Михайло Драгоманов.

Про українськихкозаків,

Татар та Турків.

Видання тов. „Руської Бесіди" в Чернівцях

ЧЕРНІВЦІ, 1924.

Печатня „Астра", вулиця Петровича число 4.

Видання тов. „Руської Бесіди" в Чернівцях.

Михайло Драгоманов.

Про українськихкозаків,

Татар та Турків

ЧЕРНІВЦІ, 1924

Печатня „Астра", вулиця Петровича число 4.

Книжочка М. Драгоманова „Про україн-ських козаків, Татар та Турків" вийшла вперше1876 р. накладом автора й вдруге 1906. роців виданнях товариства „Просвіта" в Київі.В Галичині хоч вона не поширилася між на-родом, так як на це заслужила, й тому львів-ська „Просвіта" видає її третим виданням.Це видання в дечім змімене в порівнаннюз першим виданням. Через тих мало не 40років, які минули від часу, коли писав цюкнижочку Драгоманів наука української історіїпоступила наперед і змінилося багато по-глядів на нашу минувшину, в популярнім ви-данню треба ті зміни узгляднити й томусправлено в нашім виданню деякі перестаріліпогляди й зроблено невеликі пропуски. Таксамо змінилася через той час літературнаукраїнська мова й в новім ваданню требабуло усунути деякі вислови й заступити їх

иншими. Перегляду тих поправок не подано,— хто цікавий нехай прорівнає наше виданняз першим. В головних нарисах лишиласякнижочка М. Драгоманова незмінена. І. К

Така передмова до видання товариствальвівської „Просвіти" з року 1913. А отцевидання являється з незначними, головно-жправописними змінами як передрук львів-ського видання.

ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ, ТАТАР ТА ТУРКІВ.Земля, де тепер живуть наші люде, колись

звалась Русь, а потім Україна або Мала-Русь,бо Великою Русю звуть тепер Московщину.Земля наша велика. Вона простягається відкарпатських гір аж до Дону, від пинськихлісових болот, що по річці Припеті, аж доЧорнього моря. Це все краї не дуже холодні,багаті й лісом, і пасовисками, й чорноземнимиполями. Є тут чоловікові чим поживитися,є що й другим народам проміняти або про-дати. Та тільки, щоб можна було на якійнебудь землі людям добре жити, треба, щобніхто чужий не грабував їх і не перешкаджавїхній праці; треба, щоб і свої люде один відодного не віднимали та не видурювали того,що чоловік собі придбав. Треба ще, щоблюде знали, як тим, що є на полі, у лісі тав землі, найліпше скористуватися для себе.Щоб дійти до цього всього, треба було скрізь

6

людям довго жити на одному місці; упоря-дитися межи собою, та думати та вчитисяусяких наук, та ще й дальше багато праціта науки треба буде людям, щоб жити зо-всім добре. Добрі науки здавна, ще до Христа,почалися у Греків та Італійців. До цих людейвід нас і не дуже далеко й легка дорогаріками Дністром, Бугом, Дніпром та Доному Чорне море, а далі у Середземне до Греціїта до Італії. Здавна Греки та Італійці при-їздили до нашого берега Чорного моря, на-віть і оселялися тут. Та ось біда! На нашійземлі довго не можна було людям осісти наодному місці та вберегтися від чужих роз-бишак, що й хати руйновали й добуток па-лили, й людей різали, брали в неволю тарозганяли. Понад Чорним морем простяглисястепи, що йдуть далі на схід сонця аж у Азію,у такі краї, де живуть відвічні пастухи татар-ського та турецького роду, кочуючи з місцяна місце. Ото ці пастухи — не те що хлібо-роби, — здіймаються було цілими ордами гайдуть на захід на свіжі пасовиска, а потімнападають на хліборобні народи, як от нанаших батьків, та й грабують їх, а далі ося-дуться було денебудь недалеко, як ось у Криму,та що-року й набігають на нашу землю тай беруть наших людей у раби до себе, абона продаж. Ще найменше лихо, як візьмутьз наших людей дань чи окуп. Довго так

7

було, трохи не тисячу років з того часу, якпро нашу землю вже по книгах написано,що тут жив наш український народ, так саме,як і тепер.

От у цій книжці ми розкажемо, як то нашібатьки терпіли й відбивалися від татарськихта від турецьких розбишак і як таки насилувідбились. Особливо ми роскажемо про ко-заків, бо вони найбільше положили праці,щоб відігнати від нашої землі Турків та Татар,щоб наш чоловік на своїй землі й хатубудудав, і поле орав та засівав, і дітий го-дував, не боячися чужого ворога.

Про те, що робилось у нашій землі докозаків, ми роскажемо дуже коротко.

Років ще за тисячу до нас, як батькинаші звалися Славянами-Русю то доводилосяїм терпіти від Хозар, що жили по Дону тав Криму. Хозарська опіка була, як видно,для наших батьків не дуже тяжка, бо вонишвидко скинули її з себе.

Не поспіли впоратися з Хозарами, колице на зміну Хозарам прийшли, теж зі сходу,инші степовики — Печеніги, а потім Половціта й почали дуже тіснити Русь. Вона мусілавибратися з степів та й відсунутися від Чор-ного моря. Від цих Половців чинилася тодіСлавянам дуже велика кривда, й вони мусілиз ними довго боротися. Про них переяслав-

8

ський, а потім київський князь ВолодимирМономах казав, як позїздились усі князі, щоне може орач вийти у поле землю орати, боприйде Половчанин, убє орача, а худобуйого й семю забере собі. З цього вже добревидко, що то за лихі були ті Половці й якувони напасть чинили у нашій землі. Алез часом Славяне усе-ж таки стали потрохибрати гору над Половцями.

Коли це наступила на Русь велика хмара:Татари, 1238-го року цеб-то більше як шістьсот років назад, велика татарська орда з ва-тагом Батиєм, кинулась на нашу землю, сталабити й різати людей, розруйновувати городий села. Люде, ратуючись від Татар, мусілитікати далеко на північ, на Вислу, Німані Припеть. Південна руська земля, Україна, наякийсь час мало не зовсім спустіла. Татаризісталися жити по степах від Волги до Криму,а часами посувались і далі. Наші люде мусіличасами платити їм дань, а на півночі там,де Москва, Татари переписали усіх людейі довго брали що-року поголовщину. Та роківза двісті татарська орда розділилася й осла-бла. Воно так завжди бува з ордами пастухів,бо пастухи переброжують з місця на місце,сваряться за пасовиска й розбродяться постепах. А хлібороби, як живуть у одпомумісці, збираються докупи, будують городи,доходять до науки й ремесла, видумують

9

лучшу зброю, та з часом стають дужчимивід степовиків пастухів. Ці страшні тількитоді, як зразу набіжать великою ордою, якз першого разу Татари.

Україна ще не вспіла поправитись післявеликого татарського лихоліття, а вже новийнарод насунувся на неї з другого боку, відморя Балтийського з тих країв, де городВильна. Цей народ звався Литва. Люде звутьїх Білорусами, бо вони одягаються у білей носять білі шапки, — магерки. Литвинамиу нас прозвали їх, бо вони були довго підлитовським пануванням, і говорили зовсім длянаших не зрозуміло. Попереду наші князінабігали на їх землю, навіть один орав Лит-вою, а після Татар то вже Литва стала дуж-чою, особливо, як вивчилась у Німців вій-ськової справи. Потроху підгорнула під себеЛитва велику часть Білої Руси, а далі напалай на Україну. Українські люде боронилисьвід Литви дуже мало, або навіть, як поспіль-ство (селяни й міщани) то й зовсім не боро-нились. Робилось це так через те, що Ли-товці, завоювавши Україну й Білу Русь,зіставляли усе так, як було й перше; а бралисобі тільки на службу здатних до війни людей,та й тим роздавали землю. Окрім того, щовони зіставляли усе по давному, вони щевизволяли людей від татарських податківі татарського хижацтва. За часів литовського

10

панування Українці знову почали посуватисядо Чорнього моря. І стало дві великі дер-жави: по обидва боки Дніпра, де Українай Біла Русь, порядкували князі роду литов-ського а далі на схід сонця і на північ, деМосковщина, зісталися князі московські, ста-ринного роду київських князів На північ булидва вільні городи Псков і Новгород, воникликали собі князів кого хотіли, найбільшежз роду князів московських, а часом то й злитовських, аж поки їх зовсім підгорнуликнязі московські й волю в них відняли. Піз-нійше Поляки вибрали князя литовськогосвоїм королем, а далі шляхта польська талитовська згодилась злучити Польщу, Литвута Вкраїну з Білою Русю в одну державу.Московський народ став потрохи справлятисяз тими Татарами, що жили по Волзі, з казан-ськими та астраханськими, а Україна та БілаРусь ще раньше збулися тих Татар, що жиликоло Чорного моря.

