Вступ до економічної теоріїПредмет економічної науки, її значення Економічне мислення виникло на ранніх стадіях розвитку

людського суспільства. Його формування пов’язане з об’єктивною необхідністю у пізнанні мотивів діяльності людини, законів господарського життя. Ще в давнину люди намагалися знайти відповіді на питання: як наживати майно, які є джерела багатства. Спочатку економіка вважалася наукою про ведення домашнього господарства (від грец. ойкос — будинок, господарство, номос — правило, закон), що знайшло відображення у вченні давньогрецького вченого Аристотеля про справедливість (IV ст. до н. е.). Із розвитком людського суспільства змінювалися уявлення про предмет економічної науки. У визначенні предмета сучасної економічної науки знаходить відображення основна проблема, яка виникає перед будь-якою економічною системою,— проблема альтернативного вибору. Жодне суспільство не в змозі задовольнити безмежні людські потреби в товарах і послугах за допомогою наявних обмежених економічних ресурсів.

Сучасна економіка — наука, що вивчає раціональні методи використання обмежених ресурсів у процесі задоволення зростаючих потреб людини. Щоб розкрити значення економічної науки в житті суспільства й окремої людини, розглянемо основні функції економічної теорії.

Пізнавальна функція виявляється у вивченні процесів економічного життя суспільства, поясненні закономірностей їхнього розвитку. Вивчаючи закони розвитку економіки, причини тих чи інших економічних явищ, можна уникнути багатьох помилок, краще використовувати свої гроші, уміння, навички.

Здобуті економічні знання людина застосовує в різних сферах практичної діяльності, при вирішенні побутових і виробничих проблем. Як споживач вона керується ними, вибираючи більш вигідний спосіб використання своїх доходів, сферу зайнятості, з’ясовуючи суть проблем безробіття, інфляції, орієнтуючись у діяльності різних ринкових установ: банків, страхових, трастових компаній, акціонерних товариств, прагнучи уберегти свої заощадження від знецінювання. Як підприємець людина здійснює господарську політику, прогнозуючи розвиток своєї діяльності, приймаючи конкретні господарські рішення відповідно до об’єктивних законів економіки. У цьому виявляється практична, або прагматична, функція економічної науки. Маючи уявлення про суть економічних законів і явищ, людина може свідомо діяти під час виборчих кампаній і референдумів. Схема 1

У формуванні економічного способу мислення полягає психологічна функція економічної теорії. А це особливо важливо для людини — бути психологічно підготовленою до змін в економіці, житті, соціальному статусі в умовах перехідної економічної системи, до формування ринкових відносин. Крім того, економічна теорія є методологічною основою конкретних економічних дисциплін — фінансів, статистики, аналізу тощо. Економічна теорія, яка вивчає господарські основи суспільства й загальні принципи економіки, має різні рівні дослідження (напрямки), які умовно поділяють на макроекономіку та мікроекономіку (схема 1). Обмежені ресурси і безмежні потреби Для здійснення господарської діяльності необхідні економічні ресурси (схема 2).

Схема 2

Важливе місце серед економічних ресурсів посідають виробничі ресурси, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва благ і послуг.

Вони поділяються на кілька видів.

1) Природні ресурси (земля) — ресурси, дані людині природою в натуральному вигляді, у тому числі: • тваринні ресурси (вівці, соболь та ін.); • рослинні (дерева, льон та ін.); • мінеральні (сіль, дорогоцінні метали та ін.); • паливні (вугілля, газ, нафта та ін.); • інші (повітря, вода, земля, вітер, кліматичні умови та ін.).

2) Капітальні ресурси (капітал) — інвестиційні ресурси, речі, створені людьми і багаторазово використовувані у виробництві (інструменти, машини, будинки).

3) Трудові ресурси (праця) — сукупність фізичних і розумових здібностей людей, що застосовуються у виробництві.

4) Підприємницька здатність (підприємливість) — специфічні здібності людини, яка бере на себе ініціативу поєднання ресурсів у єдиному процесі виробництва, завдання прийняття рішень, новаторство, здатна піти на ризик заради одержання прибутку. До економічних ресурсів належать також фінансові ресурси (гроші), та інформаційні ресурси. На відміну від безмежних потреб економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб. З якісної точки зору така обмеженість — це ступінь задоволення потреб, що математично визначається як виражене у відсотках відношення наявної кількості ресурсів до потреби в них. Із кількісної точки зору розрізняють абсолютну і відносну обмеженість ресурсів. Абсолютно обмежений ресурс, що взагалі не відтворюється або відтворюється у відносно тривалий час (нафта, вугілля і т. п.). Відносно обмеженими є ресурси, поновлювані протягом короткого періоду часу (капітальні, інформаційні та ін.). Оскільки існує проблема невідповідності між обмеженими ресурсами і безмежними потребами, люди, підприємства й країни в цілому змушені удаватися до альтернативного вибору: на досягнення яких цілей варто спрямувати наявні ресурси, а від чого відмовитися. Альтернативний вибір ґрунтується на таких принципах: а) максимізація вигоди при однакових витратах; б) мінімізація витрат при однаковій вигоді; в) багатофакторний порівняльний аналіз (сітка ухвалення рішення). При здійсненні альтернативного вибору необхідно правильно й конкретно визначити суть проблеми (з урахуванням мети, якої потрібно досягти, і наявних ресурсів) і альтернативи (можливі варіанти розв’язання проблеми). Використовуючи наявні економічні ресурси для виробництва даних благ, ми відмовляємося від використання їх з іншою метою, а отже, від виробництва інших благ. Таким чином, будь-яке прийняте рішення має «ціну вибору».

Альтернативна вартість — найбільш пріоритетний варіант використання ресурсів серед інших розглянутих, котрий ми відкинули заради обраного розв’язання. Іншими словами, це якась кількість іншого блага, від виробництва якого ми змушені відмовитися заради виробництва даного блага. Ми завжди чинимо раціонально, вибираючи той варіант, альтернативна вартість якого мінімальна.

Економічний зміст процесу виробництваЕкономічна теорія розглядає виробництво в широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні

виробництво — це процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини . Оскільки природа не надає людині всіх необхідних їй благ, їх потрібно виробляти. А оскільки людина не може перестати споживати, то процес виробництва постійно відновлюється. Виробництво в широкому значеннірозглядається як процес, що безупинно відновлюється, являє собою суспільне відтворення, що включає не тільки безпосереднє виробництво, але й розподіл, обмін і споживання створених благ (схема 3). Якщо процес виробництва відновлюється в колишніх масштабах, то це просте відтворення, якщо розміри виробництва збільшуються,— розширене відтворення.

Процес суспільного виробництва — це процес створення прямих і непрямих благ.

Прямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб безпосередньо споживачів. До них належать різноманітні речі (товари) й особисті послуги.

Непрямі блага — блага, необхідні для задоволення потреб виробників. Це засоби виробництва та комерційні послуги. Наприклад, зубна щітка — це пряме благо, товар. Тролейбус — непряме благо, засіб виробництва, а от проїзд у тролейбусі — це особиста послуга, а значить, пряме благо. Приклад комерційної послуги — перевезення вантажів. Процес виробництва можна розглядати і як процес створення індивідуальних і суспільних благ.

Індивідуальні блага — подільні блага, доступні індивідуальному покупцеві, що піддаються принципу виключення й конкуренції (не можеш чи не бажаєш заплатити за дане благо — виключаєшся з числа його одержувачів).

Суспільні блага — неподільні блага, для яких характерні невиключеність і неконкурентність. Відокре-мити споживачів суспільних благ платників від неплатників неможливо: блага, які споживають одні, залишаються доступними і для інших. Прикладом індивідуального блага можуть бути окуляри, проїзд у метро, прикладом суспільного — квіти на клумбі, світлофор, маяк, освітлення вулиць.

Розрізняють матеріальне і нематеріальне виробництво. Перше включає виробництво матеріальних благ і послуг (промисловість, сільське господарство, будівництво). Нематеріальне виробництво пов’язане зі створенням духовних, моральних та інших цінностей (охорона здоров’я, культура, наука, мистецтво).

У структурі сучасного виробництва особливо виділяється інфраструктура — сукупність видів організацій та інститутів, що діють у межах особливих ринків і забезпечують загальні умови виробництва та життєдіяльності людей. До неї належать біржі, ярмарки, аукціони, брокерські, страхові, аудиторські фірми, банки та ін.

Потреби та споживчі блага. Закон зростання потребГоловною рушійною силою економічного розвитку і розвитку цивілізації взагалі є різноманітність

потреб людини.

Потреби — те, без чого людина не може обійтись у своєму житті, бажання володіти чим-небудь, що приносить їй задоволення. Американський соціолог Абрахам Маслоу представив розвиток цивілізації як розвиток залежних одна від одної потреб у вигляді піраміди потреб (схема 4, с. 6). Кожна наступна стадія потреб може задовольнятися, якщо на попередній стадії забезпечено задоволення потреб хоча б у мінімальному обсязі. Фізіологічні потреби в їжі, одязі, продовженні роду є фундаментальними, базовими, але в той же час і нижчими, приземленими. Людину формують саме соціальні потреби.

Схема 4

Потреби можна класифікувати за різними критеріями.

Наприклад, за суб’єктами вони поділяються на індивідуальні, групові, колективні, суспільні; за об’єктами — на матеріальні й духовні; за термінами реалізації — на поточні й перспективні. Засобом задоволення потреб є благо. Блага, призначені для задоволення особистих потреб, називаються споживчими. Усі блага поділяються на економічні й неекономічні.

Економічні блага — блага, що є об’єктом чи результатом економічної діяльності, а отже, що існують в обмеженій кількості порівняно з потребами, які вони задовольняють (наприклад автомобіль, хліб, одяг).

Неекономічні блага (дарові) надаються людині в готовому вигляді природою (повітря, вода, гриби в лісі). Найбільш поширений розподіл благ на матеріальні та нематеріальні.

Матеріальні блага — блага, що мають матеріальну форму чи природу (земля, повітря, будинки, продукти).

Нематеріальні блага матеріальної форми не мають, впливають на розвиток здібностей, творчості людини і створюються в невиробничій сфері (мистецтво, музеї, театр). Ще один аспект аналізу благ — розподіл їх на речі й послуги.

Річ (товар) — кінцевий результат діяльності людини, відчутне благо, яке можна відокремити від його виробника — людини, пересувати, зважувати, зберігати, упаковувати тощо. Послуги — це процес діяльності людини. Перелічених вище властивостей речей послуги не мають (транспортні послуги, послуги охорони здоров’я тощо). Серед благ можна виділити блага-субститути — замінники, що задовольняють одну й ту саму потребу (кава і чай, панчохи і гольфи), а також комплементарні — взаємодоповнюючі блага (фотоапарат і фотоплівка, ліхтарик і батарейка). Потреби людини в різних благах безмежні й мають тенденцію до зростання, оскільки вони знову й знову відновлюються. Виробництво й розвиток суспільства, задовольняючи одні потреби, викликають до життя нові. Закон зростання потреб означає не тільки появу все нових і нових потреб, але також зміну і вдосконалювання їхньої структури.

Раціональна поведінка споживача на ринкуКожна людина намагається задовольнити в першу чергу ті потреби, які мають для неї найбільшу

корисність.

Корисність блага — це здатність економічного блага задовольняти одну або декілька людських потреб. Корисність — поняття індивідуальне. Те, що корисне для однієї людини, може бути зайвим для іншої. Розрізняють загальну та граничну корисність. Корисність вимірюють в умовних одиницях корисності — ютилях (від англ. utility — u). Будь-якому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст зональної корисності TU. Однак, якщо загальна корисність із кожною додатковою одиницею блага поступово збільшується, то гранична корисність із кожною додатковою одиницею зменшується.

Закон спадної граничної корисності: у процесі збільшення кількості споживаного товару або послуги його корисність від споживання кожної додаткової одиниці зменшується. Лінія граничної корисності має від’ємний нахил, що відповідає зворотному зв’язку між вжитою кількістю блага та його граничною корисністю (рис. 1, с. 7). Лінія загальної корисності показує пряму залежність між кількістю спожитого блага й зростанням загальної корисності від його споживання (рис. 2, с. 7)

.

Рис. 1

Рис. 2

Під економічною поведінкою споживача розуміють його рішення про розподіл свого доходу між різними товарами та послугами, які він намагається придбати. Поведінка покупця, який приймає таке рішення, базується на таких причинах, як раціональність (бажання витратити свої доходи з максимальною корисністю); обмеженість грошей; особиста система цінностей (тобто суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ). Можливості споживача при покупці двох товарів залежно від його доходу відображає бюджетна лінія (рис. 3, а).

а б

в Рис. 3 Збільшення доходу покупця приводить до зсуву бюджетної лінії вправо (рис. 3, б), а зменшення бюджету — до зсуву лінії вліво (рис. 3, в).

Правило максимізації корисності: корисність досягає максимуму, якщо дохід споживача розподіляється таким чином, що кожна додаткова грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду товарів, приносить йому однакову граничну корисність. Приклади розв’язування Задач Для розв’язання задачі 1 необхідно знати: • корисність блага — здатність блага задовольняти потреби людини; • гранична корисність (МU) — задоволення, одержуване від споживання кожної останньої (додаткової) одиниці даного блага,

; • загальна корисність (ТU) — сукупна корисність усіх споживаних благ; • споживач максимізує корисність, якщо грошовий дохід розподіляється таким чином, що кожна остання гривня, витрачена на

придбання будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність: .

Задача 1

Оксана купила фрукти для своєї родини: 1 кг яблук по 50 к. за 1 кг і 3 кг груш за ціною 1 грн за 1 кг. Відомо:

Загальна корисність для родиниКількість (кг) Груші Яблука1 9 52 15 93 20 124 23 145 24 15

Визначити: чи максимізувала Оксана корисність своєю покупкою?

Розв’язання

Щоб відповісти на запитання задачі, необхідно підрахувати граничну корисність (МU) і граничну корисність на 1 грн (МU/Р) для кожного блага. Визначаємо МU як різницю TU2 – TU1, тому що , наприклад, МU 3-го кг груш складе 20 – 15 = 5 од.

Оксана витратила на покупку фруктів 3 грн 50 к. Купивши 3 кг груш і 1 кг яблук, вона одержала загальну корисність 20 + 5 = 25 од. Якби вона використала правило максимізації корисності, то придбала б 2 кг груш і 3 кг яблук, одержавши при цьому 15 + 12 = 27 од. корисності. Для розв’язання задачі 2 необхідно знати: • бюджетна лінія — всі комбінації двох товарів, які споживач може придбати на свій дохід за даних цін на ці товари; • крива байдужості — різні комбінації двох товарів, які споживач бажає придбати і які приносять йому однакову корисність; • рівняння бюджетної лінії I = PA · QA + + PB · QB, де I — дохід споживача; PA і PB — ціни товару A і товару B, QA і QB — кількість товару A і товару B; • точка рівноваги споживача — точка торкання бюджетної лінії та кривої байдужості (можливості споживача збігаються з його бажаннями).

Задача 2

Ви вирішили витратити свої заощадження: 120 грн на подарунки до дня народження. Вам хотілося б купити книги (художня література), середня ціна яких 10 грн, і музичні диски по 15 грн за штуку. Дані, що характеризують криву байдужості:

Комбінації Художня література (книги) Музичні дискиА 2 12В 3 9С 4 6D 6 4Е 9 3

Визначити: точку споживчої рівноваги. Написати рівняння вашої бюджетної лінії. Що відбудеться, якщо ціна 1 диска зросте до 20 грн?

Розв’язання

Для побудови бюджетної лінії визначаємо, що на свої заощадження, 120 грн, ви можете купити 120 : 10 = 12 книг або 120 : 15 = 8 дисків. Будуємо графік бюджетної лінії (рис. 4), що буде проходити через точку K (12 книг, 0 дисків) і М (0 книг, 8 дисків). За даними таблиці будуємо криву байдужості ABCDE. Отже, точка D — точка споживчої рівноваги. Ви придбаєте 4 диски і 6 книг. Рівняння бюджетної лінії MK: 120 = 15 · Qдисків + 10 · Qкнижок. Якщо ціна диска підвищиться до 20 грн, то ваша бюджетна лінія зсунеться в положення NK, а це

означає, що ваші бажання, представлені кривою байдужості AE, нездійсненні при даних заощадженнях.

