботу у складі, обраномуна початку 2016 року. Також у 2017 році мають мути дооб-рані два члени Ради прокурорів – представники (вчені),призначені з’їздом представників юридичних вищих на-вчальних закладів та наукових установ.

Положенням про Раду прокурорів України (затвердженорішенням всеукраїнської конференції працівників проку-ратури від 28 квітня 2016 року) визначено, що повнова-ження члена Ради прокурорів припиняються у разі: 1) закінчення строку повноважень; 2) подання заяви провідставку; 3) відкликання за рішенням всеукраїнської кон-ференції працівників прокуратури; 4) призначення абообрання до іншого органу для участі в його роботі на по-стійній основі, що підпадає під обмеження, встановленіЗаконом України «Про прокуратуру»; 5) припинення по-вноважень або звільнення з посади в органах прокура-тури, у випадках та порядку, встановлених Законом

України «Про прокуратуру».

У разі припинення повноважень деякихчленів Ради прокурорів вони мають бутиобрані на всеукраїнській конференції пра-цівників прокуратури.

Підставою для такого сценарію зачинного законодавства можуть бутитакі правові норми:

∙ по-перше, положення закону щодо обранняРади прокурорів набирають чинності лишепісля 15 квітня 2017 року (абз. 3 п.1 Прикінцевих

132

(с) офіційний сайт ГПУ

положень Закону «Про прокуратуру»);∙ по-друге, визначено, що на момент з 12 травня 2016 року по15 квітня 2017 року тимчасово призначення прокурора на ад-міністративні посади здійснюється Генеральним прокуроромУкраїни (п. 5-2 Перехідних положень Закону «Про прокура-туру»).

Таким чином, можна спробувати поставити під сумнів ле-гітимність рішення щодо обрання Ради прокурорів до 12травня.

Крім цього, деякі з членів обраної Ради прокурорів змі-нили своє місце роботи в органах прокуратури, що даєпідстави стверджувати про порушення принципу пред-ставництва різних рівнів органів прокуратури (згідно за-кону, має бути 2 представники від ГПУ; 4 – відрегіональних прокуратур; 5 – від місцевих прокуратур).

Проте ані законодавство про прокуратуру, ані Положенняпро Раду прокурорів України не передбачає можливостіприпинити повноваження члена Ради прокурорів черезпосадову «міграцію» в органах прокуратури.

Фактично, повноваження Ради прокурорів, обраної 28квітня цього року, були тимчасово припинені до 15 квітнянаступного і мають бути поновлені після цієї дати.

ВИКЛИК 2. ФУНКЦІЯ ЗАГАЛЬНОГО НАГЛЯДУ ПРОКУРАТУРИ – ПРОЩАВАЙ НАЗАВЖДИ?!

Опис ситуації. 2 червня 2016 року до Конституції Українибули внесені зміни щодо правосуддя, за якими функціямипрокуратури є:Усім відома функція загального нагляду прокуратури була

остаточно та беззастережно виключена з Основного за-кону.

Зміни до Конституції набули чинності і обумовили змінидо профільного закону «Про прокуратуру».

Згодом до парламенту було подано два проекти законуна цю тему, які обумовили два протилежні підходи до ба-чення майбутнього прокуратури в системі правоохорон-них органів:1. перший, так званий «прокурорський проект»,№5177 «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни у зв’язку з прийняттям Закону України «Про вне-сення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»(в частині забезпечення реалізації функцій прокура-тури)»;2. другий, альтернативний, №5177-1 «Про внесеннязмін до деяких законодавчих актів України у зв'язкуз прийняттям Закону України "Про внесення змін до Кон-ституції України (щодо правосуддя)" (в частині реформу-вання прокуратури відповідно до європейськихстандартів)».

Обидва проекти продовжують закріплювати перехіднеположення від прокуратури з функцією загального на-гляду до прокуратури без функції загального нагляду (абоз частковими ознаками функції загального нагляду).

Обидва проекти хочуть закріпити значно більше, ніж за-писано в Конституції, далеко виходячи за рамки її змін.