На південь Україна простяглася до Чор-ного моря. Над Чорним морем у Кримужила в городах і селах татарська кримськаорда. Під її пануванням були ще чотири хижіорди, що кочували від гирл Дунайських дорічки Кубані. Великий степ від Чорногоморя аж до українських осель лежав пусти-нею, і на ньому доволі мирно чабанувалиТатари й Українці. З городів і других осель

11

сміливі люде ходили у степ на здобутки,й через те вкраїнські оселі все далі та даліпосувались у степ. Найкрайнійшими вкраїн-ськими оселями по Дніпру були Канів і Чер-каси. Далі степ був безлюдний. А по Дніструвкраїнські оселі доходили аж до Чорногоморя, і більш як за чотириста років назаднапроти того місця, де тепер Акерман, буловже торгове місто вкраїнське, й відтіля во-зили хліб морем до Греків, як і тепер. Такжили тут наші й Татари, хоч може й не безяких сварок за пасовиска, аж поки Туркироку 1453-го завоювали Царгород (Кон-стантинополь), столицю царства грецького.Скоро після того турецький султан під-горнув під себе кримського хана. З того часукримські Татари почали часто набігати наУкраїну й дуже грабували її. Турки підмов-ляли Татар, помагали їм. Тоді Турки, поко-ривши собі багато христіянських народів —Греків та братніх їм славянських Сербіві Болгар та Молдован, з прожогу думали за-воювати трохи не цілий світ. Та й віра ту-рецько-магомеданська заставляла їх воюватиз христіянами. От і узлились христіяни намогаметан, а могаметане на христіян. У тойчас, про який ми росказуємо, у сусідних з на-шими південних землях гору взяли магоме-танці Турки. Щоб Турки мали спосіб вою-вати, треба було їм багато невільників для

10

панування Українці знову почали посуватисядо Чорнього моря. І стало дві великі дер-жави: по обидва боки Дніпра, де Українай Біла Русь, порядкували князі роду литов-ського а далі на схід сонця і на північ, деМосковщина, зісталися князі московські, ста-ринного роду київських князів. На північ булидва вільні городи Псков і Новгород, воникликали собі князів кого хотіли, найбільшежз роду князів московських, а часом то й злитовських, аж поки їх зовсім підгорнуликнязі московські й волю в них відняли. Піз-нійше Поляки вибрали князя литовськогосвоїм королем, а далі шляхта польська талитовська згодилась злучити Польщу, Литвута Вкраїну з Білою Русю в одну державу.Московський народ став потрохи справлятисяз тими Татарами, що жили по Волзі, з казан-ськими та астраханськими, а Україна та БілаРусь ще раньше збулися тих Татар, що жиликоло Чорного моря.

На південь Україна простяглася до Чор-ного моря. Над Чорним морем у Кримужила в городах і селах татарська кримськаорда. Під її пануванням були ше чотири хижіорди, що кочували від гирл Дунайських дорічки Кубані. Великий степ від Чорногоморя аж до українських осель лежав пусти-нею, і на ньому доволі мирно чабанувалиТатари й Українці. З городів і других осель

11

сміливі люде ходили у степ на здобутки,й через те вкраїнські оселі все далі та даліпосувались у степ. Найкрайнійшими вкраїн-ськими оселями по Дніпру були Канів і Чер-каси. Далі степ був безлюдний. А по Дніструвкраїнські оселі доходили аж до Чорногоморя, і бідьцг. як за чотириста років назаднапроти того місця, де тепер Акерман, буловже торгове MjcTO' вкраїнське, й відтіля во-зили х-ліб морем до Греків, як і тепер. Такжили тут наші й Татари, хоч може й не безяких сварок за пасовиска, аж поки Туркироку 1453-го завоювал:і Царгород (Кон-стантинополь), столицю царства грецького.Скоро після того турецький султан під-горнув під себе кримського хана. З того часукримські Татари почали часто набігати наУкраїну й дуже грабували її. Турки підмов-ляли Татар, помагали їм. Тоді Турки, поко-ривши собі багато христіянських народів —Греків та братніх їм славчнських Сербіві Болгар та Молдован, з прожогу думали за-воювати трохи не цілий світ. Та й віра ту-рецько-магомеданська заставляла їх воюватиз христіянами. От і узлились христіяни намогаметан, а могаметане на христіян. У*гойчас, про який ми росказуємо, у сусідних з на-шими- південних землях гору взяли магоме-танці Турки. Щоб Турки мали спосіб вою-вати, треба було їм багато невільників для

12

домової роботи, у гребці на кораблі, чи поїхньому — каторги. Дітий полонених Туркиповертали у свою віру й робили з них своєнайстрашнійше військо — яничар.

От через Турків і Татари почали робитивеликі наїзди на Україну й Московщину, ха-пали бранок і бранців і продавали їх Туркам.Замість торгу хлібом почався на побережжіЧорнього моря торг з невільниками. А тутще польські королі та московські царі, бу-вало посваряться один з одним, та й погра-бують часами обидві землі. Що дальше, тобільше роспускала орда свої загони на нашійземлі: у один кінець до Київа, а у другий доЛьвова. Що більше набігали Татари, то даліпосувався на північ український люд, і всебільше пустіла наща земля.

Року 1482. зробив кримський хан МенґліҐерай, приятель московського князя Івана,великий наїзд на Україну; він узяв приступомКиїв, зруйнував Печерський монастир, трохине всіх Киян забрав у неволю і з дуже ве-ликим полоном вернувся у Крим. З того часутатарва або своєю охотою, або з наказутурецького султана, мало не що року по-чала набігати на Україну, й з того часу роз-почалась межи Українцями й Татарами малоне двісталітня війна.

Це друге татарське лихоліття було гірше,ніж перше. Тоді Татари наскочили, порізали,

13

побили, та й вернулися до дому, a тепертака різанина була що року; що року на-бігала татарська орда, грабувала, різала лю-дей, палила села й верталася додому, на-бравши невольників, щоб на другий рік зновуробити те саме. Не даремне за той час межиукраїнським людом склалася така пісня :

Зажурилась Україна, що нігде прожити:Гей витоптала орда кіньми маленькії діти,Ой маленьких витоптала, великих забрала,Назад руки постягала, під хана погнала.

У другій пісні співається :Ой в неділеньку рано пораненькоДа ізбірав женців да Коваленко,Да й усе женці да й одбірнії.Поробив їм серпи да все золотії,Ой повів женців на ярі долини,На ярі долини, на яру пшеницю.„Ой жніте, женчики, обжинайтеся,І на чорную хмару озирайтеся,А я піду до дому пообідаю,Жінку та діточок да одвідаю".Ох і жнуть женці; розжинаються,На чорную хмару озираються:Ой то-ж не хмара, то-ж орда йде,А Коваленко та передок веде.Вязали руки та сирицею,А залили очі та живицею,

14

А скували ніжки та скрипицею.„Ой повій, вітроньку, та з північеньки,Та розкуй мої да руки, ніженьки,Ох повій, вітроньку, спід темної ночі,Да на мої-ж да на карії очі!"

Не можна було тоді людям удержатисьна Україні. Не можна було хліб робити, боне знав чоловік, чи збере він те, що посіє,не знав навіть, чи буде він завтра живий.Несподівано набігали Татари, палили села,а людей, як не вбивали зараз, то брализ собою в Крим, а там продавали Туркаму неволю, або зіставляли в себе для тяжкоїроботи. Через те, що Татари наїздили не-сподівано, трудно було людям від них ховати-ся, але усе-ж таки можна. Щоб постерегтитатарський наїзд, перед селами висипали мо-гили, а на їх завсігди стояла сторожа; тількипокажуться Татари, — вона мала даватизвістку. А то посилали далеко у степ чати,що все літо їздили з місця на місце, пиль-нуючи Татар, і коли де зобачуть, так дають,бувало, звістку селянам, щоб вони або ста-вали до оборони, або ховалися. Тоді людепокидали села й ховалися по лісах, або на-віть і в воді, — кажуть, що там вони дихаличерез очеретину.

Протоптала Татарва на Україні богатошляхів, а з них найвизначнійших було три

15

з правого боку Дніпра; цими шляхами Та-тари найбільше наїздили. Перший шлях ішовпопри Черкаси, Корсунь, Київ, прямуючи доЛьвова, й звався Чорним; другий від Очакова,попри Бар, теж до Львова, цей шлях звавсяКучманським, або Кучманом; третій шлях —теж до Львова по за Дністром і звався во-лоським або покутським. З лівого боку Дніпрабув один шлях, що звався муравським. На-бігали Татари ріжно — іноді в день, інодів ночі, й коли сторожа не поспіє дати знатив село, що йдуть Татари, так тоді, бувало,з села вже ніхто не втече. Усіх людей, і ве-ликих і малих, брали вони й ділили поміжсебе, добро так само, а село запалювали, топісля такого наїзду тільки по погорілих стов-пах можна було пізнати, де було село. Щотерпіла Україна від тих наїздів, можна дові-датися з того, що як Татари напали на Укра-їну 1575-го року, так вивели людей до Кримубільш як 55 тисяч, 40 тисяч коней, 500 тисячусякої худоби й без ліку отари.

Що Татари робили з бранцями, можнадовідатися з слів одного певного чоловіка;він каже, що старих або немічних, що за їхне можна було багато взяти, бо вони нездатнідо праці, віддавала Татари, мов тих заяцівсобакам, парубкам, а ті вчаться на них вояць-кого діла й бють їх каміням або кидаютьу море, або вбивають яким небудь иншим

16

способом. На тих нещасних невільниках вчи-лися татарські хлопці стріляти з лука. А тіїневільники, що продавалися, повинні пробутишість років у неволі, а після того вони ста-вали від пана вільні, але не мали волі йтикуди небудь з Криму. Котрі з невільниківдужчі, тим клали на лобі чи на щоках пятно,й вони, звязані або сковані мусіли мучитисьу день на роботі, а в ночі по тюрмах тальохах; а давали їм їсти трохи здохлятиниз черваками, такої, що навіть собака її неїла-б. А вели бранців у Крим ось яким спо-собом: їх гнали, обступивши верховимий підганяючи нагайками, значили пятном роз-печеним у вогни, по тих місцях на тілі, дей в худоби. Найздатнійша здобич у Татарбули дівчата, а найбільше гарні. Про те яквони вели дівчат, у пісні співається так:

Коли Турки воювали,Білу челядь забирали;І в нашої попадонькиВзяли вони три дівоньки.Одну взяли попри коні,Попри коні на ремені,Другу взяли попри возі,Попри возі на мотузі.Третю взяли в чорні мажі...Що ю взяли попри коні,Попри коні на ремені,

То та плаче: „Ой Боже-ж мій!Косо моя жовтенькая!Не мати тя розчішує,Візник бичем розтріпує!"Що ю взяли попри возі,Попри возі на мотузі,То та кричить:„Ой Боже мій, ніжки мої!Ніжки мої біленькії!Не мати вас умиває,Пісок пальці роз'їдає,Крівця пучки заливає!"Що ю взяли в чорні мажі,То та плаче, то та кричить:„Ой, Боже-ж мій, очка мої,Очка мої чорненькії!Стільки країв проходили,А білий світ не виділи!"