Рис. 4

Альтернативні варіанти використання виробничих ресурсівНавіть одні й ті самі потреби людини можна задовольнити різними благами (наприклад, потреба в одязі

— костюмом, светром тощо). З іншого боку, практично кожний ресурс використовується по-різному (наприклад, із деревини виробляють папір, олівці, меблі тощо). Однак множинність економічних цілей вимагає від кожної людини, фірми або суспільства визначення умов і напрямку використання обмежених ресурсів. Обмеженість економічних ресурсів і багатоваріантність їхнього використання графічно представлені на рис. 5 (с. 9) кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ — це геометричне місце точок, кожна з яких представляє альтернативу можливого виробництва поєднання двох видів чи двох типів товарів в умовах раціонального використання обмежених ресурсів. Точки A і G на графіку — це максимально можливі кількості кожного з товарів, вироблених із наявних ресурсів. Точки B, C, D, E, F — різні комбінації виробництва двох товарів з обмежених ресурсів. Кожна з точок, що містяться на КВМ, означає ефективний варіант виробництва. Точки, розташовані ліворуч від КВМ (наприклад точка K), означають неефективний варіант виробництва, оскільки не всі ресурси задіяні з повною віддачею. Точки, що розташовані праворуч від КВМ (наприклад M), — неможливий варіант виробництва, тому що наявних ресурсів недостатньо для виробництва даних кількостей товарів одночасно.

Рис. 5

Опуклий вигляд КВМ пояснюється невзаємозамінністю ресурсів, тобто їхньою непридатністю для виробництва різних товарів (наприклад, картопля як сировина для виробництва чіпсів непридатна для виробництва швейних машин). Виробництво кожної додаткової одиниці інвестиційних благ буде означати не просте зменшення кількості споживчих благ, але і втрату дедалі більшої їх кількості, оскільки доводиться використовувати порівняно малоефективні ресурси. Таким чином, альтернативна вартість одиниці інвестиційних благ (кількість споживчих благ, від виробництва яких довелося відмовитися заради виробництва одиниці інвестиційних благ) буде зростати зі збільшенням їхнього виробництва. У цьому полягає суть закону зростаючих альтернативних витрат. Отже, КВМ відображає: обмеженість ресурсів; можливість вибору;

альтернативну вартість; зростання альтернативних витрат, а отже, і зменшення доходності. Крива виробничих можливостей використовується як при мікро-, так і при макроаналізі економічних процесів.

Приклади розв’язування ЗадачДля розв’язання задачі 1 необхідно знати: • обмеженість ресурсів визначає необхідність альтернативного

вибору їх використання як на рівні фірми, так і на рівні державної політики; • альтернативна вартість вибору (вартість втрачених можливостей) — це вартість найкращої (після обраної) альтернативи, від якої необхідно відмовитися при даному виборі; • крива виробничих можливостей (КВМ) — це безліч альтернатив поєднання виробництва двох товарів при повному використанні обмежених ресурсів; • будь-яка точка на КВМ характеризує ефективне виробництво. Точка на площині, обмеженій КВМ,— неефективне виробництво; • класичний вигляд КВМ, що відбиває чинність закону зростання альтернативних витрат,— це опукла крива (рис. 6);

Рис. 6 •

за КВМ можна визначити альтернативну вартість товару; • альтернативна вартість (АВ) однієї одиниці товару А — це кількість товару Б, виробництво якого скорочують для додаткового виробництва однієї одиниці товару А.

Задача 1

У першому цеху за день можна виготовити 150 кг печива або 220 кг вафель, у другому — 180 кг печива або 200 кг вафель. 1) Побудувати криву виробничих можливостей фабрики; 2) визначити альтернативну вартість виробництва 1 кг печива, якщо виробляється 380 кг вафель; 3) представити графічно АВ виробництва останніх 50 кг печива; 4) визначити точки ефективного та неефективного виробництва.

Розв’язання

1) Шкала виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей має такий вигляд.

Рис. 7 2) Виробництво 380 кг вафель потрапляє на відрізок CD кривої. Знаходимо альтернативну вартість 1 кг. Печива вироблено С(220 В, 180 П) → D(420 В, 0 П). При збільшенні виробництва вафель на 200

кг втрати печива складають 180 кг. АВ 1 кг . 3) Графічно представимо відрізок на осі виробництва вафель, що характеризує зниження виробництва даного товару при збільшенні

виробництва печива від 280 до 330 кг (останні 50 кг) — це відрізок MN. 4) Точки A, C, D на КВМ відповідають ефективному виробництву. Точка В характеризує неповне використання ресурсів. Для розв’язання задач 2 і 3 необхідно знати: • ефективність — стан економіки, за якого збільшення обсягів виробництва одного товару може відбутися тільки за рахунок зниження обсягів виробництва іншого; • продуктивність праці — кількість товарів і послуг, вироблених одним працівником за одиницю часу; • інтенсивність праці — зворотний показник продуктивності, що виражається витратами часу на виробництво одиниці продукції; • продуктивність можна збільшити за рахунок спеціалізації, інвестицій у капітальні ресурси і людський фактор; • зміна продуктивності праці аналізується за допомогою індексного методу (індекс I показує, як змінюється величина, що

вимірюється); • , де IQ — зміна обсягу виробництва, що дорівнює відношенню

; IL — зміна кількості працівників; • показники росту і приросту продуктивності праці математично відрізняються на 1: Іросту = Іприросту + 1; • якщо необхідно визначити зміну продуктивності праці за кілька періодів часу, то знаходимо індекси за кожний період, вважаючи попередній базовим, а потім перемножуємо індекси; • якщо аналізується продуктивність праці по одному товару в обсягах виробництва, то ціни на даний товар не враховуються; • якщо виробляється кілька товарів, то обсяг виробництва аналізується у вартісному виразі в такий спосіб: QA · PA + QБ · QC · PC.

Задача 2

У перший рік після реконструкції підприємства продуктивність праці збільшилася на 15 % і вироблялося 25 виробів одним робітником за годину. На другий рік відбулися такі зміни: робітник став виробляти 24 вироби за годину, а кількість працівників за рік скоротилася на 1/3. Як змінилася продуктивність праці за два роки?

Розв’язання

Ізаг = І1 · І2; (зміна продуктивності праці за перший рік); ; IQ (зміна обсягу

виробництва) ; ; ; Ізаг = 1,15 · 1,5 = 1,725. Відповідь: за два роки продуктивність праці збільшилася на (1,725 – 1) ×× 100 %=72,5 %; Іросту продукт. пр == 1,725; Іприросту = 0,725.

Задача 3

У перший рік на підприємстві вироблялося 20 одиниць товару А за ціною 5 грн за штуку і 30 одиниць товару Б за ціною 7 грн; другого року стали виробляти 35 одиниць товару Апо 6 грн за штуку і 20 одиниць товару Б по 6 грн. За цей період відбулося скорочення працівників підприємства на 5,5 %. Як змінилася продуктивність праці?

Розв’язання

Продуктивність розраховується у вартісному виразі: ; ;

; . Відповідь: продуктивність праці зросла в 1,12 разу, або на (1,12 – 1) · 100 = 12 %; Іросту = 1,12; Іприросту = 0,12.

Моделі ринкової та змішаної економік

Ринкова економіка

Економічна система — цілісна, особливим чином упорядкована система взаємозалежних економічних відносин. Залежно від пануючих відносин власності й типу координації або управління економічним вибором

розрізняють традиційну, командну та ринкову економічні системи. Економіка сучасних індустріально розвинених держав являє собою змішану економічну систему.

Ринкова економіка — система, заснована на таких принципах: панування приватної власності, свобода вибору й конкуренції, особистий інтерес і обмежена роль держави. Отже, її перший принцип — це економічна свобода — можливість індивіда реалізувати свої інтереси й здібності шляхом активної участі в процесі відтворення. Ґрунтується економічна свобода на приватній власності та свободі підприємництва: кожен індивід має право і можливість використовувати наявні ресурси й створені блага та розпоряджатися ними, виходячи з особистих інтересів. Необхідними атрибутами економічної свободи є економічна відповідальність і ризик. Другий принцип — особистий інтерес, що виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживача — це максимізація корисності, для підприємця — максимізація прибутку. Однак отримати прибуток, не задовольнивши інтереси споживача, неможливо. Тому в ринковій економіці існує примат інтересів споживача.

Свобода вибору є основою конкуренції — суперництва за більш повну реалізацію особистого інтересу. Конкуренція називається досконалою, якщо на ринку існують безліч покупців і продавців, однорідність товарів і послуг, відсутність контролю над ціною, свобода входу і виходу в дану галузь, вільний доступ до інформації. Класичній ринковій економіці властива обмежена роль державного втручання в економіку. Ринкова економіка забезпечує ефективність розподілу економічних ресурсів, гнучкість, мобільність їх з метою задоволення потреб покупця, практична відсутність товарного дефіциту. Однак вона має й недоліки: 1) ринок не зацікавлений у виробництві суспільних благ; 2) економічний розвиток нестабільний (банкрутства, безробіття, інфляція, розшарування суспільства); 3) конкуренція має тенденцію до затихання й появи монополії.

Схема 5

Основними дійовими особами ринкової економіки є домогосподарства та фірми, що беруть участь у ринковому кругообігу як самостійні й незалежні суб’єкти господарювання, що переслідують особисті інтереси. І домогосподарства, і підприємства виступають і як покупці, і як продавці. Домогосподарства — власники різноманітних економічних ресурсів виступають продавцями їх на ринку ресурсів і покупцями готових товарів і послуг на ринку товарів і послуг. Підприємства, здійснюючи витрати, виступають покупцями на ринку ресурсів, забезпечуючи домогосподарствам відповідний вид доходу (заробітна плата, рента, підприємницький дохід, відсоток, дивіденди), і продавцями готової продукції на ринку товарів і послуг. На схемі ринкового кругообігу (схема 5) рух за годинниковою стрілкою означає рух грошей, а проти годинникової стрілки — рух ресурсів, товарів і послуг. Двоїстий зв’язок домогосподарств і підприємств через ринок ресурсів і ринок товарів і послуг забезпечує погодженість їхніх дій. Сучасна ринкова економіка не може функціонувати без держави, що здійснює державне регулювання економіки.

Змішана економіка

Економічна система — це сукупність взаємозалежних економічних елементів, що створюють певну цілісність, економічну структуру суспільства; єдність відносин, що складаються у зв’язку з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Економічні системи відрізняються одна від одної типом вирішення головних проблем: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? — а також за принципом: хто

несе трансакційні витрати.

Трансакційні витрати пов’язані не безпосередньо з виробництвом, а із супутніми йому витратами: на пошук інформації про ціни, про контрагентів господарських угод, на укладання господарських угод і контроль за їх виконанням тощо. Історично в «чистому вигляді» можна виділити такі економічні системи: традиційну, ринкову, командну. Однак у сучасному світі існує система, що поєднує в собі риси традиційної, ринкової і командної.

Традиційна економіка. Методи й техніка виробництва, обмін і розподіл доходів базуються на освячених часом звичаях і традиціях. Спадковість і кастові відмінності визначають економічні ролі індивідів, чітко простежується соціоекономічний застій. Технічний прогрес і впровадження новацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і являють загрозу стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність є вторинною, порівняно з релігійними та культурними цінностями.

Ринкова економіка — система, що базується на приватній власності, свободі вибору і конкуренції. Орієнтується на особисті інтереси, обмежує роль держави. У процесі історичного розвитку людського суспільства створюються передумови для зростання економічної свободи — можливості індивіда реалізувати свої інтереси і здібності, беручи активну участь у виробництві, розподілі, обміні й споживанні економічних благ. Ринкова економіка гарантує насамперед свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу, обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси відповідно до своїх інтересів і, якщо має бажання, може самостійно організувати процес виробництва товарів і послуг у масштабах, що відповідають його здібностям і наявному капіталу. Це означає свободу підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію, яким чином і на що витрачати отриманий виторг. Тому економічна свобода припускає економічну відповідальність і спирається на неї. Особистий інтерес виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживачів таким інтересом є максимізація корисності, для виробників — максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції. Класична ринкова економіка передбачає обмежену роль державного втручання в економіку. Держава виступає тільки як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за додержанням цих правил. На противагу ринковій командна економіка є системою, у якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування. Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, що врешті-решт гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжують економіку дефіциту. Парадокс полягає в тім, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості й майже повного завантаження виробничих потужностей.

Змішана економіка — економічна система, що синтезує елементи всіх систем, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави, підтримуються традиції. Держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи стабільності й зростанню, забезпечуючи її деякими товарами та послугами, що виробляються ринковою системою в недостатній кількості чи взагалі не виробляються, модифікуючи розподіл

доходів. При змішаній економіці цілями є: створення умов для ефективного виробництва, забезпечення зайнятості населення, формування високого стандарту життя. Головні пріоритети змішаної економіки — економічна свобода, економічна ефективність, рівні підприємницькі можливості, економічна безпека та економічне зростання. Основу змішаної економіки становить приватна власність. Вона є гарантією додержання добровільно підписаних контрактів і невтручання третіх сторін. Економічна свобода — фундамент і складова частина свобод громадянського суспільства. Вона виступає, насамперед, як необхідний засіб досягнення політичної свободи. У свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не спрямована на застосування насильницьких дій щодо інших громадян.

Для України характерна перехідна економіка (перехід від адміністративно-командної системи до ринкової). Економіці перехідного типу властива трансформація відносин колишньої системи й виникнення нових відносин. Так, швидке зростання приватного сектору при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки супроводжується трансформацією державних підприємств у фірми, що діють за правилами ринкового господарства.

Приклади розв’язування ЗадачДля розв’язання задач 1 і 2 необхідно знати: • схему ринкового кругообігу:

• співвідношення між товарною й грошовою масою описується формулою Фішера M · V = P · Q, де М — грошова маса в обігу; V — кількість оборотів грошової одиниці; Р — середній рівень цін; Q — обсяг виробництва товарів і послуг.

Задача 1

На схемі кругообігу змішаної економіки показати такі потоки, ринкові об’єкти і суб’єкти: 1) приватне кафе заплатило за телефонні розмови; 2) пенсіонер заплатив за телефонні розмови; 3) акціонерне підприємство отримало прибуток; 4) колишній працівник приватного підприємства одержав пенсію; 5) родина Петренко; 6) Сидоренко здобув освіту; 7) гроші; 8) нафта. Відповідь: 1) витрати фірми; 2) витрати споживача; 3) виторг фірми; 4) трансферти; 5) домашнє господарство; 6) послуга, яку одержало домашнє господарство; 7) товар; 8)

ресурс.

Задача 2

У суспільстві відбулися такі зміни: кількість оборотів грошової одиниці знизилася із 7 до 5; емісія склала 5 %. Як повинен змінитися обсяг виробництва, щоб ціни на товари й послуги залишилися без змін?

Розв’язання

Використовуємо формулу Фішера; зміни аналізуємо індексним методом: ; , тобто

відбудеться емісія грошей; ; ІР = 1 — ціни мають залишатися незмінними; . Обсяг виробництва має скоротитися на (1 – 0,735) · 100 = 26,5 %.

Ринок та його основні функціїРинок — саморегулююча система організації економіки, заснована на зустрічному інтересі покупця і

продавця, їхній схильності до обміну, прагненні до особистої вигоди, а також на механізмі цінових сигналів. Основними умовами функціонування ринку є: • приватна власність; • свобода вибору й підприємництва; • особистий інтерес; • конкуренція; • вільне ціноутворення; • обмежена роль уряду. Ринок, як і будь-яка інша економічна система, вирішує три основні, або фундаментальні, проблеми: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Що виробляти? — на це питання можуть відповісти тільки споживачі фактом сплати власними грошима за створені товари. Сплативши ціну товарів, споживачі відшкодовують тим самим витрати ресурсів і підтверджують доцільність технологічного вибору.

Як виробляти? — питання вирішується шляхом ризику й підприємницького вибору. Конкуренція серед виробників вимагає забезпечення: • масового випуску продукції; • зниження витрат на одиницю продукції; • ефективності технологій; • удосконалювання споживчих властивостей виробів.