Отож, можна прогнозувати, що це буде чи не остання ве-лика правка закону про прокуратуру та профільних за-конів (кодексів), і потім на тривалий час неможливо будепривернути увагу законодавчого органу до проблем про-курорів. Тому в «останній вагон» намагаються вкластибуквально все.

133

Сценарій 1. «Уламки» функції загального наглядузалишаються

Головні виклики «прокурорського проекту»№5177:

∙ Пропонується запровадити «перевірку відомостей, вказа-них у заяві, повідомленні про вчинення кримінального пра-вопорушення», тобто поновити практику перевірокінформації про можливе кримінальне правопорушення довнесення заяви або повідомлення до ЄРДР. Ця революційнанорма може повернути загрозу умисного невнесення пра-воохоронними органами деяких заяв про злочин до реєструдосудового розслідування. Проте дасть можливість опера-тивно перевіряти мінімальну достовірність поданих відомо-стей про діяння, що може містити ознаки кримінальногоправопорушення.

∙Пропонується розширити означені в Конституції права про-куратури (надавши доступ до державних реєстрів та базданих державних органів та органів правопорядку; розши-ривши «межі» кримінального провадження, додавши, крімдосудового розслідування та судового провадження, ще й ви-конання судових рішень у кримінальних справах). Це дозво-лить прокуратурі використати норму Конституції про«вирішення інших питань під час кримінального провад-ження» та впливати на етапі виконання судових рішень.

∙ Проект пропонує концептуальний підхід до розширенняправ військових прокуратур в умовах проведення антитеро-ристичної операції (вже традиційно такі фундаментальні но-вації «ховаються» в Перехідних положенням Закону «Пропрокуратуру»). Безперечно, питання розширення обсягу правправоохоронних органів, зокрема, в зоні АТО чи з питань про-тидії військовій агресії РФ є надважливим викликом україн-ської дійсності. Проте, логічно, щоб це була окремазаконодавча ініціатива і окрема дискусія в суспільстві з цьогоприводу. Особливо з огляду на імперативні норми Конститу-

ції, які чітко визначають вичерпний перелік повноважень про-куратури.

Головні переваги проекту №5177:

∙Пропонується заборонити визначати малозначними адміні-стративні правопорушення, пов’язані з корупцією, та військовіадмінправопорушення (глави 13-А та 13-Б КУпАП).

∙ Визначається, що прокуратура матиме пільги щодо сплатисудового збору при здійсненні своїх повноважень (стаття 5Закону України «Про судовий збір»).

∙ Вирішується питання щодо обов’язкової участі прокурорапри розгляді клопотань про скасування арешту майна в кри-мінальному процесі, передбачається право апеляційногооскарження прокурором рішень про скасування арешту.Таким чином, можна буде мінімізувати сумнівні з точки зорузакону рішення судів щодо скасування арешту майна учас-ників кримінального провадження, що дає змогу потім при-ховати майно від стягнення.

Проте переваги проекту №5177 більше стосуються удо-сконалення правового регулювання процесуальних ас-пектів діяльності прокурора і можуть бути викладені вокремому законі. До того ж загрози прийняття проектупереважають ті плюси, які містяться в проекті. Томупроект буде, очевидно, доопрацьовуватися.

Сценарій 2. Повна ліквідація функції загального нагляду

Альтернативний законопроект №5177-1, підготовлений на-родними депутатами у співпраці з РПР, також намагаєтьсявикористати останній шанс глобальних змін прокурорсь-кого законодавства, і навіть у назві містить маніпулятивнутезу про «реформування прокуратури відповідно до єв-ропейських стандартів».

134

Головні виклики альтернативного проекту №5177-1:

∙ Пропонується визначити прокурора як єдиного суб’єктазвернення від імені органів досудового розслідування в суді(виключивши повноваження слідчого за погодженням із про-курором звертатись до суду з питань застосування заходівзабезпечення кримінального провадження, проведення слід-чих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій).