Вже було сказано, що Татари продавалисиоїх бранок і бранців у турецьку неволю,або давали турецькому султанові дань бран-цями, як це було року 1563-го, коли крим-ський хан узявся відіслати султанові 20 тисячневільників. Ці бранці мали робити у Турківна галєрах, таких суднах, що їх Турки зваликаторгами. Ґалєра була великий низький дво-щогловий байдак і плила вона по воді й ві-трилами, й веслами ; тими веслами й греблиневільники. На галєрах було двайцятьчотири,

17

18

або двайцятьшість лавок, а на ник сиділо попять або по шість чоловіка на кождій. Лівілавки ділилися від правих проходом, а поцьому проході ходив галєрний доглядач з ба-тогом у руці й підганяв ним невільників, щобгребли. Спали й їли ці нещасні невільникипо змінах, не сходячи ніколи ні з галери, ніз своїх лавок. Вони не мали ніякого спочинкунавіть у свято. Гірка була та неволя, і не-вільники тільки дожидали того часу, щобутекти, або щоб їх хто викупив. Такі невіль-ники склали ось яку жалібну псальму абодуму :У святу неділю не сизі орли заклекотали,Як то бідні невольчики у тяжкій неволі за-плакали,У гору руку піднімали, кайдани забряжчали;Господа милосерного прохали та благали:„Подай нам, Господи, з небе дрібен дощик,А з низу буйний вітер!Хочай-би чи не встала на Чорньому морі

[бистрая хвиля,Хочай-би чи не повиривала якорів з турець-кої каторги!Та вже ся нам турецька-бусурманська каторга[надоїла:Кайдани-залізо ноги повривало,Біле тіло козацьке, молодецьке коло жовтої

[кости пошмугляло!"

19

Баша турецький, бусурманський,Недовірок христіянський,По ринку він похожає,Він сам добре теє зачуває,На слуги свої, на Турки-яничари, зо-зла гукає:„Кажу я вам, Турки яничари, добре ви дбайте,Із ряду до ряду захожайте,По три пучки тернини й червоної таволги[набирайте!Бідного невольника по-тричі в однім місці[затинайте!"То ті слуги, Турки-яничари, добре дбали,Із ряду до ряду захожали,По три пучки тернини й червоної таволги[у руки набирали,По тричі в однім місці бідного невольника[затинали;Тіло біле козацьке молодецьке коло жовтої[кости обривали,Кров христіянську неповинно проливали.Стали бідні невольники на собі кров хри-стіянську забачати,Стали землю турецьку, віру бусурманську

[клясти-проклинати :„Ти, земле турецька, віро бусурманська,Ти, розлуко христіянська!Не одного ти розлучила з отцем, з матірю,Або брата з сестрою,Або мужа з вірною жоною!

20

Визволь, Господи, всіх бідних невольниківЗ тяжкої неволі турецької,З каторги бусурманської

На тихі води,На ясні зорі,У край веселий,У мир хрещений,В городи христіянські!

Такі думи ще недавно співали кобзарі поУкраїні, а тепер хиба деякий знає кілька слівз них. Добре ще, що письменні люде роківз трийцять тому назад позаписували від ста-рих кобзарів ці думи — а то можна було-бсказати, що наші люде, мов які звіри, й непамятають, що діялося з їх батьками на їхземлі. А хто не знає, що діялось у старовину,той не розумітиме й того, від чого тепер так,а не інакше все на світі робиться, не знатимей того, що треба робити, щоб далі булокраще жити людям. Не самі книги, але й старіпісні навчають, що то робилось у старовину,й через те тепер письменні люде дуже по-важають старі кобзарські та мужицькі пісні,більше ніж ті чужі вояцькі та шинкові, щоне розуміючи діла, хлопці тепер у нас спі-вають. Отже зі старих книг та з пісень можнадовідатися багато, як то терпіли наші невіль-ники від Татар та Турків. Іноді лучалося,що рідня невільника довідається, де він

21

і дасть за нього викуп, тоді невільників ви-куповували й нерідні люде, а чужі, найча-стіше Греки, надіючись, що їм вернуть тіїгроші, які вони потратили. А то іноді міня-лися бранцями: Татари звертали Українців,а Українці Татар. А то раз Іспанці та Іта-лійці побідили Турків і взяли в неволю 130турецьких галер, полон поділили межи собою,а 15 тисяч христіянських невільників відпу-стили на волю. Як року 1671-го Татари по-грабували Волинь і Поділля, так вони спи-сали усіх бранців і післали тії списки до По-ляків, спитатись, чи не викуплять вони когонебудь, щоб не гнатися з усім ясиром (по-лоном) до Криму. Не даремне невільницькідуми ось як співають про викуп :

Поклоняється бідний невільникІз землі турецької, із віри бусурманськоїУ городи христіянськії, — до отця, до матусі.Що не можеть він їм поклонитися, —Тілько поклоняється голубонькам сивеньким:„Ой ти, голубонько сивенький !Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;Полети ти в городи христіянськії,До отця мойого, до матусі.Сядь, пади на подвірі отцевськім,Жалібненько загуди,Об моїй пригоді козацькій припомяни;Нехай отець і матуся

-2

Мою пригоду козацькую знають,Статки, маєтки збувають,Великі скарби збувають, —Головоньку козацькую із тяжкої неволі ви-зволяють !Бо як стане Чорнеє море согравати,То не знатиме отець либонь матірУ котрій каторзі шукати:Чи у пристані КозловськійЧи у городі Царграді на базарі.Будуть шукати, Турки-яничари набігати,За Черпонеє море у Арабську землю запродати,Будуть за них срібло, злото, не лічачи,Сукна дорогі поставами, не мірячи,За них брати."Тогді далася бідному невільникуТяжкая неволя добре знати:Кайдани руки-ногі поз'їдали,Сирая сириця до жовтої костиТіло козацькеє проїдала.То бідні невольники на кров, на тіло по-Об вірі християнській гадали, [глядали,Землю турецьку, віру бусурманську про-

клинали :„Ти земле турецькая, віро бусурманськая,Ти єсь наповнена сріблом, злотом,І дорогими напитками,Тілько-ж бідному невільнику на світі невільно.Що бідний невольник у тебе пробуває,

23

Празника Рождества, будь ли Воскресення[не знає,

Все у неволі проклятій, на каторзі турецькійНа Чорному морі пробувають,Землю турецькую, віру бусурманськую про-глинають :„Ти земле турецька бусурманська,Ти розлуко християнська!Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літМужа з жоною, брата з сестрою, [війною,Діток маленьких з отцем і маткою.Визволь, Боже, бідного невольникаНа свято-руський берег,На край веселий, між народ хрещений !..

Тяжко мучилися невільники на галєрах,але не краща була їхня доля й тоді, як вонизіставалися на роботі по кріпостях, для зем-ляної, або якої иншої роботи. Ось що роз-казують у книгах тодішні люде про ті ро-боти. Найтяжші роботи, що у христіянськихземлях роблять лиходії, здаються малимипроти того, що терпить багато чесних людейу турецькій неволі. Невільників на ніч запи-рають у темні камяні льохи, а ранком їх ви-водять на роботу доглядачі, нещадно бючий лаючи. Працюють ці нещасні коло бу-динків, що будує султан. Доглядачі караютьза всяку дрібницю, за "найменшу недбалість.Вони іноді такі злі, що не дають часу бід-

24

ному невільникові зїсти шматок хліба. По-томлених за день, їх іноді в ночи зновутягнуть на нову роботу. А що найгірше, такце те, що їх разом з худобою запрягаютьу вози. Цих нещасних невільників замикаютьна ніч у підземні темниці, ліктів у пять за-вдовжки й завширшки й три лікті глибини.Туди спускають їх по мотузяній драбині, по-тім її виймають і накладають на дірку залізнудошку. На їжу їм дають фунт чорного пе-чива й трошки оливи. Трафлялося, що сул-тани вбивали цілі сотні христіянського людуабо за іграшку, або за те, що їм вони зда-валися не дуже роботящими. А коли тихневільників виводять, бувало на торги, такведуть їх одного за одним цілими десятками,прикованих один до одного коло шиї, і та-кими десятками продавали, вигукували, щоце невільники свіжі, дурні, тільки що при-везені з України.

Часто невільники сами тікали з неволій верталися до дому, але не завсігди можнабуло теє зробити, бо по перше трудно булоутекти з самої неволі, а по друге, що хоч бий утік, так трудно було так пробратисящоб ніхто з Татар не побачив. Як то не.!легко було втікати з неволі, можна побачити

з кобзарської думи, що росказує про утечуз Азова трьох братів. Вона росказує, щоз під Азова утікали три браття — двох кінно,

25

а третий пішки. Піший, бачучи, що йому непоспіти за кінними, почав просити їх, щобвони його підвезли. Тоді вони йому на цесказали так :

„Братіку милий, голубоньку сивий !Раді-б ми тебе між коні узяти,і буде нас Азовська орда наганяти,Буде в пень сікти, рубати,І буде нам велику муку завдавати".І тее промовляли,Відтіль побігали.