Для кого виробляти? — відповідь на це питання залежить від бажань і можливостей споживачів купити товари — для тих, хто здатен заплатити сталу ціну.

До найважливіших функцій ринку належать:

1) функція саморегулювання товарного виробництва: ефективний механізм попиту та пропозиції, витрат і вигод вирішує проблему обмеженості ресурсів, відповідаючи на питання: що, як і для кого виробляти;

2) посередницька функція: саме через ринок здійснюється зв’язок між споживачами і виробниками;

3) ціноутворююча функція: ринок порівнює витрати і результати, здійснює суспільне визнання витрат;

4) інформаційна функція: через ціни, відсоткові ставки на кредит подається інформація про кількість, якість, асортимент товарів і послуг;

5) функція санації: ринок стимулює підприємництво, ефективність, прогрес, але «вимиває» неконкурентоспроможні підприємства, «згортає» застаріле виробництво. Ринок має складну структуру. Прикладом може бути розподіл його за різними ознаками. За економічним, функціональним призначенням об’єктів ринок поділяється на ринки благ і послуг, засобів виробництва, цінних паперів, робочої сили, науково-технічних розробок, валюти, землі. За просторовою, територіальною ознакою — на регіональний, національний, світовий. За станом конкурентного середовища — на ринок досконалої конкуренції, монополії, монополістичної конкуренції, олігополії. За юридичною ознакою розрізняють легальний ринок і нелегальний («тіньовий» і «чорний»). За видами суб’єктів ринкових відносин виділяють оптовий ринок, роздрібний ринок і ринок держзакупівель сільськогосподарської продукції. Ринок — одна з ефективних економічних систем; сформувати його можна різними шляхами.

Умовно виділяють три моделі формування ринку.

1) Класична модель — формування ринку природним шляхом, знизу, від підприємця. Характерна, наприклад, для Англії, Франції, США. Позитивною рисою моделі є поступовість, природність, негативною — тривалість, наявність великих екстенсивних можливостей.

2) Модель державного формування, тобто ініціатором і організатором формування ринку виступає держава. Властива, наприклад, Італії, Німеччині, Японії, країнам СНД. Позитивні риси моделі: швидкість формування, можливості концентрації і централізації ресурсів для досягнення економічних цілей. Негативні риси: суттєва залежність від державної політики, а значить, і труднощі у формуванні повноцінного підприємця.

3) Експортна модель, характерна для країн, що розвиваються (Тайвань, Ґонконґ, Південна Корея). Завдяки валютним інвестиціям формується комплексний ринок, що від самого початку вписується у світовий ринок. Природно, що формування такої моделі пов’язане з ризиком.

Основні поняття ринкової економікиПопит — одна з основних категорій ринкової економіки.

Попит — це кількість товарів і послуг, що споживачі бажають і можуть придбати за цінами кожного рівня у визначений період часу. Можна визначити попит як платоспроможну потребу покупців. Розрізняють поняття «попит» і «величина попиту».

Величина попиту —це конкретна кількість товару, що споживачі готові придбати за окремою конкретною ціною. На рис. 8 величина попиту представлена окремою точкою на кривій D (від англ. demand — попит). Уся ж крива D, як залежність кількості чи обсягу попиту від ціни, представляє попит.

Закон попиту відображає зворотну залежність величини попиту від ціни: чим нижча ціна, тим більшу кількість товарів і послуг готові придбати покупці, і навпаки. Підвищення ціни на даний товар приводить до зменшення величини попиту, що графічно відображено рухом, наприклад, із точки О в точку А уздовж незмінної кривої попиту. Зниження ціни викликає збільшення величини попиту й відповідно переміщення з точки О в точку B. Зворотна залежність величини попиту від ціни даного товару обумовлена різними факторами: • здоровим глуздом: зниження ціни збільшує можливості й бажання придбати даний товар; • законом спадної граничної корисності: кожну наступну одиницю даного блага, що приносить меншу корисність, споживач погодиться придбати, якщо ціни на неї будуть нижчі, ніж на попередні; • ефектом доходу: при більш низькій ціні підприємець може купити більшу кількість даного товару при незмінному доході; • ефектом заміщення: при збільшенні ціни на товар споживачі використовують більш дешеві замінники. На попит впливають нецінові фактори, що зсувають криву D на рис. 9 вправо при збільшенні попиту і вліво — при його зменшенні. До них належать: 1) споживчі смаки і переваги (якщо, наприклад, стають модними жалюзі, то попит на них збільшується, і крива D0 переміщується вправо, до D1); 2) кількість покупців (наприклад, підвищення рівня народжуваності в країні спричиняє підвищення попиту на памперси, графічно це означає переміщення D0 вправо); 3) ціни на товари-субститути, або замінники (підвищення цін на каву викликає зростання попиту на чай, а отже, і переміщення кривої D0 вправо, до D1); 4) ціни на комплементарні блага, або доповнювачі (підвищення цін на бензин викликає зниження попиту на автомобілі, зсув D0 до D2); 5) доходи споживачів (зростання доходів спричиняє зростання попиту на нормальні товари й зниження попиту на товари нижчої категорії); 6) очікування споживачів (наприклад, очікування підвищення цін викликає ажіотажне зростання попиту на продукти харчування).

Еластичність попиту

Товари відрізняються один від одного за ступенем реакції попиту на зміну різних факторів: ціни товару, доходу споживачів чи цін на інші товари.

Цінова еластичність попиту — це чутливість попиту на даний товар до зміни ціни на нього.

Показником цієї чутливості є коефіцієнт цінової еластичності попиту . Оскільки між ціною й величиною попиту існує зворотна залежність (закон попиту), то завжди від’ємний. Однак для

аналізу важлива абсолютна величина показника («мінус» опускається). Розрізняють п’ять різних варіантів цінової еластичності попиту: а) еластичний попит, , чутливий до зміни ціни, зменшення ціни спричиняє збільшення загального виторгу; б) нееластичний попит, , нечутливий до зміни ціни, зменшення ціни приводить до зменшення загального виторгу; в) одинична еластичність, , зниження ціни компенсується таким обсягом продажів, який не змінює торгового виторгу; г) абсолютно еластичний попит, , вкрай чутливий попит, вкрай мале зниження ціни спонукає покупців збільшувати покупки від 0 до межі своїх можливостей, підвищуючи при цьому торговий виторг; д) абсолютно нееластичний попит, , вкрай нечутливий до зміни ціни, існує прямий зв’язок між ціною й виторгом. На цінову еластичність попиту впливає ряд факторів.

1) Наявність товарів-субститутів (замінників). Чим більше гарних замінників даного товару, тим більше можливостей у покупця відмовитися від придбання цього товару у разі підвищення його ціни, і отже, тим еластичніший попит на нього. Наприклад, попит на хліб загалом нееластичний, але на окремі його сорти — відносно еластичний.

2) Фактор часу. Чим довший період часу, що витрачається на прийняття рішення, тим більше можна знайти замінників і тим еластичніший попит на товар. Наприклад, підвищення цін на залізничні квитки в короткостроковому періоді призведе до того, що попит на них стане нееластичним. Але в довгостроковому періоді він буде еластичним (можна купити машину, змінити місце приживання чи роботу та ін.).

3) Значущість товару для споживача. Попит на товари першої необхідності звичайно нееластичний, а на предмети розкоші — еластичний. Наприклад, попит на електроенергію, хліб — нееластичний, а на смарагди, французький коньяк — еластичний.

4) Питома вага товару в доході споживачів. Чим більше місце займає товар у бюджеті, тим вища еластичність попиту на нього. Наприклад, 10%-ве підвищення цін на олівці чи жувальні гумки практично не позначиться на зміні попиту, а 10%-ве подорожчання житлових будинків, машин буде відчутним, а значить, і попит на них — еластичним. При формуванні цінової політики необхідно враховувати зміну не тільки ціни на даний товар, але й доходів споживача. Еластичність попиту за доходом — це реакція обсягу попиту на зміну доходів покупців. Предмети розкоші мають еластичність попиту за доходом більше 1, нормальні товари — предмети першої необхідності мають еластичність більше 0, але менше 1, а товари нижчої категорії — менше 0. Попит на даний товар може бути чутливим і до зміни цін на інші товари. Цю реакцію називають перехресною еластичністю. Для взаємозамінних товарів коефіцієнт перехресної еластичності додатний, а для тих, що доповнюють один одного,— від’ємний.

ПропозиціяРинок передбачає прийняття рішень про кількість і структуру пропонованих для продажу товарів і

послуг. Кількість товарів і послуг, яку виробники чи продавці бажають і можуть поставити на ринок по кожному рівню цін у визначений період часу, називається пропозицією. Важливо розрізняти пропозицію й величину пропозиції.

Пропозиція — функція, що визначає залежність кількості пропонованого товару від рівня цін, представлена на графіку вcією кривою S (рис. 10, с. 18) (від англ. supply — пропозиція).

Величина (обсяг) пропозиції — конкретна кількість товару, запропонованого на ринку за окремою конкретною ціною, графічно представлена окремою точкою на кривій S. Пряма залежність величини пропозиції від ціни називається законом пропозиції: чим вища ціна, тим більша кількість товарів і послуг пропонується на ринку; чим нижча ціна, тим менша величина пропозиції. Таким чином, зміна ціни даного товару приводить до зміни величини пропозиції при незмінній пропозиції. Графічно це означає переміщення з точки O в точку А при зменшенні ціни і зворотний рух із точки О в точку В при збільшенні ціни. На пропозицію впливають нецінові детермінанти — фактори, під впливом яких пропозиція може збільшуватися (крива S0 зсувається вправо, до S1) або зменшуватися (зсув кривої S0 вліво, до S2) (рис. 11). Для прикладу розглянемо вплив на пропозицію шоколадних цукерок нецінових факторів:

1) наявність і ціни на виробничі ресурси — природні, капітальні, трудові (збільшення цін на какао призведе до збільшення витрат на виробництво шоколадних цукерок, а отже, й до зменшення їх пропозиції);

Рис. 10 Рис. 11

2) рівень розвитку технології (завдяки застосуванню у виробництві шоколадних цукерок нових ресурсозберігаючих технологій збільшиться кількість цукерок, що випускаються, за кожним рівнем цін, тому

зросте пропозиція, тобто крива S зсунеться вправо); 3) кількість виробників чи продавців на ринку — наявність чи відсутність конкуренції (банкрутство кондитерської фабрики внаслідок конкуренції означає зменшення пропозиції цукерок на ринку і зсув кривої S вліво); 4) прибутковість галузі (високий прибуток залучає в дану галузь виробників, збільшуючи пропозицію товару; проблематичність одержання прибутку зменшує пропозицію товару); 5) державна політика в галузі оподаткування і субсидування (обмеження державою ввозу какао в країну зменшить пропозицію шоколадних цукерок на ринку); 6) очікування виробників або продавців (наприклад, очікування підвищення цін на продукцію кондитерських фабрик означає зменшення пропозиції шоколадних цукерок).

Ціна ринкової рівновагиРинкова рівновага — це ситуація на ринку, за якої величина попиту збігається з величиною пропозиції.

Графічно ринкова рівновага представляється точкою Е перетину кривої попиту D і кривої пропозиції S (рис. 12). Точка рівноваги показує, що під впливом конкуренції встановлюється рівноважна ціна Р0, за якої ринок знаходиться в умовах збалансованості (кількість товару, який хочуть і можуть продати виробники, відповідає тій кількості, що спроможні купити споживачі: QD= QS = Q0). Якщо на ринку встановлюється ціна Р1, нижча за рівноважну (з метою захисту споживачів), то створюється ситуація дефіциту, коли QD> QS (Q2> Q1). Це приклад так званої ціни «стелі». Але в цій ситуації виробники прагнутимуть підвищувати ціну, і товар все ж таки будуть купувати. Таким чином, виникає тенденція до підвищення, яка «штовхає» ціну дефіцитних товарів вгору, до тієї ж точки рівноваги. Якщо ж на ринку встановлюється ціна Р2, вища за рівноважну (з метою захисту інтересів власників ресурсів і виробників), то створюються умови надлишку товарів, у даному випадку QD> QS (Q3< Q4). Прикладом може бути так звана ціна «підлоги». У цій ситуації діє протилежна тенденція, через яку ціна товару знижується в напрямку до точки рівноваги. Таким чином, ціна виконує функцію врівноваження, стимулюючи зростання пропозиції при дефіциті й «розвантажуючи» ринок від надлишків, стримуючи пропозицію. Попит та пропозиція змінюються на ринку під впливом різних нецінових факторів, що спричиняє зміну ринкової рівноваги (рис. 13, 14, с. 18). Як видно з графіків, коли збільшується попит ( D0→ D1) при незмінній пропозиції чи зменшується пропозиція (S0→ S1) при незмінному попиті, рівноважна ціна підвищується (P0→ P1). Якщо ж попит на товар знижується (D0→ D2) при незмінній пропозиції чи пропозиція збільшується (S0→ S2) при незмінному попиті, рівноважна ціна знижується (P0→ P2). Однак такий механізм урівноваження цін характерний тільки для досконалої конкуренції, за якої відсутній контроль фірми над ціною товару, оскільки при цьому функціонує безліч невеликих фірм, що виробляють незначну кількість стандартизованих товарів і не дають змоги фірмі — основному виробнику диктувати умови продажів.

Сучасній економіці властиві такі ринкові структури, як монополістична конкуренція, олігополія, монополія. Тому фірми перешкоджають вільному встановленню рівноважної ціни. А це призводить до відхилень ринкової ціни від рівноважної.

Конкуренція та структура ринкуКонкуренція — суперництво між учасниками ринкових відносин за найкращі умови виробництва,

купівлі та продажу товарів. У ринковій економіці конкуренція виконує такі функції: • зрівнює попит і пропозицію; • формує ринкові ціни; • стимулює зниження витрат виробництва; • забезпечує суверенітет споживача; • стимулює науково-технічний прогрес; • сприяє поліпшенню якості та асортименту продукції. Конкуренція є регулятором ринкової економіки, вона змушує фірми використовувати найефективніші методи виробництва. Структура ринку характеризує умови, у яких відбувається конкуренція (схема 7). Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.) та «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.) спрямовані на усунення монопольних ситуацій. Законодавство України визнає фірму монополістом, коли її частка на ринку певного продукту перевищує 35 %. У багатьох країнах світу діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Приклади розв’язування задачДля розв’язання задачі 1 необхідно знати: • ринкова рівновага — ситуація на ринку товару або послуги,

за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції (QD >QS); • рівноважна ціна — ціна, що врівноважує попит та пропозицію в результаті дії конкуренції; • дефіцит — стан товарного ринку при встановленні фактичної ціни нижче рівня рівноважної, за якої величина попиту більша від величини пропозиції (QD >QS); • надлишок — ситуація на товарному ринку при встановленні фактичної ціни вище рівня рівноважної, за якої величина пропозиції більша від величини попиту (QS >QD).

Задача 1

Функція попиту на товар представлена рівнянням QD = 400 – Р, а функція пропозиції — рівнянням QS = 4Р – 50. Визначити: 1) параметри точки рівноваги; 2) розміри дефіциту чи надлишку, якщо держава встановлює ціну на даний товар, що дорівнює: а) 85 грн; б) 100 грн; в) побудувати відповідні графіки.

Розв’язання

1) Оскільки в точці рівноваги QD = QS, а PD = PS, то 400 – P = 4Р – 50. Звідси рівноважна ціна Р0 = 90 грн. Підставивши дану ціну в одне з рівнянь, одержимо рівноважну кількість Q0 = 310 шт. 2) а) Якщо встановлюється ціна, що дорівнює 85 грн, то це означає, що рівновага за неї відсутня (тому що вона нижча від рівноважної) і виникає ситуація дефіциту, за якої існує умова QD >QS. Величина попиту за ціною Р = 85 грн збільшується, а величина пропозиції зменшується. Щоб розрахувати розміри дефіциту, необхідно визначити QD і QS при Р = 85 грн, підставивши її значення у відповідні рівняння: QD = 400 – 85 = 315 од.; QS = 4 · 85 – 50 = 290 од. Отже, розмір дефіциту ∆Q = QD – QS = 315 – 290 = 25 од. товару. б) Якщо ж встановлена ціна Р = 100 грн, то вона перевищує рівноважну. Рівновага порушується, тепер величина пропозиції збільшується, а величина попиту зменшується. Виникає ситуація надлишку, за якої QS >QD. Для розрахунку розміру надлишку товарів необхідно підставити Р = 100 грн у відповідні рівняння. Одержимо QD = 400 – 100 = 300 од.; QS = 4 · 100 – 50 = 350 од. Отже, розмір надлишку дорівнює ∆Q = QS – QD = 350 – 300 = 50 од. товару. 3) Побудова графіка.