∙ Пропонується в межах цього проекту провести розмежу-вання негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-роз-шукових заходів.

∙ Пропонується виключити можливість використовувати вкримінальному провадження як докази матеріали, в яких за-фіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осібта груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриман-ням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Головні переваги проекту №5177:

∙Проект пропонує досить коректну реалізаціюстатті 131-1 Конституції України в частині зако-нодавства про прокуратуру та процесуальногозаконодавства (якщо не враховувати частин,які прямо не стосуються реалізації положеньОсновного закону).

∙Проект повністю виключає будь-які елементинагляду за додержанням прав і свобод людиниі громадянина, нагляду за додержанням законів із цих питаньорганами виконавчої влади, органами місцевого самовряду-вання, їх посадовими і службовими особами (так званий "за-гальний нагляд"), а також нагляду за додержанням законівпри виконанні судових рішень у кримінальних справах і призастосуванні інших заходів примусового характеру, пов'яза-них із обмеженням особистої свободи громадян.

Очевидно, 2017 рік може стати ще одним роком перехід-них, тимчасових повноважень прокуратури. Адже ГПУ досіматиме сильні позиції щодо слідства (до початку фун-кціонування ДБР), також і Генеральний прокурор Ю.Лу-ценко максимально утримуватиме повноваженняпрокуратури, використовуючи свій політичний вплив.

Тому можна прогнозувати, що за основу в 2017 році прий-муть перероблений проект, на основі №5177 (без ради-кальних повноважень прокуратури), підтриманий іпролобійований Генеральною прокуратурою.

Крім цього, можливе загострення ситуації на СходіУкраїни, а також підвищення терористичної загрози вінших регіонах, може ще більш загострити актуальністьзапровадження спеціальних повноважень правоохорон-них органів, в тому числі прокуратури.

Виклик 3. КОНФЛІКТ НАБУ-САП-ГПУ.Опис ситуації. Конфліктні ситуації та конкуренція між різ-ними правоохоронними органами не є новинкою для пра-воохоронної системи України. До прикладу, давнішняконкуренція між органами державної безпеки і органамипрокуратури та органами внутрішніх справ минулого сторіччяувійшла до підручників та численних романів та повістей.

135

(с) 112.ua

136

З іншого боку, в Перехідних положеннях КПК зазначено,що після початку діяльності Національного антикоруп-ційного бюро України розпочаті слідчими органів проку-ратури кримінальні провадження продовжуютьздійснюватися слідчими органів прокуратури до закін-чення досудового розслідування, але не довше двохроків. Зважаючи на те, що НАБУ розпочала свою діяль-ність у грудні 2015 року, ще два роки до грудня 2017 рокуГенеральна прокуратура буде розслідувати провадження,які були розпочаті до початку роботи НАБУ.

Крім цього, КПК зазначає: якщо слідчому стало відомопро обставини, які можуть свідчити про кримінальне пра-вопорушення, розслідування якого не віднесене до йогокомпетенції, він проводить розслідування доти, доки про-курор не визначить іншу підслідність (ч.2 статті 218 КПК).Тобто, якщо, до прикладу, слідчий прокуратури отримуєзаяву про злочин, розслідуванням якого має займатисьНАБУ, він усе одно зобов’язаний внести відповідну інфор-мацію до ЄРДР та почати досудове розслідування, пові-домивши про це своє керівництво. Час, протягом якогопрокурор має вирішити питання про зміну підслідності,законодавством не визначений.

Також залишається можливим використати «вічний»прийом слідчого: дати кваліфікацію діяння спочатку постатті, підслідній прокуратурі, а потім перекваліфікувати(або додати кваліфікацію) на іншу статтю Кримінальногокодексу, підслідну НАБУ.

У разі ж виникнення спору про підслідність у криміналь-ному провадженні, яке може належати до підслідності На-ціонального антикорупційного бюро України, такий спірвирішує Генеральний прокурор України або його заступ-ник (ч.5 статті 218 КПК).