І покинули його йти пішки. Тоді тойменший брат доходить до Савур-могилий тамечки умирає, а умираючи каже:

„Побили мене в поліТри недолі:Перва доля безхлібна,Друга доля безвідна,Трета доля — що своїх братів рідних

[не догнав".

Це хоч і дуже гарна дума, та ми не пе-чатаємо її усеї, бо ще є такі кобзарі, що їїспівають. Як хто здибає такого, хай попро-сить, проспівати.

З того, що говориться у цій думі пробезвіддя і безхліббя, бачимо, як то труднобуло через степи тікати з неволі. І через те

26

бранці, хоч не хоч, а мусіли лишатисяу Криму, а до того ще й догляд був за нимидобрий.

Вже сказали ми, що гарні дівчата булив Татар та Турків найціннійшою річю, вониза ними добре доглядали й у дорозі, як гналиполон до Криму, й дома, іноді лучалося,що такі дівчата бранки, змінивши христіян-ську віру на могаметанську, робилися жінкамивеликих панів турецьких, а навіть іноді й сул-танів. Так, у султана Солеймана Першогобула жінка Роксоляна, попівна з Рогатинау Галичині. Вона верховодила усім царством,підвела султана, що він звелів повбиватисвоїх родичів і навіть сина свого. А прожінку Османа Другого росказують ось що:її маленьку з простого роду полонили Та-тари й продали турецькому везирови Мура-тови, а його жінка віддала її одному Тур-кови — Мустафі, а цей відпустив її на волю.Раз якось побачив її султан і дуже у нійзакохався, але Мустафа сказав, що не можевіддати її султанови за рабиню, бо вже пустивїї на волю, а хиба султан візьме її за жінку.Так воно й сталося, і султан кохав її більше,ніж усіх своїх жінок. Іноді ці бранки забу-вали зовсім свою віру й робилися запеклимибусурменками, ненавиділи христіян, як от хочби-ж тая сама Роксоляна. А іноді ВОНИ усе-жтаки памятали про те, що були колись теж

27

христіянками й помагали невільникам утікатиз неволі, як про те співається у думі проМарусю Богуславку:

Що на Чорному морі, на камені біленькому,Там стояла темниця камяная.Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків,Бідних невольників.То вже тридцять літ у неволі пробувають,Божого світу, сонця праведного в вічі собіТо до їх дівка бранка, [не видають,Маруся попівна Богуславка прохождає,Словами промовляє:„Гей козаки ви, біднії невольники!Угадайте, що в нашій землі христіянській за

[день тепера?"Що тоді бідні невольники зачували,Дівку бранку, Марусю, попівну БогуславкуПо річах пізназали,Словами промовляли:„Гей, дівко бранко,Марусю, попівно Богуславко!Почім ми можем знати,Що в нашій землі христіянській за день тепера?Що трицять літ у неволі пробуваєм,Божого світу, сонця праведного у віче собіТо ми не люжемо знати, [не видаєм.Що в нашій землі христіянській за день тепера".Тоді дівка бранка,Маруся попівна Богуславка,

28

Теє зачуває,До козаків словами промовляє :„Ой козаки, ви біднії невольники!Що сьогодні у нашій землі христіянській

[Великодная субота.А завтра святий празник, роковий день

[Великдень!"То тоді ті козаки теє зачували,Білим лицем до сирої землі припадали.Дівку бранку, Марусю, попівну Богуславку,Кляли проклинали:„Та бодай ти, дівко бранко,Марусю, попівно Богуславко,Щастя й долі собі не мала,Як ти нам святий празник, роковий день Ве-

[ликдень сказала".То тоді дівка бранка,Маруся, попівна Богуславка,Теє зачувала,Словами промовляла:„Ой козаки, ви біднії невольники іТа не лайте мене, не проклинайте:Бо як буде наш пан турецькій до мечеті від-То буде мені, дівці бранці, [їжджати,Марусі, попівні Богуславці,На руки ключі віддавати :То буду я до темниці прохождати,Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випу-скати".

29

То на святий празник, роковий день Великдень,Став пан турецькій до мечеті від'їжджати,Став дівці бранці,Марусі, попівні Богуславці,На руки ключі віддавати.Тоді дівка бранка,Маруся, попівна Богуславка,Добре дбає, до темниці прихождає,Темниця відмикає,Всіх козаків, бідних невольниківНа волю випускаєІ словами промовляє:„Ой козаки ви, біднії невольники,Кажу я вам, добре дбайте,В городи христіянські утікайте;Тільки прошу я вас, одного города Богу-

[слава не минайте.Мойому батьку й матері знати давайте:Та нехай мій батько добре дбає,Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,Великих скарбів не збирає,Та нехай мене, дівки бранки,Марусі, попівної Богуславки,З неволі не викупляє.Бо вже я потурчилась, побусурменилась,Для роскоші турецької,Для лакомства нещасного!"Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,З тяжкої неволі, з віри бусурменської,На ясні зорі, на тихі води,

30

У край веселий, у мир хрещений !Вислухай, Боже, у прозьбах щирих,У нещасних молитвахНас, бідних невільників!

Тепер вже добре видко, що терпіли відТатар та Турків українські люде, яку вонивід їх приймали наругу й муку. Потрохий серед наших народились люде, що пом-стились над Татарами й Турками за їх на-ругу й почали боронити вкраїнські хлібо-робські села й посувати далі на південь сонцяТатар, а Турків проганяти з берегів Чор-нього моря. Такими людьми були козаки,а що то були за люде й як вони воювализ Татарами, про те ми тепер й розкажемо.

Козаки спершу звалися вільні вояки, щосвоєю охотою ходили у степ за здобичию,або розбивали чужих, а часом і своїх, абопоступали на службу до якого князя чи царя.Були козаки христіянські й татарські. Булицілі села козацькі, особливо на півдні Україний Московщини. У землі Разянській вониздавна держали сторожу на границі. Багатій вельможі пани на Вкраїні й Білій Руси, щоволоділи великими ланами на нашій Україні,залюбки підмовляли козаків, щоб у купі обо-роняти землі свої від Татар, ходити самимна Татар, відбивати у них полон людський,табуни та иншу здобич. Такі пани робилися

31

ватажками козацькими. Їх, яко вельможнихпанів, знали далеко, й про їх діла позапису-вано в літописі. А були й инші ватажки,зовсім не вельможного роду, як славний ко-зак Шах. Найзначнійшими з перших ватажківбули Лянцкоронський і Дмитро Вишневецький,— до його потім прикладали пісню проБайду, — Богдан Ружинський, що, кажуть,перший з панів почав ходити у козаки.

Разом з Лянцкоронським поминають і дру-гого отамана козацького, славного лицаряОстапа Дашковича, старосту черкаськогой канівського. Старостами тоді звалися уря-дники, що командували і військом, і судомі мали право карати на смерть у свойомустаростві. Дашковича дуже боялись Татари,і як кримський хан ішов воювати у москов-ське царство, так просив короля, щоб вінзвелів Дашковичеви не займати його. Даш-кович служив і польському королеви, й мос-ковському цареви і всюди його добре прий-мано, бо він був великий вояк, а навіть колороку 1522-го попався він у неволю до Татар,так його й звідти випущено. Цей Дашковичперший казав польському королеви й сой-мови або ряді виборній з шляхти усьогокоролівства, щоб поставити на Дніпровомунизу, за порогами, сторожу з 2000 чоловіка,щоб пильнувати Татар і не давати їм пере-правлятися на цей бік. Хоч-же тая рада

32

Дашковича дуже вподобалась королеві і панам,але вони її якось занедбали, і той замірДашковича не здійснився. Після Дашковичазамір його про сторожу на Дніпрових поро-гах повів далі князь Дмитро Вишневецький.Він поставив на острові Хортиці замок і звідтиробив наїзди на Туреччину. Для цих наїздіввін іноді сходився з донськими козаками (цевже були не Українці, а Москалі), що тежвоювали против Татар, але не так дуже, якукраїнські. Своїми наїздами Вишневецькийтак розсердив кримського хана, що він року1557-го, з ордою прийшов добувати Хортиці,але нічого не вдіявши, завернувся до дому.Швидко після того він прийшов під Хортицюзнову, вже з турецьким військом, і цього разуВишневецький не встояв і пішов у Черкаси.Того-ж року він перейшов на службу до мос-ковського царя Івана Грізного, але як тойпочав мордувати й різати людей ні за що,ні про що, так Вишневецький вернувся зновуна Україну. Скоро після того Волохи покли-кали його до себе господарем; тут у Воло-щині піймали його Турки й замучили в Цар-городі. Хоч-же Дашковичеви й Вишневецькомуне пощастило поставити козакам твердині запорогами, щоб пильнувати Татар, але ця їхдумка не пропала марно; трохи згодом запорогами знову осіли козаки, що жили в го-родах і хотіли воювати з Татарами, не можна

33

було цього робити, бо у городах за ниминаглядали королівські старости, і вони з віль-них ставали наче невільниками. На низу, тамде Дніпро пішов рукавами, у устя Чортом-лика, вони знайшли собі пристановище.