Рис. 15

Для розв’язання задач 2 і 3 необхідно знати: • ринкова рівновага — ситуація на ринку товару чи послуги, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції (QD = QS); • рівноважна ціна — ціна, що врівноважує попит та пропозицію внаслідок дії конкуренції; • попит — кількість товарів і послуг, які споживачі бажають і можуть придбати за кожним рівнем цін у певний період часу; • на попит впливають нецінові фактори: споживчі смаки й переваги; кількість покупців; ціни на пов’язані між собою товари; доходи споживачів; інфляційні очікування; • пропозиція — кількість товарів і послуг, які виробники і продавці бажають і можуть поставити на ринок за кожним рівнем цін у даний період часу; • на пропозицію впливають нецінові фактори: наявність ресурсів і їхні ціни; кількість виробників і продавців; зміна технологій; політика уряду (податки і дотації); прибутковість галузі; інфляційні очікування. Оскільки блага можуть бути взаємозамінними, такими, що доповнюють одне одного, і зв’язаними в процесі виробництва (наприклад, какао — сировина для виробництва шоколадних цукерок), то існують взаємодія і взаємозв’язок ринків. Унаслідок цього зміни на одному ринку викликають зміни на інших.

Задача 2

У засобах масової інформації з’явилися статті про шкідливість хутряних іграшок для здоров’я дітей. Як ця подія вплине на ринки хутряних іграшок, хутра і хутряних підбійок для курток? 1) Інформація в пресі про шкідливість хутряних іграшок для дітей викличе зміни в смаках і перевагах покупців, що спричинить зниження попиту на цей товар. Пропозиція в короткостроковому періоді не встигне відреагувати на цю ситуацію й залишиться незмінною. Рівноважна ціна знизиться, рівноважна кількість (обсяг продажів) зменшиться (рис. 16, а). 2) Оскільки хутро є сировиною для виробництва іграшок, попит на які знизився, це призведе до аналогічних змін і на ринку хутра (рис. 16, б). 3) Хутро може бути використане і як сировина для пошиття хутряних

підбійок. А оскільки сировина подешевшала, пропозиція готового товару збільшиться. При незмінному попиті на підбійки дана подія спричинить зниження рівноважної ціни і збільшення рівноважної кількості (рис. 16, в).

Задача 3

Уряд країни запроваджує обмеження (чи підвищує мито) на імпорт кави. Як це вплине на ринки кави, чаю, кавоварок у країні? 1) Уведення обмежень на імпорт кави призведе до зменшення пропозиції кави. Рівноважна ціна збільшиться, кількість продажів зменшиться (рис. 17, а, с. 21). 2) Чай — товар-субститут (замінник) кави, а отже, зменшення пропозиції і подорожчання кави викличе зростання попиту на чай. Рівноважна ціна і рівноважна кількість збільшаться (рис. 17, б, с. 21). 3) Кава і кавоварки — товари, що доповнюють один одного. Зменшення пропозиції і подорожчання кави викличе зниження попиту на кавоварки. Рівноважна ціна і рівноважна кількість зменшаться (рис. 17, в, с. 21). Для розв’язання задачі 4 необхідно знати: • ринкова рівновага — ситуація на ринку товару чи послуги, за якої величина попиту дорівнює величині пропозиції; • уведення додаткових податків спричиняє зменшення пропозиції, збільшення рівноважної ціни й зменшення обсягу продажів за інших рівних умов; • уведення дотацій на виробництво спричиняє збільшення пропозиції, зниження ціни й збільшення обсягу продажів за інших рівних умов.

Задача 4

Функція попиту на помідори представлена рівнянням QD = 20 – P, а функція пропозиції QS = 4P – 5. Визначити рівноважну ціну й рівноважну кількість перед та після таких державних рішень: а) уведено непрямий податок у розмірі 1,25 грн з кожного проданого кілограма помідорів, який сплачується продавцем; б) уведено податок, що сплачується продавцем, у розмірі 25 % від ціни помідорів; в) уведено дотації в розмірі 1,25 грн на виробництво 1 кг помідорів; г) уведено дотації в розмірі 25 % від ціни помідорів.

Розв’язання

Оскільки в точці рівноваги QD = QS, то 20 – Р = 4Р – 5. Отже, рівноважна ціна Р0 = 5. Підставивши її в кожне з рівнянь, визначаємо рівноважну кількість Q0 = 15 кг. а) Уведення податку спричинить зменшення пропозиції (тобто функція пропозиції зміниться) і збільшення ціни. Щоб визначити нову функцію пропозиції, необхідно в первісне рівняння підставити значення ціни Р (первісної рівноваги), вираженої через нову ціну P1, більшу за попередню на 1,25 грн (тобто P = P1 – 1,25). Отже, нова функція пропозиції QS = 4(P1 – 1,25) – 5 = 4Р1 – 10. Прирівнюємо її доQD, тому що в новій точці рівноваги при P1 вони будуть рівні: 20 – P1 = 4P1 – 10. Нові параметри рівноваги: P1 = 6 грн, Q1 = 14 кг. б) Ситуація на ринку буде аналогічною. Тільки первісна ціна

, оскільки ціни підвищаться в 1,25 разу (на 25 %). Функція пропозиції буде представлена рівнянням

. Нові параметри рівноваги: оскільки 20 – P2 = 3,2P2 – 5, то P2 = 5,95 грн, Q2 = 14,05 кг. в) Уведення дотацій спричинить збільшення пропозиції, зниження рівноважної ціни, збільшення рівноважної кількості. Знову зміниться тільки функція пропозиції, тому що нова ціна рівноваги буде меншою за колишню: QS = 4(P3 + 1,25) – 5 = 4Р3. Параметри рівноваги: 20 – P2 = 4P3, P3 = 4, Q3 = 16 кг. г) Ситуація на ринку нагадує випадок «в». Але ціна рівноваги тепер буде меншою в 1,25 разу. Функція пропозиції QS = 4 · 1,25Р4 – 5 = 5Р4 – 5. Параметри рівноваги: 20 – Р4 = 5Р4 – 5, Р4 = 4,17 грн, Q4 = 15,8 кг.

Задача 5

Показати схематично зміни в попиті на молоко під впливом таких подій: а) у пресі з’явилися статті про масові інфекційні захворювання великої рогатої худоби; б) ціни на молоко знизилися на 10 %; в) підвищилася народжуваність у країні; г) знизилися доходи споживачів.

Розв’язання

а) Попит на молоко знизиться, і крива D0 зміститься в положення D2 (рис. 18). б) Величина попиту збільшиться від Q1 до Q2, і відбудеться рух із точки Aу точку B на незмінній кривій попиту D0 (рис. 18).

Рис. 18 в) Попит збільшиться через зростання кількості споживачів, і крива попиту D0 зміститься в положення D1 (рис. 18). г) Попит зменшиться, і крива попиту D0 переміститься в положення D2 (рис. 18).

Задача 6

Визначити коефіцієнт цінової еластичності попиту і зміну витрат споживачів, якщо відомо, що при збільшенні ціни на комп’ютери з 3500 до 4700 грн величина попиту зменшилася від 150 до 80 шт. Охарактеризувати попит на даний товар.

Розв’язання

. Оскільки , попит на комп’ютери еластичний. При ціні 3500 грн витрати споживачів на придбання 150 шт. комп’ютерів дорівнювали 3500 · 150 = 525 000 грн; при ціні 4700 грн — 4700 · 80 = 376 000 грн. Витрати споживачів на придбання комп’ютерів знизилися на 525 000 – 376 000 = =

149 000 грн. Застосовуючи індекси, можна сказати, що витрати знизилися в разу, або на (1 – 0,72) · 100 % = 28 %.

ГрошіГроші — один із найвизначніших винаходів людської думки. Гроші породила торгівля. Причиною їх

виникнення є суспільний поділ праці й подальший розвиток спеціалізації. Потреба обмінюватися продуктами своєї праці висунула перед товаровиробниками економічну задачу: у яких співвідношеннях можна обміняти одні товари на інші; як домогтися того, щоб двом сторонам, що обмінюються, були потрібні саме ті товари, що вони можуть запропонувати один одному, та ще у певних кількостях. Простий первісний обмін був випадковим і одиничним, тому нагальною потребою стало виділення з усього товарного світу загальновизнаного еквівалента, за допомогою якого можна було б виміряти вартість усіх інших товарів. Роль грошей стали виконувати найбільш ходові продукти: сіль, бавовняні тканини, мідні браслети, коні, мушлі, сушена риба, хутро. Однак торгівля, що розвивалася, не могла брати до уваги різні місцеві еквіваленти. Людство довго шукало універсальний грошовий товар — ним стали дорогоцінні метали: срібло і золото.

Ці метали мають ряд характерних властивостей:

1) однорідність;

2) високий рівень збереження;

3) подільність;

4) портативність;

5) помірна обмеженість;

6) висока вартість. Перші монети з’явилися в Стародавній Греції ще в VIII—VII ст. до н. е. У Римі чеканити гроші почали при храмі Юнони-Монети, звідси й пішла назва «монета». Паперові гроші були випущені в Стародавньому Китаї в ІХ ст. Широкий випуск паперових грошей почався в 1690 р. у США в штаті Массачусетс. У Європі американський досвід перейняла Франція в 1716 р. Отже, історично гроші виникли як особливий товар, що виконує роль еквівалента, тобто вимірювача вартості всіх товарів. Економічна сутність і роль грошей виявляються в їхніх функціях. Гроші виконують функції: міра вартості; засіб обігу; засіб заощадження (нагромадження); засіб платежу; світові гроші.

1) Міра вартості: гроші вимірюють вартість усіх товарів. Як метром вимірюють довжину, а кілограмом — масу, так грошима вимірюють витрати на виробництво товару. Вартість товару, виражена в грошах,— його ціна. Для виконання даної функції реальні гроші не потрібні.

2) Засіб обігу. Гроші замінили бартер — спосіб торгівлі, що ґрунтується на прямому обміні одних товарів чи послуг на інші. Гроші стали посередниками в цьому обміні, значно прискорюючи його. Саме ця функція уможливила заміну повноцінних грошей паперовими.

3) Засіб заощадження (нагромадження). Гроші можуть використовуватись як «законсервоване споживання». Оскільки вони довго не втрачають своїх властивостей, їх зберігають із метою придбання товарів чи послуг у майбутньому. Однак нагромадження грошей може призвести до втрат: а) втрачається можливість одержання доходу в поточному періоді (дохід можна було б одержати, вклавши гроші у виробництво); б) відбувається знецінювання грошей унаслідок росту цін. Коли вибирають, у якій формі робити заощадження (гроші, нерухомість, коштовності, твори мистецтва), враховують ліквідність.

Ліквідність — ступінь легкості, з якою якесь майно може бути перетворене на готівку.

4) Засіб платежу. Гроші виступають як міра відкладених платежів у сфері кредитних угод. Тобто гроші обслуговують різноманітні боргові зобов’язання між суб’єктами економічних відносин. Прикладами цієї функції може бути сплата податків, відсотків за кредит, видача заробітної платні.

5) Світові гроші: обслуговують обіг товарів і послуг на світовому ринку у сфері міжнародних розрахунків. Існують дві основні форми грошей: готівка та безготівкові (схема 8). Схема 8

Емісія грошей — це додатковий випуск в обіг грошових знаків. Безготівкові кошти — форма грошових платежів, за якої фізичної передачі грошових знаків не відбувається (чекові внески, безчекові ощадні рахунки, депозитні сертифікати).

«Електронні гроші» — різновид депозитів, використання яких засноване на електронній техніці. При цьому можливі переведення грошей з рахунка на рахунок, нарахування відсотків, розрахунки по торгових операціях без участі готівки, за допомогою електронних сигналів. Для розрахунку кількості грошей в обігу використовують формулу, пропоновану американським економістом І. Фішером: M · V = P · Q, де M — грошова маса; V — швидкість обігу грошової одиниці; P — середній рівень цін; Q — кількість вироблених товарів і послуг. Грошей в країні має бути стільки, щоб усі торгові операції могли здійснюватися стабільно за цінами, що склались. Грошова маса і необхідність емісії грошей залежать від швидкості їх обігу. Якщо економіка країни розвивається стабільно, то швидкість обігу грошей близька до постійної величини. Доходи. Витрати. Прибуток Залежно від суб’єкта, що одержує дохід, доходи поділяються на приватносімейні (доходи приватних осіб чи родин); доходи фірм (приватних підприємств, товариств, акціонерних підприємств); доходи місцевих органів влади і держави. Виконуючи свої функції, підприємець повинен забезпечити одержання доходу.

Загальний (сукупний, валовий) дохід (виторг) — це сума грошей, яку одержала фірма від реалізації продукції за певний проміжок часу: TR = P · Q, де P — ціна проданого товару; Q — обсяг продажів. При аналізі оптимального обсягу виробництва фірма розраховує маржинальний (граничний) дохід, тобто приріст загального

виторгу підприємства від збільшення продажів на одну додаткову одиницю продукції. . Основний показник діяльності фірми — прибуток, тобто перевищення доходу над витратами. Щоб збільшити прибуток, необхідно мінімізувати витрати фірми.

Витрати виробництва — це витрати на придбання всіх видів факторів виробництва, необхідних для створення певного товару.

Зовнішні (явні) витрати — фактичні витрати підприємства на покупку ресурсів (сировини, палива, електроенергії, устаткування, оплати праці) у зовнішніх власників ресурсів. Ці витрати враховуються в бухгалтерських звітах і називаються бухгалтерськими.

Внутрішні (неявні) витрати — витрати, пов’язані з використанням власних ресурсів фірми. Оскільки фірма могла б використовувати свої ресурси в інших сферах діяльності, необхідно підрахувати можливі втрати. Тому неявні витрати включають: • «втрачену» заробітну плату, яку міг би отримати підприємець як найманий працівник за своїм фахом; • «втрачену» орендну плату, якби він здав в оренду свої виробничі приміщення; • «втрачений» відсоток на суму грошей, яку підприємець міг би покласти в банк замість інвестування у виробництво; • нормальний прибуток як дохід, достатній для того, щоб підприємець залишався в даній галузі.

Економічні (альтернативні) витрати = = бухгалтерські (явні) витрати + неявні витрати.

Витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (FC) — витрати, що не залежать від зміни обсягів виробництва, тому вони існують навіть при нульовому виробництві. Це орендна плата, виплата відсотків по кредитах, амортизаційні відрахування, зарплата управлінського персоналу.

Змінні витрати (VC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів випуску продукції. Це витрати на сировину, електроенергію, напівфабрикати, зарплату працівникам.

Загальні витрати фірми (TC) = FC + VC.

Середні витрати — це витрати на одиницю продукції: середні постійні витрати ; середні

змінні витрати , середні загальні витрати .

Маржинальні (граничні) витрати (МС) — це додаткові витрати фірми при виробництві додаткової

одиниці продукції: . За допомогою графіка витрат (рис. 19) фірма аналізує своє становище на ринку.

Рис. 19

1) «Золоте правило» бізнесу: MR = MC — це точка максимізації прибутку.

2) Фірма отримує прибуток, поки ціна більша від середніх валових витрат, P > ATC.

3) Фірма отримує нульовий економічний прибуток у точці, де MR = MC = P = ATC.

4) Якщо ціна нижча від середніх загальних витрат, але вища за мінімум середніх змінних витрат, то фірма може не закриватися, але мусить вжити заходів, щоб знизити збитки.