Таким чином законодавець залишив достатньо можли-востей для широкого тлумачення підслідності органівпрокуратури.

Новий державний антикорупційний орган – НАБУ – упо-вноважений згідно КПК здійснювати досудове розсліду-вання кримінальних корупційних правопорушень, в томучислі щодо співробітників прокурори. Слідство щодо слід-чих прогнозовано викликало протистояння детективівНАБУ та слідчих ГПУ. Крім того, кожен із цих органів хочепродемонструвати свою ефективність: НАБУ як новос-творений орган, якому потрібні результати для виправ-дання свого існування (на час прогнозу відомо про 7засуджених до штрафів в результаті діяльності НАБУ таСАП); ГПУ– як потужний слідчий орган із великими тради-ціями, у якого зараз «земля тікає з-під ніг» (скоро фун-кція слідства перейде до Державного бюро розслідувань),і йому треба підтвердити свою необхідність державі і сус-пільству.

У серпні 2016 року конфлікт НАБУ-ГПУ вийшов на новий рі-вень – демонстративна бійка між співробітниками двохорганів, примусове обмеження волі, повна зневага до за-кону.

Нормативна підстава конфлікту. НАБУ може витребувативід інших правоохоронних органів оперативно-розшуковісправи та кримінальні провадження, що стосуються кри-мінальних правопорушень, віднесених законом до підс-лідності Національного бюро, та інших кримінальнихправопорушень, які не відносяться до його підслідності,але можуть бути використані з метою попередження, ви-явлення, припинення та розкриття кримінальних право-порушень, віднесених законом до його підслідності(стаття 17 Закону України «Про Національне антикоруп-ційне бюро України»).

Також забороняється доручати здійснення досудовогорозслідування кримінального правопорушення, віднесе-ного до підслідності Національного антикорупційногобюро України, іншому органу досудового розслідування(ч.5 статті 36 КПК).

137

пропонується серед іншого позбавити повноважень за-ступників Генерального прокурора вирішувати спір пропідслідність у кримінальному провадженні, яке може на-лежати до підслідності Національного антикорупційногобюро України (ч.5 статті 218 КПК). У разі прийняття цьогопроекту заступник Генерального прокурора (керівникСпеціалізованої антикорупційної прокуратури) – НазарХолодницький – буде позбавлений права змінювати підс-лідність на користь НАБУ.

Вирішенню конфлікту також допоможе реальне підви-щення ефективності діяльності НАБУ (що проявиться узростанні кількості остаточних судових вироків). НАБУотримає реальну довіру суспільства і більшість повідом-лень про кримінальні корупційні правопорушення будутьнадходити саме до НАБУ, а не до прокуратури.

Зміна Директора НАБУ в 2017 році може призвести до ло-яльності нового керівництва НАБУ до керівництва ГПУ таприпинення практики вибіркового витребування провад-жень, а також співпраці у розслідуванні справ щодо про-курорів (наприклад, на рівні: слідчі Генеральної інспекціїГПУ – детективи НАБУ).

Зміна Генерального прокурора України у 2017 році можепризвести до збільшення кількості випадків зміни підс-лідності на користь НАБУ.

Крім цього, розв’язанню конфліктної ситуації НАБУ-ГПУсприятиме початок діяльності Державного бюро розслі-дувань, яке спричинить поступове скорочення слідчих пі-дрозділів у прокуратурі.

Виклик 4. «СПРАВА НЕБЕСНОЇ СОТНІ». ВНУТРІШНІЙ КОН-ФЛІКТ В ГПУ.

Опис ситуації. «Справою Небесної сотні» називається су-купність кримінальних проваджень щодо подій 18-20 лю-того 2014 року (вчинення масових розстрілів та інших

Внутрішня боротьба двох відомств проходить із дедалібільшою напругою, яка зростатиме в 2017 році.

Сценарій 1. Загострення конфлікту НАБУ-ГПУ.