На одному з Дніпрових островів козакистали кошем і з того часу почалась Запо-розька Січ. Окрім самого Дніпра, цей острівз лівого, татарського боку боронила степоварічка Конка й Великий Луг — невилазне бо-лото. Таким способом піше військо ніяк немогло дійти до Січи. А від турецьких галерборонили її Дніпрові рукави, бо по їх бере-гах ріс тоді високий очерет. Розказують, щоякось турецькі галери, женучись зі козацькимичовнами, заблудили у тих очеретах, і козакитоді багато з них потопили; з того часуТурки вже ніколи не їздили у Дніпро до Січи.А від України, чи то від городів, Січ боро-нили високі пороги, бо через їх уміли плаватисамі тільки запорожці.

У Січи запорожці жили без жінок За те,що хто небудь заведе у Січ жінку, рубалитому козакови голову. Найважнійше ділов козаків у Січи було воювати з Татарамиза віру й народ христіянський. Збираючисьу похід проти Турків або Татар, запорожцізакликали до себе людей з України, кажучиїм: „Хто хоче за христіянську віру на кілкусидіти, хто за святий хрест радий, щоб його

34

четвертовано й колесовано, хто готовий при-няти усякі муки й не боїться смерти — при-ставай у козацтво Не треба смерти лякатися,бо від неї не встержешся. Таке життя ко-заче!" Не величалися запорожці родом Самотаман запорозький, після того, як на йогомісце оббірали иншого, робився знову про-стим козаком. У Січ можна було приїхатикождого часу й від'їхати з Січи коли хтохотів. Не розпитували у Січи, хто і звідкиприїхав, який чоловік, чи злодій, душогубець,а чи чесний чоловік, чи великий пан. А у самійСічи за злодійство карали на смерть, а колихто вбє товариша, так того живцем, разомз убитим, закопували у землю Польські панине любили козаків; козаки були люде вільні,жили далеко від королівського уряду, не слу-хали королівського приказу, хоч король за-боронив їм битися з Татарами, щоб не дра-тувати Татар і не доводити їх до війниз Польщею. Але королям треба було козаківдля війни з Москалями або з Турками, і черезте вони не відважувались скасувати козацтвотоді ще, як козаків було небагато; та не-багато було ще й панів на Україні, і поспіль-ство (простий народ) ще не так-то хотілостати козаками, щоб вибитися з невільноїслужби панам. А далі, коли розвелось наУкраїні багато козаків, так знищити їх буловже не можна. А через те, що на низу їх не

35

могла дістати королівська рука, вони моглисобі робити, що хотіли, і не зважаючи наприкази від короля не займати Татар, вонине могли втерпіти, щоб не побити ворогівбо й Татари сами не зважали на те, чи мир,чи війна стоїть з королем на папері, а колибуло їм треба, то набігали на Україну заздобичею. Запорожці нападали на Татар таТурків сухопутом і водою. Запорожже зро-билось школою, де вчилися лицарі простій вельможні, як воювати з нехрестами. Осьщо казав про них Полякам один польськийпан: „Не думайте, щоб я до них підлизував-ся, я ще у тому краю живу не дуже давно,й на ньому зріс, але я раз побачив їхні добріділа, й діла ті варті того, щоб памятати їхна віки. Щоб ви знали, вони не один раз нарік ганяють Татар. Вони боронять усіх хри-стіян, наче ті льви". І багато ще дечого гар-ного каже він про запорожців.

А запорожці де далі, то все робилисясміливійші й вже не вдоволялися з оборонивід Татар, але сами почали ходити проти нихпоходами. Вже ми казали, як набігав на ТатарБогдан Ружинський або Дмитро Вишневецькийсухопуттю; трохи опісля стали нападати наТатар і Турків водою на своїх чайках. Цебули великі човни; дно тих чайок робиливони з видовбаної верби, або липи, а до нихнакладали дошки від двох до осьми сяжнів

36

заввишки. Чайки були без чардака, з двомастернами із щоглою. По боках їх обкладалилиповою корою, або очеретом, щоб вони непотопали, коли у човен набереться води. Нацих чайках їздили козаки по здобич ажу Туреччину й не один раз показувалися колосамого Царгорода. Так ось року 1594-го ко-заки напали на турецькі оселі під самою сто-лицею турецького султана. Про це діло рос-казують ось що: „Козаки явилися на стопятьдесятьох довгих чайках, на яких булопо 10 весел з кождого боку і окрім гребцівпо пятьдесять чоловіка добре споряженихз рушницями і шаблями. Против них з Цар-городу вислано 500 великих і малих суден;10.000 людий побігло берегами до Босфору,тої протоки, що над нею стоїть Царгород,щоб оборонити його від козаків. Увесь деньтихо простояли козаки і ввечері повернулиу Чорне море з великою здобичию". Про те,як нападали козаки на Турків, росказуютьось що : „Запорожці пускаються на моренайбільше в осени. У кожду чайку сідалочоловіка 50 або 70 з усяким припасом. Коливони, бувало стрінуть турецьку галєру, абокорабель, так вони робили так: спускалищоглу і заїздили так, щоб сонце заходилоїм за спину Через те, що чайки невисокостояли над водою; їх і не видно було наморі. За одну годину до захода сонця під-

37

ходили вони на милю до турецького корабля,щоб не згубити його з очий, а о півночі на-падали на бусурманів і потопляли корабельразом з людьми. У день козаки на чайкахне могли нічого вдіяти Туркам, бо Туркигарматами розбивали і топили їх чайки. А інодібувало так, що наздожене козаків більшасила, і що побє, а решту забере у неволю.Так попавсь у неволю запорозький отаманСамійло Кішка і довго сидів у неволі, ажпоки довелось йому утекти. Про цього Кішкуспівали дотепні кобзарі таку думу:

Ой із города із Трапезонта виступала галєра,Трьом цвітами процвітана, мальована.Ой першим цвітом процвітана —

Златосиніми киндяками побивана;А другим цвітом процвітана —Гарматами арештована ;Третім цвітом процвітана —Турецькою білою габою покровена.То в тій галєрі Алкан-башаТрапезонськеє княжа гуляє;ізбраного люду собі має :Сімсот турків, яничар чотириста,Та бідного невольника півчвертаста,

Без старшини військової.Перший старший між ними пробуваєКішка Самійло, гетьман запорозький;Другий — Марко Рудий, Суддя військовий ;

38

Третій — Мусій Грач, військовий трубач ;Четвертий — Лях-потѵрнак,

Клюшник галєрський, сотник переяславський,Недовірок християнський,Що був тридцять літ у неволі,Двайцять чотири як став на волі,Потурчився, побусурманився,

Для панства великого,Для лакомства нещасного.

В тій галєрі від пристані далеко відпускали.Чорним морем далеко гуляли.Проти Кафи — города приставали,Там собі великий та довгий відпочинок мали.

То представиться Алкану-башати,Трапезонському княжати, молодому паняти,Сон дивен на прочудо.То Алкан-баша, трапезонтськеє княжа,На турків-яничар, на бідних невільників по-„Турки, каже, Турки-яничари, [кликає:І ви біднії невольники !Котрий-би міг Турчин-яничар цей сон відгадатиМіг-би йому три гради турецькії дарувати;А котрий-би міг бідний невольник відгадатиМіг-би йому листи визволені писати,Щоб не міг ніхто ніде зачіпати."

Цеє Турки зачували, нічого не сказали;Бідні незільники, хоч добре знали,Собі промовчали.Тільки обізветься між Турків Лях-потурнак,

39

Клюшник галєрський, сотник переяславський,Недовірок християнський:

„Як же, каже, Алкане-башо, твій сон відгадати,Що ти не хочеш нам повідати ?"„Такий менї, небожата, сон приснився,Бодай ніколи не явився !Видиться моя галєра цвіткована, мальована,Стала вся обідрана, на пожар іспускана;Видиться: мої Турки-яничариСтали всі в пень порубані;А видиться : мої біднії невольники,Которії були у неволі, то всі стали по волі;Видиться: мене гетьман КішкаНа три части ростяв,У Чорнеє море пометав ..."То скоро теє Лях-потурнак зачував,

К йому словами промовляв:„Алкане-башо, трапезонський ккяжату,Молодий паняту!„Цей тобі сон не буде ні трохи зачіпати;Скажи мені получше бідного невольника до-3 ряду до ряду сажати, [глядати,По два, по три, старії кайдани і новії ісправляти,На руки, на ноги надівати;Червоної таволги по два дубці брати,„По шиях затинати,Кров христіянськую на землю проливати !"

Скоро то цеє зачували.Од пристані галєру далеко відпускали;

40

До города до Козлова,До дівки санджаківни на зальоти поспішали.То до города Козлова прибували, —Дівка санджаківна на стрічу вихожаєАлкана-башу в город Козлов зо всім військомАлкана-башу за білу руку брала [затягає.У світлиці камяниці зазивала,За білу лавку сажала,Дорогими напитками напувала,А військо серед ринку сажала.То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,Як до галєри двох Турчинів на-підслухи посилає:

Щоб не міг Лях-потурнак Кішки СамійлаУпоруч себе сажати. [відмикати,

То скоро ся тії дваТурчини до галери прибували.То Кішка Самійло, гегьман запорозький,

Словами промовляє:Ой Ляше-потурначе, брате старесенький !Колись і ти був у такій неволі, як ми тепера:Добро нам учини,Хоч нас, старшину, відомкни ;Хай би й ми у городі побували,Панське весілля добре знали".Каже Лях-потурнак:„Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,Батьку козацький !„Добро ти вчини :Віру христіянську під нозі підтопчи,Хресть на собі поломи,

41

А як будеш віру христіянську під нозі топтати,Будеш у нашого пана молодого за рідного

[брата пробувати".То скоро Кішка Самійло теє зачував,

Словами промовляв:„Ой Ляше-потурначе, сотнику переяславський,Недовірку христіянський !Бодай же ти того не діждав,Щоб я віру христіянську під нозі топтав !Хоч буду до смерти біду та неволю тримати,А буду в землі козацькій голову христіянську

[покладати.„Ваша віра погана, земля проклята".Скоро Лях-потурнак теє зачуває,Кішку Самійлу у щоку затинає.„Ой, каже, Кішко Самійлу, гетьмане запоро-зький !Будеш ти мене в вірі христіянській укоряти,Буду тебе паче всіх невольників доглядати,

Старії і новії кайдани направляти,Ланцюгами за поперек у троє буду тебе брати".