5) Якщо ціна нижча від мінімального значення середніх змінних витрат (P < min AVC), то фірмі треба закритися. Який же прибуток повинна аналізувати фірма? Насамперед, бухгалтерський прибуток, що дорівнює загальному доходу мінус бухгалтерські (явні) витрати. Але стабільність і перспективи розвитку фірми визначаються економічним прибутком (схема 9). Схема 9 Структура загального доходу (TR)

У ринковій економіці прибуток виконує такі функції:

1) стимуляційну (прибуток стимулює підприємця займатися підприємницькою діяльністю);

2) інноваційну (стимулює пошук нових, нетрадиційних рішень в умовах конкурентної боротьби);

3) функцію розвитку виробництва і технологій (прибуток — джерело відновлення ресурсів і розміщення виробництва);

4) перерозподільну (ресурси «направляються» в ту галузь, де норма прибутку вища);

5) фіскальну (податок із прибутку — це дохідна частина бюджету).

Приклади розв’язування задачДля розв’язання задачі 1 необхідно знати: • витрати виробництва — всі витрати фірми на виробництво

та реалізацію продукції; • зовнішні (явні) витрати — платежі фірми постачальникам факторів виробництва і проміжних товарів; • внутрішні (неявні) витрати — вартість ресурсів, що використовуються у виробництві й не купуються ззовні; доходи, якими жертвує підприємець, використовуючи ресурси для власного виробництва; • бухгалтерський прибуток — різниця між виторгом від продажу продукції і зовнішніми (явними) витратами; • економічний прибуток — різниця між виторгом і всіма (зовнішніми і внутрішніми) витратами; • нормальний прибуток — винагорода підприємцю, ціна його присутності в даній діяльності; • чистий прибуток — частина економічного прибутку, що залишилася після виплати податків і платежів.

Задача 1

Коваленко має невелику гончарну фірму. Він наймає одного помічника і платить йому 6000 грн на рік. Щорічна оренда приміщення складає 2500 грн. На сировину витрачається 10 000 грн. Коваленко інвестував в устаткування (гончарні кола, печі та ін.) власні заощадження в розмірі 20 000 грн, що могли б йому приносити 10 % річних за умови вкладення їх у банк. Конкурент пропонував Коваленкові 7500 грн на рік за місце гончаря в його фірмі. Свої підприємницькі здібності Коваленко оцінює в 3500 грн на рік. Загальний виторг від продажу гончарних виробів склав 60 000 грн. Визначити: розмір бухгалтерського, економічного й чистого прибутку, якщо податки і платежі складають 30 %.

Розв’язання

Насамперед необхідно визначити зовнішні й внутрішні витрати. До зовнішніх витрат належать: зарплата найманого робітника, оренда приміщення, плата за сировину, устаткування. Таким чином, зовнішні витрати дорівнюють 6000 + 2500 + 10 000 + 20 000 = 38 500 грн. До внутрішніх витрат слід віднести можливі доходи Коваленка: відсоток — 2000 грн, зарплата — 7500 грн, а також вартість підприємницьких здібностей — 3500 грн. Отже, внутрішні витрати = 2000 + 7500 + 3500 = = 13 000 грн. Бухгалтерський прибуток дорівнює 60 000 – 38 500 = 21 500 грн. Економічний прибуток дорівнює 60 000 – (38 500 + 13 000) грн. Податки і платежі складають 30 % від бухгалтерського прибутку, тобто 0,3 · 21 500 = 6450 грн. Чистий прибуток = 8500 – 6450 = 2050 грн. Для розв’язання задачі 2 необхідно знати: • пропозиція — кількість товарів і послуг, які виробник готовий поставити на ринок по кожному рівню цін у даний період часу; • величина пропозиції — кількість блага, яку виробник готовий поставити на ринок за визначеною (конкретною) ціною; • збільшення податків зсуває криву пропозиції вліво, у бік зменшення, а виділення дотацій — управо, у бік збільшення.

Задача 2

Функція пропозиції задана рівнянням QS = 3P – 50. Запишіть рівняння пропозиції, якщо: а) уряд вводить дотації в розмірі 5 грн на одиницю товару; б) уряд вводить дотації в розмірі 15 % від ціни товару; в) уряд збільшує податок на 2 грн з одиниці товару; г) урядом уведений податок у розмірі 20 % від ціни товару. Побудуйте відповідні графіки.

Розв’язання

а) Уведення дотацій означає збільшення пропозиції і зменшення ціни. Щоб одержати нове рівняння, необхідно виразити стару ціну через нову: P = P1 + 5. Отже, QS = 3(P1 + 5) – 50 = 3P1 – 35. Графік S зсувається вправо, до S1. б) Аналогічна ситуація, тільки P = P2 · 1,15; QS = 3 · 1,15P2 – 50 = 3,45P2 – 50. Крива S зсувається вправо, до S2. в) Уведення податку зменшує пропозицію і збільшує ціну. Графік S зсувається вліво, до S3. У вихідне рівняння пропозиції підставляємо P = P3 – 2. Одержуємо QS = 3(P3 – 2) – 50 = 3P3 – 56. г)

Ситуація схожа на попередню, але , тому графік зсувається вліво, до S4, а функція пропозиції матиме

вигляд .

Побудова графіків

Оскільки рівняння характеризує лінійну залежність Q від P, то лінія пропозиції буде прямою. Для побудови графіків узято значення QS в кожному випадку при P = 20 грн і P = 30 грн. Вихідні умови: для функції

QS= 3P – 50 при P = 20 QS= 10; при P = 30 QS= 40. Рис. 20 Рис. 21 a) QS= 3P1 – 35 б) QS= 3,45 P2 – 50 при P = 20 QS= 25; при P = 20: QS= 19; при P = 30 QS= 55. при P = 30 QS= 53,5.

Рис. 22 Рис. 23 в) QS= 3 P3 – 56 г) QS= 2,5 P4 – 50 при P = 20 QS= 4; при P = 20 QS= 0; при P = 30 QS= 34. при P = 30 QS= 25.

Нерівність доходів

Проблема нерівності багатства — одна з найдавніших проблем у світі. Диференціація багатства — розбіжності в сумах регулярно одержуваних сім’ями номінальних доходів (у розрахунку на одного члена сім’ї) і вартості майна, що їм належить. Диференціація багатства визначається нерівністю в розподілі доходів. Аргумент на користь нерівності доходів — це необхідність використовувати їх як стимул ефективного розвитку економіки. Визнання об’єктивності нерівності в розподілі доходів передбачає визначення оптимальної межі їх диференціації і створення системи перерозподілу доходів.

Причини диференціації доходів.

1) Відмінності в здібностях. Люди мають різні інтелектуальні, фізичні та естетичні здібності, що дають їм змогу робити різний внесок у сукупний продукт, а отже, одержувати різні за величиною види доходів (заробітну плату, прибуток, ренту).

2) Освіта і навчання. Кожен член суспільства вільний у виборі освіти, але обмежений у можливостях інвестицій на ці цілі. У процесі виробництва люди виконують різні за ступенем складності й рівнем кваліфікації операції,— отже, одержують різні доходи.

3) Професійні особливості й ризик. Доходи неоднакові через відмінність в умовах роботи, можливість «сумісництва» — роботи в кількох місцях, різної готовності ризикувати.

4) Володіння власністю. Існує нерівність у володінні: окремим особам належить різна кількість ресурсів, акцій, облігацій. Право спадкування відтворює ця нерівність.

5) Удача, зв’язки, нещастя й дискримінація. Уміння «опинитися в потрібному місці в потрібний момент» допомагає розбагатіти. Для визначення межі диференціації доходів використовують «криву Лоренца». Вона дозволяє встановити, наскільки реальний розподіл доходів країни між сім’ями відрізняється від абсолютної рівності та абсолютної нерівності. На вигляд графік нагадує лук (рис. 24). Корпус його — це варіант абсолютної рівності доходів сімей. Осі хта у — показують ситуацію абсолютної нерівності (1 % сімей одержує 100 % всіх доходів). Чим сильніше натягнута тятива «луку Лоренца», тим більша в країні нерівність сімей за рівнем доходів. Учені вважають, що край натягу настає в момент, коли найбідніші 40 % населення одержують 12—13 % загальної суми доходів сімей країни. Таке становище може призвести до соціального вибуху. Рівень диференціації визначається індексом Джині (IДжині), що розраховується як відношення площі «лука» до площі трикутника, утвореного лініями абсолютної рівності і нерівності. IДжині більше 0, але менше 1. Чим він вищий, тим більша диференціація доходів. В Україні в 1998—2000 рр. цей індекс був в інтервалі 0,5—0,7. Бідність — рівень життя сім’ї, коли її доходи не дозволяють забезпечити прожитковий мінімум. Близько 14 % всього населення живе в бідності. Перерозподіл доходів ґрунтується на податковій системі. Програми соціального страхування частково відшкодовують втрати заробітків, пов’язані з виходом на пенсію та із тимчасовим безробіттям. Ці програми фінансуються за рахунок податків на заробітну плату й виражають «зароблене право» на пенсію, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу безробітним. Програми державної допомоги, чи благодійні програми, надають допомогу тим, хто не може заробити сам, будучи непрацездатним або маючи на утриманні дітей. Ці програми фінансуються із загальних податкових надходжень. Щоб здобути право на допомогу, окремі особи і сім’ї повинні представити документи, що свідчать про їх низькі доходи. У Конституції України (Ст. 46) записано, що кожен громадянин має право на соціальний захист, яке гарантується державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення. На соціальний захист населення спрямовані Закони України: «Про зайнятість населення», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про пенсійне забезпечення», «Про основні положення соціального захисту ветеранів праці та інших громадян літнього віку в Україні». Одним із методів соціального захисту є встановлення мінімальної заробітної плати.

Форми оплати праці

Заробітна плата (ЗП) в широкому розумінні містить у собі як безпосередню оплату за використання здібностей людини до праці (протягом певного часу), так і доходи у вигляді гонорарів, премій та інших видів винагород за працю. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за свою денну, місячну працю.

Реальна заробітна плата — це та маса життєвих благ, які можна придбати за отримані гроші. Вона знаходиться у прямій залежності від номінальної заробітної плати й у зворотній залежності від рівня податків і рівня цін.

Погодинна заробітна плата — метод оплати праці, за якого заробіток прямо пропорційно залежить від кількості годин, відпрацьованих робітником.

Відрядна заробітна плата — метод оплати праці, за яким заробіток прямо пропорційно залежить від кількості виконаних працівником виробничих операцій чи виготовлених товарів. Погодинна заробітна плата звичайно застосовується на підприємствах, де переважає строго регламентований технологічний режим (конвеєрне виробництво, хімічні технології). Керівним, інженерно-технічним працівникам, службовцям, науковим працівникам погодинна оплата праці встановлюється у вигляді посадових окладів. Відрядна заробітна плата найбільше застосовується на підприємствах, де висока частка ручної праці й необхідно стимулювати збільшення випуску продукції. Заробітну плату можна розглядати як рівноважну ціну, що встановилася на ринку праці. Суб’єктами попиту на ринку праці виступають бізнес і держава, а суб’єктами пропозиції — домашні господарства. Як і на будь-якому ринку, ціна рівноваги (на ринку праці це заробітна плата) може змінюватися при зміні попиту та пропозиції. Якщо при переході до ринкової економіки зростає попит на фахівців з економічною освітою, то ставки заробітної плати таким фахівцям підприємці підвищать, щоб залучити їх до себе на підприємство. Якщо ж населення відреагує на попит ринку і більша його частина здобуде

економічну освіту, пройде курси перепідготовки, то на ринку праці збільшиться пропозиція (крива на рис. 25 переміститься в положення ) і заробітна плата цих фахівців почне знижуватись. На ринках різних видів праці рівень заробітної плати різний. Диференціація її пояснюється тим, що різна праця потребує різного рівня кваліфікації; заробітна плата має стимулювати також виконання менш приємних (брудних, важких), але необхідних для суспільства робіт. Рівень реальної заробітної плати знаходиться в прямій залежності від продуктивності праці. У свою чергу, зростання продуктивності праці можна стимулювати через заробітну плату. Так, застосовується система премій та участі в прибутку.

Премія — винагорода за ефективність праці. Участь у прибутку — це розподіл заздалегідь встановленого відсотка від прибутку підприємства між його працівниками. Використовується пенсійне стимулювання — створено пенсійний механізм, відповідно до якого розмір пенсії прямо залежить від розміру заробітної плати й терміну роботи за наймом. Найефективнішою є система стимулювання через «участь в успіху». На заробітну плату працівники купують на пільгових умовах акції своїх компаній, стаючи співвласниками підприємства. Таким шляхом досягається зацікавленість працівника не тільки в поліпшенні результатів своєї праці, а й в успіху підприємства.

Позичковий відсоток

Позичковий відсоток є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для використання. За гроші, які підприємства беруть у позику, вони купують фактори виробництва (верстати, сировину, робочу силу) і виготовляють готову продукцію. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанню позичених грошей, підприємство (підприємець) повинне не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою (ставкою) позичкового відсотка. Наприклад, якщо позичено 20 000 грн, а боржник має

повернути через рік 21 000 грн, то річна ставка відсотка становитиме 5 %: . Сам позичковий відсоток є абсолютною величиною: 21 000 – 20 000 = 1000 грн, а 5 % — норма, або ставка позичкового відсотка. Проте в повсякденній господарській практиці для зручності, коли йдеться про позичковий відсоток, здебільшого мають на увазі норму (ставку) позичкового відсотка.

Розрізняють номінальну й реальну норму позичкового відсотка (r). Номінальною є та ставка відсотка, за якою видається позика. Реальною є відсоткова ставка, що враховує темп інфляції. Так, якщо банком надана позика підприємству за номінальною відсотковою ставкою 20 %, а річний темп інфляції складає 12 %, то реальна відсоткова ставка дорівнюватиме 8 % (20 % – 12 %). Якщо номінальна відсоткова ставка є завжди додатньою (крім безкоштовної позики, коли відсоткова ставка дорівнює нулю), то реальна відсоткова ставка може бути від’ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну відсоткову ставку. Наприклад, якщо номінальна відсоткова ставка складає 15 %, а річний темп інфляції дорівнює 20 %, то реальна відсоткова ставка становитиме – 5 %. Ставки відсотка диференціюються залежно від кількох факторів: • рівень ризику (чим більший ризик у наданні й використанні позики, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки); • обсяг позики (чим більший розмір наданого кредиту, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки); • термін позики (чим на довший термін надається кредит, тим вищою буде відсоткова ставка, і навпаки); • стадія кон’юнктури (на фазі рецесії відсоткові ставки нижчі, а на фазі підйому економіки — вищі); • рівень конкурентності ринку позик (чим вищий рівень конкурентності, тим нижчі відсоткові ставки, і навпаки); • рівень облікової ставки відсотка центрального банку (чим вищий рівень облікової ставки, тим вищ а відсоткова ставка, і навпаки). Своєрідною нижньою межею відсоткової ставки є облікова ставка відсотка (або ставка рефінансування), яка встановлюється центральним банком (в Україні — Національним банком України).

Фактично облікова ставка відсотка — це первісна ціна грошового капіталу, за якою комерційні банки купують його у центральному банку. Тому відсоткова ставка не може бути меншою за облікову ставку відсотка.

Депозитні відсоткові ставки — це відсоткові ставки, за якими комерційний банк платить вкладникам за користування їх грошима. Депозитна відсоткова ставка завжди буде менша за банківську (кредитну) відсоткову ставку, бо за розмірами внески поступаються обсягам банківських кредитів. Так, в Україні відсоткові ставки по кредитах у 2000 р. становили 40,3 %, а в 2001 — 30,1 %. Відсоткові ставки по депозитах відповідно були 13,5 % та 11,3 %. По кредитах та внесках на короткий термін, як правило до року, нараховується простий

відсоток: , де Р — сума боргу з відсотками; S — номінальна сума кредиту, тобто сума, яку отримує позикодавець; N — кількість днів; і — відсоток річних, заданий в частках одиниці. Якщо відсоток нараховується раз на рік, то можна скористатися таким варіантом наведеної вище формули: , де N — кількість років. Якщо на суму кредиту чи депозиту нараховується складний відсоток, то це означає, що відсотки нараховуються не на базову суму, а на суму з нарахованими відсотками за попередній період. У цьому випадку користуються формулою P = S(1 + i)N.