Продовження ситуації без суттєвих змін в законодавствіабо в керівництві двох органів призведе до нового обертупротистояння НАБУ-ГПУ. Поки що (протягом 2017 року) ГПУзалишиться найпотужнішим та найефективнішим слідчиморганом, в тому числі у розслідуванні кримінальних ко-рупційних правопорушень (особливо в організації про-ведення негласних слідчих (розшукових) дій). Луценкупотрібні «гучні» справи, а вони, як правило, містяться наперетині з корупційною підслідністю. Тому ГПУ без будь-яких застережень і далі «заходитиме» на підслідністьНАБУ. ГПУ дратує також вибірковість користування А.Сит-ником своїх повноважень щодо витребування провад-жень у ГПУ: НАБУ намагається витребувати лишенайперспективніші провадження, залишаючи більшу ча-стину подібних проваджень «висіти» в ГПУ. Також булапрактика повернення безперспективних проваджень відНАБУ до ГПУ. На цьому фоні в крайньому разі може по-вторитися прецедент із фактичною забороною Генераль-ним прокурором Шокіним (на початку 2016 року)передавати НАБУ витребувані за рішенням його Дирек-тора кримінальні провадження.

Внесок у вирішення цієї ситуації у 2017 році мають внестисуди, які сформують реальну практику (позицію судовоївлади) щодо визнання допустимими (або не допусти-мими) доказів, які зібрані слідчими прокуратури у кримі-нальному провадженні з ознаками підслідності НАБУ.Можна прогнозувати протилежну практику різних судів у2017 році щодо цього питання, в залежності від конкрет-них обставин кримінального провадження.Сценарій 2. Затухання конфлікту НАБУ-ГПУ. Очевидно, щоу 2017 році будуть внесені зміни до Закону України «Пропрокуратуру». У прокурорському законопроекті (№5177)

тяжких та особливо тяжких злочинів). Суспільство вима-гає притягнення винних у розстрілах Майдану. Це стосу-ється не тільки безпосередніх виконавців цих злочинів, ай їх координаторів середнього рівня і, особливо, найви-щого рівня. У разі притягнення до відповідальності ко-лишніх посадових осіб вищого рівня державногоуправління слідству та суду потрібно застосувати проце-дуру спеціального досудового розслідування та спеці-ального судового провадження або простіше, «заочне»розслідування. Адже майже всі організатори та коорди-натори цих злочинів знаходяться на цей момент за кор-доном і оголошені в розшук (понад 70 осіб).Законодавець запровадив можливість здійснювати «за-очне» досудове розслідування з кінця 2014 року. Судамивже винесені перші 18 вироків з використанням меха-нізму «заочного» розслідування. Зміни до цієї процедуривносяться щорічно. Остання зміна відбулась у травні 2016року, згідно яких тимчасово, до 15 квітня 2017 року, буливведені особливості здійснення «заочного» розсліду-вання. Проте, сама тимчасовість норм про спеціальне до-судове розслідування, а також неякісний (через внутрішніпротиріччя) зміст даних норм призвів до фактичної втратицього часу для здійснення провадження в цей час. Ці жновації законодавця стати причиною внутрішнього кон-флікту в ГПУ, оскільки Департамент спеціальних розслі-дувань ГПУ фактично відмовився ініціювати таздійснювати протягом травня листопада 2016 року про-цедуру спеціального досудового розслідування. Зокремаі через цей факт було прийнято рішення про реорганіза-цію Департаменту спецрозслідувань з значним скоро-ченням його штату восени 2016-го.

Таким чином, можна прогнозувати, що однією з ключовихумов ефективного розслідування «справи Небесноїсотні» щодо високопосадовців є внесення змін до КПКщодо спеціального досудового розслідування та здій-снення спеціального судового провадження.

Сценарій 1. Удосконалення законодавства щодо спеці-

ального досудового розслідування та здійснення спеці-ального судового провадження.