То тії два Турчини теє зачували,До Алкана-баші прибували ;„Алкане-башо, трапезонське княжа!

Безпечно гуляй !Доброго і вірного клюшника маєш:Кішку Самійла в щоку затинає,В турецьку віру звертає".То Алкан-баша трапезонськеє княжа

42

Великую радість мало,Пополам дороги напитки роздіяло :

Половину на галєру одсилало,Половину з дівкою санджаківною уживало.

Став Лях-потурнак дорогії напитки пити під-пивати.

Стали умисли козацьку голову клюшника[розбивати:

„Господи! єсть у мене що іспити й ісходити,Тільки ні з ким об вірі христіянській погово-

До Кішки Самійла прибуває, [рити..."Поруч себе сажає,Дорого напитка метає,По два по три кубки в руки наливає.То Кішка Самійло по два, по три кубки в руки

[брав,То в рукава, то в пазуху, крізь хусту третю

[додолу пускав.Лях-потурнак по єдиному випивав,То так напився, що з ніг звалився.То Кішка Самійло та й угадав:Ляха-потурнака до ліжка в місто дитини

[спатн клав;Сам вісімдесять-чотирі ключі з голів виймав,

На пяти чоловік по ключу давав:„Козаки панове! добре дбайте:

Один другого відмикайте.Кайдани із рук, із ніг не скидайте,Полуночної години дожидайте".

43

Тоді козаки один другого відмикали,Кайдани із рук, із ніг не скидали,Полуночної години дожидали.А Кішка Самійло чогось догадав,За бідного невольника ланцюгами втроє себеПолуночної години дожидав. [прийняв,Стала полуночная година наступати,Устав Алкан-баша з військом до галєри при-буватиТо до галєри прибував, словами промовляв:„Ви Турки яничари, помаленьку ячіте,Мойого вірного клюшника не збудіте;Сами-ж добре поміж рядами прохожайте,Всякого чоловіка осмотряйте,Бо тепера він підгуляв,Щоб кому пільги не дав."То Турки-яничари свічі у руки брали,Поміж рядів прохожали,Всякого чоловіка осмотряли ...Бог поміг; за замок руками не приймали !„Алкине-башо, безпечно почивай :Доброго й вірного клюшника маєш :Він бідного невольника з ряду до ряду по-сажав,По три, по два, старії кайдани посправляв;А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв".Тоді Турки-яничари у галєру вхожали,

Безпечно спати лягали.А которії хмельні бували, на сон знемагали,Коло пристани Козловської спати полягали.

44

Тоді Кішка Самійло полуночної години дождав,Сам між козаків устав,

Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв!У галери вхожає, козаків пробужає,Шаблі булатнії на вибір вибирає,До козаків промовляє:„Ви, панове молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,Ні которого Турчина в галєрі не збудіте !"То козаки добре зачували :Сами з себе кайдани скидали,У Чорнеє море метали,Ясини не вчинили,Ні одного Турчина в галері не збудили.Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:„Ви, козаки молодці, добре, братя дбайте:Від города Козлова забігайте.Турків-яничарів у пень рубайте,Которих живцем у Чорнеє море метайте!"Тоді козаки від города Козлова забігали.

Турків яничарів у пень рубали,Которих живцем у Чорнеє море метали.А Кішка Самійло Алкана-башу із ліжка взяв,На три части розтяв, у Чорнеє море пометав,До козаків промовляв:„Панове молодці, добре дбайте :Всіх у Чорнеє море метайте,Тільки ляха-потурнака не рубайте. —„Між військом для порядку, за яризу вій-ськового зоставляйте".

45

Тоді козаки добре дбали:Всіх Турків у Чорнеє море пометали,Тільки Ляха-путурнака не зрубали, —Між військом для порядку, за яризу військо-вого, зоставляли.Тоді галєру від пристані відпускали,Сами Чорним морем далеко гуляли.

Та ще у неділю, дуже рано-пораненьку,Не сива зазуля закувала,

Як дівка санджаківна коло пристані похожалаТа білі руки ламала, словами промовляла:

„Алкане-башо, трапезонськеє княжату!Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє

[маєш,Що від мене сьогодні дуже рано виїжжаєш ?Коли-б була від материСорома й наруги прийняла,З тобою хоч єдину ніч переночувала!"

Скоро ся тоє промовляли,Галєру від пристані відпускали,Самим Чорним морем далеко гуляли.А ще у неділеньку, у полуденну годиноньку,

Лях-потурнак від сна пробуждає,По галєрі поглядає, що ні єдиного Турчина

[на галєрі немає.Тогді Лях-потурнак із ліжка вставає,До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:„Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорожський.Батьку козацький!

46

Не будь же ти на мене,Як я був на останці мого віку до тебе!Бог тобі допоміг неприятеля побідити,Та не вмітимеш у землю христіянську входити !

Добре ти вчини :Половину козаків у окови до опачин посади,А половину у турецькеє дорогеє платя наряди:Бо ще будемо від города Козлова до города

[Царіграда гуляти,Будуть із города Царіграда дванадцять галер

[вибігати,Будуть Алкана-башу з дівкою санджаківноюПо зальотах поздоровляти;То як будеш одвіт давати ? ..."Як Лях-потурняк научив,Так Кішка Самійло, гетьман запорожський

[учинив:Половину козаків до опачин у окови посадив,

А половину у турецькее дорогее платя нарядив.

Стали від города Козлова до города Царі-града гуляти,

Стали із Царіграда дванадцять галєр вибігатиІ галєру із гармати торкати,

Стали Алкана-башу з дівкою санджаківноюПо зальотах поздоровляти.То Лях-потурнак чогось догадав:Сам на чердак виступав,Турецьким біленьким завивалом махав ;Раз то мовить по-грецьки,

47

Удруге по-турецьки,Каже: „Ви, Турки яничари, помаленьку, браття,Від галєри відверніте : [ячіте,Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,На похмілля знемагає,До нас не встане, голови не зведе.Казав: як буду назад гуляти,То не буду вашої милости й повік забувати."Тоді Турки-яничари від галєри відвертали,До города Царіграда убігали,Із дванадцяти штук гармат грімали,Ясу воздавали.Тоді козаки собі добре дбали:Сім штук гармат собі арештували,

Ясу воздавали.На Лиман ріку іспадали,К Дніпру-Славуті низенько укляняли :„Хвалим Тя, Господи, і благодарим!Були п'ятьдесят чотири роки у неволі,А тепера чи не дасть нам Бог хоть час по волі!"А у Тендрові острові Семен СкалозубЗ військом на заставі стоявТа на тую галєру поглядав,До козаків словами помовляв:„Козаки, панове молодці що цяя галєра: чиЧи світом нудить, [блудить,

Чи много люду козацького має,Чи за великою здобиччю ганяє ?То ви добре дбайте:По дві штук гармат набивайте,

48

Тую галєру з грізної гармати привитайте,Гостинця їй дайте?"Тоді козаки теє зачували,До його промовляли:„Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,Батьку козацький!Десь ти сам боїшсяІ нас козаків страшишся :Єсть цяя галєра не блудить,

Ні світом нудить,Ні много люду козацького має,Ні за великою здобиччу ганяє;Це, може, є давній, бідний невольник із не-

[волі утікає..."То Семен . Скалозуб теє зачуває,До козаків промовляє:А ви таки віри не доймайте,Хоч по дві гармати набивайте,Тую галєру із грізної гармати привітайте,Гостинця їй дайте.Як Турки-яничари, то у пень рубайте,А як бідний невольник, то помочи дайте!"Тоді козаки, як діти, не гаразд починали :

По дві штуки гармат набивали,Тую галєру із грізної гармати привитали,Три дошки у судні вибивали,Води Дніпрової напускали ...Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось догадав,

49

Сам на чердак виступав,Червонії, хрещатії, давнії корогви із кишеніРоспустив до води похилив, [виймав,Сам низенько уклонив:„Козаки, панове молодці! цяя галєра не блу-Ні світом нудить, [дить,

Ні много люду козацького має,Ні за великою здобиччю ганяє:

Це єсть давній бідний невольник,Кішка Самійло, із неволі утікає.

Були пятьдесять чотири годи у неволі,Тепер чи не дасть Бог хоч час по волі!"