Приклади розв’язування ЗадачДля розв’язання задач 1 і 2 необхідно знати: • у сучасній економіці основною формою розподілу доходів

є розподіл пропорційно володінню виробничими ресурсами (власники трудових ресурсів одержують заробітну плату, власники землі — ренту, грошей — відсоток; прибуток — це винагорода підприємцю за ризик); •

; • прибуток (π) = сукупний дохід (TR) — загальні витрати (ТС); • норма прибутку

; • рівноважна заробітна плата визначається рівністю QD = QS (величина попиту на ринку праці дорівнює величині пропозиції); • норма банківського відсотка визначається через рівновагу попиту та пропозиції грошей (QD = QS).

Задача 1

Попит на ринку грошей описується рівнянням QD = 145 – 4Р, а пропозиція грошей — 25 млн грошових одиниць. Визначити: 1) норму банківського відсотка; 2) що відбудеться на ринку грошей, якщо центральний банк здійснить емісію в розмірі 5 млн грошових одиниць.

Розв’язання

Рівноважна величина банківського відсотка як ціни грошей визначається умовою рівності QD = QS (рис.

26). Рис. 26 QS = 25; 145 – 4Р = 25; ; Р — ціна грошей, тобто банківський відсоток дорівнює 30 %. У тому випадку, якщо банк збільшить пропозицію на 5 млн грошових одиниць (емісія), QS = 30.

Нова рівновага визначається з рівняння 145 – 4Р = 30; . Таким чином, банківський відсоток знизився до 28,75 %.

Задача 2

Грошова маса на початку року дорівнювала 25 млн грошових одиниць. Центральний банк здійснив емісію в розмірі 4 млн грошових одиниць. Чому дорівнює сумарна вартість проданих товарів і послуг за рік, якщо швидкість обігу грошей дорівнює 6?

Розв’язання

За формулою Фішера M · V = P · Q, де М — грошова маса; V — кількість оборотів грошової одиниці; Р — середній рівень цін; Q — кількість товарів і послуг. Сумарна вартість проданих товарів P · Q дорівнює M · V. Звідси M = 25 + 4 = 29; V = 6; M · V = 29 · 6 = 174 млн грош. од. Отже, P · Q = 174 млн грош. од.— вартість у поточних цінах усіх товарів і послуг, вироблених протягом року,— це величина номінального ВВП. Для розв’язання задач 3 і 4 з даного розділу необхідно знати: • центральне місце в кредитній системі посідають банки; тільки центральний банк може здійснювати емісію — додатковий випуск грошей; • відсоток — дохід, який одержує власник грошей за надання їх у тимчасове користування; • ставка (норма) відсотка — це певний відсоток від суми грошей; визначається в точці рівноваги на ринку грошей (QD = QS); • номінальна ставка — кількісне вираження процентної ставки з урахуванням чинних цін; • реальна ставка = номінальна – рівень інф-ляції; реальна ставка банківського відсотка може дорівнювати нулю і навіть бути від’ємною величиною; • річна

ставка дорівнює 15 %, а рівень інфляції — 20 % за рік; реальна ставка = 15 – – 20 = – 5 %, тобто кредитор зазнає втрат; • простий відсоток нарахування P = S(1 + N · i), де Р — сума боргу; S — сума кредиту; N — кількість років; і — річна процентна ставка; • складний відсоток нарахування P = S(1 + i)N.

Задача 3

У день народження школяреві подарували 500 грн. Він знав, що банк А пропонує 20%-ві внески з нарахуванням складних відсотків, а банк Б — 25 % річних по простих відсотках. У який банк потрібно покласти гроші та скільки він зможе одержати там через п’ять років?

Розв’язання

1) У банку А через п’ять років вкладник одержить P = S(1+i)N, де S = 500, i = 0,2, N = 5; P = 500(1 + 0,2)5

= 500 · 2,49 = = 1244. Через п’ять років вкладник одержить 1244 грн, тобто первісний внесок збільшиться приблизно у 2,5 разу. 2) У банку Б через п’ять років вкладник одержить P = S(1 + N · i), де S = 500, i = 0,25, N = 5; P = 500(1 + 5 · 0,25) = 500 · 2,25 == 1125. Відповідь: вигідніше покласти гроші в банк А під менший річний відсоток, але з нарахуванням складних відсотків.

Задача 4

Вкладник поклав у банк 15 тис. грн і через рік зняв з рахунка 18 тис. грн. За цей час ціни збільшилися на 22 %. Визначити: 1) номінальну ставку; 2) реальну ставку.

Розв’язання

1) Номінальна ставка = 2) Реальна ставка = номінальна – темп інфляції = 20 % – 22 % = – 2 %.

Форми власності та організаційні типи підприємствВласність — це відносини між людьми стосовно привласнення засобів виробництва та матеріальних

благ. Ці відносини реалізуються у правах володіння, користування й розпорядження об’єктами власності.

Володіння — фізичне володіння річчю, економічним благом. Це право власника охороняється законом. Законне володіння майном завжди має правову підставу (закон, договір, адміністративний акт).

Користування полягає в праві продуктивно споживати благо для одержання доходу чи особисто споживати його для задоволення власних потреб й інтересів залежно від його призначення. Наприклад, можна використовувати автомобіль для перевезення людей і вантажів у процесі виробництва або користуватися ним для поїздок своєї родини на відпочинок. Власник може передавати своє майно в користування іншим особам на якийсь час і на певних умовах. Права користування визначаються законом чи іншою правовою підставою (наприклад заповітом).

Розпорядження — право змінювати присвоєння майна, управляючи ним. Воно здійснюється найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування тощо). Відносини власності можна представити як два полюси, на одному з яких — приватна власність, на іншому — суспільна власність. Відносини приватної власності ґрунтуються на відособленому присвоєнні факторів і результатів виробництва, суспільної — на суспільному присвоєнні. У реальній дійсності в «чистому вигляді» приватна і суспільна власність зустрічаються рідко. Існують різні варіанти переплетіння рис приватного і суспільного, що втілюються на різноманітних формах власності: державної, кооперативної, пайової, акціонерної. Суб’єктами власності можуть бути фізична особа, юридична особа, держава. Основний напрямок розвитку відносин власності в Україні на сучасному етапі — це формування багаторівневих відносин, що включають формування всіх форм власності. Суть сучасної економічної реформи полягає в ліквідації монополії держави в усіх ланках системи відносин власності. Це проявляється в роздержавленні — перетворенні державної форми присвоєння на різноманітні інші форми господарювання.

Роздержавлення — це система заходів, спрямованих на усунення монополії держави, скорочення державного сектору й утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.

Приватизація — один із заходів роздержавлення, який реалізується в передачі державної власності за плату або безкоштовно в приватну власність.

Підприємство — це самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання), їх можна класифікувати за різними критеріями: формою власності (схема 10); формами організації; розмірами (схема 11, с. 34); сферами діяльності; видами діяльності (схема 12, с. 34). Відповідно до форм організації підприємства виступають як: одноосібне володіння, товариство (партнерство), корпорація.

Одноосібне володіння — це організаційно-правова форма підприємства, за якою людина одноосібно володіє й управляє ним, бере на себе весь ризик збитків або отримує весь прибуток. Переваги одноосібного володіння: • безпосереднє керування власником; • невеликі первинні капіталовкладення; • власник отримує весь прибуток; • власник може закрити підприємство, коли це необхідно.

Товариство (партнерство) — підприємство, засноване двома чи більшою кількістю співвласників; це форма організації бізнесу, яка об’єднує за домовленістю партнерів з їх фінансовими ресурсами. До даного типу підприємств належать:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначено в документах про його заснування. Учасники товариства несуть відповідальність і ризик збитків лише в межах свого внеску.

2) Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, статутний фонд якого також поділений на частки певних розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги не тільки своїми вкладами в статутний фонд, а й, у разі недостачі цих сум, належним їм майном. Проте ця відповідальність буде кратною розміру їхнього початкового внеску в статутний фонд.

3) Повне товариство — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.

4) Командитне товариство — товариство, що має, поряд із одним або більшою кількістю учасників, котрі несуть відповідальність за зобов’язаннями всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства (вкладників). Тобто відповідальність різних учасників такого товариства неоднакова.

Корпорація (або акціонерне товариство) — форма організації бізнесу, де власником виступають акціонери (володарі акцій), керівництво здійснюється рішеннями зборів акціонерів та ради директорів, прибуток розподіляється у вигляді дивідендів на акції. Великі підприємства, на частку яких припадає основна частина виготовленої продукції, виступають у формі корпорацій. Для їх функціонування створюється акціонерний капітал за рахунок випуску та продажу акцій. Ті, хто придбав ці акції, є акціонерами, тобто володарями акцій, власниками корпорацій. Переваги корпорацій: • обмежена відповідальність; • ефективна форма залучення грошей; • можливість у разі необхідності збільшити розміри виробництва товарів і послуг; • впровадження нових технологій і сучасної техніки; • досягнення конкурентоспроможності.

Приклади розв’язування ЗадачДля розв’язання задач 1 і 2 необхідно знати: • залежно від об’єкта купівлі-продажу розрізняють ринки

товарів, ресурсів, землі, трудових ресурсів, грошей, цінних паперів. На кожному ринку ціна встановлюється як рівноважна на основі дії законів попиту — пропозиції; • кожному ринку відповідає певна ринкова інфраструктура (товарні й фондові біржі, банки); • акція — це цінний папір, що надає право власності й

можливість одержання доходу у вигляді дивідендів; • ; • ; • пропозиція землі абсолютно нееластична (рис. 27);

Рис. 27

• якщо гроші покладені в банк, то по простих відсотках можна одержати таку суму: P = S(1 + N · i), де S— сума вкладу, N — кількість років, i — відсоток річних нарахувань; • по складних відсотках сума грошей буде P = S(1 + i)N.

Задача 1

Попит на землю виражається рівнянням QD = 2800 – 4R; площа земельних угідь 2000 га; ставка банківського відсотка — 20 %. Визначити: 1) рівноважну ренту; 2) ціну 1 га землі.

Розв’язання

Точка рівноваги характеризується рівністю величини попиту й величини пропозиції. Пропозиція землі нееластична, тому рівняння кривої пропозиції QS = 2000; QD = QS; 2800 – 4R = 2000; 4R = 800; R = 200. Рівноважна рента дорівнює 200, тобто дохід власника землі складає 200. За якою ціною вигідно продати цю

ділянку землі? . При розрахунку ціни землі порівнюються дві альтернативи використання грошей: покупка землі чи вкладення в банк.

Задача 2

Акціонерне товариство одержало за рік дохід 500 тис. грошових одиниць. Витрати його склали 320 тис. грошових одиниць. Товариство випустило 5 тис. звичайних акцій номінальною вартістю 100 грошових одиниць кожна і 100 привілейованих акцій номінальною вартістю 400 грошових одиниць. Суспільство розподілило прибуток у такий спосіб: 5 % — по привілейованих акціях, 2/3 решти прибутку — на розвиток виробництва, інший прибуток — виплата дивідендів. Визначити: який дохід одержить акціонер на одну просту і на одну привілейовану акції? За яку ціну він може продати просту акцію, якщо норма банківського відсотка — 18 %?

Розв’язання

π = TR – TC; π = 500 – 320 = 180 тис. грош. од. Цей прибуток розподілятиметься так: виплата відсотків по привілейованих акціях: 400 · 0,05 · 100 = 2000 = 2 тис. грош. од., 180 тис. – 2 тис. = 178 тис.; на дивіденди

йде 1/3 цієї суми: тис. грош. од. Дивіденд на просту акцію дорівнює грош. од. Акціонер одержить на просту акцію 11,8 грош. од., а на привілейовану — 400 · 0,05 = = 20 грош. од., тобто всього 31,8

грош. од. грош. од. Для розв’язання задачі 3 необхідно знати: • ступінь конкуренції кожного з чотирьох типів ринкових структур, який можна виразити таким чином:

• оптимальний обсяг випуску продукції визначається рівнем, за яким маржинальний (граничний) дохід дорівнює маржинальним (граничним) витратам, тобто MR = MC; • збільшувати випуск продукції фірма повинна доти, поки маржинальний (граничний) дохід перевищує маржинальні (граничні) витрати (MR > MC); • на ринку досконалої конкуренції ціна дорівнює величині маржинального (граничного) доходу (P = MR); • графічно оптимальний випуск продукції на ринку досконалої конкуренції подано на рис. 28; • графічне вираження кривих попиту і маржинального (граничного) доходу на монопольному ринку подано на рис. 29; • ціна на монопольному ринку за будь-якого обсягу виробництва перевищує граничний дохід (P > MR). Крива MR перетинає горизонтальну вісь у точці, де загальний дохід (TR) сягає максимуму; • маржинальні (граничні) витрати розраховуються як похідна від загальних витрат (MC = TC′), а маржинальний (граничний) дохід — як похідна від загального доходу (MR = TR′).

Задача 3

На ринку досконалої конкуренції встановилася ціна, що дорівнює 13 грн. Функція загальних витрат для фірми може бути записана рівнянням TC = 0,5Q2 + 8Q + 6. Визначити: оптимальний обсяг виробництва і максимальний дохід фірми (Q в тис. шт.).

Розв’язання

1) Оптимальний обсяг виробництва відповідає економічним умовам, за яких MR = MC, тобто досягається рівність граничного доходу і граничних витрат. Для фірми, що знаходиться на ринку досконалої конкуренції, MR = P; MR = 13; MC = TC′; MC = (0,5Q2 + 8Q + 6) = 8 + Q; 8 + Q = 13; Q = 5. Отже, оптимальний обсяг виробництва дорівнює 5 тис. шт. 2) При оптимальному обсязі виробництва, якщо додержується умова P >

ATC, фірма одержить максимальний дохід TC = 0,5 · 25 + 8 · 5 +6=58,5; ; P = 14; ATC = 11,7; P > ATC; TRmax — максимальний загальний дохід TRmax = P · Q; 13 · 5 тис. = 65 тис. грн. Відповідь: при оптимальному обсязі виробництва 5 тис. шт. фірма одержить максимальний дохід 65 тис. грн; π = TR – TC = 65 – 58,5 = = 6,5 тис. грн.

Національна економікаСукупні доходи й сукупні витрати Основна макроекономічна тотожність (тотожність доходу) відбиває

рівність доходів і витрат. У процесі створення валового внутрішнього продукту (ВВП) всі суб’єкти одержують доходи в тій чи іншій формі. Таким чином, сума всіх доходів має дорівнювати величині вартості всіх вироблених товарів і послуг. Нормальна умова розвитку економіки — це реалізація всіх вироблених благ, що дає можливість відшкодувати витрати й відновити процес виробництва. Для цього всі доходи мають бути витрачені. Якщо рівність доходів і витрат порушується, то економічний цикл перебуває в стадії рецесії (спаду) чи депресії (застою). У сучасних умовах вважається за можливе через вплив на сукупні витрати (сукупний попит) регулювати циклічність розвитку, знижуючи темпи спаду й зменшуючи період депресії.

Структура сукупних доходів:

1) заробітна плата;

2) рентні платежі як доходи власників обмежених ресурсів, що здаються в оренду;

3) відсоток як дохід власників грошового капіталу, наданого в кредит бізнесу;

4) прибуток як форма доходу підприємців (прибуток поділяється на дохід від власності й прибуток корпорації);

5) амортизація — особливий вид доходу підприємства, що формується як відрахування на купівлю інвестиційних товарів для заміни зношеного устаткування;

6) непрямі податки, які можна розглядати як «незароблений» прибуток держави (до непрямих податків належать: податок на додану вартість — ПДВ, акцизний збір, мито).

Сукупні витрати включають:

1) витрати споживача (C);

2) інвестиційні витрати бізнесу (I);

3) державні витрати на товари і послуги (G);

4) чистий експорт (Х) як різниця між експортом та імпортом.

Умова рівності доходів і витрат виявляється в тім, що ВВП — основний показник економічного розвитку країни може розраховуватися методом витрат і методом доходів. Для аналізу макроекономічної рівноваги важливо, що сукупність усіх витрат являє собою сукупний попит. Класична теорія передбачає можливість автоматичного встановлення рівноваги між доходами й витратами через зміну цін, зарплати, ренти,

відсотка — через дію законів попиту та пропозиції. Теорія Кейнса визначає державу як головного «регулювальника» рівноваги; при цьому вона використовує монетарну та фіскальну політику (схема 13). Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів, так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу: для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. У такий спосіб держава проводить політику стримування. При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу — зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики — зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної — зниження облікової відсоткової ставки та норми обов’язкових резервів.