Вже є законодавчі ініціативи щодо вирішення даного пи-тання. Зокрема, це проект Закону «Про внесення змін доКримінального процесуального кодексу України (щодоокремих питань здійснення спеціального досудовогорозслідування та спеціального судового провадження)»№ 5360 від 04.11.2016 (автори: Алєксєєв Сергій Олегович,Яніцький Василь Петрович, Романюк Роман Сергійович).

Зокрема, проект пропонує продовжити тимчасовістьнорм про особливості здійснення «заочного» розсліду-вання до 20.11.2019 року. Питання обмеження часу дії норм,очевидно, сприятиме підтримці проекту парламентом в2017 році. Оскільки саме тимчасовий характер розши-рення можливостей «заочного» розслідування був однієюз умов підтримки проекту в травні 2016. Можна прогнозу-вати, що в 2017 році за умови зміни законодавства будутьактивно здійснюватись «заочні» розслідування щодо ви-сокопосадовців у «справі Небесної сотні».

Сценарій 2. «Зависання» справи в Генеральній прокуратурі України.

Якщо законодавство про проведення «заочного» розс-лідування не буде удосконалене, то це може призвести у2017 році або до передачі «сирих» справ до суду, або дозакриття справ через завершення максимального строкудосудового розслідування (12 місяців).

У першому випадку гучна передача проваджень до судузавершиться або виправдовувальним вироком щодо ор-ганізаторів розстрілів на Майдані, або «заочним» засуд-женням цих осіб з подальшим винесенням ЄСПЛ рішеньпо зазначених справах не на користь України.У другому випадку закриття справ призведе до уникненнявідповідальності високопосадовців за вчинені тяжкі зло-

138

чини і фактичного виправдання їх в очах частини україн-ського суспільства.

МВС-2017: КАДРОВИЙ ГОЛОДВиклик 1. ПРИЗНАЧЕННЯ або ОБРАННЯ НОВОГО КЕРІВ-НИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ.

Опис ситуації. 14.11.2016 Хатія Деканоїдзе оголосила просвоє звільнення з посади Голови Національної поліціїУкраїни.

У 2017 році новий Голова Національної поліції постане перед цілим рядом викликів:

∙ Велика плинність кадрів в Національній поліції: ката-строфічна нестача досвідчених кадрів, особливо, у слід-чих підрозділах;

∙Налагодження роботи Нацполіції в зоні АТО; відсутністькоординації між поліцією, прокуратурою, СБУ та судому однаковій кваліфікації злочинів, вчинених членами не-законних збройних формувань, так званих, «ДНР»та «ЛНР»;

∙ Продовження формування підрозділів патрульної по-ліції; заміна співробітників ДАЇ на патрульну поліцію наавтошляхах державного значення;

∙ Запуск автоматичної фіксації порушень ПДР на ав-тошляхах (наразі функціонує в тестовому режимі 3 такихсистеми у м. Києві та м. Одесі);

∙ Підтримка рівня довіри суспільства до поліції;

∙Проблема збільшення рівня злочинності, і особливо не-безпечного її виду – організованої злочинності.

Сценарій 1. Проведення конкурсу на посаду Голови Націо-нальної поліції України

17.11.2016 Арсен Аваков оголосив про свою ініціативу про-ведення консультативного конкурсу для діючих поліцей-ських на заміщення посади Голови Національної поліціїУкраїни.

Очевидно, що це тактичний хід для отримання підтримкикандидатури нового очільника Нацполіції. Обирати кан-дидата буде покликана Консультативна комісія Міністра,яка, вірогідно, буде складатись із експертів з США, Ка-нади, Консультативної місії ЄС в Україні (EUAM) та автори-тетних експертів від української громадськості.Результати конкурсу будуть мати рекомендаційне зна-чення для Міністра МВС і не будуть його обмежувати уостаточному виборі кандидатури.

139

(с) ІА УНІАН

Одним із кандидатів на посаду керівника Нацполіції єВадим Троян, перший заступник Голови Національної по-ліції.

Також вірогідними кандидатами на цю посаду можутьстати окремі керівники Головних управлінь Національноїполіції в областях.

Сценарій 2. Зрив призначення Голови Національної поліції України.