Тоді козаки у каюки скакали,Тую галєру за мальовані облавки брали,Та на пристань стягали,

Від дуба до дубаНа Семена СкалозубаПаювали,Тую галєру та на пристань стягали.Тоді: злотосинії киндяки — на козаки,

Злотоглави на отамани,Турецькую білую габу — на козаки на біляки;

А галєру на пожар спускали.А срібло-злото на три части паювали :Первую часть брали, на церкву накладали:На святого Межигорського Спаса,На Трехтемировський монастир,На святую Січовую Покрову давали,Которі давнім козацьким скарбом будували,Щоб за їх вставаючи й лягаючи,

50

Милосерного Бoгa благали ;А другую часть поміж себе паювали ;А третюю часть брали,Очертами сідали, пили та гуляли,Із семипядних пищалей грімали;Кішку Самійла поздоровляли:„Здоров,— кажуть — здоров, Кішко Самійлу.„Гетьмане запорозький!„Не загинув єси у неволі,„Не загинеш із нами, козаками, по волі!"Правда, панове, поляглаКішки Самійла головаВ Київо-Каневі монастирі...Слава не вмре, не поляже!Буде слава славнаПоміж козаками,Поміж друзями,Поміж лицарями,Поміж добрими молодцями. ,Утверди, Боже, народу христіянського,Війська запорозькогоЗ усією черню Дніпровою,НизовоюНа многая літа,До кінця віка!По старих книгах не видно, щоб Кішкабув у неволі 50 літ, а так років з двацятьпять. Року 1602-го він умер у поході з По-ляками проти Шведів. З думи про Кішкувидно, що вже за його часу наші не так то

51

боялись Татар і Турків, як колись. Козаківуже намножилось, і Українці почали вже такисобі в голові держати, щоб не тілько своюземлю від Татар та Турків обороняти, алевкупі з сусідами христіянами зовсім Крим відТатар відняти, Турків від берега Чорногоморя, та й від самого Дунаю прогнати. По-чули про українських казаків і далекі народита володарі, що теж від Турків зазнавалилиха, — ось як Угри та й Німці австрійські.Сам цісар присилав на Запорожжя післанцяпросити козаків, щоб, коли Турки підуть наУгорщину, то щоб козаки вдарили на нихіз заду на Дунаї.

Ми вже згадували про Дмитра Вишневець-кого, як він року 1564-го ходив у Молдав-щину, щоб помогти тамошнім христіянам від-битись від Турків. Трохи згодом, р. 1574-го,ходив у Молдавщину з українськими шлях-тичами й козаками Іван Сверчовський. Тількимолдавські пани були зрадники, що держализа Турків для своєї користи, аби гроші таземлі собі захоплювати. І польський уряд недуже радий був з того, щоб козаки зовсімузяли гору над могометанами та ще й поряд-кували такими землями, як Молдавщина, ботоді козаки зовсім би перестали слухатипольського уряду. Та Польща була далековід Татар та Турків. До щиро-польських зе-мель рідко й доставали Татари, не те що до

52

українських. Полякам не дуже хотілося зачи-нати з Татарами й Турками велику війну, щобвигнати магометан з над Чорного моря таДунаю, хоч часом і у Польщі багато розка-зувано про те, як би усім христіянськимнародам стати вкупі та вигнати Турківз земель христіянських.

Утративши надію на Польщу, козаки укра-їнські стали оглядатись на Московщину. Вонисподівались, шо царі московські, одної віриз Українцями, швидше стануть з ними вкупіпроти Турків і Татар. З такою надією ДмитроВишневецький удавався до Івана Грізного, царямосковського. Тільки нічого з того не вийшло.Москва була однакова для кримських Татар,як і Польща. Приходилось Українцям самимсправлятися з Татарами та з Турками.

Коло цього-ж часу польські королі по-бачивши, що вже дуже багато козаків сталона Україні, придумали таке: відділити з нихкілька тисяч, записати їх у реєстр і сим ре-єстровим козакам дати таке право, як і панам,по тодішньому шляхтичам, — щоб вони буливільні й вибирали собі на радах гетьмана.А всі нереєстрові козаки, то мусіли слухатистаростів та панів, як поспільство, як щоякий пан дістав від короля землю, де жиликозаки. Але старинна шляхта не хотіла рів-нятися з реєстровими козаками, а нереєстровікозаки не хотіли перестати бути козаками.

53

До того тоді багато вже панів позабираловід короля подарком землі й повертали селяну кріпаки. Понавозили з собою Жидів, а Жидипозаарендовували ріки, перевози, шинки,церкву, та брали за все мито-промито. Се-ляни цього не хотіли й приставали до козаків,а козаки бунтувалися проти шляхти та ко-роля, а православні духовні та деякі право-славні пани просили козаків, щоб помогтиборонити віру проти уніятів та католиків,що віднимали церкви, не давали настановлятидуховних і всяку шкоду православним чинили.

З цього усього піднялись війни та без-ладдя по всій нашій землі, й коїлось усе цебільш як шістдесять років. Козаки, щоб статипроти панів і польського війська, прикликалидо себе Татар, — а Татарам то було й добре:вони забирали полон і з наших, і з Поляків.Тоді гетьман козацький Богдан Хмельницькийі все військо козацьке зробили раду у Пере-яславі року 1654-го і піддались цареви „во-сточному, православному, московському". По-ляки не хотіли втратити нашої землі. Підня-лась велика війна між Поляками та Українцямий Москалями, — а Татари стали помагатиПолякам, — і гуляли по Україні. Старшинакозацька почала думати, як би собі статидуками-багачами та панами над „голотою",як то в пісні співається, стала собі землізабирати, та випрошувати у царя москов-

54

ського, або вмовлятися з Поляками, щобзнову Україну під Польщу повернути та щобпанами стати такими, як були польські пани.Від цього усього зявились сварки та недо-вірря у козачих полковників поміж собою,значними козаками й простими, поміж коза-ками та міщанами і селянами. Як умер БогданХмельницький, то бувало часами у козаківпо два, по три гетьмани, та кождий писаводин на одного доноси в Москву і в Варшавузаразом, і цареви з боярами, і королевиз панами.

До того московські воєводи хотіли по-рядкувати на Україні, як у себе, не вважалина вільности козацькі, а цар боявся, щобУкраїна знов не відійшла до Поляків. Тай польські пани збивали московських воєводі бояр, обіцяючи, що як умре тодішній ко-роль, то виберуть королем царя московського— то тоді однаково Україна буде його. Далірішили поділити Україну між Польщею тамосковським царством, — щоб Польщі дістався правий бік Дніпра, а Москві лівий та накілька років Київ.

Поки так сперечались і різались Українціта Поляки і Москалі, то звісно, Татарам булодобре встрявати в ці сварки та забиратиполон з усіх. А як польські пани та москов-ський цар поділили Україну, то правобічнийгетьман Дорошенко, той, що про його в пісні

55

співається : „веде своє військо хорошенько",піддався Туркам тільки на це, щоб знову зі-брати до купи всю Україну. Сам султан року1672-го з великим військом прийшов наУкраїну, забрав собі подільську землю. Оста-ток правобічної України, те що тепер Київ-щина, польський уряд признав за Дорошен-ковими козаками, а вони мусіли бути підда-ними султана. Стало тепер три гетьманикозацьких : підданий московський Самійловичпо лівий бік Дніпра та двох по правий бік:підданий польський Ханенко та підданийтурецький Дорошенко. Поки вони сперечали-ся поміж собою, Татари та Турки грабувалиУкраїну, а далі хоть Ханенко й Дорошенкозложили з себе гетьманство, після того яккозаки на раді у Переяславі вибрали Самій-ловича гетьманом обох боків Дніпра, та Са-мійлович і московський воєвода Ромоданов-ський не вміли та й не хотіли ратувати відТурків правобічну Україну. Вони не дали по-мочи, як Турки руйнували Чигирин, колишнєважнійше місто козацьке, а далі гетьман тавоєвода сховались на лівий берег Дніпра.А на правім боці ще десять років Туркибилися з Поляками за те, кому ця Українадістанеться, поки вона зовсім спорожніла.З цих часів у краях чигиринських зісталасядуже цікава пісня про попівну з містечкаВедмедівки. У Ведмедівці один чоловік роз-

56

казував так: „Орда, як ішла, то люди хова-лись у замок, і під землею були такі ходи,що ними до води добирались. Там довговони жили, поки орда піймала чоловіка, і тоймусів їм показати, куди ввійти їм до брами.А там була попівна, котра не пускала їху замок, аж поки вони її подужали й поко-лоли, а людий порубали. Тітку моєї бабиу Царгород з дочкою узяли. Вона потімутекла відтіля, а дочка там зісталася і заміжвийшла. Про цю попівну в нас співають : Славний город Ведмедівка Всіма сторонами, Та не много жило людий Та за ворогами. На святую Пречистую В усі дзвони дзвонять. І старії, і малії У голос голосять: Вийдіть, вийдіть, Ведмедівці, Проти горди з хлібом".

А попівна каже:Ой не будемо проклятим,Не будемо коритися!Єсть у нас ясне оружжя, —Будемо боронитися!Ведмедівська попівнаГолос учинила —Сімсот Турок яничарЗ коний повалила.

57

Тілько те не помогло. Турки усе такиІ старії і молодіїКіньми збракували,А молоду челядонькуУ полон забрали.

У ці часи правобічна Україна зовсім зро-билася пустою, дуже спустошена була й Во-линь. І сами Турки побачили, що навітьі змагатися за порожню землю не варта.1681 року помирились Турки з Москалямина тому, що Київ з руйнуваними городамиВасильковом, Трипілєм та Стайками був ца-реви московському, а від Київа до Запорожжапо обидва боки Дніпра, щоб городів нікомуне будувати. Через пять років і Поляки зро-били мир з Москвою, щоб Біла Церква, Па-волоч і Немирів були за Польщею, а ті краї,де були городи Ржищів, Трахтемирів, Канів,Черкаси, Крилів, Чигирин, — щоб були навіки порожні. Так зроблено пустиню міжтрьома державами: Польщею, Москвою таТурцією з того краю, де ще за БогданаХмельницького було шіснайцять козачих пол-ків, — де тепер знову живе так багато на-роду. Як згадаєш, що таке робилось у нашімкраю двіста років назад!