Приклади розв’язування задачДля розв’язання задач 1 і 2 необхідно знати: • грошові агрегати включають: М1 = готівка + чекові

депозити; М2 = М1 + нечекові рахунки + невеликі термінові депозити; М3 = М2 + великі термінові депозити; М4(L) = М3 + цінні папери; • пропозиція грошей здійснюється через банківську систему, емісія грошей — центральним банком і кредитна мультиплікація — комерційними банками; зміни в пропозиції грошей приводять до зміни норми банківського відсотка; • монетарну політику здійснює держава через центральний банк. Центральний банк використовує такі методи: регулювання облікової ставки; регулювання норм обов’язкових резервів; операції з цінними паперами на відкритому ринку; • підвищення (зниження) облікової ставки приведе: до підвищення (зниження) банківського відсотка, тобто буде здійснюватися політика «дорогих» («дешевих») грошей, до зниження (росту) сукупних витрат; зниження (збільшення) реального ВВП; до росту (зменшення) безробіття; до зниження (росту) темпів інфляції; • підвищення (зниження) норми обов’язкових резервів приведе: до зниження (росту) пропозиції грошей, до підвищення (зниження) ставки банківського відсотка; до зниження (підвищення) сукупних витрат, зниження (збільшення) реального ВВП; росту (зменшення) безробіття, до зниження (росту) темпів інфляції; • з метою зниження темпів інфляції центральний банк продає цінні папери. При скуповуванні ним цінних паперів інфляція зростає, а безробіття зменшується, реальний ВВП збільшується.

Задача 1

Яке поєднання методів монетарної політики буде носити антиінфляційний характер і впливати на економіку?

Альтернативи

Облікова ставка

Операції з цінними паперами

Норма обов’язкових резервів

А Збільшується Продаж ЗбільшуєтьсяБ Знижується Покупка ЗнижуєтьсяВ Знижується Продаж ЗнижуєтьсяГ Збільшується Покупка Збільшується

Розв’язання

Щоб здійснити стримуючу політику з метою боротьби з інфляцією, необхідно скоротити сукупний попит (витрати). Для цього потрібно зменшити грошову масу такими методами: облікову ставку — збільшити; норми обов’язкових резервів — збільшити; продавати цінні папери. Відповідь: А; облікова ставка збільшується; продаж; норма обов’язкових резервів збільшується.

Задача 2

При збільшенні кількості грошей в обігу на 10 % ставка банківського відсотка зменшується на 1 %. В умовній країні грошова маса дорівнює 500 млн грошових одиниць, ставка банківського відсотка 5 %, а емісія

грошей складає 100 млн грошових одиниць. Визначити зміни інвестиційних витрат у країні, якщо існує залежність I = 150 – 0,8i (I — інвестиції, i — ставка банківського відсотка).

Розв’язання

; Збільшення грошової маси (М) на 20 % приведе до зниження банківського відсотка до (5 – 2) = 3 %. I0 = 150 – 0,8 · 5 = 150 – 4 = 146 (інвестиції в базовому періоді); I1 = 150 – 0,8 · 3 = 150 – 2,4 =

147,6 (інвестиції в поточному періоді); , тобто інвестиції збільшилися на 1 %. Відповідь: емісія збільшила пропозицію грошей, що привело до утворення «дешевих» грошей (ставка банківського відсотка зменшилася), отже, попит на кредити зріс й інвестиції збільшилися. Для розв’язання задачі 3 необхідно знати: • державний бюджет — це плановий документ, що відображає структуру витрат і доходів держави; • витратні статті бюджету: а) витрати на державне управління; б) на оборону; в) на соціально-економічні цілі; г) на господарську діяльність держави; д) на здійснення зовнішньоекономічної діяльності; • доходи держбюджету складаються: а) з податків; б) державних позик; в) надходжень із позабюджетних (цільових) фондів; • бюджетний дефіцит являє собою перевищення витрат держави над його доходами; • фіскальна політика держави спрямована на стабілізацію економічного розвитку за допомогою податкової системи і держбюджету; • з метою зниження рівня інфляції держава застосовує такі методи фіскальної політики: а) підвищення податків; б) скорочення державних витрат; • з метою підвищення рівня зайнятості й стабілізації економічного розвитку держава використовує такі методи фіскальної політики: а) зниження податків; б) збільшення витрат держбюджету.

Задача 3

Уряд країни вирішив взяти кредит в іншій країні в розмірі 2 млрд грошових одиниць з річною ставкою відсотка 8 %. Отриманий кредит інвестується в проекти, які дозволяють щорічно збільшувати ВВП на 500 млн грошових одиниць. Визначити: 1) На яку суму зросте державний борг? 2) Якою має бути величина щорічних виплат по кредиту? 3) Через скільки років держава зможе сплатити борг?

Розв’язання

1) Якщо в держави на момент одержання зовнішньої позики був борг, то він збільшився на величину позики, тобто на 2 млрд грошових одиниць. 2) Щорічно держава повинна виплачувати відсотки, що дорівнюють 2 млрд · 0,08 = 160 млн грош. од. 3) Відсотки по зовнішніх кредитах виплачуються за рахунок коштів держбюджету. Якщо ВВП збільшиться на 500 млн, то чистий приріст його складе 500 – 160 = 340 млн грош. од.

За рахунок цього чистого приросту держава сплатить зовнішній борг, що стане можливим через Відповідь: щорічно виплачуючи по відсотках 160 млн грош. од., держава сплатить зовнішній борг за шість років.

Економічний циклДіловий цикл виявляється в пожвавленні чи спаді економічної активності всіх суб’єктів суспільства.

Діловий цикл — це коливання обсягів національного виробництва, доходів, зайнятості, що, як правило, тривають від двох до десяти років. Такі цикли властиві всім країнам з розвиненою ринковою економікою. Попри відмінності між циклами в різних країнах і в різні періоди часу, які характеризуються тривалістю, охопленням галузей (виділяються тільки аграрні кризи), кількістю країн, де спостерігається спад економіки,— можна виділити загальні риси ділового циклу.

Економічний цикл має такі фази: підйом (пожвавлення), вершина (пік), спад (рецесія), депресія (пригнічення — дно). На кожній фазі відбуваються відхилення від середніх показників економічного розвитку. Реальний ВВП, що розраховується в базових цінах, відхиляється від номінального ВВП у поточних цінах. Це

відхилення фіксується через дефлятор ВВП і характеризує рівень інфляції. . Коливання фактичного обсягу випуску щодо потенційного ВВП (максимально можливого при повній зайнятості ресурсів) характеризуються рівнем безробіття. Циклічно змінюються також ставки відсотка, валютні

курси, обсяг грошової маси. Стисла характеристика фаз ділового циклу (рис. 30). 1) Вихідною фазою циклу є спад (рецесія). У період рецесії спостерігається падіння темпів економічного росту, а потім пряме скорочення обсягів випуску продукції. Різко збільшуються запаси нереалізованої продукції, особливо товарів тривалого користування: автомобілів, побутової техніки. Падає попит фірм на робочу силу — безробіття зростає. Фірми відчувають гостру потребу в грошах. Підвищений попит на гроші спричиняє зростання ставки банківського відсотка. 2) Після рецесії настає фаза депресії (зниження, пригнічення). Депресія як нижча точка кризи може бути дуже тривалою. В умовах депресії виробництво зупинене на багатьох підприємствах, тому пропозиція перестає обганяти попит. Це спричиняє припинення росту цін, зниження темпів інфляції при значному зростанні безробіття. На даній фазі створюються умови для виходу з кризи: зменшення цін на засоби виробництва й здешевлення кредиту сприяють новому нагромадженню капіталу. 3) Наступна фаза — пожвавлення означає розширення виробництва до його передкризового рівня, починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Підприємства розширюють обсяги виробництва, відбувається пожвавлення на ринку праці, скорочуються масштаби безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, і ставка банківського відсотка знову збільшується. 4) Слідом за пожвавленням настає фаза підйому (англ. бум). Випуск продукції перевищує передкризовий рівень. Безробіття скорочується до природного рівня (фрикційне і структурне безробіття). Зростання купівельного попиту спричиняє інфляцію (зростання цін). Підвищується прибутковість підприємства. Існує багато теорій, що аналізують причини виникнення ділового циклу. Усі вони погоджуються в одному: кризи зумовлені глибоким порушенням необхідного співвідношення між купівельним попитом та пропозицією товарів. Це порушення може бути викликане як внутрішніми факторами (зміна обсягів інвестицій, коливання обсягів грошової маси), так і зовнішніми (зростання кількості населення, відкриття природних родовищ ресурсів, технологічні революції, війни). На думку вчених, циклічність розвитку економіки неминуча, але макроекономічний аналіз уже в ХХ столітті дозволив уникнути тривалих застійних явищ (депресій) в економічному циклі. Остання глибока депресія в розвинених країнах спостерігалася в 1929—1933 рр.

Валовий національний продукт та способи його розрахункуВаловий національний продукт (ВНП) — це сукупна вартість кінцевих продуктів, створених

національним капіталом як на території країни, так і за кордоном упродовж року. Це найзагальніший показник, який охоплює кінцеві результати економічної діяльності всіх господарських одиниць у виробничій сфері та у сфері нематеріальних послуг.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сукупна вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених упродовж року на території даної країни. Обидва показники відбивають результати діяльності у двох сферах народного господарства: матеріального виробництва та послуг. Ці показники визначаються як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Вони обчислюються у цінах як поточних (чинних), так і постійних (цінах певного базового року).

Номінальний ВВП (ВНП) — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у поточних цінах.

Реальний ВВП (ВНП) — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року. Для коректування грошового вираження ВВП з урахуванням динаміки цін

використовують дефлятор ВВП. . Звідси . Оскільки реальний ВВП відображає ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні за рік і виміряну у постійних цінах (грошах, які мають незмінну купівельну спроможність), він є точнішим (порівняно з номінальним ВВП) показником функціонування національної економіки. ВВП (ВНП) можна виміряти трьома способами: 1) Із точки зору «витратного» підходу ВВП містить чотири компоненти: • особисті споживчі витрати (С) — це витрати домашніх господарств на товари кінцевого споживання, до яких належать товари повсякденного попиту й тривалого користування, а також витрати на різноманітні послуги; • валові інвестиції (І) — витрати фірм на будівництво будинків і споруд, на придбання обладнання й устаткування, транспортних засобів; приріст виробничих запасів сировини та напівфабрикатів. До інвестицій також належать витрати фірм і домашніх господарств на житлове будівництво; • державні закупівлі товарів і послуг (G) — це витрати центральних і місцевих органів влади на закупівлю всіх видів ресурсів, кінцевих товарів і послуг, а також витрати на оборону, утримання держапарату, правоохоронних органів, освіти тощо; • чистий експорт (Х) — це різниця між сумою, витраченою іноземцями на придбання наших товарів (експорт), і сумою, яку ми витрачаємо, купуючи іноземні товари (імпорт). Із ВВП виключається ряд грошових операцій. По-перше, це чисто фінансові

операції: державні трансферти (пенсії, грошова допомога малозабезпеченим, стипендії та інше); доходи від купівлі-продажу цінних паперів; приватні трансферти (допомога батьків дітям-студентам, багатих родичів бідним та ін.). Друга група операцій — продаж раніше вживаних речей. ВВП віддзеркалює рівень поточного виробництва, тому товари, вироблені раніше, до нього не включаються. Не враховується у ВВП також грошова операція, у ході якої товар, вироблений у поточному році, через кілька днів після продажу було перекуплено, оскільки в цьому випадку виникає подвійний рахунок. Виключаються з ВВП і товари та послуги, вироблені для власного споживання виробника, тому що вони не супроводжуються грошовими операціями, а ВВП — це грошовий показник. 2) За сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів та послуг, Y = W + R + i + π + A + Tn, де Y — ВВП; W — заробітна плата (грошова винагорода за працю робітників, службовців, а також додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування тощо); R — рентні платежі (доходи домашніх господарств від наданих в оренду землі, приміщень тощо); і — відсоток (виплати з грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу); π — прибуток (дохід некорпоративного підприємницького сектору і валовий прибуток корпорацій: дивіденди, податок на доходи корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій); А — амортизаційні відрахування (амортизація — це відрахування на придбання інвестиційних товарів, які було спожито в процесі виробництва товарів та послуг упродовж поточного року; ця частина ВВП не витрачається на споживання, як інші види доходів; її використовують для заміни зношених протягом року машин, устаткування та будівель, щоб не погіршувати вже існуючих умов виробництва); Tn — непрямі податки (податки на товари і послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника: податок на додану вартість, акцизний збір, мито). 3) За вартістю («виробничий» метод). Слід враховувати, що всі товари та послуги поділяються на кінцеві та проміжні. Товари, які купуються для подальшої переробки або перепродажу, називаються проміжними; вони не купуються кінцевими споживачами й ніколи не враховуються у ВВП. До ВВП включається вартість тільки кінцевих продуктів, що виробляються й продаються для споживання та інвестицій. Статистики, здійснюючи розрахунок ВВП, враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додана вартість — різниця між вартістю вироблених товарів та послуг і вартістю матеріальних витрат на виробництво й реалізацію продукції.

Приклади розв’язування ЗадачДля розв’язання задачі 1 необхідно знати: • ВВП (валовий внутрішній продукт) можна розрахувати

методом витрат і методом доходів:

• при розрахунку ВВП не враховуються: державні трансферти (пенсії, допомоги, стипендії); фінансові операції на ринку цінних паперів (купівля-продаж акцій, облігації); вторинна купівля-продаж; неринкові операції (товари, вироблені для власного споживання), приватні трансферти.

Задача 1

Використовуючи дані наведеної таблиці, визначте двома методами ВВП і НД (валовий внутрішній продукт і національний дохід).

Розв’язання

1) ВВП за методом витрат дорівнює С(6500) + I(800 + 1000) + G(2800) + X(2200 – – 3300) = 10 000 грош. од.; I — валові інвестиції = чисті інвестиції + + амортизація. 2) ВВП за методом доходів дорівнює W(4500) + R(500) + i(900) + (200 + 300 + + 400 + 600) + A(1000) + Tn(1600); π = прибуток від приватної власності + корпоративний прибуток (податок на прибуток корпорацій + нерозподілений прибуток + дивіденди); ВВП = 10 000 грош. од. 3) НД = ВВП – А– Tn; НД = 10 000 – А(1000) – Tn(1600) = = 7400 грош. од. Для розв’язання задачі 2 необхідно знати: • економічний ріст країни найточніше визначається темпами зростання (приросту) реального ВВП на душу населення; • номінальний ВВП — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у поточних цінах; • реальний ВВП — річний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у постійних (базових) цінах; • дефлятор ВВП =

.

Задача 2

Співвідношення обсягів виробництва споживчих та інвестиційних благ дорівнює 4 : 1. Номінальний ВВП за два роки збільшився на 30 %, вартість споживчого кошика зросла на 20 %, а інвестиційні товари й послуги подорожчали в 1,4 разу. Які середньорічні темпи економічного росту країни?

Розв’язання

Темпи економічного росту визначаються темпами росту реального ВВП. ;

. Знаходимо дефлятор ВВП: Дефлятор ВВП = IP (споживчих товарів) · частку споживчих товарів + IP (інвестиційних товарів) · частку інвестиційних товарів. Qспожив. тов : Qінвестиц. тов =

4 : 1. Отже, частка споживчих товарів дорівнює , або 0,8, а частка інвестиційних товарів дорівнює

, або 0,2; дефлятор ВВП = 1,2 · 0,8 + 1,4 · 0,2 = 1,24; індекс реального ВВП = ; індекс економічного зростання за два роки дорівнює 1,048; середньорічний темп зростання дорівнює . Відповідь: у середньому за рік реальний ВВП збільшувався на 2,4 % — це темпи приросту.