Згідно ч.2 статті 21 Закону України «Про Національну по-ліцію» керівник поліції призначається на посаду та звіль-няється з посади Кабінетом Міністрів України за поданнямПрем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міні-стра внутрішніх справ України.

Відповідно, призначення нового очільника Нацполіціїможе бути заблоковано через не прийняття рішення КМУз цього питання. Практика блокування кандидатур вне-сених від МВС вже є.

Сутнісною причиною такого кроку може бути бажанняПрезидента вплинути на персональний вибір Голови На-цполіції.

У випадку свідомого зриву призначення Голови Націо-нальної поліції України це призведе до потужних політич-них наслідків, аж до розпаду коаліції.

ВИКЛИК 2. ПЛИННІСТЬ КАДРІВ В МВС.

Опис ситуації. Найбільшим викликом для забезпеченнянормального функціонування системи МВС є гостра не-стача і плинність кадрів. На фоні масштабних скороченьвідбувся відтік з системи професійних кадрів, значнозросло навантаження на працівників кримінальної полі-ції, слідства, дільничних офіцерів поліції. З 2014 року булоскорочено понад 60 тис. співробітників МВС, що складаєтретину від загальної кількості. Сьогодні, до прикладу,кількість Національної поліції становить 130 тисяч осіб (зних 117 тисяч – поліцейські). Нестача кадрів поліції - понад20 тис. співробітників. Все це негативно впливає на якістьреагування (розслідування) на вчинені правопорушення.Що в кінцевому випадку впливає на зниження рівня за-хищеності прав і свобод громадян.

Велика проблема існує в забезпеченні штату слідчих ка-дрів в поліції. У деяких районах слідчі підрозділи уком-плектовані менше ніж на половину (особливо цестосується східних регіонів, які межують із зоною АТО).

Причини плинності кадрів в Національній поліції:

∙ Низькі заробітні плати та диспропорція в забезпеченні різ-них підрозділів Нацполіції;

∙Надмірне перевантаження слідчих підрозділів (сьогодні се-реднє навантаження на слідчого складає від 80 до 400 про-ваджень одночасно, що в середньому в 10 раз перевищуєнавантаження на слідчого до прийняття нового КПК, до 2012року);

∙ Руйнування системи наставництва в поліції, яка забезпечу-вала поступову зміну поколінь професіоналів;

∙Надмірне покладання на короткотермінові курси підготовкиполіцейських, що призвело до низької кваліфікації поліцей-ських і швидке розчарування нових співробітників в роботі;

140

(с) npu.gov.ua

∙ Негативний імідж професії поліцейського, слідчого, дільничного та оперативного працівника (крім патрульноїполіції);

∙ Зниження самостійності слідчого в проведенні досудовогорозслідування, надмірна залежність від прокуратури;

∙ Люстрація і переатестація працівників поліції;

∙ Збільшення рівня злочинності (щороку кількість злочинівзростає на 20-25%).

Сценарій 1. Формування фінансової та інституційної ста-більності Національної поліції у 2017 році.

Напевне основою причиною такої плинності кадрів в На-цполіції є відсутність фінансової та інституційної стабіль-ності в НП. Через це частина професіоналів з системизневірилась у майбутньому МВС, велику негативну рользіграло також протиставлення в суспільстві нової па-трульної поліції та решти підрозділів Національної полі-ції.

Реальні можливості зменшення плинності ка-дрів Нацполіції у 2017 році:

∙Підвищення оплати праці співробітників, чия професійна ді-яльність пов’язана з досудовим розслідуванням криміналь-

них правопорушень (в Державному бюджеті на 2017 рік за-плановано видатки на МВС у розмірі 43646,9 млн. грн. (з нихдля Національної поліції – 16590,1 млн.грн.).