Одначе й московська держава, коли вжеза нею зісталась хоть лівобічна Україна-Гетьманщина та Запорожже, мусіла піти тимже шляхом проти Татар, яким хотів вести

58

її Дмитро Вишневецький, або терпіти, щобТатари її краї пустошили.

У 1686-ім році, в одному царському указіговорилося вже, що Татари ні відкіля стількине беруть невільників як з України та з ин-ших крайних земель царських, та продаютьїх мов скот.

Року 1687-го московський воєвода Ґоліцин,з великим військом московським та україн-ським козацьким пішли на Крим. Це тойсамий Ґоліцин, що про нього згадується в піснімов би то від козака-Дорошенківця:

„Ой служив я царю бісурману,А тепера буду служить восточному царю.А восточний цар не діймає віри :Посилає Ґоліцина, щоб не було зміни".Похваляється далі козак у цій пісні, що

буде Туркови „з душею розлука", та тількимало біди наробили Туркам Ґоліцин та нашікозаки. Вони мусіли вертатись, бо Татаривипалили степи, і коням нічого не було їсти.Ґоліцин став казати, наче-б то гетьман ко-зацький Іван Самійлович з недовіря до По-ляків та Москалів, боячись, що як побютьТатар, то й козаків не повернули-б у кріпаки,звістив Татар про похід. Цього-ж нічого й небуло, — а то видумали „донощики" з стар-шини козацької, щоб скинути Самійловича,та самим на його місце стати, а Ґоліцину

59

і на руку було звернути свою невдачу накого иншого. Самійловича відвезено у Мос-ковщту і гетьманом на Україні став Мазепа.

Через два роки Ґоліцин знов пішов наКрим, бо тепер окрім Польщі, ще й цісарі патріярх царгородський і господар молдав-ський просили, щоб московські царі помоглихристіянам визволитися від магометам. Ґоліциндійшов до Перекопу, та побоявся вступитиу безводню частину Криму і вернувся назад.А Поляки не могли багато дати помочи протиТатар та Турків, бо далеко було їм черезбезлюдну правобічну Україну.

Приходилось ждати, поки знову потрохинаповняться степи українські людьми. Направобічній Україні і справді знову появилиськозаки. Старший між ними став звісний лицарСемен Палій, що про нього багато людейвід польських панів з Волині та з Поліся,та й з Гетьманщини, де за часів Мазепи,козацька старшина зовсім стала на панівперевертатися та кріпацькі роботи на поспо-литих людей і простих козаків накидати.Палій клопотався, щоб московський цар при-няв до себе і правобічню Україну, та щобукупі віднимати землю українську від поль-ських панів та боронити від Татар та Турків.Та цар московський Петро тоді усі думки по-вертав на те, щоб здобути від Шведів берегБалтийського моря, де тепер Петербург, і зо-

60

всім не туди його думка була повернена,куди Палій його кликав. А до того Мазепабоявся, що як будуть укупі козаки правобічніі лівобічні, то скинуть його з гетьманстваі виберуть Палія. І Палія вислано в Сибір.Козацтво навіки пропало на правім боціДніпра, і хоть потрохи край цей засилився,та тільки не вільними людьми, бо порожніземлі позабирали польські пани, накликалисюди людей, обіцяючи їм свободи на якийсьчас а опісля повернули потрохи у кріпацтво.А цар Петро дуже руйнував Українців тяж-кима роботами, далекими походами та иншими.Тоді Мазепа зійшовся з шведським королемКарлом XII та з паном Лєщинським, якогоКарло поставив у Польщі королем, і прикли-кав Карла на Україну, щоб воювати царяПетра. Тоді цар Петро випустив Палія з Си-біру, а з козаків мало хто згодився помагатиМазепі, бо прості козаки його не любили.Під Полтавою Петро та Палій звоювалиШведів та Мазепу. Карло та Мазепа втеклидо Турків. Прийшлось Петрови воюватиз Турками, що хотіли заступатися за Карла.Цар Петро зрозумів, яка користь була-б дляйого держави, як би можна було й на Чор-ному мори мати свої городи, робити кораблі,торгувати та знатися з більше вченими людьмиІталійцями та Французами, так як він з Пе-тербурга знався з Голяндцями та Англійцями.

61

Він був здобув, від Турків Азів, та з Азовате не можна було просто у Чорне море ви-їздити, бо Азовське море — сягає Чорного,а обидва боки протоки, що веде з Азовськогоморя в Чорне, були у Татар та Турків. ЦарПетро задумав ті береги, де було козакибються з Турками, на захід від Криму, колоОчакова та гирла Дунайського. Та й Молда-ване запрошували Петра до себе, як булоДмитра Вишневецького та Сверчовського.Петро й пішов був року 1711-го у Молдавію,та тут і виявилось, яке добро було-б йому,як би правобічна Україна не була порожня,а була-б людна, оселена вільними козаками,звичними до війни з Турками. Петрове військооблягли Турки, і сам він насилу виратувавсьі зрікся Азова і степів на правім боці Дніпра.Не скоро, потрохи ці степи відійшли до ро-сійського царства, за шістьдесять років відПетра до Катерини Другої. Ще років стотому назад не можна було небоязко чумакамнашим і в Крим по сіль та рибу поїхати.В одній чумацькій пісні, що співають по всійУкраїні, розказується, що

„В неділеньку рано-пораненьку,Як стало свитати,Стала орда вся чорнаяЗ під моря вставати. Стали Німці кампанійціЧумака збивати :

62

„Годі, годі, чумеченьки,В Криму соли брати!Запрягайте вози, воли —За башту втікайте!"То-б то за Перекопську башту.„Ой которі чумаченькиТеє зачували,Запрягали воли, вози,Ще й соли набрали;А которі чумаченькиТого не чували,Вони-ж в тому превражому Криму

Зі скотом пропали". А в ті часи вже й військо царське стоялонедалеко з генералом князем Довгоруким.От і в пісні дальше співається: „Ой хвалився Довгорук, Що не здійме орда рук, — Орда руки ізняла, Чумаченьків заняла ..."

Одних орда заняла та пігнала у неволю,— а других порізала; прибігли запорожці ра-тувати чумаків, аж бачать :

„Ой там лежать чумаченькиДе три, де чотири.Ой лежать наші чумаченьки,Як вялая риба,На них платя і одежаКровю окипіла".

63

Таке то діяла з нашим людом орда щесто років назад! А з другими-ж народами,що живуть далеко від степів азійських, з Нім-цями, Французами, Англійцями, Італійцями,таке вже років з тисячу як не трафлялось.Тим то вони і випередили нас в деякому ре-меслі та в науці, — бо їм було коли вчитись,сидячи безпечно дома та їздячи по світу.А в нас стало безпечно тільки років стоназад, як забрано Крим та берег Чорногоморя. У всіх війнах російського царства з Тур-ками та з Татарами за степи і за берег Чор-ного моря у пригоді були козаки українські і запорожські. За часів цариці Катерини ІІ-ої,до року 1783, Крим і увесь берег Чорного моря, де втікають наші ріки: Дніпро, Буг,Дністер були забрані до російського царства,— і народови нашому стало просторо сели-тись по степах, перестав він боятись набігівта неволі татарської. По степах, та по березіморя виросли великі городи: Катеринослав,Єлисаветград, Херсон, Одеса. Тільки тут, які на Україні, аж до року 1861 народ буву кріпацтві у панів обмоскалених, московськихі польських. Бо козацтво на Україні знесено,Січ зруйновано року 1775, а скільки зісталосьзапорожців, переведено на Кубань, коло Чер-касів, дещо запорожців утекло до Турків заДунай, де вони сиділи аж до року 1829 і тодіперебрались і собі на берег Азовського моря.

А на Україні по лівім боці Дніпра післятого, як Катерина року 1762-го скасувалаГетьманщину, козацька старшина зробиласьпанством, як і дворяне московські. На правімбоці як ми вже казали, після Палія, засіли пани польські. Року 1793-го як у останнє ділили Польщу між Росію, Прусію та Ав-стрію, то правобічна Україна, де тепер Київ-щина, Поділлє та Волинь, дісталася Росії.А ще передтим Галичина відійшла від Польщідо Австрії. І тут і там наші люде довго щебули кріпаками: в польських панів у Гали-чині до 1848 p., а в Росії до 1861.

Після того, як Росія завоювала Кримі берег Чорного моря, татарських набігів уже більше не було. Татари стали жити у Криму мирно, працювати коло землі, — а багато їх, щоб утекти від усякої кривди, від хри- стіянського уряду, перебралось у Туреччину, Турецьке царство занепадало. Які були підним христіянські народи, то мало не всі по-вибивалися на волю, як от Серби, Болгари,Молдавани і Греки.

Де далі в Турків стає все менше таменше сили.

64

В Українській Видавничій Спілці

Чернівці, вулиця Петровича ч. 4люжна набути:

Ольга Кобилянська. Сниться Но-велі й нариси.Український Букварь для нар. шкіл.Н. Гарас,: Н.Пілат, Ю. Костюк.Українська Читанка для 3. кл. нар. шкіл.Малий катихизис для прав. дітейВ нар. Школах. .Казна палацу К. Поліщука — дужегарне оповідання із минулої' війни.О. Зядума. Мати. Оповідання.М. Марфіевич. Між вархами. Поезії.Українка Леся. До української ди- тини. Збірка діточих віршів i оповідань.М.Дашкевич. Маланка. Сценка на1 дію для діточого виступу

Про укр. Козаків та татар.Михайлио Іванович. Зільник і при-датність зел в ліченню.Андрій Чайковський. З татарськоїневолі і Утеча трох братів із Азова.