БезробіттяБезробіття — соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може

знайти роботу, тобто залишається тимчасово незайнятою. Причинами безробіття є: • структурні зрушення в економіці, що обумовлені впровадженням нових технологій, устаткування; • економічний спад чи депресія; • політика профспілок і уряду в галузі оплати праці; • сезонні зміни в рівні виробництва окремих галузей економіки; • зміни в демографічній структурі населення; • пошуки найбільш вигідних умов роботи. Залежно від цих причин розрізняють такі види безробіття:

1) Фрикційне безробіття — короткострокове безробіття, зумовлене неоднорідністю людей і робочих місць, пов’язане з пошуком першого чи більш вигідного місця роботи, зміною місця проживання, тимчасовою втратою сезонної роботи, звільненням. Фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним.

2) Структурне безробіття — безробіття, викликане змінами в технології виробництва, споживчих перевагах. Це триваліший тип безробіття, оскільки потрібний час на перепідготовку, перекваліфікацію, переїзд людей.

3) Циклічне безробіття — безробіття, що виникає в періоди спаду економічного розвитку й зумовлене недостатнім сукупним попитом на робочу силу. Визначити рівень безробіття можна, розрахувавши фактичний

рівень безробіття. .

До безробітних належать особи працездатного віку, що втратили роботу, зареєстровані на біржі праці й активно шукають роботу. Економічно активне населення, або робоча сила, включає зайнятих і безробітних працездатного віку. Сума рівнів фрикційного й структурного безробіття називається природним рівнем безробіття. Безробіття в будь-якій країні має тяжкі економічні й соціальні наслідки. Економіка втрачає частину ВВП, скорочуються податкові надходження до державного бюджету, зростають витрати на виплату грошових допомог безробітним, утримання значного апарату державних органів з питань праці, зайнятості та соціального забезпечення. Відповідно до закону Оукена, перевищення фактичного рівня безробіття, порівняно з його природним рівнем, на 1 % призводить до зменшення потенційного ВВП (при повній зайнятості) на 2,5—3 %. Унаслідок безробіття відбувається знецінення, недовикористання накопиченого науково-освітнього потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних і членів їхніх родин, зменшується частка економічно активного населення через негативні зміни в рівні народжуваності, підвищення рівня смертності, зниження середньої тривалості життя, посилення відтоку кваліфікованих кадрів за кордон. Крім того, у суспільстві наростає соціальна напруженість, погіршується морально-психологічний стан безробітного, зростають злочинність, невпевненість у майбутньому. У цьому зв’язку однією з важливих функцій держави стає регулювання зайнятості, усунення негативних наслідків безробіття.

ІнфляціяВ ідеальному випадку для кругообігу грошей в економіці кількість їх має відповідати вимогам торгівлі

при рівні цін, що склався, і певної швидкості обігу. Ця рівновага описується рівнянням Фішера: M · V = P · Q, де М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошової одиниці; Р — середній рівень цін, Q — кількість товарів і послуг. Якщо ж рівновага порушується, то змінюється середній рівень цін і купівельна спроможність грошей. Інфляція — це процес зростання середнього рівня цін, що спричиняє зниження купівельної спроможності грошей. Дефляція — зворотний процес, який виражається зниженням середнього рівня цін. Інфляція не означає зростання цін на всі товари. У той час як ціни на одні товари ростуть, ціни на інші можуть не змінюватись. Виділяють два основні типи інфляції: 1) Інфляція попиту, коли «надто велика кількість грошей полює на невелику кількість товару». Причиною може бути емісія грошей. У цьому разі в рівнянні відбулися такі зміни: MV↑, а товару Q виробляється стільки ж. Отже, рівновага в ринковому кругообігу може зберегтися лише при підвищенні цін (P↑), тобто виникне інфляція. 2) Інфляція витрат виявляється, коли ціни зростають унаслідок збільшення витрат на виробництво. Розкручується інфляційна спіраль. Спочатку ростуть ціни на основні види ресурсів (електроенергія, паливо, середня заробітна плата), що призводить до зниження обсягів виробництва (Q↓). Менша кількість товарів продається за ту саму кількість грошей. Ціни ростуть. Тому, якщо ми домагаємося росту заробітної плати, а продуктивність праці не підвищується, то такі заходи призведуть до зниження рівня життя, оскільки викличуть інфляцію. Показниками інфляції є рівень інфляції

(індекс цін) і темп інфляції. IP — характеризує темп росту цін, а темп інфляції — приріст цін. Наприклад, ціни за рік зросли в 2 рази, тобто IP = 2.

. Отже, темп інфляції = (2 – 1) · 100 % = = 100 %, тобто ціни зросли на 100 %. Залежно від темпів росту цін виділяють такі види інфляції: повзуча (до 10 % за рік); галопуюча (до 200 % за рік); гіперінфляція (рівень цін підвищується понад 50 % за місяць). Повзуча інфляція (до 5 %) виконує стимулюючу функцію: змушує підприємця вкладати прибуток у виробництво, щоб він не знецінився. Однак галопуюча інфляція та гіперінфляція призводять до негативних соціально-економічних наслідків. Інфляція знижує реальні доходи населення. Номінальний дохід — це кількість грошей, яку одержують у вигляді заробітної плати, ренти чи прибутку. Реальний дохід — кількість товарів і послуг, яку можна придбати на свій номінальний дохід:

. Від інфляції потерпають ті, хто одержує фіксовані номінальні доходи (пенсії, стипендії, заробітну плату). Вона погіршує становище й громадян, які мають заощадження, бо купівельна спроможність грошей згодом знижується. При цьому перерозподіляються доходи між кредиторами й позичальниками. Ті, хто

одержав кредит, виграють за рахунок втрат кредиторів. Тому в разі кредитування населенням держави шляхом внесків чи купівлі облігацій інфляція також знижує рівень життя. Антиінфляційні заходи: 1) регулювання (зниження) сукупного попиту: збільшення податків, зниження державних витрат; 2) контроль за зарплатою й цінами; 3) індексація доходів.

Банківська система УкраїниГроші в ринковій економіці повинні знаходитися в постійному обігу. Однак розподіляються й

перерозподіляються вони між учасниками ринкових угод непропорційно до їх потреб. Тому в одних виникають тимчасово вільні кошти, а в інших — потреба в них. Це протиріччя розв’язується за допомогою кредиту. Кредитні відносини реалізуються завдяки банківській системі, що має дворівневу структуру: I рівень — Національний банк України, II рівень — комерційні та спеціалізовані банки. Загалом банки —кредитно-грошові інститути, що займаються залученням і розміщенням грошових ресурсів. НБУ (I рівень) посідає чільне місце. Його основна мета — підтримка купівельної спроможності гривні в боротьбі з інфляцією, організація грошового обігу в країні, забезпечення стабільності всієї кредитно-банківської системи. Саме НБУ здійснює емісію гривні, надає кредити комерційним банкам під облікову ставку, забезпечує нагляд за діяльністю фінансово-кредитних установ, випускає й погашає державні цінні папери. II рівень банківської системи — розгалужена мережа комерційних банків, що функціонують на підставі ліцензій НБУ. Комерційні банки надають широкий вибір кредитно-фінансових послуг, серед яких традиційними є: здійснення грошових розрахунків, пасивні й активні операції. Грошові розрахунки в межах національної економіки мають готівкову і безготівкову форми. Для збереження й переказу коштів банки відкривають розрахункові, поточні, депозитні й валютні рахунки. Пасивні операції банків націлені на мобілізацію ресурсів. Джерелами цих ресурсів є власні, позикові і залучені (внески клієнтів) кошти. Внески клієнтів, або депозити, можуть бути безстроковими (до запитання), терміновими й ощадними. До пасивних операцій належать і кредити, отримані від НБУ або інших банків. За допомогою активних операцій здійснюється розміщення коштів. Оскільки банк є кредитною установою, найбільша частина його активів розміщена в кредитні операції. Кредитування фірм і населення здійснюється на основі терміновості, платності й зворотності. У сучасних умовах банки перетворюються з простих кредитних установ на інформаційно-консультативні центри, що допомагають орієнтуватися своїм клієнтам у складних умовах ринкової кон’юнктури й науково-технічного прогресу. Зростає роль довірчих (трастових) операцій, спрямованих на найбільш вигідне розміщення банками довірених їм коштів, цінностей, майна. Особлива група операцій — фінансові та біржові послуги — управління пакетами акцій, консультації, бюджетне й податкове планування, створення портфелів інвестицій, управління пенсійними фондами. Понад 200 банківських операцій і послуг здійснюють фінансові посередники — банки. І, природно, у ході їхнього здійснення банки прагнуть дістати прибуток. Банківський прибуток — це різниця між сумою відсотків, стягнутих з позичальників, і сумою відсотків, що виплачуються вкладникам.

Податкова системаПодатки — обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи. Податки

виконують такі функції: фіскальну, регулюючу, контролюючу, соціальну (схема 14, с. 46). Податкова система України базується на Законі «Про систему оподаткування». Розрізняють прямі та непрямі види податків (схема 15).

Схема 15

Ставка податку — розмір податку на одиницю оподаткування (грошову одиницю, одиницю кількості товарів, земельної площі та ін.) (схема 16).

Схема 16

Податкова декларація — офіційна заява платника податку про отримані ним доходи за минулий період з урахуванням податкових пільг. На основі податкової декларації і діючих ставок оподаткування податкова інспекція контролює розмір податку, що підлягає стягненню.

Міжнародний поділ праціВ основі об’єднання національних господарств у єдине світове господарство лежить міжнародний

поділ праці (МПП), що являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими країни обмінюються між собою. У сучасних умовах набувають поширення найбільш розвинуті форми внутрішньогалузевої спеціалізації в промисловості (предметна, подетальна, технологічна). Це позначається на рості взаємної торгівлі промисловими виробами. Так, американська компанія «Дженерал моторс» для виготовлення автомобіля «Понтіак» купує в Японії двигуни, ведучі мости, електронні пристрої; у Тайвані, Сінґапурі й Ґонконґу — дрібні деталі; в Німеччині — конструкторські розрахунки. Функціональне призначення МПП зводиться до того, щоб за допомогою встановлення міцних економічних зв’язків між різними країнами справити найбільш сприятливий економічний вплив на структуру їхньої національної сукупної суспільної праці. Цей вплив зумовлений тим, що участь у МПП дозволяє країні сконцентрувати зусилля на виробництві тих товарів і послуг, для виробництва яких у неї є найкращі умови. Напрямок спеціалізації визначається на основі принципів абсолютних і порівняльних переваг, представлених у роботах А. Сміта і Д. Рікардо. За теорією А. Сміта, будь-яка країна може брати участь у торгівлі лише тоді, коли вона виробляє хоча б один товар дешевше, ніж інші країни. Це означає, що країна повинна спеціалізуватися на виробництві того товару, за яким у неї є абсолютна перевага. Абсолютну перевагу мають країни, що володіють обмеженими (рідкими) ресурсами. У системі міжнародного поділу праці виділяються країни — виробники нафти, кави, цитрусових, кольорових металів. Якщо ж країни знаходяться в однакових природних умовах, то їхня спеціалізація у світовому співтоваристві визначається на основі принципу порівняльних переваг. Країні слід спеціалізуватися на виробництві того товару, альтернативна вартість якого найменша. Припустимо, що Німеччина і Франція виробляють по 100 млн т сталі. Максимально можливе виробництво зерна в Німеччині — 100 млн т, а у Франції — 120 млн т.

Альтерна-тивна вартістьНімечч

инаФранція

1 т зерна

1 т сталі

Отже, на світовому ринку Франція повинна виробляти зерно, а Німеччина — сталь. Обидві країни матимуть вигоди від торгівлі, якщо ціна на зерно буде встановлена вище внутрішньої ціни Франції і нижче внутрішньої ціни Німеччини: 0,83 < Pзерна < 1; відповідно 1 < Pсталі < 1,2. МПП у процесі міжнародного обміну дає будь-якій країні ряд переваг: по-перше, одержання різниці між міжнародною й внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмову від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту. Для виміру МПП використовуються такі показники: питома вага експорту в загальному обсязі виробництва; питома вага галузі в загальній вартості експорту; темпи росту галузей спеціалізації порівняно з темпами росту всієї промисловості країни; зовнішньоторговельний оборот на душу населення. Україна спеціалізується на виробництві сталі, прокату, чавуну, продукції хімічної, харчової, машинобудівної галузей. Вона має порівняльні переваги в агропромисловому виробництві, ракето- та

суднобудуванні. Країна розширює експорт послуг (транспортні послуги, морський флот, трубопроводи). Партнери України по торгових угодах залежно від їхньої частки в експортно-імпортних операціях розташовуються в такій послідовності: Європейський Союз, Центральна і Східна Європа, Туреччина, США, Китай, Японія. Приклади розв’язування задач Для розв’язання задачі 1 необхідно знати: • абсолютні переваги — здатність країни виробляти товари або послуги в більшій кількості чи з меншими витратами ресурсів і часу, ніж інші країни; • порівняльні переваги — здатність країни виробляти товари або послуги з меншими альтернативними витратами; • країна буде спеціалізуватися на випуску товару чи наданні послуг (а отже, й експортувати їх), які виробляються з відносно низькими альтернативними витратами, а імпортувати ті товари і послуги, альтернативна вартість яких відносно висока; • якщо відомі дані про кількість вироблених товарів, то альтернативну вартість одиниці товару А можна визначити, поділивши кількість товару В на кількість товару А; • якщо ж у задачах наводяться дані про витрати ресурсів або часу на виробництво одиниці товарів, то альтернативну вартість одиниці товару А можна визначити, поділивши кількість ресурсів (часу), що необхідна для виробництва товару А, на кількість ресурсів (часу), що витрачається на виробництво товару В.

Задача 1

Країна

Витрати часу в

годинах на виробництво 1 т

пшениці бавовни

Альфанія

16 10

Бетанія

8 20

Визначити: 1) абсолютні переваги; 2) порівняльні переваги; 3) напрямки спеціалізації в умовах міжнародної торгівлі; 4) вигоди від обміну 75 т пшениці на 60 т бавовни.

Розв’язання

1) Абсолютні переваги у виробництві пшениці має Бетанія, а у виробництві бавовни — Альфанія. 2) Альтернативна вартість виробництва 1 т пшениці нижча в країні Бетанії (16 : 10 > 8 : 20). Альтернативна вартість виробництва 1 т бавовни нижча в Альфанії (10 : 16 < 20 : 8). 3) Альфанія буде спеціалізуватися на виробництві бавовни, а Бетанія — на виробництві пшениці. 4) Вигоди Альфанії = 16 · 75 – 10 · 60 = = 600 (год); вигоди Бетанії = 20 · 60 – 8 · 75 = 600 (год). Для розв’язання задач 2 і 3 необхідно знати: • валюта — грошова одиниця, що знаходиться в обігу країни; • іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав; • валютний курс — чинна на певний момент ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у певній кількості грошових одиниць іншої країни; • торговий баланс — співвідношення між вартістю експорту й імпорту країни за певний проміжок часу; • сальдо торгового балансу — різниця між вартістю експорту й імпорту; • платіжний баланс — баланс міжнародних розрахунків, що відбиває сумарне співвідношення всіх платежів країни за кордон і надходжень у країну з-за кордону за певний проміжок часу; • сальдо платіжного балансу — різниця між надходженнями і витратами; • позитивне сальдо торгового (платіжного) балансу існує, коли вартість експорту (сума надходжень) більша від вартості імпорту (суми витрат), якщо ж навпаки — сальдо буде негативним.

Задача 2

Петренко хоче купити у Варшаві комп’ютер, ціна якого 500 доларів США. Визначити: 1) Яка ціна комп’ютера в гривнях? 2) Яка ціна комп’ютера в польських злотих? Відомо, що 1 дол. = 5,3 грн, а 100 грн = 132 злоті.

Розв’язання

1) Ціна комп’ютера в українських гривнях = = 500 · 5,3 = 2650. 2) Ціна комп’ютера в польських злотих = = 2650 · 1,32 = 3498.

Задача 3

У країні позитивне сальдо торгового балансу за рік складає 25 тис. грош. од. Відомо, що вартість імпорту на 20 % менша від вартості експорту. Визначити: обсяг експорту та імпорту країни.

Розв’язання

Експорт – імпорт = сальдо. Припустимо, що X — сума експорту, тоді Х – 0,8Х = 25; Х = 125 тис. грош. од. Таким чином, експорт країни дорівнює 125 тис. грош. од., а імпорт 0,8 · 125 = 100 тис. грош. од.