∙ Прийняття у 2017 році законодавства про кримінальні про-ступки, що має сприяти розвантаженню слідчих (КПК пере-дбачає спрощену процедуру досудового розслідуваннякримінальних проступків - дізнання; кількість кримінальнихпроступків в загальній кількості розслідуваних сьогодні пра-вопорушень становить від 50 до 80%);

∙ Удосконалення законодавства про оперативно-розшуковудіяльність;

∙ Удосконалення кримінального процесуального законодав-ства задля забезпеченні більшої самостійності слідчого.

Сценарій 2. Продовження диспропорцій навантаження, оплати праці працівників Національної поліції.

У разі збереження поточної ситуації щодо організації ро-боти поліцейських, їх кадрового та фінансового забезпе-чення 2017 рік стане роком руйнування інститутіврозслідування злочинів в системі МВС, втрату «кістяка»професійних кадрів в поліції. Все це призведе до оста-точної зневіри суспільства в можливості правоохоронноїсистеми захистити права і свободи громадян.

На фоні відсутності відчутної ефективності нових дер-жавних органів, покликаних боротись з корупцією, цеможе призвести до соціальних протестів і зміни влади вкраїні.

141

142

∙ висунення немотивованих звинувачення Міністра та від-криття щодо нього кримінальних проваджень на «замов-лення» Президента України;

∙ неадекватних дій підрозділів МВС під час масових мірнихзібрань;

∙ відставки Міністра за власним бажанням у випадку ради-кальної незгоди з втручанням інших державних органів (втому числі Президента України) в компетенцію МВС.

Сценарій 3. Зміна керівника МВС у 2017 році.

Одним із найпопулярніших у ЗМІ та експертів сценаріївпротягом останніх двох років є і залишиться у 2017 роцісценарій заміни Міністра внутрішніх справ Арсена Ава-кова.Такий варіант розвитку подій можливий у випадку:∙ розвалу коаліції в парламенті. У такому разі Уряд буде змі-нено;

Меморандум засновників Українського інституту майбутньогоВиходячи з того, що українське cуспільство переживає кризу ефективних рішень

та низької компетентності політиківВизнаючи недостатність компетентних фахових дискусій в українському суспільстві

Усвідомлюючи брак глибоких досліджень на актуальні для українського суспільства темиУсвідомлюючи брак об’єктивної експертної інформації про Україну на міжнародному рівніМи, представники українського бізнесу, політики та громадянського суспільства, ухвалили

рішення заснувати незалежний аналітичний центр Український інститут майбутнього. Місія Українського інституту майбутнього — проектування успішного майбутнього України через

експертні дослідження та дискусії, які стимулюватимуть прийняття якісних політичних рішеньяк в українській, так і міжнародній політиці.

Цінності УІМ:

- Модернова УкраїнаУІМ створений з метою сприяти успішній модернізації України.

Ця цінність має лежати в основі всієї діяльності організації

- РівновіддаленістьУІМ має бути рівновіддаленим від політичних сил та бізнесу.

Заангажованість у будь-якому вигляді є недопустимою

- Виваженість матеріалівМатеріали та заходи, які продукуватиме УІМ мають бути виваженими і об’єктивними,

згідно з оцінкою зовнішніх незалежних експертів

- ЯкістьУІМ прагне запропонувати українському суспільству та міжнародній

спільноті нову якість досліджень

- ТолераністьУІМ толерує погляди, які не підтримують та критикують його діяльність,

і прагне побудови конструктивного діалогу

- ВідкритістьУІМ відкритий до приєднання нових людей, які можуть зробити

конструктивний внесок в його діяльність

- Цінність даруванняВсі дослідження та заходи УІМ мають бути доступними для вільного

користування українським суспільством та міжнародною спільнотою

Юрій Романенко, політичний аналітик, шеф-редактор сайту “Хвиля”; Тарас Березовець, політтехнолог, директор компанії персонального та стратегічного консалтингу «Berta Communications»; Ігор Ліскі,

бізнесмен; Антон Геращенко, депутат Верховної Ради, радник міністра внутрішніх справ; Анатолій Амелін, бізнесмен; Олексій Скрипник, депутат Верховної Ради.

143

144

Для нотаток

145

Для нотаток

146